Природно-кліматичні умови

Природні умови, що впливають на формування архітектурних об’єктів, можна умовно поділити на три ієрархічних рівні: глобальний (загальнодержавний), регіональний та локальний (місцевий).

До першого відносять належність до зони з певним рівнем сейсмічної небезпеки або природно-кліматичної. Районування за цими ознаками охоплює всю територію земної кулі й може бути відповідно деталізоване для кожної країни. Так, в Україні нараховується 3 природно-кліматичні зони (II, III, IV) та 10 підзон (рис. 2.1). Кожна природно-кліматична зона характеризується сполученням певного клімату і відповідної екосистеми (Лісостеп, Степ тощо).

Клімат – багаторічний режим погоди, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату зумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрям вітру, температуру і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації та інші фактори. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найбільш істотними є широта й довгота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу та льоду, ступінь забруднення атмосфери, що формує місцеві варіанти клімату.

Ці фактори впливають на щільність забудови та її планувальне рішення, рекомендовану орієнтацію будівель і окремих приміщень за сторонами світу, розміри й пропорції віконних прорізів, пластику та масштабність фасадів, переважно компактну чи розчленовану композицію будівель, величину тепло- й холодовтрат у них, вибір огороджувальних конструкцій та матеріалів тощо.

Територія може також районуватися за окремими параметрами клімату, наприклад за середньою температурою і тривалістю опалювального періоду (рис. 2.2). Залежно від цієї характеристики нормується ступінь теплоізоляції огороджувальних конструкцій будівель.

Сейсмічне районування поділяє територію (наприклад, України –рис. 2.3) на зони з різними очікуваними величинами сейсмічної активності. Це впливає на об’ємно-планувальне та конструктивне вирішення будівель і споруд.

Якщо розглянуті вище фактори впливають на всі архітектурні об’єкти, розташовані у тій чи іншій зоні, то районування території України за сприятливістю містобудівних умов у першу чергу стосується об’єктів містобудування та регіонального планування (рис. 2.4). У той же час для вивчення розміщення окремих будівель і споруд ця схема занадто загальна.

Рисунок 2.1 – Природно-кліматичне зонування території України (за [27])

Рисунок 2.2 – Карта-схема температурних зон України ([27])

Рисунок 2.3 – Сейсмічне районування території України (у балах за шкалою MSK-64 на середніх ґрунтах) згідно з [27]

Рисунок 2.4 – Містобудівне районування території України на основі природно-географічних та інженерно-будівельних умов (згідно з [27])

Рисунок 2.5 – Роза вітрів для Полтави:

а – за повторюваністю, %;

б – за швидкістю вітру, м/с

Рисунок 2.6 – Природні планувальні обмеження на конкретній ділянці

До регіональних природно-кліматичних факторів можна віднести точні показники температурно-вологісного та аераційного режиму. Так, значення таких показників, як температура найбільш холодної п’ятиденки (використовується при розрахунках систем опалення), залишаються незмінними лише в радіусі приблизно 50 – 70 км від пункту спостереження. Те ж стосується повторюваності й сили вітру за окремими напрямами (румбами). Для характеристики повторюваності вітрів різного напряму (рис. 2.5, а) або середньої швидкості (рис. 2.5, б) використовується спеціальна діаграма, так звана «роза вітрів». Показник середньої швидкості й напряму вітру впливає як на організацію ділянки об’єкта (захист простору від надмірної аерації або організація провітрювання, відстань від об’єктів зі шкідливими викидами), так і на об’ємно-планувальне вирішення будівель та споруд.

Серед інших факторів, що стосуються регіону чи окремого населеного пункту, можна виділити водоохоронні зони річок та інших водойм (що становлять залежно від довжини річки від 20 до 100 м), а також зсувонебезпечні території, де забороняється масова забудова.

Природні умови локального (місцевого) рівня характеризують конкретну ділянку забудови. До них відносять: рельєф, наявність водойм та зелених насаджень, гідрогеологічні характеристики (рівень ґрунтових вод, несуча здатність ґрунту тощо), наявність заболочених територій, балок і яруг та ін. Кожен з цих факторів залежно від його кількісної характеристики зумовлює оцінку території як сприятливої, малосприятливої або несприятливої для будівництва. Так, при схилі рельєфу від 0,5 до 8 ‰ територія вважається сприятливою для будівництва, при схилі менше ніж 0,5 ‰ або від 8 до 15 ‰ – малосприятливою, а при схилі понад 15 ‰ – несприятливою для будівництва. Будівництво на територіях з великим схилом рельєфу потребує додаткових заходів інженерної підготовки та застосування специфічних об’ємно-планувальних рішень будівель і споруд (наприклад, терасних житлових будинків).

Нанесення на план ділянки меж територій, несприятливих за одним чи сукупністю природних факторів, називається виявленням природних планувальних обмежень (рис. 2.6). У комплексі з містобудівними планувальними обмеженнями (що розглядаються в підрозділі 2.3) це дає змогу визначити найоптимальніше місце розміщення проектованого об’єкта на ділянці.

Контрольні питання і завдання

1. Назвіть природні умови глобального (загальнодержавного) рівня.

2. Назвіть природні умови регіонального рівня.

3. Які природні умови характеризують конкретну ділянку забудови?

4. Що таке природні планувальні обмеження?

Дата добавления: 2015-09-01