Іспанський героїчний епос

Історія Іспанії має важливе значення для розуміння своєрідності іспанської культури. З найдавніших часів Піренейський півострів населяли ібери, на яких нападали (і змішувалися з ними) фінікійці, греки, кельти, карфагеняни. У III-II ст. до н. є. півострів завоювали римляни. Місцеве населення було романізоване, всюди вводилась латина. З II-IV ст. відбувається християнізація Іспанії. На початку V ст. сюди вторгаються германські племена (свеви, алани, вандали); в середині століття весь півострів підкорюють вестготи. Але поступово германці зливаються з іберо-римським населенням, яке знаходилось на більш високому рівні культури.

У 711 р. починається нова навала в Іспанію- сюди вторгаються африканські маври й араби. Мусульмани захопили майже всю територію, і тільки на півночі, в горах, утворилось незалежне королівство Астурія, яке тут же повстало проти завойовників. Розпочалась тривала боротьба місцевого населення з мавро-арабським пануванням. З XI ст. у цій боротьбі значну роль відіграла нова іспанська країна Кастілія. Процес відвоювання іспанцями своєї території називається реконкіста. Особливо успішною вона була в XI-XIII ст. Хоч реконкістою керувала феодальна знать, головною силою в ній було міське населення, селяни і дрібне рицарство. Завдяки патріотичному ентузіазмові і самовідданості народу Іспанія під кінець XV ст. повністю звільнилася від іноземного панування. У процесі реконкісти склалась іспанська держава, сформувався народний характер.

На розвиток іспанської культури раннього середньовіччя великий вплив мали античність та християнство. Велику роль у житті Іспанії відіграла також розвинута на той час арабська культура. Зокрема, вона послабила вплив католицької церкви, яка була неспроможною здійснити сильний натиск на розумове життя країни, як це було у сусідній Франції та в деяких інших європейських країнах.

Ранньосередньовічна народна поезія не збереглась, оскільки іспанське духовенство вважало її не гідною запису. Перші пам'ятки іспанською мовою (акти, збірки законів та ін.) належать до IX-X ст. Судячи з пам'яток, що збереглися, в іспанській народній поезії до XIV ст. домінував героїчний епос(1), творцями і носіями якого були хуглари.

(1) Смирнов А. А. Средневековая литература Испании.- Л.: Наука, 1969. С. 33.

Центральною постаттю іспанського героїчного [62] епосу є Сід, якого народ любовно називав «мій Сід», додаючи - «у добрий час народжений». Це особа історична. Руй (Родріго) Діас де Бівар (близько 1043-1099 pp.) належав до кастільської знаті й був начальником військ у короля Кастілії Санчо II. За військову доблесть він отримав прізвисько Кампеадор (ратоборець, войовник). Маври, які боялися і водночас поважали іспанського полководця, називали його Сідом, що по-арабськи означає «пан». Після загибелі Санчо II його брат Альфонс VI незлюбив Сіда і за намовами придворних вигнав з країни. Спочатку Сід з дружиною перебував на службі то в іспанських, то в мавританських правителів, але, відвоювавши в маврів багату область Валенсію, став самостійним і помирився з Альфонсом. Руй Діас був видатним діячем реконкісти, він і звільнив від маврів значну частину Іспанії. Особисті риси Сіда - твердий характер, розсудливість, демократизм, талант полководця і державного діяча - сприяли його популярності серед народу. Він по праву вважається національним героєм Іспанії-

Певно, народ ще за життя Сіда оспівував його подвиги та перемоги. Але з великого епічного матеріалу про Руй Діаса збереглися тільки близька до історичних фактів поема «Пісня про Сіда», поема «Родріго» (XIV ст.), що розповідає про молодість героя (у ній значне місце посідає вимисел) та великі цикли романсів XIV-XVI ст.

«Пісня про Сіда» - перлина іспанської культури*. Створена в XII ст.,вона дійшла до нас у списку 1307 р. в неповному і частково перекрученому вигляді. Поема складається з 3735 віршів і має три частини. Окремі деталі в змісті, зокрема географія твору, дають вченим підставу стверджувати, що «Пісня» створена в південно-східній частині Кастілії, яка у XII ст. була центром народної поетичної творчості.

* Іспанський героїчний епос отримав всебічне висвітлення в працях видатного сучасного іспанського медієвіста Р. Менендеса Підаля.

