Інтелектуальна біографія Альфреда Маршалла

Біографія

Маршалл народився 26 липня 1842 р. в Лондоні. Навчався в І тоні та Кембриджському університеті, який закінчив у 1865 р.; викладав матема­тику в Кембриджі, політичну еко­номію в університетському коледжі Брістоля, з 1885 по 1908 р. очолював кафедру політекономії у своєму рід­ному університеті. Учений помер у себе вдома в Кембридж! 13 лип­ня 1924 р. Похований на цвинтарі кембриджської церкви Вознесіння.

Наукова діяльність

Головним внеском Маршалла в еко­номічну науку є поєднання кла­сичної теорії та маржиналізму. Він уважав, що ринкова цінність товару визначається рівновагою гранич­ної корисності товару та гранич­них витрат на його виробництво. Графічним еквівалентом даного положення є знаменитий графік, іменований «хрест Маршалла», або «ножиці Маршалла». Дж. М. Кейнс уважав, що загальна ідея, яка лежить в основі твердження Маршалла про те, що цінність установлюєть­ся на рівноважному рівні попиту і пропозиції, є еквівалентом систе­ми Всесвіту Коперніка. Маршалл увів в економічну теорію категорії: «еластичність попиту», «надлишок споживача».

Інтелектуальна біографія Альфреда Маршалла

Альфред Маршалл — одна з найбільш видатних особистостей в історії економічної думки. Його «Принципи економічної науки» є, мабуть, єдиною книгою з еконо­мічної теорії XIX століття, яку мож­на рекомендувати тим, хто вивчає мікроекономіку навіть на початку XXI століття.

Усупереч бажанню батька, який хо­тів бачити сина студентом Оксфор­дського університету, а потім свя­щеником, Маршалл здобув матема­тичну освіту в Кембриджі. Біографи незмінно відзначають той факт, що математична підготовка Маршалла перевершувала рівень усіх його сучасників-маржиналістів. Тоді ж у Кембриджі виявилися і надзви­чайно різносторонні інтереси вче­ного в області філософії та суспіль­них наук. За його власними спо­гадами, він ішов від метафізики до етики, від етики — до політичної економії.

Вивчаючи праці Д. Рікардо і Дж. Ст. Мілля, Маршалл перекладав їх для себе на мову діаграм, що надалі привело до його графічного методу аналізу, який закріпився в сучас­ній економічній науці саме завдяки його зусиллям.

З 1877 по 1885 рік Альфред Маршалл викладав політичну економію спо­чатку в Брістолі, а потім в Оксфорді. З 1885 по 1908 рік був професором Кембриджського університету, де став основоположником знамени­тої кембриджської школи. Серед його учнів були Дж. М. Кейнс і його батько (Дж. Н. Кейнс), Дж. Робінсон, А. С. Пігу та багато ін­ших видатних фахівців з економі­ки. Слава Маршалла як провідного економіста-теоретика довгий час грунтувалася саме на його лекціях, оскільки, прагнучи до досконалос­ті, він довго (близько 20 років) пи­сав і готував до друку свою головну працю — «Принципи економічної науки» (1890 рік). Завдяки активній викладацькій діяльності та впливу «Принципів...» Маршалл домінував у британській економічній науці по­над 30 років!

Альфред Маршалл став завершу­ючою, систематизуючою фігурою маржиналістської революції в тому ж сенсі, у якому Дж. Ст. Мілль ви­конував ту ж функцію для класичної школи. Як і праця Мілля «Основи політичної економії», «Принципи економічної науки» Маршалла були якнайповнішим зведенням існую­чої теорії та підручником для бага­тьох поколінь студентів.

І. На шляху до економічної науки

Альфред Маршалл народився 26 липня 1842 року в Лондоні. Батько його, Вільям Маршалл, служив касиром в Англійському банку. Альфред був праправнуком препо­добного Вільяма Маршалла, напів-легендарного, могутньої статури приходського священика в графстві Девоншир, що прославився своєю здатністю руками гнути підкови. Батько Альфреда був людиною су­ворою, твердою і проникливою, ви­хованою в дусі суворої протестант­ської релігії; властивий йому деспо­тичний характер він зберіг до кінця свого життя, проживши понад 90 років. Старий джентльмен написав навіть трактат під назвою «Права чоловіка й обов'язки жінки».

