Лев Силенко – реформатор-монотеїст, ньюейджер».

ГАЛИНА ЛОЗКО

Лев Силенко – реформатор-монотеїст, ньюейджер».

Передмова:

Ця книга не тільки ознайомить Вас із ще одною псевдорелігійною течією, яка з’явилась далеко за океаном – епіцентрі сект, але й дасть вичерпне пояснення цьому явищу, застереже Вас від не знання та ідеологічної обробки, хитро замаскованої під язичницький рух і подальшого вступу до цієї секти.

Хтось добре продумав підступ проти українського народу - під виглядом відродження чогось дуже давнього, ріднесенького, а насправді небезпечного, покликаного баламутити суспільство і розколоти його.

Ініціатори РУН віри добре усвідомили - під виглядом суперпатріотичних гасел можна не тільки прекрасно підзаробити, але й внести дестабілізуючий фактор у й так розхитану комунізмом, атеїзмом, тоталітаризмом, теоретизм та російським імперіалізмом Україну, та заволодіти свідомістю українського народу.

РОЗКОЛ, СВАРКИ, МІЖРЕЛІГІЙНИЙ КОНФЛІКТ - суть підступної РУН віри і її провокаторів.

Добре простудіювавши «МАГА віру», видану за кошт рунвірівців усіх п'яти країн української діаспори (Великої Британії, США, Канади, Австралії, Західної Німеччини), на всіх підставах можна віднести її до змішаних західно-східних культів і сект. Типові східні стародавні вірування джайнізму, буддизму та зороастризму перемішані тут із єгипетським сонцепоклонінням, елементам юдаїзму і, особливо, - з віруванням Пращурів.

Українець!

Якщо не нейтралізувати ЦЕ сьогодні – наших дітей у майбутньому чекає чергова помста - безвихідь і деградація.

Якщо не нейтралізувати ЦЕ сьогодні – про Предківську Віру можна забути раз і назавжди!..

ВІТАЛІЙ КРЕСЛАВ,

голова просвітнього товариства «СПАДЩИНА ПРЕДКІВ»

ЧАСТИНА І. «Лев Силенко – реформатор-монотеїст, ньюейджер»

“Я посланий до овечок

загинулих дому Оріяни”

(Лев Силенко; 413. 1145)

На жаль, в Україну в перші роки незалежності почали проникати не ориґінальні праці В. Шаяна, і навіть не праці Ярослава Оріона, а праці письменника-популіста, знаного під ім’ям Лев Силенко (справжнє прізвище та ім’я досі нез’ясоване, про що скажу окремо), який заснував так звану РУНвіру (абревіатура: рідна українська національна віра).

Оскільки РУНвіра, завдяки сучасним законам про свободу віросповідань, нині поширилась в Україні, виникла потреба хоча б у побіжному знайомстві з основними її засадами, тим більше, що багато людей помилково вважають РУНвіру язичництвом (що сам Силенко категорично заперечує) або ж “національною” релігією (як це заявлено Силенком у самій назві). Обидві кваліфікації, як покажемо далі, не відповідають реаліям.

Сучасні біографи Л. Силенка пишуть, що нібито ще в таборі “ДіПі” він вирішив створити українське релігійне об’єднання з “ідеалом віри в єдиносущого Господа Дажбога” [243; 496]. Це твердження не відповідає історичним фактам.

Зі слів свідків П. Роєнка і М. Скелі-Студецького знаємо, що на початку війни Силенку було близько 20–22 років, у той час, як В. Шаяну 37 років. В. Шаян проголосив ідею Відродження Рідної Віри ще в 1934 році. Л. Силенко ж познайомився з професором В. Шаяном і почав слухати його лекції у таборі в 1945 р. Про це В. Шаян писав в одному з листів до друзів: “Я познайомився з Силенком літом 1945 р. Силенко зложив присягу лицаря. Від того часу я надав йому ім’я Орлигора” [15; 470. 25. 20–21].

