Коротка довідка про Мараморощину

Мараморощина, відома також як Мармарощина, Мараморщина і Марамуреш - край, що охоплює долину Верхньої Тиси. Загальна площа - 10350 кв. км. Більша частина краю належить до української етнічної території і становить східну частину Закарпаття; південна Мараморощина заселена румунами. В 1910 році 45 відсотків населення Мараморощини становили українці, 24 - румуни, 17 - євреї, решта - угорці та німці.

Вперше назва "Мараморош" згадується в грамоті з 1199 року. До XIV століття була рідко заселена й служила тереном для полювання угорських королів і бояр. З XIV століття одночасно колонізувалася українцями з Галичини й румунами з Семигороду; в той час Мараморощиною управляв підданий мадярському королю воєвода.

Нині державний кордон України й Румунії проходить вздовж Тиси і не покривається з етнічним, так що в межах Румунії опинилась частина території, суцільно заселеної українцями: долина Руської Ріки та вузька смуга вздовж правого берега ріки Вишневої й лівого - Тиси, всього близько 700 кв. км, а в Україні - невеликий клин з румунськими поселеннями. Українське національне життя в південній (підрумунській) Мараморощині було слабо розвинуте й пов'язане у 1920-30-х роках з українським центром у Чернівцях. Греко-Католицька Церква багато зробила для збереження українського населення від румунізації, а раніше - від зугорщення.

До румунської революції 1989 року українці на Мараморощині, за винятком коротких періодів часу, зазнавали національного та соціального утиску. З 1989 року розпочалося національне й церковне відродження, однак йде воно дуже повільно через недостатню зацікавленість центрального уряду Румунії та місцевої влади, а також через недостатні зв'язки з Україною та майже повну відсутність на Україні відомостей про історію, суспільне та релігійне життя в Мараморощині. (За "Енциклопедією Українознавства", том 4).

Спостерігати за горами та деякими селами Мараморощини з території України легко - досить проїхатися трасою Ясіня-Мукачево від Ділового до Буштина і глянути наліво, на той берег Тиси. Із Солотвина дуже добре видно головне місто Мараморощини - Сигіт, яке знаходиться просто за річкою. Та незважаючи на таку близькість, контактують закарпатці із мараморошцями мало. Причина цьому банальна: на Мараморощину є лише два залізничні переходи, та й ті діють украй погано і для обмеженої кількості місцевих жителів. До березневого паводка 2001 року від станції Тересва на Тячівщині та з Рахова до Сигота їздили дизель-потяги кілька разів на тиждень, жителі прикордонних сіл мали змогу бачити своїх рідних або приторговувати дрібним товаром. На румунській ділянці залізничного перегону Тересва-Кимпулунґ паводок вщент вимив насип і рейки зі шпалами висять у повітрі, отож про курсування поїздів і мова поки що не йде. Тут прокладена лише широка колія, а румунські залізничники виправдовуються тим, що не мають відповідної техніки, і, мовляв, ремонтувати її повинні українці. Тим часом щопонеділка, щосереди та щоп'ятниці місцеві жителі перетинають кордон... пішки. Йдуть через залізничний міст із величезними сумками, напханими товаром, спотикаючись об кріплення і щохвилини ризикуючи гепнутись на шпали. Тут же, на мості, румунські дезінфектори обприскують взуття - аби з України… не принесли ящур чи сказ. Після проходження митниці, яка розміщена у схожому на мисливський пункт будиночку з дерева, відвідувача Мараморощини чекає ще й трикілометрова піша прогулянка кам'янистим і запиленим бездоріжжям до центру села Кимпулунґ, або Довге Поле. Інший перехід Ділове-Валя-Вішеул (Вишівська Долина) після паводка зовсім закритий. Правда, діють ще два переходи в Дякові та Хижі (працює двічі на тиждень), але щоб дістатися до них з Мараморощини румунською стороною, слід подолати два важкі серпантини перевалів.

Та й усе це "задоволення" перетину кордону доступне не всім українцям, а лише тим, хто має вкладку до внутрішнього паспорта. Такі видаються за гроші лише жителям прикордонних районів Закарпаття - Рахівського, Тячівського, Хустського та Виноградівського. Для не місцевого ж жителя, скажімо, ужгородця чи львів'янина, жоден з місцевих переходів не доступний - треба їхати через Угорщину, найкраще через перехід Вилок-Тісабез. На щастя, жодних інших документів, окрім закордонного паспорта, ні угорські, ні румунські прикордонники від громадян України поки що не вимагають.

Дата добавления: 2015-09-02