Початок першої частини («Вигнання») загублений. Про причину сварки Сіда з королем Альфонсом відомо з інших іспанських джерел. Починається список з вигнання Сіда. Обливаючись гарячими сльозами, Сід прощається з рідним домом, з дружиною і малолітніми дочками, яких він мусить залишити під захистом монастиря, і за суворим наказом короля під страхом смерті їде на чужину. Довідавшись про вигнання Сіда, до нього сходяться «люди усякого роду, звідусіль»: селяни, ремісники, збіднілі рицарі, всі готові виступити на боротьбу [63] з ненависними маврами. Спочатку важко доводиться Сіду. Він заглиблюється в мусульманські землі і з часом здобуває немало перемог. Не раз велика здобич потрапляє до його рук. Частину її Сід добровільно відправляє королю Альфонсу, бажаючи примирення з ним в ім'я спільної боротьби з маврами.

Зміст другої частини «Заміжжя доньок Сіда» становить розповідь про те, як Сід, здобувши велике місто Валенсію, посилає королю 100 добірних коней. Король готовий помиритися зі своїм тепер могутнім васалом і дозволяє йому взяти до себе дружину і дочок. Знатні інфанти де Карріон, спокусившись багатством Сіда, вирішили одружитися з його дочками. Сам король виступає в ролі свата, вважаючи цей шлюб великою честю для Сіда. Неохоче погоджується Сід на заміжжя дочок, не до душі йому знатні женихи. Але він не хоче відмовити королю, до якого, забувши минулі образи, ставиться з великою пошаною. Сід запрошує до себе в Валенсію інфантів і урочисто святкує весілля.

Третя частина («Безчестя в дубовому лісі Кор-пес») тематично різноманітна. Інфанти де Карріон недовго прожили у згоді з Сідом. У доблесному оточенні Сіда вони виявились нікчемами і боягузами. Не витерпівши насмішок васалів Сіда, зяті вирішили помститися. Вони просять дозволу поїхати в Карріон, щоб показати своїх молодих дружин родичам. Тяжко на душі в Сіда, але він благословляє дочок, віддає їм придане і щедро обдаровує зятів, вручивши кожному з них по бойовому мечу, що вважалось найбільшою честю. Інфанти тільки чекали нагоди помститися за свою ганьбу на дочках Сіда. Як тільки вони в'їхали у володіння Кастілії, в дубовому лісі Корпес зіскочили з коней, і тут, у гущавині, прив'язавши молодих дружин до дерев, побили їх бичами і острогами майже до смерті. Сід скаржиться королю. «Це король присватав моїх дочок, і моє безчестя є безчестям мого сеньйора»,- каже скривджений батько. Король збирає кортеси, куди неохоче з'являються інфанти в супроводі численної рідні. Передусім Сід вимагає повернення своїх мечів, потім приданого дочок, яке зяті встигли пустити на вітер. І зрештою, захищаючи свою честь, Сід викликає їх на поєдинок. У битві в долині Карріон, в землях інфантів, Сід з дружиною перемагає кривдників і прилюдно називає їх зрадниками. Переможець Сід знову віддає дочок заміж, вже за королів Наварри і Аррагона.

«Поема про Сіда», як і вся середньовічна іспанська [64] література, відрізняється від інших пам'яток західноєвропейської літератури цілим рядом особливостей. Якщо для французького і німецького народного епосу характерний трагічно-героїчний тон, то в іспанській поемі героїчне не відокремлене від повсякденного, тут подано різноманітний життєвий фон і домінує оптимістичне світосприйняття. Перед нами Іспанія епохи реконкісти, яка, на думку спеціалістів, не була настільки «чорним» періодом в історії Іспанії, як про це думали пізніше: «Дійові особи «Пісні» - не лише християнські та мавританські війська, в ній зображені люди, далекі від військового життя: жінки, діти, ченці, городяни, євреї; усі вони відтворюють картину мирного життя міст: торговельні угоди, розлуки, подорожі, вітання і радість зустрічей, весілля, зустрічі у тісному колі для обговорення сімейних справ або для веселих розваг, відпочинок після обіду, гарне вбрання, урочисті прийоми та релігійні церемонії»(1).

(1) Менендес Падаль Р. Избранные произведения.- М.: Иностр. литература, 1961, с. 197.

Зміст поеми дуже близький до історичної основи. «Пісня» виникла через півстоліття після смерті героя, коли події життя та слава його ратних подвигів були живі у народній пам'яті. Поемі властива реалістична манера зображення подій та психології дійових осіб. Опис повсякденного буття та боротьби іспанців з маврами невідомий хуглар супроводжує величезною кількістю подробиць і деталей, характерних для того часу. Поема дає чітке уявлення про озброєння іспанських та мавританських воїнів, про тактику битв, військову термінологію.

