Проектування охоронних територій

Розмір і розташування охоронних територій в світі часто визначається розподілом населення, вартістю землі, політичною силою екологічно мислячих громадян ("зелених") і історичними чинниками. У багатьох випадках землі, попадають під екологічний захист, не мають явної комерційної вартості, тому не використовуються: видалені, неродючі, бідні природними ресурсами, не населені, тобто в принципі нікому не потрібні. Невеликі зберігаються території типові для деяких великих метрополій. Вони куплені або місцевою адміністрацією, або екологічними організаціями, або подаровані заможними жителями.

Хоча більшість парків і зберігаються територій були організовані і створені випадково в залежності від наявності коштів і землі, значна частина екологічної літератури вказує на те, що при плануванні природоохоронних територій в першу чергу слід спиратися на завдання збереження біологічного різноманіття. Деякі підказки в цьому напрямку можна взяти з острівної біогеографічної моделі Макартура і Вільсона.

Якщо представити, що заповідник як "острів" природного біологічного угруповання, оточений сушею, яка виявилася не заселеної внаслідок людської діяльності такий, як фермерство, скотарство або промислове виробництво. Практичне застосування цих принципів все ще вивчається і дебатується, але в цілому проекти, показані праворуч, вважаються кращими в порівнянні з лівими.

1. Біологи використовують їх для відповіді на такі ключові питання, що виникають при плануванні територій, що охороняються:

2. Який за величиною повинен бути заповідник для захисту видів?

3. Що краще: створити один великий заповідник або багато маленьких?

4. Скільки представників зникаючих видів треба зберегти в заповіднику, щоб запобігти вимиранню?

5. Яка найкраща форма природного заповідника?

6. Коли створюється кілька заповідників, чи повинні вони розташовуватися близько один від одного або на відстані, а якщо вони ізольовані один від одного, то чи повинен бути коридор, який з'єднує їх?

Відомо, що керування з проектування заповідників представляють величезний інтерес для урядів, корпорацій, приватних землевласників, які змушені керувати своєю власністю як для комерційної експлуатації природних ресурсів, так і з метою збереження біологічного різноманіття. Однак такі керівництва не завжди пропонують універсальні рішення: фахівці при проектуванні заповідників уникають спрощених, поверхневих загальних керівних вказівок, оскільки кожна ситуація по збереженню потребує спеціального розгляду. Крім того, необхідно використовувати світовий досвід і консультуватися з ученими, зайнятими теорією проектування заповідників, з менеджерами, реально створюють нові природні заповідники. Тобто методики з проектування заповідників дають рамкові пропозиції до планування найбільш вдалою природоохоронної території.

32. За визначенням Р. Уіттекера значущість є групою оцінок, за допомогою яких види в угрупованні можуть порівнюватися один з одним. У нашому дослідженні під значущістю виду в угрупованні птахів мається на увазі його відносна чисельність, тобто відношення числа пар виду до загальної чисельності птахів в угрупованні. При побудові графіків, де залежні змінні – це значущості видів птахів в угрупованні, які відображені від найбільш значущого до менш значущого в логарифмічному масштабі, ми отримаємо криві значущості видів або криві домінування-різноманіття. Значущість виду може бути представлена як змінна величина, залежна від частини простору ніші, яку він займає, і частини ресурсів угруповання, яку використовує. Існують три форми кривих і відповідно три гіпотези розподілу видів в угрупованні засновані на припущеннях про різний характер використання екологічних ніш видами в угрупованні.

Гіпотеза випадкових меж між нішами Мак-Артура, так звана модель розламаного стрижня. Межі ресурсів ніші для різних видів розташовані в просторі випадково. Простір ніш поділений на випадкові та дотичні ділянки, що не перекриваються. Типовий графік, який застосовується у випадку моделі "розламаного стрижня", коли по осі ординат відкладається відносне велика кількість в лінійному масштабі, а по осі абсцис - порядок видів (ранг) у логарифмічному масштабі від найбільш до найменш рясного (зворотній ранговий розподіл).

Розташування видів за значущістю точно відображає відносну кількість, видове багатство, вирівняність і концентрацію домінування в угрупованні, а характер кривих пояснює, яким чином поділяється простір ніш. Чим вищою є крива і чим більше вона наближається до прямої лінії, тим більше при даному числі видів загальне різноманіття. Чим крутіша крива, тим менше загальне різноманіття і сильніше домінування одного або декількох видів. Крива також стає крутішою під впливом несприятливих умов для угруповань птахів, наприклад погодних чинників або антропогенної дії.

33. Структурна різноманітність є наслідком зональності, стратифікації, періодичності, плямистості, наявності харчових мереж та інших способів ранжирування компонентів мікромісцеіснувань. Різні способи розподілу одночасно представлених в співу груповані організмів характеризують його структурну різноманітність, а саме:

1) стратифікаційні принципи (вертикальна шаруватість, ярусність рослинного покриву, структура ґрунтових профілів);

2) зональність (горизонтальна роз'єднаність, вертикальна поясність у горах або літоральної зоні);

3) характер активності (періодичність);

4) структура харчової мережі;

5) репродуктивні системи (асоціації батьків і потомства, клони рослин і т. д.);

6) соціальні структури (стада і табуни);

7) системи взаємодії (виникають в результаті конкуренції, антибиозу, мутуалізму і т.д);

8) стохастичні структури (виникають в результаті дії випадкових сил).