Отже, сам В. Шаян посвятив Силенка у рідну віру в 1945 р. Не зважаючи на це, Силенко відкрито не демонстрував свою належність до рідної віри (або не сприймав її серйозно) і, коли йому було вигідно, залишався християнином. Так, через два роки після посвячення в рідну віру у часописі “Нове лицарство” (1947. – № 2–3) Л. Силенко писав у своєму зверненні до молоді: “Клянемося у свято Великого Воскресіння Христового принести на жертовник волі Вітчизни молоде життя лицарське. Лицарі, хай буде Воскресіння Христа у душах людських. Лев Орлигора” [470. 25. 22].

У кінці 60-х років він нарешті зрозумів, що Рідна Віра в умовах канадської та американської еміграції може бути використана ним з метою власного возвеличення і, можливо, матеріального забезпечення. Однак, він побоювався, що політеїзм віри предків багатьма його земляками буде сприйнятий негативно, адже не даремно християнська церква впроваджувала у їхню свідомість стереотип мислення, що “поганство” – це релігія періоду дикунства. На думку кількох представників української діаспори в Канаді та Америці, з якими я спілкувалась щодо особи Силенка, одним з головних мотивів Силенкової монотеїстичної реформи було прагнення потрапити на сторінки Американської енциклопедії (точна назва не вказується) в якості засновника нового релігійного напрямку, що було б неможливим, якби його релігія була політеїстичною (з приватних листів). У книзі “Святе Вчення. Силенкова Віра в Дажбога”, виданій в АТ “Обереги” назва згаданої енциклопедії також передана поза всякими науковими правилами, отже я процитую так, як є: “Він відзначений і визнаний, увічнений у виданні ”Інтернаціонально Хто є Хто Інтелектуал”. І в цьому виданні за 1981 рік читаємо: “Духовний Учитель і Голова Громад вірних РУНВіри у вільному світі Др. Лев Силенко, син Терентія і Олени Півняк-Силенко, засновник конфесії РУНВіра. Він відзначений в “Нью-Йорк Геральд Трибюн” ” [415. 397]. З цього повідомлення довідуємося ще про одне його прізвище Півняк (можливо прізвище батька), тоді, вірогідно Силенко – прізвище матері. З розповіді його рідного брата Василя, який живе в Україні, а також його близьких земляків з Кіровоградщини послідовники рунвіри знають, що справжнє ім’я Лева Силенка – Іван Терентійович.

У кінці 60-х – на початку 70-х років Лев Силенко зробив спробу “реформувати” Рідну Віру, надавши їй вигляду громадянської монотеїстичної релігії для українців діаспори і назвавши її РУНвірою (Рідною українською національною вірою). Л. Силенко при цьому не признавався, що ідея Відродження етнічної релігії належить його Вчителю Волхву Володимиру (як його називали в Ордені).

Пройшовши “орденський вишкіл” (термін В. Шаяна) та засвоївши певну кількість знань про віру Предків, Л. Силенко, одначе, так і не зміг до кінця зрозуміти сутність вчення про багатопроявність Бога, яке дав В. Шаян. Йому здавалось зручнішим створити для діаспори просте й зрозуміле монотеїстичне вчення, яке було б легше сіяти в душі відірваних від рідної землі українських людей. Кілька років він мав успіх, проповідуючи своє власне вчення, називаючи себе “Рідним українським Пророком”. Так створилось кілька громад РУНвіри в Канаді та США.

Причиною його тимчасового успіху була відсутність поінформованості про справжнього засновника Рідної Віри та його працю, а також недостатній рівень освіти керівників таких громад (оскільки це була еміграція воєнного часу – люди, які через війну не встигли закінчити середню школу, дуже мало з них продовжили освіту за кордоном). Високий патріотизм цих людей був тим благодатним ґрунтом, на якому прийнялася ідея РУНвіри.

