|
Читайте также: |
Стендаль створив свою естетичну теорію, у якій він виявив себе як справжній новатор. Йдучи за французькими просвітителями, він вважав, що єдиним джерелом духовного життя людини є сприйняття матеріального світу за допомогою відчуттів, і запровадив теорію про соціально-історичну зумовленість мистецтва.
«Я не можу уявити собі мистецтва поза соціальними умовами, в яких перебував той чи інший народ. Вони і лише вони зумовлювали його силу та його слабкість, надавали йому значущості або перетворювали у вульгарність», - писав Стендаль. Жанром, який найповніше відповідав завданням тогочасного французького мистецтва, Стендаль вважав соціально-психологічний роман, що здатний, на його думку, показати широку й правдиву картину дійсності з соціальними контрастами та живою боротьбою людських пристрастей. Він вимагав лаконічної простоти викладу, відтвореної виразністю кожного слова. Проблеми естетики невіддільні від життєвої філософії та філософії Стендаля. Ось яке визначення дав письменник поняттю «мистецтво» – «обіцянка щастя». Це означає, що мистецтво має відображати наші внутрішні потреби, задовольняти наше інстинктивне прагнення бачити втілення бажаної свободи хоча б на ідеальному рівні.
Відмінна риса стилю Стендаля – психологізм, витоки якого слід шукати в «я» Анрі Бейля, який поєднував у собі надзвичайну чутливість і розвинений інтелектуалізм. Свою нестримну пристрасну натуру він завжди намагався тримати під жорстоким контролем розуму. Його завжди цікавили непрості з психологічного погляду ситуації та моделі поведінки. Стендаль – письменник-психолог, який досягнув великого уміння розкривати діалектику внутрішнього життя людини. Ключове поняття Стендаля-психолога – «кристалізація почуття». Ось як викладав суть «теорії» «кристалізація почуттів» А. Моруа: «На думку Стендаля, кохання – почуття суб’єктивне, і воно більшою мірою залежить від того, хто кохає, ніж від самого предмета кохання. Ми не дивимось тверезими очима на кохану жінку, ми прикрашаємо її рисами, яких у неї немає. У соляних копальнях Зальцбурга залишають суху гілку; це чорна і потворна гілка, але коли наступного дня за нею повертаються, вона вже вся укрита кристаликами солі. Жінка, в яку ми закохані, нагадує цю гілку. Сама по собі вона не є якоюсь особливою, але сила кохання, яку збільшують розлука та сумніви, прикрашає предмет нашої пристрасті, поблискуючи кристалами, і жінка постає зовсім не такою, якою вона є насправді. Це солодке божевілля і надає життю певного сенсу», – твердить Стендаль.
Разом із психологічним аналізом Стендаль проводить глибоке соціальне дослідження у своїх творах, подаючи замальовки звичаїв французького суспільства. Письменник відгукується на всі найважливіші політичні й соціальні проблеми свого часу, нерідко беручи участь у полеміці з окремих питань.
І, нарешті, психологізм і соціальний аналіз поєднуються у Стендаля з філософською глибиною таких проблем, як «свобода», «щастя», «успіх», «роль мистецтва у світі» та багато інших. Це все дає змогу вважати його одним із «вічних супутників» людства на важкому шляху духовних шукань.
Прагнучи виявити специфіку та призначення мистецтва нового часу, Стендаль формує принцип реалізму, називаючи це мистецтво романтичним, оскільки терміну «реалізм» на той час ще не було (до вжитку він був уведений лише в 1850-ті роки). «Досліджувати – у цьому все ХІХ ст.» – ось основний принцип нового мистецтва. Переосмислюючи принцип історизму, Стендаль наполягає на використанні історичних сюжетів не тільки в історичних, а й у сучасних творах, вимагаючи правдивого зображення дійсності. Він вважає мистецтво «дзеркалом», яке відображає «то небесну блакить, то багно доріг». Але це не фотографічне відображення. Письменник має право на вибір ситуацій і персонажів, потрібних для розв’язання художнього завдання, на узагальнення, що перетворює правду життя на мистецьку істину.
Тези «Естетичні прогляди Стендаля»:
- єдине джерело духовного життя людини є сприйняття матеріального світу за допомогою відчуттів;
- мистецтво має бути правдивим;
- мистецтво еволюціонує разом із суспільством, тобто за своєю природою є соціальним;
- письменник відгукується на всі найважливіші політичні та соціальні проблеми свого часу.