У дев'ятирічному віці Альфреда Маршалла відправили в школу, для чого батько Альфреда, послав­шись на його здібності, виклопотав і отримав у директора Англійського банку 200 фунтів стерлінгів на плату за навчання. Вільям Маршалл зму­шував хлопчика разом з ним вико­нувати шкільні завдання, нерідко мовою іврит, аж до 23 години. У ре­зультаті батько довів сина до такого стану перевтоми, що, за словами Альфреда, життя йому врятувала його тітка Луїза, що проживала по­близу Доуліша та в якої він прово­див літні канікули. Вона надавала в його розпорядження човен, руш­ницю і поні, і наприкінці літа він повертався додому засмаглий і здо­ровий.

Посівши у 1861 році третє місце в класі, Альфред, згідно зі старим статутом, отримав право на стипен­дію в Оксфордському коледжі Сент-Джон, що забезпечувало йому через три роки стипендію аспіранта і ста­більне матеріальне становище. Це був перший крок на шляху до посвя­чення в духовний сан у протестант­ській церкві, до чого і прагнув його батько. Але для самого Альфреда така перспектива означала вічне по­неволення стародавніми мовами. До кінця днів у нього збереглися не­приємні спогади про тиранію бать­ка, що примушував його до глибо­кої ночі вивчати іврит і забороняв йому займатися улюбленою мате­матикою. Його батько не витриму­вав навіть вигляду книги з матема­тики, але Альфред ховав у кишеню Евклідову математику Потта і читав її дорогою до школи і додому. Той факт, що він уже в шостому класі школи дійшов за програмою мате­матики до диференційного числен­ня, виявляв його неабиякі здібності. Його манив Кембридж.

І тут на сцені з'явився* добрий дядько Чарльз, який позичив Альфредові трохи грошей, що від­крили йому двері в математику і до Кембриджа. Чотирнадцять років по тому той же дядько Чарльз залишив Альфреду спадок у 250 фунтів стер­лінгів, що дозволило йому поїхати до Сполучених Штатів Америки.

У Кембриджі, у коледжі Сент-Джон, Альфред Маршалл реалізовував свої честолюбні прагнення. У 1865 році він посів друге місце на іспитах з математики; його одразу ж зараху­вали до аспірантури. Незабаром він став членом невеликого неофіцій­ного дискусійного товариства, відо­мого під назвою «Гроут-клаб». Саме в цей період під впливом дискусій у «Гроут-клабі» відбувся перелом у духовному розвитку Маршалла. Його прагнення вивчати фізику було (за його власними словами) «...пригнічене раптовим пробу­дженням у ньому глибокого інте­ресу до філософських основ знання, особливо у зв'язку з теологією».

Звернення Маршалла до політеко­номії було зумовлене еволюцією його інтересу до можливостей лю­дини. Спочатку він звернувся до до­слідження метафізики, але незаба­ром перейшов до вивчення психо­логії, що здавалася йому прогресив­нішим предметом. Захоплений від­криттями щодо людських здібнос­тей, Маршалл задався питанням: якою мірою умови життя трудящих верств задовільні, щоб забезпечува­ти їм,повноту життя? Із спілкуван­ня з економістами він дізнався, що для цього не вистачає виробничих ресурсів. Учені порадили Маршаллу вивчати політичну економію.

2. На шляху до головної праці (1867-1890)

У 1875 році Маршалл чотири мі­сяці провів у Сполучених Штатах. У Гарвардському і Йєльському університетах він мав тривалі бесіди з ученими-економістами і багато зу­стрічей з видатними громадянами.

Своє головне завдання він бачив у «вивченні проблеми протекціо­ністської політики у "новій" краї­ні».

Після повернення до Англії він про­читав лекцію про американську промисловість у кембриджському Клубі етики, а в 1878 році виступив у Брістолі з декількома лекціями на тему «Економічні умови в Америці». Поїздка до США справила на ньо­го глибоке враження, відбилася на всій його подальшій роботі. Він го­ворив, що його там навчили бачити речі в їхньому кількісному співвід­ношенні і що йому вдалося скласти уявлення про прийдешню перева­гу Сполучених Штатів, виявити її причини і прогнозувати форми, які вона прийме.

У той же час Маршалл допома­гав професорові Фоусетту і Генрі Сиджуїку затверджувати політичну економію як серйозний предмет до­слідження в Кембриджському уні­верситеті. Двоє з його перших учнів, Г. С. Фоксуелл, а пізніше й батько Дж. М. Кейнса, Джон Невіл Кейнс, які склали в 1875 році іспит з етики на «відмінно», також стали виклада­чами політичної економії в універ­ситеті.