Однак, через свій нестриманий характер і, можливо, завищену самооцінку, Л. Силенко скоро почав втрачати авторитет серед колишніх прихильників. Тим часом, як кажуть діаспоряни, “правда вийшла на поверхню”. Ще за життя В. Шаяна канадійські друзі листовно просили його розповісти про Л. Силенка. В архіві зберігся лист Володимира Шаяна під назвою “Дещо про Леоніда Силенка (лист до друзів)”, датований 12 листопада 1971 р., в якому, зокрема, В. Шаян писав: “Я познайомився з Силенком в Авґсбурзі літом 1945 р... Силенко зложив присягу лицаря. В той час це була сама лише присяга. Очевидно і на думку не прийшло мені документувати цей акт у той час. Від того часу я надав йому ім’я Орлигори. В Ордені уживав він самого імени Лев через аналогію до Володимира та інших... Силенко (Орлигора) жив у цьому таборі і брав участь у деяких працях чи виданнях, а зокрема в акціях “Ордену”. Він був присутній на зібраннях групи лицарів Ордену, на їх обрядах присяги і моєму навчанні... Мав я клопіт із його загончивістю. Він домагався трактування себе в таборі як якоїсь упривілейованої особи, а не мав ніякого авторитету, навпаки цілу низку негативних застережень... Мав він безсумнівно енергію і ініціативність. Якби був витримав у дисципліні Ордену, тоді можна б стримувати його вибрики. Я вірив у те, що під моїм проводом і наглядом, при стримуванні його самоволі і вискоків, вдасться його вивести на корисну дорогу” [15].

Далі в цьому ж листі професор В. Шаян повідомляє, що: “В Америці Орлигора рішився на небезпечний для нього крок проголосити себе “учителем” і “основоположником” Рідної Віри. Маючи під ногами твердий ґрунт мойого вчення про первісну країну поселення першоіндоєвропейців, про старинність слов’янських мов і в тому числі української, зачав без контролі, різного роду видумками і фікціями аргументувати, за які доведеться довго соромитися викликаному ферментові...”. Володимир Шаян скрушно запитував: “Як же міг він заперечити зв’язок із Орденом, якого присягу так ганебно зрадив?” [15].

Поширення правди про посвячення Силенка-Орлигори в Ордені, а також видання оригінальних праць Волхва Володимира завдяки діяльності Інституту ім. В. Шаяна, – все це посилило розчарування Силенком серед української діаспори. Громади РУНвіри почали відходити від “Учителя Силенка”, як наприклад, громада ім. Лесі Українки в м. Торонто, яка однак, так і не змогла оформитись конфесійно, проповідуючи довільну інтерпретацію РУНвіри. Подібні явища спостерігались серед рідновірів Канади і в інших містах.

Ще в 50-х роках Л. Силенко опублікував кілька брошур спогадів про своє життя в СРСР під псевдонімом Лев Т. Орлигора [336]. У листі-роз’ясненні до редактора журналу “Трибуна” від 3 вересня 1992 р. Старший Проповідник Мирослав Ситник підтвердив, що Л. Силенко називав себе “Лев Тигрович Орлигора”.

В. Шаян у своїх листах називає його іменем Леонід Силенко, а Лев, очевидно, також є псевдонімом. Про те, що Силенко до війни звався Леонідом, повідомив також поет Микола Скеля-Студецький, який був з ним особисто знайомий. Маємо також писемну згадку П. Боголюба: “Між заприсяженими був і Лев Орлигора (Леонід К. Силенко). Вже при перших зустрічах виявилося, що він був незвичайний балакун, але бракувало йому доброї освіти. Багато він навчився від В. Шаяна особисто та під час наших (лицарів) зустрічей, коли ми обмінювались знаннями та досвідом” (Боголюб П. – С. 21). Зверну увагу ще на один ініціал “Леонід К. Силенко”, походження якого не цілком ясне. У зв’язку з цим не можу не згадати, що на початку 90-х років у Києві поширилась звістка, що справжнє прізвище Силенка – Кібзаєв. У 1999 р. в архіві Громади м. Гамільтону я виявила письмове свідчення, що Силенко отримував листи від матері за підписом Кібзаєва, звідси – ще один псевдонім [14].

