Середньовічна готика

Готика (від італ. gotico – готський, від назви племен готів) – художній стиль, який був другим значним стилем Середньовіччя. Термін першими почали використовувати гуманісти Ренесансу.

Виникнення стилю пов’язане з розвитком міст, який прискорився в ХІІІ ст., коли прийняли магдебурзьке право. Хронологічні рамки розвитку готичного стилю: ХІІ – ХV ст., подекуди – ХVІ ст.

Готичний стиль виник у Франції, тому і шедеври створені саме в Північній Франції ІІ половини ХІІ ст.:

· Нотр-Дам де Парі (поч. 1163 – ХVІ ст.);

Див.: слайд 14

· Реймський собор, де коронувалися всі королі Франції (поч. 1210 р.);

Див.: слайд 15

· Кельнський собор у Німеччині (поч. 1248 – ХVІ ст., вежа в ХІХ ст.);

Див.: слайд 16

· Кентерберійський собор (ХІІ ст.) – резиденція голови англіканської церкви;

· Вестмінстерський палац (ХVІ ст.);

· капела Сен-Шапель (1282 р.), де знаходився вивезений з Константинополя “терновий вінець Христа”.

Див.: слайд 17

Домінуючою рисою готичного стилю стає вертикаль, видовженість. Художня ідея готики відбиває відчуття стрункості Божественного світоустрою.

Готика стилістично осмислює технологічні новації архітекторів. Спрямованість уверх, вертикальна домінанта вимагала полегшення конструкцій, витончення стін. Хрестове нервюрне склепіння стає головним архітектурним відкриттям готики. Нервюр (від лат. nervus – сухожилля) – арка з клинчастих каменів, що підтримує ребра склепіння, які доповнюють зовнішні підтримуючі конструкції:

· контрфорси (від фр. contre-force – протидіюча сила) – зовнішні опори;

· аркбутани – зовнішня кам’яна напіварка.

Див.: слайди 18, 19

Важливим конструктивним рішенням стає велика кількість стрільчастих вікон (що зменшує вагу стіни). Церква Сен-Шапель – мініатюрна придворна капличка – яскравий зразок вітражної церкви, майже немає стін, їх замінюють 146 вікон.

Див.: слайд 17

Вікна в готичному храмі завжди прикрашали вітражами, що втілювали абстрактну християнську символіку світу як знака світлоносної божественної енергії, вони були і у вікнах (в Сен-Шапелі 1359 сюжетів), і в “готичних розах”, що розміщувалися на фасадах соборів (північному, південному, західному) (Реймська роза, Нотр-Дам де Парі).

Див.: слайд 20

Як правило, в центрі рози – 12 пелюстків (12 діянь Христа), потім вони ділились на 24 (діяння ангелів), крім цього, це символ 12 місяців і 24 годин.

Збільшилася висота церкви: якщо в романському соборі вона становить 18 – 20 м, то в готичному – понад 40 м (Нотр-Дам: висота 35 м, довжина 130 м; Реймс: висота 38 м, довжина 150 м);

Живописність: скульптури розташовані навіть на шпилях храмів (Нотр-Дам).

Скульптура була архітектурною:

· рельєфи порталів (“Страшний суд”. Реймський собор);

Див.: слайд 21

· статуї-колони (Сен-Шапель);

Див.: слайди 17

· монументальні статуї (західний фасад Наумбурзького собору: маркграф Екехард і його дружина Ута).

Див.: слайд 22

Література відобразила всі верстви середньовічної культури. Дворяни створюють свою куртуазну літературу, найбільш яскравими явищами якої були:

· рицарський роман і повість, що дали світу ряд культурних міфів:

- “круглий стіл” короля Артура (бретонський цикл), Кретьєн де Труа;

- архетип неможливого, але й непоборного кохання (“Трістан та Ізольда” – найвідоміший середньовічний роман);

· куртуазна лірика, де центром образного мислення був культ Прекрасної дами:

- лірика трубадурів, труверів (північ Франції);

- мінезингерів (Німеччина);

- менестрелів (Англія).

Міська культура подарувала світові:

- поезію вагантів (від лат. vagantes – мандрівний) – мандрівників-кліриків, здебільшого ченців-утікачів, школярів, студентів (сатиричні, любовні, гротескні, застольні пісні тощо).

- фабльо (від лат. fabula – байка, оповідання) і шванки (від нім. shwank – жарт) – короткі віршовані або прозаїчні оповідання комічного і сатиричного змісту.

Вплив народної творчості, фольклору відчувається у героїчному епосі: “Пісня про Роланда” (1110 р.) – фр. епос, “Пісня про Сіда” (1140 р.) – іспанський, “Пісня про Нібелунгів” (1200 р.) – німецький.

Музика та театр

Музика розвивалася як частина релігійної культури й була тісно пов’язана із храмом. В епоху Середньовіччя виникає і складається тип молитовних піснеспівів – григоріанський хорал (його ввів папа Григорій І). У збірці григоріанських хоралів “Аптифонарій” за кожним днем церковного календаря закріплювалася своя молитва-спів. Григоріанський хорал – це унісонний спів чоловічого хору на латинській мові без музикального супроводу. У ньому поєднувалися дві частини:

1) Ordinarium – незмінні розділи богослужіння:

· Kyria (Господи, помилуй);

· Gloria (Слава);

· Credo (Вірую);

· Sanctus (Свят);

· Agnus Dei (Агнець Божий);

2) Proprium – псалми для кожного дня різні.

З ІХ ст. з’являється орган, а з ХІІ ст. – поліфонічна меса на 3 – 4 голоси.

У Середні віки з’являється декілька видів запису музичних творів за допомогою нот – т. зв. нотацій:

· квадратна нотація (ХІІ – ХІІІ ст.);

· готична нотація (ХІ – ХІІІ ст.);

· конданарний спів (ХІ – ХІV ст.);

· крюкова, або знаменна нотація (ХІ – ХVІІ ст.).

Див.: слайд 23

Театр об’єднав релігійну і народну культури. Виник з літургії, тому перші жанри були “анімацією” Священного писання:

- пасіон (пристрасті);

- міракль (чудо);

- містерії (таїнства).

А вже потім з’явилися світські та народні вистави – мораліте, фарс, соті.

Дата добавления: 2015-09-01