Скласти сенкан (Стендаль).
?
Примітка.
Сенкан (п’ятирядок) – походить від фр. слова «п’ять».
Сенкан – це вірш, що складається з п’яти ріядків, який синтезує інформацію та факти у стисле висловлювання, яке описує чи відзеркалює тему. При складанні сенканів необхідно дотримуватись таких правил:
1. Перший рядок має містити слово, яке позначає тему (іменник).
2. Другий рядок – це опис теми, який складається з двох слів (прикметники).
3. Третій рядок називає дію, пов’язану з темою, і складається з трьох слів (дієслова).
4. Четвертий рядок є фразою, яка складається з чотирьох слів і висловлює ставлення до теми, почуття з приводу обговорюваного.
5. П’ятий рядок складається із одного слова – синоніма від першого слова, у якому висловлюється сутність теми, підсумок висловлювання.
Наприклад:
Вулкан,
Червоний, гарячий,
Вирує, палахкотить, гуркоче.
Душа здригається від жаху.
Пекло.
Хронологічна таблиця життєвого і творчого шляху Ф. Стендаля
Це цікаво…
"Синдром Стендаля"
Господи! Как дышится легко!
Это же средневековый замок…
Воздух свеж – парное молоко!
Тени предков, привиденья, амок…
Крикну имя строгое моё.
И ответит эхо нежно: А-Л-Я…
С памятью останемся вдвоём…
Плачу, у меня «синдром Стендаля».
Как величественна красота!
Тихо Богу помолюсь и только…
Воплотилась детская мечта:
Замок предков посетила, полька…
Французский писатель Стендаль после визита во Флоренцию в 1817 году написал: "Когда я выходил из церкви Святого Креста, у меня забилось сердце, мне показалось, что иссяк источник жизни, я шел, боясь рухнуть на землю…". Взволновавшие писателя шедевры искусства могут оказывать похожее влияние и на других людей, вызывая частое сердцебиение и головокружение — такое психосоматическое расстройство названо синдромом Стендаля. "Подцепивший" его человек испытывает крайне обострённые эмоции от созерцания картин, как бы переносясь в пространство изображения. Нередко переживания настолько сильны, что люди пытаются разрушить произведения искусства. В более широком смысле синдром Стендаля может вызвать любая наблюдаемая красота — например, природы или женщин
Запитання і завдання
: Як ви розумієте вислів Гете: «Він був глибоко та філософськи людяний»?
Відкритий мікрофон
Продовжте речення:
Визначальним у творчості Стендаля стало……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….
На формування світогляду і творчої манери Стендаля вплинуло………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….
вразило……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….
Індивідуальне завдання. Підготувати розповідь чи сценічне дійство про історію створення роману Стендаля «Червоне і чорне».
Завдання творчого характеру
Сценічне дійство «Історія створення роману «Червоне і чорне».
(Дійові особи: Стендаль, редактор «Трибунальської газети».
Дійство проходить у редакції).
Стендаль: Добро дня вам, пане редакторе.
Редактор: Доброго дня.
Стендаль: Політичні події життя Франції не дають мені спокою. Я намагаюся стежити за всіма змінами в суспільному житті країни.
Редактор: Я завжди знав вас як людину творчу, яка тонко відчуває час.
Стендаль: То з якими ж новинами я міг би ознайомитися у свіжому номері газети?
Редактор: Новин, як завжди, багато, але я хотів би звернути вашу увагу, шановний Анрі, на справу Антуана Берте.
Стендаль: Хто такий Антуан Берте?
Редактор: Це син коваля з міста Бранга, молодий чоловік, який втік із сім’ї, щоб вийти в люди.
Стендаль: (читає) Антуан Берте, дрібний честолюбець, особа нікчемна, хоч і небездарна, вирішив зробити кар’єру, влаштувавшись гувернером у родині місцевого багатія Мішу. Юнака звинувачують у любовних стосунках з матір’ю його вихованців. Невдовзі він втрачає місце в цьому домі. Антуан Берте вступив до духовної семінарії, звідкіля його вигнали. Також його вигнали і з аристократичного особняка у Парижі родини пана де Корде, де він скомпрометував себе стосунками з дочкою господаря. Та найбільше його зганьбив лист пані Мішу, в яку Берте з відчаю стріляє у церкві, а потім намагається покінчити життя самогубством. У 1827 році у Греноблі відбувся судовий процес, на якому його було засуджено на смерть.