З 60-х років Лев Орлигора вже перестав афішувати своє посвячене ім’я, створюючи собі новий імідж і сакралізуючи себе як “Пророка Дажбожого”. Таким чином, РУНвіра (або, за його власним визначенням, “Силенкова віра в Дажбога”) стала новою громадянською релігією, яка не має нічого спільного з політеїзмом наших Предків, тобто давньоруським язичництвом. Сам основоположник РУНвіри пише: “Віра в Дажбога не має нічого спільного ні з паганством, ні з неопаганством, ні з ідолопоклонством” [413. 1348]. Силенко, стверджує, що його віра – це нова, проголошена “Рідним Пророком”, тобто ним же самим, релігія: “Щоб ми, брати і сестри, стали вільними людьми, Господь Дажбог зглянувся на наші страждання і послав нам рідного Пророка, народженого над Дніпром у глиняній хатині, покритій соломою. І він (Учитель Лев Силенко) звістив усім нам Нову Благу Вість. Звістив нове розуміння Господа Всеправедного і Єдиносущного”. У своєму кредо “Я вірую” він відрікається від Рідних Богів: “Не потрібні мені боги більші чи менші, які жили в уяві моїх далеких любих Предків” [416].

Перший Собор рунвістів відбувся 5–6 серпня 1972 року в Чікаго (Іллінойс, США), де було заявлено: “Ми не визнаємо жодних поганських чи непоганських богів, тобто ми не є визнавцями многобожжя (політеїзму)... Ми на основі реформованої Учителем Левом Силенком дохристиянської Віри України-Руси є визнавцями Єдиного Бога (Дателя Буття) – Дажбога нашого” [459]. Було також створено ОСІДУ РУНвіри (абревіатура: Об’єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри). Подальші собори рунвістів неодноразово засвідчували, що: “РУНвіра – Віра монотеїстична, і в Ній звеличений абсолютний монотеїзм-Віра в Єдиносущного Господа Дажбога з веління Господа об’явлена рідним Пророком Левом Силенком.... ” [459].

Така неорелігія, створена Силенком, може бути “рідною” хіба що самому її автору, а не народові України. У 60-ті роки ХХ ст., коли Силенко створював свою релігію, у США поширилися різні течії “New Age” (згаданий вище Нью Ейдж), які, хоч і різнопланові по своїй суті, могли справити певний вплив і на творця нової релігії (наприклад, уведене в рунвізмі поняття “учителя”).

Л. Силенко, як релігієтворець, склав поетичну легенду про своє посвячення в Рідну Віру на могилі за селом: “Мій покійний прадід був волхвом”, “Коли я мав сім років, мені мій рідний дідусь оповідав про Дажбога, якось врочисто і тепло. І слово “Дажбог” ввійшло в душу мою навіки... Віра в Дажбога сама народилась в мені з дій Дажбожих” [413. 1372].

Послідовники Силенка в Україні у цілком природному прагненні захистити свого релігійного вчителя висувають аргумент, мовляв, праці Силенка були написані раніше, ніж праці Шаяна. У зв’язку з цим, я мушу навести хронологію діяльності обох авторів. Володимир Шаян народився 2 серпня 1908 р., про що свідчить запис у його “метриці” польською мовою (зберігається в Архіві ОРУ). Релігієзнавчі праці В. Шаяна та його поетичні гімни до Рідних Богів були опубліковані невеликими брошурами ще за його життя (тобто до 1974 р.) – в серії “Орден” у Лондоні та Торонто [520; 522; 523; 525; 526; 528; 531; 101; 102; 103; 104; 105].