У 1876 році відбулися заручини Альфреда Маршалла з міс Мері Пейлі. Міс Пейлі раніше була ученицею Альфреда, а потім чи­тала курс лекцій з «економікс» у Ньюхемському коледжі. Свою першу книгу «Економіка промис­ловості», опубліковану в 1879 році, Маршалл написав у співавторстві з Мері (по суті, це була не його, а її книга, яку вона почала писати за на­поляганням групи викладачів вечір­нього факультету Кембриджського університету).

Шлюб, що призвів до втрати стипен­дії, означав необхідність на деякий час покинути Кембридж, і Маршалл став головою університетського ко­леджу в Брістолі й одночасно про­фесором політичної економії.

«Саме в той час,—згадує Маршалл,— у Брістолі створювався перший "уні­верситетський коледж", тобто такий коледж, який відкривав би доступ до здобуття вищої освіти мешканцям великого міста, що не має власного університету. Я був обраний першим: головою цього коледжу, дружина: читала лекції з політичної економії на денному відділенні, яке відві­дували переважно жінки, а я читав свої лекції на вечірньому відділенні, студентами якого були переважно молоді бізнесмени».

До 1877 року, у 35-річному віці, він сформулював у думках основи май­же цілісної нової науки, що мала величезне значення для людства. Проте погіршення стану здоров'я і різке знесилення в подальші п'ять років, коли він повинен був би ви­дати плоди своїх досліджень СВІТІ', частково підірвали його мужність, але не рішучість.

У 1883 році, після передчасної смер­ті Артура Тойнбі, докгор Джоуетт із Болліолського коледжу запропону­вав Маршаллу посісти місце Тойнбі в раді Болліолського коледжу і замі­нити його як викладача політичної економії для групи кандидатів у чи­новники урядового апарату Індії.

Кар'єра Маршалла в Оксфорді була короткочасною, але успішною. Він приваблював здібних учнів, а його публічні лекції відвідувало знач­но більше зацікавлених студентів, ніж у будь-який інший період його життя. Декілька разів він гідно брав участь у публічних дискусіях з Генрі Джорджем та іншими, а в універ­ситеті посів визначне місце. Проте в листопаді 1884 року помер про­фесор Фоусетт, і в січні 1885 року Маршалл повернувся до Кембриджа як професор політичної економії.

Початок серйозного досліджен­ня Маршаллом економічної теорії припадає на 1867 рік; його власні доктрини отримали великий розви­ток до 1875 року, а до 1883 року вони вже набули завершеної форми. Тим часом жодна частина його праць не була представлена широкому колу читачів у належній редакції до 1890 року («Принципи економічної на­уки»), а та частина дослідження, над якою він працював раніше і яка була повністю закінчена до 1875 року, була видана у вигляді книги («Гроші, кредит і торгівля») лише майже че­рез півстоліття, у 1923 році.

Коли Маршалл тільки починав свою діяльність, ідея застосування в економічній науці математичних методів уже витала в повітрі. Але істотних результатів вона ще не принесла. У передмові до першо­го видання своїх «Принципів...» Маршалл відзначає, що особливий вплив на нього зробила книга Курно «Математичні принципи теорії ба­гатства» (1835 рік).

Маршалл переклав досить бага­то положень Рікардо мовою мате­матики, причому він постарався їх узагальнити. Одночасно його увагу привернули нові економічні концепції німецьких економістів, Маркса, Лассаля та інших фахівців. На його думку, аналітичні методи, що застосовувалися економістами-істориками, не завжди виявляли­ся достатньо коректними. Він був переконаний, що тлумачення еко­номічного минулого майже таке ж складне, як і передбачення май­бутнього. Крім того, він уважав, що соціалісти роблять дуже поспішні висновки про можливість позбави­тися недоліків і пороків людської натури шляхом знищення при­ватної власності. У зв'язку з цим Маршалл вирішив ближче озна­йомитися з практичним бізнесом і з життям трудящих. З одного боку, він поставив собі за мету вивчити найзагальніші методи функціону­вання кожної з основних галузей господарства, а з іншої — установи­ти контакти з лідерами профспілок, кооперативів та інших груп трудя­щих. Проте, розуміючи, що вивчен­ня практичного життя і праці людей не принесе конкретних результатів протягом багатьох років, він вирі­шив заповнити цей час написанням окремої монографії або спеціально­го трактату про зовнішню торгівлю, оскільки основні факти щодо цієї галузі господарства можна почерп­нути з опублікованих документів.

