Інженерно-геологічна характеристика гідровузла

На ділянці створу греблі р. Дністер протікає в глибоко (на 180-200 м) врізаній долині асиметричного профілю з більше високим правим і пологим, терасованим лівим схилом. Ріка утворить петлю (врізану меандру), міняючи свій напрямок послідовно з північно-східного на південно-західний.

Лівобережний схил терасованої частини долини порізаний численними глибокими ярами, що утворюють у підніжжі схилу великі конуси виносу, що покривають поверхню заплави. Нижче створу греблі терасована ділянка долини змінюється крутим корінним схилом, ускладненим древніми зсувами. У межах правобережної ділянки долини, що заповнює опуклу частину дністровської меандри, чітко виділяються вирівняні площадки заплави надзаплавних терас.

Ріка Дністер прорізає товщу корінних (неогенових, крейдових, верхньодокембрийских) відкладень і зглибляється у відкладенні Валдайської серії Верхнього протерозою (зиньковецько-бронницькі шари), повна потужність яких становить більше 30 метрів.

Зиньковецько-бронницькі шари донної частини долини представлені переважно алевролітами (бронницькі шари), серед яких зустрічаються прошарки тонкодисперсних глин і туфітів. Перекрито корінні відкладення товщею четвертинних відкладень загальною потужністю 10-15 метрів.

За ступеню тріщинуватості і вивітреності в товщі корінних порід виділяють до 3-4 зон збереженості порід (зверху - вниз) інтенсивного вивітрювання, підвищеної, слабкої й загасаючої тріщинуватості.

У зоні інтенсивного вивітрювання алевроліти й аргіліти втратили свої структурні й текстурні особливості та перетворилися в глинисто-алевролитову масу з домішкою дрібних уламків материнської породи. Потужність зони 0,5 - 2,0 м.

У зоні підвищеної тріщинуватості аргіліти й алевроліти сильно тріщинуваті, характеризуються плитчастою окремістю з товщиною плиток 0,5-2 см. Тріщини, переважно, відкриті, їхня поверхня покрита гідроокисами заліза. У зоні слабкої тріщинуватості, тріщинуватість порід значно зменшується. Корінні породи слабко порушені процесами вивітрювання.

У комплексі четвертинних відкладень виділяються кілька генетичних типів: алювіальні відкладення заплави та надзаплавних терас, пролювіальні відкладення корінних схилів долини ріки та ін.

Характерною рисою алювіальних відкладень є їхня двошарова будова: верхня частина розрізу представлена товщею слабко водопроникних глинистих порід (супіски та суглинки) потужністю 5-14 мм, нижня - гравійно-гальковими відкладеннями в піщаному заповнювачі з різної, в основному, високої водопроникністю. Загальна потужність алювіальних відкладень коливається від 8-10 м (заплава) до 17-20 м (надзаплавна тераса).

Пролювиальні-делювиальні відкладення представлені пилуватими суглинками й глинами, ділянками, що утримують значну (до 20%) домішки уламкового матеріалу. Потужність їх коливається в значних межах, місцями досягає 10-15 м.

Відкладення інших генетичних типів (зсувні,алювіальні) мають менший розвиток, практичного інтересу для ділянки гідровузла не представляють.

Підземні води верхньої тріщинуватої зони корінних порід і заплавного алювію, становлять єдиний безнапірний водоносний горизонт. Депресійна крива на лівобережжі плавно піднімається убік корінного схилу та на відстані трохи більше 500 м досягає НПУ. На правому березі депресійна крива в природних умовах залягає на відмітках близьких до відміток води в ріці, утворюючи місцевий вододіл з абсолютною відміткою 70 м у середній частині межиріччя.

Води гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-натриєві, слабко й помірно мінералізовані (0,5 - 15 г/л), по деяких аналізах мають сульфатну агресивність стосовно бетону.

Дата добавления: 2015-09-01