Не тільки Сід, а й майже всі дійові особи «Пісні» історичні; вони були васалами, друзями або ворогами Сіда. Але є й відхід від історичних фактів. Так, спостерігається певна демократизація та ідеалізація образу Сіда. Всупереч історичному прототипу Сід показаний інфансоном, тобто рицарем, який не належить до придворної знаті. Хуглар також замовчував негативні моменти в біографії та поведінці Сіда, наприклад його службу у мавританських правителів. Демократизм та антиаристократична спрямованість поеми проявляються також у постійному висміюванні та засудженні різноманітних «високородних» пороків барселонської та леонської знаті, а також інфантів де Карріон - гордовитості, хвастощів, марнотратства, боягузтва, підступності та жорстокості. Пихатій феодальній знаті протиставляються воїни Сіда та його найближчі помічники - люди сміливі, рішучі, дружелюбні й прості. В образі Сіда поет підкреслює найкращі риси іспанського [65] народу - спокійну гідність, стриманість, прямоту, мудру терпеливість. Сід Кампеадор засуджує міжусобну ворожнечу, для нього батьківщина - це вся Іспанія, яку він хоче бачити вільною і єдиною. Демократичний дух поеми свідчить про народний характер реконкісти, яка вилилась у широкий національно-визвольний рух. Іспанський народ вбачав у реконкісті не тільки національне визволення, а й визволення з-під кріпосного гніту. Адже учасник реконкісти звільнявся від кріпацтва, вершник ставав ідальго, що зумовило виникнення в Іспанії численного дрібного дворянства, різко відмінного від старої іспанської знаті.

Важливе місце у поемі займає сімейно-побутова тематика. Сід не лише доблесний воїн і вірний васал, а й ніжний чоловік і батько. Розлучений з сім'єю, у вигнанні він увесь час думає «про любиму і вірну дружину», піклується, щоб вона і діти не знали нестатків. Заздалегідь готує він посаг для дочок, бажаючи їм щастя та добробуту. Сім'я для Сіда - не лише об'єкт турбот, вона надихає його на мужні та героїчні вчинки. Так, Сід просить Дружину Химену та дочок, щоб вони з високої башти спостерігали бій, який він буде вести, захищаючи Валенсію. І донья Химена є гідною свого чоловіка. Вона мужньо зносить життєві незгоди, твердо вірячи в краще майбутнє. Подружня вірність, щирість та згода панують у родині Сіда. Устої сім'ї у вузькому розумінні (батьки та діти) і як спільність родичів, що допомагають, захищають і відповідають одне за одного,- показані непохитними.

Вірний реалістичній манері, хуглар не приховує практичного ставлення до життя своїх героїв, але цей практицизм зумовлений тогочасною дійсністю, умовами буття. Люди, котрі йшли за Сідом, покинули свої будинки і майно, яке, за наказом короля, негайно конфіскувалось. Суд усвідомлює свою відповідальність за них: «Молю бога, отця небесного, щоб усім вам, хто залишив задля мене дім і спадкове майно, я міг зробити скільки-небудь добра - віддати вдвічі більше за те, що ви втратили». Сід та його бійці відверто радіють військовій здобичі: коням, золоту, багатій одежі, дорогим тканинам, полоненим, яких можна продати або взяти за них викуп.

Іспанська поема відрізняється від «Пісні про Роланда» відсутністю релігійної екзальтації і фанатизму. Релігійний елемент займає в ній дуже скромне місце. Правда, у поемі зазначено, що боротьба з маврами ведеться в ім'я «доброго християнства», [66] але при цьому виявляється, що для дружини Сіда це можливість «здобути собі хліб насущний» і «заслужити плату». На відміну від французького епосу, в іспанській поемі немає релігійної нетерпимості чи ненависті до іновірців. Людину тут оцінюють не за її релігійною приналежністю, а за особистими якостями.

Стиль поеми позбавлений будь-якої пишномовності та манірності. В основному тон розповіді стримано-енергійний, часом у ньому відчутні інтимні інтонації (у родинних сценах), гумор (у побутових епізодах), епічний розмах і сила (у батальних картинах). Порівняно з французькою поемою «Пісня про Сіда» бідніша на зовнішні прикраси - метафори, поетичні порівняння. Але її автор добре володіє мистецтвом безпосереднього відчуття життя і легко робить читача свідком всіх тих подій, що відбуваються. Загальна реалістична тональність, сюжетна багатогранність, стійкий демократизм і гуманність «Пісні» здобули їй заслужену славу в віках.

Дата добавления: 2015-09-01