Він виходив з того, що це буде перша з серії монографій з окремих економічних проблем, і сподівався згодом звести ці монографії в одну загальну працю такого ж обсягу, як і праця Мілля «Основи політичної економії». Науковець уважав, що лише після написання цієї великої праці, а не до того, він зуміє написати коротку популярну книгу, але силою обставин його плани виявилися порушеними. Маршалл дійсно написав перший варіант монографії і про зовнішню торгівлю, а 1875 року відвідав головні центри індустрії в Америці з метою вивчення проблеми протекціоністської політики в новій країні. Але ця робота була відкладена у зв'язку з його одружен­ням, коли спільно з дружиною він писав короткий нарис «Економіка промисловості», спрощений для чи­тачів з робочого середовища. Потім він захворів настільки серйозно, що на деякий час був нездатен вико­нувати будь-яку напружену роботу. Пізніше вчений визнав, щосили вже не дозволять йому переробити влас­ні графічні ілюстрації економічних проблем. І хоча професор Вальрас приблизно в 1873 році наполягав на їх опублікуванні, Маршалл від­мовився це зробити, оскільки по­боювався їх відриву від усього до­слідження та невірного тлумачення. Тому він почав з визначення обме­жень та умов застосування графіків, а в результаті написав основний зміст п'ятої книги «Принципів еко­номічної науки».

Як свідчать факти, хронологічний порядок досліджень Маршалла можна охарактеризувати таким чи­ном. У 1867 році він почав розроб­ки графічних методів, з особливим наголосом на проблемах зовнішньої торгівлі, головним чином під впли­вом Рікардо і Мілля. Потім позна­чився вплив Курно та в меншій мірі фон Тюнена. У результаті він почав надавати великого значення тому факту, що наші уявлення про при­роду благ відносяться не стільки до сукупності кількостей, скільки до приростів кількостей і що, зокрема, попит на річ є постійною функцією. Причому «граничний» приріст по­питу в умовах стійкої рівноваги врівноважується відповідним при­ростом вартості виробництва. До 1871 року робота Маршалла в цьому напрямі значно просунулася. Він розвивав свої нові ідеї перед учнями, і основи графічного методу в еко­номічній науці були вже міцно за­кладені. Утому ж році з'явилася (як незалежна праця) «Теорія політич­ної економії» Джевонса. Публікація цієї книги повинна була породити в Маршалла відчуття розчарування і прикрості. Вона розвіяла враження новизни від ідей, які Маршалл по­волі розробляв, причому Джевонс, на думку Маршалла, неадекватно або неточно їх трактував. Проте, Джевонс отримав пріоритет у пу­блікації групи понять, що стосува­лися «маргінальної», «граничної» корисності. Маршалл був достатньо обережний і не оспорював претензії Джевонса, але разом з тим побічно, проте цілком чітко і ясно указував на те, що його власна праця мало або взагалі нічим не зобов'язана Джевонсу. Дійсно, «Теорія полі­тичної економії» Джевонса — це блискуча, але поспішно написа­на, неточна і недосконала брошу­ра, що набагато відрізняється від роботи, у яку вкладена клопітка праця Маршалла, заснована на за­стосуванні якнайтонших методів наукового аналізу. Робота Джевонса переконливо розповідає читачеві про поняття кінцевої кориснос­ті і співвідношення між тягарем праці та корисністю продукту. Але при порівнянні з маршалловською втрачає свій блиск. Як говорив Дж. М. Кейнс, «Джевонс побачив ки­плячий казан і, як дитина, радісно скрикнув; Маршалл також побачив киплячий казан і мовчки присту­пив до побудови парового двигуна». Тим часом Маршалл працював над створенням узагальненої системи графічного аналізу, яку він озвучив у своїх доповідях про «Чисту теорію зовнішньої торгівлі та внутрішньої вартості продукції». Вони, очевидно, були в істотній мірі завершені в 1873 році й тоді ж викладені його учням. Він помістив їх у розрізнених роз­ділах «Теорії зовнішньої торгівлі», роботу над якою він майже закін­чив у 1875-1879 роках після свого повернення з Америки й у якій він утілив результати своїх досліджень, початих ще в 1869 році. У 1877 році він відволікся на написання спільно з місіс Маршалл «Економіки промисловості», у зв'язку з чим у 1879 році Генрі Сиджуїк стривожений можливістю позбавлення Маршалла прав пріоритету розробки системи графічного аналізу, надрукував його доповіді для закритого розповсю­дження та розіслав екземпляри ви­датним англійським і закордонним економістам.