Силенко, як стверджує його біограф С. Лисенко, а також “Релігієзнавчий словник”, народився в 1932 р. [243. 43; 378. 33] – тобто він молодший від Шаяна на 24 роки! Але ця дата виглядає сумнівною, оскільки Силенко був уже дорослим серед емігрантів згаданого табору в Авґсбурзі літом 1945 р., про що оповіли свідки М. Скеля-Студецький і П. Роєнко. За С. Лисенко ж виходить, що в 1945 році йому мало б бути 13 років! У своїй книзі “Будні нашої епохи”, виданій в 1953 р., Силенко критично описує життя в СРСР як комсомольську молодість [336]. “Мага віра” Л. Силенка вперше була видана в 1979 р. (тобто на 5 і більше років після смерті В. Шаяна). Знайомство діаспори з працями В. Шаяна почалося з 1972 р., коли Лариса Мурович (Тимошенко) зареєструвала в Канаді Інститут імені В. Шаяна і почала інтенсивну діяльність з підготовки і видання його праць. Однак, книга “Віра Предків Наших” В. Шаяна, видана цим інститутом (завдяки Громаді рідновірів м. Гамільтон) лише у 1987 р., вона має 893 сторінки і на сьогодні є найповнішим зібранням його праць, що побачило світ уже після смерті автора.

На початку 80-х років, коли обман творця рунвізму став відомим, деякі громади української діаспори в Канаді відмежувалися від Силенка і прийняли вчення Волхва Шаяна. Як стверджує Лев Силенно у книзі “Святе Вчення”, він “навчався в Гайдельберському університеті (у професора Д. Чижевського)” [415. 396]. У зв’язку з великою плутаниною щодо дати народження та прізвища творця РУНВіри (ще за його життя!), мушу висловити й сумнів відносно його освіти. Цілком ймовірно, що він міг слухати лекції професора Д. Чижевського чи Є. Маланюка, але це ще не означає, що він закінчив вищий навчальний заклад.

Книга Л. Силенка “Мага віра”, яку він назвав “новою українською біблією”, видана в 1979 р., багато в чому проблематична: у ній значною мірою присутні ознаки літературно-художнього твору, що подекуди перемежовуються популярними повідомленнями про історію України та інших держав, описом життя та ідей релігійних реформаторів Будди і Заратуштри (яких Силенко вважає українцями), – тому її важко віднести як до науки філософії, так і до власне релігії.

“Мага віра” написана не науковцем, а швидше публіцистом, літератором, але ніяк не істориком чи філософом. Місцями стиль книги набирає мітингового чи навіть скандального тону. Що ж стосується джерелознавчої бази цієї праці, то вона також виконана не за науковими стандартами, рясніє посиланнями на газети та іншу періодичну пресу; іншомовні джерела вказуються в українській транслітерації без вказівки точних видавничих даних. Структура “Мага віри” не має тематичної послідовності, що нагадує калейдоскоп популярного журналу.

Визначення стилю Силенкової “Мага віри” саме по собі становить проблему з огляду на її різностильовість з перевагою літературно-художнього жанру. Про це свідчать, зокрема, типово літературні риси: наявність вигаданих персонажів (створені Силенком образи прабатьків Русі “тата Оря і мами Лель” або образи волхвів Радегаста, Чари, віщого Гугула, Жадана, Богомира, Свадара, який нібито посвячує в рідну віру княжича Володимира) або авторська інтерпретація історичних осіб та приписаних їм діалогів у чисто літературному дусі (напр., місіонер Адальберт, за Силенком, мирно досліджує віру наших предків та їхні звичаї, бесідує з волхвами тощо). Такий стиль нагадує літературні ессе, написані в доступній, чи то навіть наївній манері, пристосованій до сприйняття української діаспори, переважна більшість якої – вже досить літні люди з незакінченою довоєнною освітою. Та й саме неорелігійне вчення Лева Силенка, який уже привернув увагу науковців [217; 496], потребує окремого детальнішого розгляду й з точки зору етнорелігійного відродження.

Дата добавления: 2015-09-01