Редактор: Пане Стендалю, чому ви так замислились? Настрій ваш також погіршився...
Стендаль: Яка цікава й непроста життєва доля! Незвична й трагічна! Вона викликала в мене багато думок. Вона зацікавила мене через велику кількість обставин: перш за все тому, що цей судовий процес — майже готовий роман про молоду людину, що поступово набувала життєвого досвіду. Я хотів би побути наодинці та дещо обдумати. Дякую вам, пане редакторе.
Домашнє завдання: ст. 3 – 9;
Прочитати та підготуватися до обговорення роману «Червоне і чорне».
Роман «Червоне і чорне»
Починаючи з 1827 року письменник розмірковував над долею юнака А. Берте із судової газети, проте поки що не приступив до роботи над книгою: писати її він розпочав лише у 1829 році. У роки Реставрації письменник, без сумніву, не міг її опублікувати; революція 1830 року вселила в нього сили, і у 1831 році він уже міг представити роман на розгляд широкого загалу.
Якщо роман А.С. Пушкіна "Євгеній Онєгін" В.Г. Белінський назвав "енциклопедією російського життя", то роман Стендаля "Червоне і чорне" можна назвати "енциклопедією пихатості ".
Жюльєн Сорель - син тесляра. Але на відміну від своїх двох братів, тупоголових велетнів з пудовими кулаками, він честолюбний (ось і ще один синонім пихатості, як правило узятий в позитивному сенсі), він грамотний, розумний і талановитий.
Роман «Червоне і чорне» — роман — дослідження, спрямований проти тиранії, державної влади, релігії, привілеїв від народження, кастовості, багатства. У центрі — конфлікт талановитої особистості з дворянсько-буржуазним суспільством.
Твір побудований у традиціях роману «єдиного героя», але це аніскільки не заважало Стендалю подати широку картину соціального життя. Будучи соціально-психологічним романом, він зберігає риси роману — виховання: чітко окреслену фігуру головного героя, який пізнавав світ.
Тема: життя Франції періоду Реставрації.
Жанр: соціально-психологічний роман.
Конфлікт: талановита особистість — буржуазне суспільство, розум — почуття.
Проблеми: кар'єра плебея у дворянсько-буржуазному суспільстві, моральна капітуляція, ціною якої подібна кар'єра мусить бути оплачена.
Композиція: Роман «одного героя», зосереджений не стільки на подіях, скільки на переживаннях.
Символічність назви: революція (червоне) — реакція (чорне); любов — ненависть, життя — смерть, краса — потворність.
Основними композиційними прийомами цього твору були к онтраст (у назві, системі образів, характері головного героя, його пориваннях та дійсності) та градація, яка дозволила крок за кроком панорамно відтворити життя Франції від провінційного містечка до столиці, від дрібного міщанина до аристократа, показав, як честолюбство завойовувало провідні позиції в душі героя і як він прийшов до розуміння хибності обраного шляху.
Психологізм Стендаля побудований на конфлікті почуттів і розуму, боротьбі між ними. У Сорелі наче з'єдналися дві особи: одна — діяла, а інша за нею спостерігала. Подібний самоаналіз — характерний атрибут реалістичного роману. Стендаль використав психологічний портрет як один із засобів характеристики героя. «Великі чорні очі» Сореля «виблискують думкою», «його надзвичайно бліде й задумливе обличчя викликало в батька передчуття, що син його недовго протягне на цьому світі».
Сюжет роману склав напружене духовне життя героя у його складних взаєминах із суспільством, таємна «війна» за право реалізувати себе.
Композиція зосереджена не стільки на подіях, скільки на переживаннях. Ритм оповіді нерівний: повільна течія аналітико — психологічних уривків поєднана зі скупими описами, потім — швидкі вузлові та поворотні моменти, які вводили у річище неквапливих спостережень за найменшими відтінками пристрастей серця. Внутрішній монолог перейшов у невласне — пряму мову, афористичний діалог — у детальне авторське коментування. Стендалів простий стиль тримав у постійній напрузі.