Маршалла справедливо вважають засновником сучасної графічної економічної науки, конструктором
того витонченого і простого механізму, який зазвичай робить величезний вплив на розумних початківців економістів і який використовується як доступний довідковий посібник для перевірки результатів
досліджень.

Гідне жалю відстрочення Мар­шаллом публікації «Теорії грошей» до досягнення ним похилого віку, коли час, що минув, позбавив його ідей свіжості, а їх виклад — гостро­ти і сили переконання. У цій праці особливо виразно виступають ори­гінальність ідей і пріоритет відкрит­тів науковця, видно глибину інтуїції та знань Маршалла, продемонстро­ваних більшою мірою, ніж у його сучасників. Оскільки гроші були з початку 70-х років XIX століття і надалі улюбленою темою його лек­цій, головні ідеї Маршалла става­ли відомими студентам на лекціях. У результаті в Кембриджі виникла традиція усного викладу економіч­них концепцій — лекції Маршалла, а потім, після його виходу на пенсію, лекції професора Пігу. У системати­зованому вигляді теорії Маршалла не були узагальнені до публікації в 1923 році його книги «Гроші, кре­дит і торгівля». До цього часу майже всі його головні ідеї знайшли від­дзеркалення в роботах інших авто­рів. Далі приведені найважливіші та найхарактерніші з оригінальних ідей Маршалла:

а) формулювання кількісної тео­рії грошей як складової частини загальної теорії вартості. Він за­вжди навчав, що вартість гро­шей — це, з одного боку, функція їх пропозиції, а з іншої — функ­ція попиту на них, причому ви­мірюється вона «середнім запа­сом товарів, на який кожна осо­ба може розраховувати в готовій до продажу формі». Він продо­вжував пояснювати, як кожен індивід вирішує, скільки товарів тримати в готовому до продажу вигляді, у результаті зіставлення переваг цієї форми й альтерна­тивних форм багатства;

б) Маршалл розкрив механізм, за допомогою якого недовіра до валюти підвищує ціни, зменшуючи бажання населення тримати гроші в запасі. Маршалл також усвідомлював, що коливання рівня цін, які супроводжують економічний цикл, відповідають коливанням обсягу грошей, що «знаходяться в розпорядженні», які населення бажає тримати в запасі;

в) причинний зв'язок, у результаті якого додаткова пропозиція грошей впливає на ціни, а також
роль, яку грає облікова ставка;

г) формулювання теорії «паритету купівельної спроможності» як такого, що визначає обмінний
курс між країнами із взаємно неконвертованими валютами;

д) «ланцюговий» метод складання індексів;

е) пропозиція про введення в обіг паперових грошей, що базуються на золото-срібному стандарті. Маршалл не наполягав на негайному введенні цієї системи, але вважав, що вона має більше
переваг, ніж система біметалізму.

3. Завершальний етап наукової діяльності Альфреда Маршалла (1890-1924)

Важливо навести слова самого Маршалла про те, на чому грунту­ються всі його розробки, про його базову позицію і ставлення до інших теоретиків: «Зміна точки зору сучас­ного покоління на економічну науку зумовлена відкриттям того, що сама людина великою мірою є породжен­ням обставин і змінюється разом із ними. Головна помилка англійських економістів початку нинішньо­го століття полягала не в тому, що вони ігнорували історію і статис­тику, а в тому, що вони розглядали людину, так би мовити, як якусь по­стійну кількісну величину і не нама­галися вивчати її зміни. Тому вони приписували дії чинників пропо­зиції і попиту набагато більший механічний і регулярний характер. Найістотнішою їх помилкою було те, що вони не побачили, наскільки сильно схильні до змін поведінка та структури індустрії. Тим часом соціалісти виявилися людьми, які володіли глибоким відчуттям і відо­мим знанням прихованих джерел людської поведінки, що економісти зовсім не враховували. У плутанині сумбурних промов і творів соціаліс­тів крилися мудрі спостереження і важливі міркування, з яких філо­софи та економісти можуть почерп­нути багато повчального. Серед не­гативних наслідків вузькості в робо­ті англійських економістів початку століття слід уважати той факт, що соціалістам була надана можливість цитувати і неправильно тлумачити економічні догми. Рікардо та його головні послідовники не роз'яснили іншим і навіть самі не здогадували­ся, що створене ними вчення зовсім не є універсальною істиною, а лише універсальним механізмом, що слу­гує для відкриття певного класу іс­тин».