34. За даними зоологів тваринний світ - фауна України нараховує 44800 видів, із яких 98,5% - безхребетні, у тому числі 20 тис. видів молюсків. Хребцевих - 800 видів, з яких 108 - ссавці, птахів - 367, плазунів - 21, земноводних - 17, риб - 250, інших видів - 12. Флористично найбільш багаті регіони - Крим і Карпати - 2012 видів, з яких 92 - ендеміки, Полісся - 1403 види. В степовій зоні - Донецький кряж - 2400 видів, із них 240 ендеміків.

З метою спасіння фітогенофонду до нового видання Червоної книги України внесено понад 450 видів квіткових і вищих спорових рослин (10% флори) 28 - мохоподібних, 27 - лишайників, 17 - водоростей, 30 видів грибів. У 1980 р. була вперше видана офіційна "Червона книга України", до якої було занесено 151 вид рослин. До її другого видання вже було занесено 38 видів тварин (з них 60% - безхребетні), 531 вид рослин, грибів, у тому числі 429 видів судинних рослин, що складало 12% всієї дикої флори України.

У порівнянні зі списком 1976 р. кількість видів тварин, рослин, занесених в Червону книгу України, збільшилася майже в 4 рази. Через двадцять років (1996) це співвідношення збільшилося майже в 10 разів. У 2003 р., на Слуханнях Верховної Ради України про стан природи в державі, підкреслювалося, що якщо в 1980 р. до Червоної книги України було занесено 85 видів тварин, то на момент Слухань - вже 382.

Цілком вимерли дикі бики - тури, які на території України зустрічалися ще в середині XVI ст. Остання самка-туриця загинула в 1627 р. у мисливському господарстві поблизу Варшави. Про численні табуни диких коней - тарпанів повідомляють письмові джерела XVIII ст., але вже в 1866 р. невеличкий їхній табун з шести голів бачили в останній раз. Останній тарпан дожив до початку XX ст. в зоопарку.

За даними зоологів тваринний світ - фауна України нараховує 44800 видів, з яких 98,5% - безхребетні, в тому числі 20 тис. видів молюсків. Хребцевих - 800 видів, з яких 108 видів ссавців, птахів -367, рептилій - 21, земноводних - 17, риб - 250, інших видів - 12.

Згідно з "Загальнодержавною програмою збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки" біорізноманіття є національним багатством України, збереження та невиснажливе використання якого визнано одним з пріоритетів державної політики в сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони довкілля, невід'ємною умовою поліпшення його стану та екологічно збалансованого соціального, економічного розвитку.

Цьому сприяють такси (плати) за пошкодження, або знищення об'єктів, занесених до Червоної книги України, за незаконний проїзд транспорту) за свавільне використання площ природно-заповідного фонду

До Червоної книги України занесено 511 видів рослин і 382 види тварин. За багатством біорізноманіття Україна поступається в Європі тільки Франції, і це покладає на неї високу відповідальність за його збереження. Водночас біорізноманіття є природним капіталом, а отже, рівень його збереження визначатиме вже в найближчому майбутньому долю держави. Збереження біорізноманіття є сьогодні також однією з вирішальних умов збереження самобутності нації.

Це пов'язано з тим, що різноманіття, і насамперед рослинного світу, який є автотрофним блоком біосфери і початковою ланкою всіх процесів, які відбуваються в екосистемах, забезпечує функціонування, стабільність та екорівновагу біосфери.

Крім Червоної книги існує "Зелена книга" - офіційний документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, в який заносять рідкісні рослини, що зникають, або ті, що знаходилися в Червоній книзі, але їх вдалося вивести з-під загрози зникнення.

35. Різноманітність організмів можна розділити на таксономічне, або філетичне (угруповання по спорідненості), і на філетичне або типологічне (угруповання по тим чи іншим категоріям ознак, не приводяться до спорідненості (наприклад, структурним, функціональним, структурно-функціональним, географічним, екологічним та синекологічним і т.д.)).

Кількість ознак, що враховуються в аналізі типологічного різноманіття, може бути необмежено широка і залежить від завдань дослідження. Прикладом можуть служити життєві форми, стратегії життя, ценотипи, типи метаболізму, сукцесійного статусу видів (тобто місце в сукцесійних рядах або системах).

Таксономічне різноманіття далі підрозділяється на ієрархічнірівні з серією підрівнів:

1. видовий;

2. популяційно-генетичний (підрівні - популяції різного рангу, підвиди)

3. генотипів (фенотип),

4. генів і їх алелів.

Можна виділяти рівні надвидових таксонів (рід, родини і т. д. аж до царства).

Оцінки таксономічного та типологічного різноманіть доповнюють один одного. Опис таксономічного різноманіття (філуму або біоти деякої території), зазвичай представляється довгими систематичними списками, та, як правило, доповнюється характеристикою кожного таксону за комплексм типологічних ознак. Спорідненість таксономічного та типологічного різноманіття лягає в основу організації баз і банків типологічної інформації про організми. Однак інформація про будь-якому типі різноманітності надходить через види як фундаментальні одиниці біорізноманіття.

36.

Дата добавления: 2015-09-02