Розгорнутий план роману "Червоне і чорне "
1. Провінційне містецко Вер'єр.
2. Пан мер і його дружина.
3. Родина Сореля і його син Жульєн.
4. Сорель - лісопильник, тесляр.
5. Переговори(Жульєна) Сореля і пана мера.
6. Пані де Реналь і Жульєн.
7. Жульєн задовільняє своє честолюбство.
8. Англійські ножиці.
9. Крик півня.
10. Жульєн знову проникає у спальню пані.
11. Король у Вер'єрі.
12. Анонімний лист.
13. Жульєн вирішує вступити в семінарію.
14. Прощання з пані де Реналь.
15. Велике місто - Безансон.
16. Париж. Робота бібліотекарем.
17. Матильда де Ла-Моль.
18. Фатальний постріл.
19. В'язниця.
20. Страта.
Головний герой роману — Жюльєн Сорель — від народження плебей, син плебея — ремісника, який дуже рвався із дому свого батька та свого соціального положення у вище суспільство. Усі домашні його ненавиділи, і він зненавидів своїх братів і батька; у недільних іграх на міській площі він опинявся завжди побитим. Проте за останній рік його красиве обличчя стало притягувати співчуття юних дівчат.
Жульєн піде не вчився. Відставний лікар, до якого він прив'язався всім серцем, навчив його латині й історії. Помираючи, старий заповідав хлопчику свій хрест Почесного легіону, рештки маленької пенсії і тридцять — сорок томів книжок.
У безрадісному дитинстві Жульєна, у його природній антипатії до патологічної жадоби батька Сореля вбачав Стендаль джерела того світлого, щедро обдарованого природою чудовими здібностями.
талантом, тепер, в після наполеонівське століття лицемірства і лестощів, немає дороги. Вони повинні загинути. У часи Реставрації «людині 93-го року» немає місця. Світ змінився, і успіху в ньому неможливо досягти розумом, наполегливістю чи доблестю. Жюльен Сорель ненавидить свого хитрого і неписьменного селянина батька, братів, лісопилку і все те, що позбавляє його можливості бути схожим на Наполеона - одним словом, вершити великі справи, прославитися серед людей, бути першим серед рівних.
Єдина можливість зайняти місце за здібностями — стати священиком. Поставлений перед вибором — безвість чи самоствердження — юнак почав таємну війну із суспільством. Хитрощі і лицемірство стали його зброєю.
Жюльєн усе підпорядкував поставленій меті: пристосувався до міщанських смаків, удавав із себе святошу, приховував думки.
Дорога вгору, куди задумав за будь-яку ціну попасти Жюльен, ледве відразу ж не зірвалася, з перших сходинок кар'єрних сходів, тому що портрет свого кумира Наполеона він зашив в матрац, а рояліст пан де Реналь, що ненавидить Наполеона, задумав заново набити всі матраци в будинку кукурудзяною соломою. Коли б не пані де Реналь, по допомогу до якої Жюльен звернувся, дійсне обличчя Жюльена Сореля було б відкрите.
Жюльен спалює портрет в каміні і взнає, що дружина його наймача закохана в нього. Спочатку в цій інтризі їм знову рушійною силою є не любов, а дрібна пихатість: "...якщо я не хочу втратити пошану до самого себе, я повинен стати її коханим"."Я ще тому повинен добитися успіху в цієї жінки, - продовжувало нашіптувати Жюльену його дрібна пихатість, - що, якщо потім кому-небудь надумається докорити мене жалюгідним званням гувернера, я зможу натякнути, що мене на це наштовхнула любов".
Cуть пихатості в тому, що воно геть позбавляє Сореля природних почуттів. Він тримає себе в залізних лещатах свого уявлення про те, як чоловік повинен добитися любові жінки. Наполеонівський раптовий марш-ривок, кавалерійська атака - і ось він переможець на полі бою. Він говорить пані де Реналь, що буде в її кімнаті в дві години ночі. Ним оволодіває неймовірний страх, він відчуває себе глибоко нещасним, анітрохи не бажаючи цієї зустрічі, але ледве на великому годиннику пробило два, він, як засуджений до смерті, як апостол Петро, почувши, як проспівав півень, починає діяти: "...я можу бути неуком і грубіяном, як воно, звичайно, і вважається селянському синові (...), але я, принаймні, доведу що я не нікчемність".