Дотримуючись подібних поглядів і живучи в часи, коли панувало за­судження економістів і коли відмі­чені ним вище помилки його попе­редників заподіяли максимум шко­ди, Маршалл, природно, не бажав публікувати окремі розділи своєї роботи у відриві від належного за­стосування їх на практиці. Графіки і чиста теорія самі, по собі могли принести більше шкоди, ніж ко­ристі, збільшуючи суперечності між об'єктами і методами математичних наук, з одного боку, і суспільних наук — з іншого; вони могли б на­бути не того сенсу, який Маршалл уважав правильним.

Після публікації «Принципів...» він заборонив розповсюдження книги і замінив її 1892 року майже абсо­лютно іншою книгою під тією ж на­звою, яка в основному була скоро­ченим варіантом «Принципів...» і «спробою пристосувати її до по­треб студентів молодших курсів». Ці настрої Маршалла, мабуть, були зумовлені тим, що його теорія вар­тості, яка в тій книзі була вперше представлена читачам, трактувалася в усіченому та незавершеному вигляді залишалася єдиним джерелом, яким широке коло читачів могло користуватися для судження про вказану теорію. Книга отримала ви­соку оцінку компетентних учених і була найкращим із існуючих на той час підручників.

Нижче можна зробити спробу вка­зати на деякі найбільш значні ас­пекти внеску, зробленого в науку «Принципами економічної науки».

Породжена незрозумілістю ви­кладу Рікардо і безапеляційністю Джевонса неминуча суперечність тлумачення ролі попиту і витрат виробництва у визначенні вартості була, нарешті, вирішена. Загальна ідея, яка лежала в основі твердження про те, що вартість установлюється на рівноважному рівні попиту і про­позиції, отримала такий подальший розвиток, що виявила своєрідну систему, згідно з якою всі елементи економічного Всесвіту міцно утри­мують своє місце шляхом взаємного врівноваження і взаємодії. Загальна теорія економічної рівноваги була підкріплена і зроблена ефективною в якості системи наукового пізнання двома глибокими додатковими кон­цепціями — а саме теоріями «межі» і «заміщення». Поняття «межа» було розширене за рамки поняття «корисність», щоб охарактеризува­ти рівноважну точку в даних умовах будь-якого економічного чинника. Поняття «заміщення» було введене для характеристики процесу, за до­помогою якого «рівновага» віднов­люється або встановлюється.

Чітким уведенням елемента «час» як чинника в економічному аналі­зі ми зобов'язані головним чином Маршаллу. Йому належать поняття «довгострокового» і «короткостро­кового» періодів, їх поява додала точності значенню поняття «нор­мальна» вартість, а за допомогою двох інших маршалловських кон­цепцій — «квазіренти» і «репре­зентативної фірми» — отримала розвиток доктрина «нормального прибутку». Наведений Маршаллом доказ того, що за певних умов прин­цип необмеженої конкуренції, який розглядається як принцип макси­мальної суспільної вигоди, вияв­ляється неспроможним не тільки практично, але і теоретично, мав величезне значення. Слід також відзначити виконаний Маршаллом аналіз монополії. Теоретичні висно­вки Маршалла в цій галузі та його глибоке співчуття соціалістичним ідеям поєднувалися, проте, з вірою в могутність сил конкуренції. У пер­шому виданні «Принципів...» упер­ше фактично дано тлумачення кон­цепції «еластичності», без допомоги якої прогресивна теорія вартості та розподілу навряд чи змогла б отри­мати подальший розвиток.

Книга «Принципи економічної науки» підкреслено позбавлена сенсаційності та категоричності. Літературний стиль її найпрості­ший, без усіляких красивостей. Хід міркувань автора спокійний, ясний, рідко які абзаци незрозумілі розум­ному читачеві, навіть якщо він по­гано знається на економічній науці. Абсолютно відсутні претензії само­го автора на новації або на оригі­нальність.

