Загальні засади ЦО України

Цивільна оборона в сучасних умовах

1. Вступ.

2. Загальні засади ЦО України.

3. Завдання ЦО та шляхи їх реалізації.

4. Організаційна структура ЦО на об’єкті господарчої діяльності (ОГД).

5. Сили ЦО.

6. Проблемні питання ЦО.

Вступ

Згідно зі статтею 3 Конституції України життя і здоров’я людини, безпека її життєдіяльності є найвищими соціальними цінностями, за забезпечення яких держава відповідає перед нею. Безпека людини і навколишнього середовища, захищеність їх від впливу шкідливих техногенних, природних, екологічних, соціальних та воєнних факторів є неодмінною умовою сталого розвитку суспільства.

Техногенне, екологічне та природне середовище України з точки зору його негативного впливу на людей та навколишнє середовище стає з року в рік все складнішим. Це зумовлено зокрема підвищенням частки застарілих технологій та обладнання, зниженням темпів відновлення та модернізації виробництва. Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце протягом багатьох років, призвели до того, що територія України зазнала значного техногенного навантаження на природне середовище, яке в 5-6 разів вище, ніж в економічно розвинених країнах.

Підраховано, що в Україні в зонах можливого зараження СДОР проживає 15 млн. осіб, в зонах підвищеної сейсмоактивності – 11 млн., в зонах можливого катастрофічного затоплення – 7,4 млн., а деякі регіони можуть опинитися під впливом відразу кількох негативних факторів. Не виключена можливість міжнародного тероризму, диверсійних актів, розв’язання воєнних конфліктів.

Тому немає потреби доводити необхідність створення державної системи, яка мала б своїми заходами і практичними діями запобігти надзвичайним ситуаціям, а в разі їх виникнення надійно захистити життя і здоров’я своїх громадян. У більшості країн світу такою національною системою попередження НС, захисту і порятунку людей є цивільна оборона, діяльність якої регламентується відповідно Закону про Цивільну оборону.

Така система існувала та існує нині в Україні. Витоки зародження цивільної оборони ведуть до зародження соціалістичної держави (колишнього СРСР). Фундаментом, на якому виникла цивільна оборона, була місцева протиповітряна оборона (МППО) країни, яка зародилася в перші роки радянської влади. Перші заходи МППО були здійснені у Петрограді в березні 1918 року робітниками фабрик і заводів, які боролися за життя своїх підприємств після бомбардування міста німецькою авіацією. Починаючи з 1925 року, Радянський уряд видав ряд постанов, спрямованих на створення і зміцнення протиповітряної оборони країни. Під час Великої Вітчизняної війни система МППО відіграла значну роль у захисті населення і ліквідації наслідків нальотів авіації противника.

Після війни форсований розвиток стратегічних ракетно-ядерних сил США та інших країн викликав необхідність удосконалювати систему захисту населення та об’єктів народного господарства від сучасних видів зброї масового знищення. 1961 року МППО була перетворена в Цивільну оборону і передана у підпорядкування Міністерству оборони СРСР.

Таким чином, раніше цивільна оборона відповідно до офіційних поглядів своїми заходами була спрямована на забезпечення головним чином потреб воєнного часу. Після Чорнобильської катастрофи в 1986 році була спроба покласти на ЦО завдання із захисту людей від наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха, але юридичних підстав, на яких вони мали б здійснюватися, не було. Тому з набуттям Україною незалежності, враховуючи досвід економічно розвинених держав, було розпочато законодавче оформлення ЦО як державної системи органів управління та сил, призначених для захисту населення від наслідків НС.

У лютому 1993 року Верховною Радою України був прийнятий Закон „Про Цивільну оборону України”, який проголошує, що кожен громадянин України має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих та на вимогу гарантій реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права, створює систему цивільної оборони, яка має своєю основною метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру, а також можливих терористичних і диверсійних актів.

Загальні засади ЦО України

Законом України „Про ЦО України” визначено, що Цивільна оборона є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення реалізації її основної мети.

Система ЦО включає:

1) органи виконавчої влади всіх рівнів, які пов’язані з безпекою і захистом населення, запобіганням, реагуванням і діями в НС;

2) органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, держадміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;

3) сили та засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

4) фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачених на випадок НС;

5) системи зв’зку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

6) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання ЦО (МНС України);

7) курси та навчальні заклади з підготовки та перепідготовки фахівців та населення з питань ЦО;

8) служби ЦО.

Цивільна оборона в Україні будується за територіально - виробничим принципом. Територіально - виробничий принцип організації визначає, що незалежно від відомчої підпорядкованості ЦО об'єктів організаційно входить в структуру ЦО регіонів, областей, районів, міст, на території яких вони розташовані. Виробничий принцип організації полягає в тому, що ЦО об'єктів організаційно входить в такі структури міністерств і відомств, керівники яких несуть повну відповідальність за стан ЦО своїх об'єктів.

Взагалі територіально - виробничий принцип побудови означає, що ЦО будується самостійно на всій території України і на територіях відповідно до адміністративного розподілу, а також в кожному міністерстві, відомстві та кожному об'єкті.

Керівництво ЦО України відповідно до її побудови покладено на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, керівників підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і підпорядкування.

Начальником ЦО України є Прем’єр-міністр України. Функції ж начальників цивільної оборони міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади на їх адміністративних територіях, а також підприємств, установ та організацій покладено на їхніх керівників.

Рис. 1. Структура ЦО України

Дата добавления: 2015-09-02