Бідний юнак став честолюбцем тільки тому, що його піднесеність натури змусила його прагнути до радощів, які коштували грошей.
У в'язниці герой зрозумів марність пройденого шляху. Щастя йому принесла зовсім не кар'єра, а жінка, в яку він стріляв, спілкування з другом Фуке. Сорель свідомо відмовився від помилування чи втечі, щоб уже відкрито кинути виклик у вічі суспільству.
Стендаль бачить зародки пихатості в самолюбивості. А самолюбства, як відомо, може бути стільки ж, скільки людей, які населяють земну кулю. Завдяки випадку Жюльєн Сорель під час зустрічі короля у Верьере стає свідком того, як молодий єпископ (він ледь старше Жюльєна) Агдський репетирує перед дзеркалом роздачу віруючим благословіння.
Світ, який змальовує Стендаль, представляється страшним зборищем виродків і негідників. Всьому цьому світу гордість, самолюбство Жюльєна Сореля кидає виклик. Вижити йому допомагає його віра у власну винятковість і непересічність.
Жюльєн хотів довести суспільству, що такі як він заслуговували на кращу долю. Але зміст роману не можна зводити лише до історії кар'єриста, який рвав до багатства і слави.
Бунт Сореля — це й спроба скинути соціальні й моральні кайдани, які зводили плебея до животіння. І він правий, ко ли, підсумувавши своє життя, у заключному слові на суді визначив винесений йому смертний вирок як класову помсту власників.
Пройшовши через ряд випробувань, він усвідомив, що кар'єризм неможливо поєднати з піднесеними людськими поривами, які жили в його душі. Кинутий у в'язницю за замах на життя пані де Реналь, Жюльен усвідомлює, що судять його не стільки за дійсно скоєний злочин, скільки за те, що він посмів переступити межу, що відокремлює його від вищого суспільства, спробував увійти до того світу, належати до якого він не має права від народження.
За цю спробу присяжні повинні винести йому смертний вирок. «Ви бачите перед собою простолюдина, що обурився проти своєї низької долі... Ось мій злочин, шановні», — заявляє він своїм суддям.
«Панове! — говорить він. — Я не маю честі належати до вашого класу. У моїй особі ви бачите селянина, повсталого проти низовини своєї долі... Але навіть якщо б я був винен, це все одне, Я бачу перед собою людей, не схильних співчувати... і що бажають покарати мене і раз назавжди злякати цілий клас молодих людей, які народилися в низах.... мали щастя здобути хорошу освіту і осмілитися прилучитися до того, що багачі гордо іменують суспільством».
Роман «Червоне і чорне» — це не просто історія краху надій на щастя і служіння реальній справі, а трагедія героїчного характеру, який не зміг себе проявити по-справжньому в затхлій атмосфері Реставрації і обрав смерть як єдиний засіб зберегти чистоту душі. Це трагедія приреченого на поразку самобутнього бунту непересічної обистості проти несправедливого суспільного устрою.
Роман "Червоне і чорне" - енциклопедія пихатості і в той же час роман-застереження, виховна роль якого в спробі Стендаля вказати читачеві XIX століття уторовані дороги любові, які завжди далеко в стороні від спокусливої і згубної дороги пихатості. У XX і XXI столітті ця мета роману залишається як і раніше актуальною: змінилися форми пихатості, але сама пихатість, на жаль! - як і раніше володіє людьми і робить їх глибоко нещасними.
Роман «Червоне і чорне» доводить нам, що на шляху до своєї мети ніколи не слід забувати про природне начало, яке дає початок самій людині, що здатна любити та ненавидіти, сміятись і плакати. Невиважена оцінка свого власного «я» іноді призводить до злочину. Приходить каяття, але життя повернути назад неможливо.
Жюльєн Сорель – типова людина, яка розучилася бути самим собою. За таких умов душа головного героя стала ареною боротьби між «природою» та «цивілізацією». Герой знаходить у собі сили протистояти середовищу, законам тогочасного суспільства та віднайти своє природнє «я».
Дата добавления: 2015-09-01; просмотров: 1238 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ | | | Жіночі образи роману. |