Цим вдалим літературним стилем Маршалл досяг кілька з цілей: кни­га стала доступною для широкого загалу, вона підвищила суспільну репутацію економічної науки, ви­кликала мінімум суперечок. З часом ідеї, висловлені в книзі, практично непомітно, без жодного шуму і хви­лювань, просочили британську еко­номічну науку.

Окрім літературної роботи Маршалл виконував немало державних за­вдань. У 1891-1894 роках він був членом Королівської комісії з праці. У 1893 році він виступав у Королівській комісії з бідняків по­хилого віку й уніс пропозицію про об'єднання добродійних комітетів з урядовим відомством з реалізації «Закону про бідних». На початку 1899 року він представив Комітету з індійської валюти докладно під­готовлені записки. Пізніше, того ж 1899 року, Маршалл підготував для Королівської комісії з місцевого оподаткування «Меморандум про класифікацію імперських і місцевих податків та контингент платників податків». У 1903 році, у самий роз­пал суперечок про тарифну рефор­му, він на прохання міністерства фінансів написав прекрасний ме­морандум «Про фіскальну політи­ку в міжнародній торгівлі». У 1908 році, за наполяганням тодішнього міністра фінансів Джоржа Ллойда, цей меморандум був опублікований як парламентський документ.

За ті двадцять три роки, поки він посідав професорську посаду, Маршалл брав участь у трьох важ­ливих рухах, які заслуговують на те, щоб їх відзначити окремо. Це заснування Британської економіч­ної асоціації (тепер Королівське економічне товариство), полеміка в Кембриджі з питання про при­своєння вчених ступенів жінкам, уведення в Кембриджі іспитів на отримання відзнак з економічної науки. Таким чином, і у формально­му сенсі Маршалл був засновником кембриджської школи. Він тим паче був її засновником у неофіційних стосунках з багатьма поколіннями своїх учнів, у тих стосунках, які гра­ли таку велику роль у всьому його житті як науковця та в становленні наукової кар'єри самих його учнів.

Маршалл вийшов у відставку з по­ста керівника кафедри політичної економії 1908 року, у віці 66 років. Звільнившись від читання лекцій і від відповідальності за учнів, він тепер мав можливість витрачати час і сили, що залишилися у нього, на доопрацювання головної кни­ги свого життя. З часу публікації «Принципів...» пройшло 18 років в нього накопичилося безліч мате­ріалів, які потрібно було узагальни­ти і втілити в книги. Пройшло ще дванадцять років, коли 1919 року (Маршаллу на той час виповни­лося 77 років) була видана книга «Промисловість і торгівля». У серп­ні 1922 року, незабаром після свого вісімдесятиліття, Маршалл завершив книгу «Гроші, кредит і торгівля», і наступного року вона побачила світ

Наприкінці свого життя Маршалл мав намір написати ще одну книгу під назвою «Прогрес: його економічні умови». Проте цей намір йому вже не вдалося здійснити.

За два тижні до свого 82-річчя, 13 липня 1924 року, Маршалл помер, залишивши про себе пам'ять як про «справжнього економіста», різнобічність натури якого була його перевагою.

Дослідження економічної науки, здавалося б, не вимагає яких-небудь виняткових, надзвичайних здібнос­тей. Проте хороші або компетентні економісти зустрічаються надзви­чайно рідко. Парадокс цей поясню­ється, очевидно, тим, що економіст вищої проби повинен мати вели­чезний обсяг знань у різноманітних галузях і поєднувати в собі талан­ти, які рідко поєднуються в одній особі: одночасно бути математи­ком, істориком, державознавцем, філософом; розуміти мову знаків, символів і вміти доступно вислов­лювати свої поняття і концепції; уміти розгледіти в частковому за­гальне, одночасно тримати в думці і абстрактне, і конкретне; вивчати сьогодення у світлі минулого в ім'я передбачення майбутнього. Жоден бік природи людини та її інститу­тів економіст не повинен повністю залишати без своєї уваги. Він має бути одночасно цілеспрямованим і об'єктивним, неупередженим і не­підкупним, як художник, але разом із тим іноді таким же близьким до реального життя, як політичний діяч. Хоч і не повністю, це ідеальне поєднання якостей було властиве Маршаллу. Багатостороння освіта та різноманітні схильності наділили його найважливішими фундамен­тальними талантами, необхідними для економіста: він був одночасно видатним знавцем історії та матема­тики, вправним майстром у пізнан­ні часткового й загального, швидко­плинного й вічного.

Дата добавления: 2015-09-04