Російська цензура і заборона передплати Літературно-Наукового Вісника на українських землям під Росією

Впродовж трьох років "Літературно-Науковий Вісник", хоч формально не допущений російською цензурою, і хоч з тяжкою бідою, з перервами і перешкодами, все ж доходив до рук передплатників у Росії. Щойно весною 190 і р. впала на нього формальна і сувора заборона. Сталося це внаслідок акції "москвофілів", які сподівалися в такий спосіб підірвати небажане видання і очистити грунт для розпочатого свого "Сборника Галицко-Руской Матици". Але з цим планом їм не пощастило. Заборона хоч і вдарила по фінансовій стороні журналу і на довші роки підрізала можливості його розвитку, але зусиллям видавництва і редакції осягнуто було того, що його існування могло досить тривко опертися на передплатниках з галицько-українських та буковинських земель, а також з-поза українських земель в Європі й Америці.

Так було до 1907 р., коли журнал був перенесений до Києва, де цензура зустріла його знову своєю пильною увагою.

6. «Українська хата» — літературно-критичний і громадсько-публіцистичний місячник національного поступово-демократичного напряму, журнал молодої інтелігенції, виходив з березня 1909 р. до вересня 1914 р. у Києві за ред. П.Богацького і М.Шаповала.

По петербурзькій «Вільній Україні» пробувала формулювати ідейні основи визвольного руху та нац. і соц. світогляду. Підносила ідеал українства, емансипованого від сторонніх впливів, спертого на себе, що зуміло б піднести свою індивідуальність.

«Хатяни» виступали з критикою традицій українофільства з його поміркованим лібералізмом, поверховим демократизмом, угодовством та орієнтацією на чужі суспільні сили. В ділянці літератури обороняли й пропагували нові течії — модернізм та імпресіонізм як манеру творчості.

Між «Українською хатою» і представниками поміркованих напрямів, переважно з газети «Рада», виникла гостра полеміка. С.Єфремов погляди «Української хати» кваліфікував як витвір рафінованого міщанства, декадентство і безпринципність.

В журналі друковано ориґінальні твори (О.Олеся, Г.Чупринки, М.Вороного, Галини Журби,О.Кобилянської, М.Жука, В.Винниченка, С.Черкасенка та молодих тоді початківців:М.Рильського, П.Тичини, М.Семенка та ін.) і перекладні з західної літератури (Ш.Бодлера,К.Гамсуна, П.Альтенберґа, Є.Якобзена, Г.Манна та ін.) та літературну критику.

Головним мірилом якости мист. твору вважалася вірність «чистій красі» або нац. ідеї (М.Вороний; М.Євшан «Під прапором мистецтва»).

Прихильниками естетичної критики були Б.Лепкий, О.Грицай, М.Могилянський.

Публіцистику репрезентував А. Товкачевський («Література і наші народники», «Компромітація ідей заступництва», «Чорносотенний націоналізм»), він же дав і розвідку про Г.Сковороду.

Рецензії містили Ю.Будяк, М.Сріблянський (М.Шаповал) та ін.

Подавано також україніку в чужій пресі і літературну хроніку.

Поява «Української хати» була одним з найцікавіших явищ в укр. літературному житті поч. XX ст., вона змобілізувала молоді літературні таланти, розбудила мистецьку критику, зактивізувала духове життя України.

Журнал заборонено з вибухом першої Світової війни.

7. Розвиток української періодики на Сході 1905-14 рр.– “Хлібороб”
На початку ХХ ст.українська журналістика була представлена місячником “Киевская старина” та ількома студентськими часописами.Дія Валуєвського циркуляру (1863) та Емського указу (1876) призвели до того,що українською мовою не виходило не тільки жодного політичного видання,а й спеціалізованого,скажімо,хліборобських,медичних журналів чи бюлетенів.1904 року від активу Києва було направлено делегацію до графа Вітта,який обіцяв розглянути разом з губернатором України питання про використання укр мови.Останній відповів,що так,“ треба чинність відмінити”.Було навіть у Петербурзі видано книжку на захист української мови.Наростання невдоволення народних мас змусили Миколу ІІ погодитися на демократичні поступки.Маніфестом 17 жовтня він обіцяв надати народам Росії “свободу особи,слова,сумління,зібрання та союзів”.24листопада – нові правила про друк.Укр.громадськість сприйняла це як новий етап.1906-1907 - нові хвилі репресій щодо видань.На укр-мовні видання накладаоися штрафи,арештовувалась та тероризувалась інтелігенція (Чикаленко,Єфремов).На запит щодо створення нових видань “Громадське слово” та “Нове життя” не дали дозволу і жодна київська друкарня не захотіла видати.Відтак одне за одним з’являються українські за мовою і духом видання: спочатку “Хлібороб”(брати Шемети),за ним “Рада”(Грінченко),“Нова громада”(Грінченко,Ллеонтович),“Рідний край”(М.Дмитрієв,Полтава),“Українська хата” та інші.У 1906 році їх було 34,а до 1908 залишилося тільки 9 — друковані органи потерпали від шовіністичного цькування та економічної скрути.Ще гірше стало з початком Першої Світової війни,коли усі українські видання були закриті.Українська публіцистика локалізувалася за кордоном і у таборових часописах. Таким чином перші десятиріччя ХХ ст.в історико-журналістському процесі — час нестабільний,коли українська журналістика,долаючи усі перепони,таки змогла стати правдивим дзеркалом та організатором суспільного життя.“Рідний край” 24 грудня 05р.Полтава.Політико-економічний і л-рний тижневик.Редактор М.Дмітриєв,співредактор П.Рудченко.Серед співробітників – О.Пчілка,І.Нечуй – Левицький,О.Дорошенко.Радикальніше за “Хлібороб видання.Намагались вччасно реагувати на (рубрики): що діється на У,також на Галичині і Буковині,дописи про все що діється доброго і лихого; та писати аналітику: Що потрібно для нашого народу,наукові статті і звістки.Також опікувалась проблемами укр діаспори (Сибір,Краснодар),виходило понад 7000 примірників.“ Громадська думка” 31 грудня 05року – 18 серпня 06,послідовниця “Рада” Видавці Чикаленко,Симиренко,Леонтович.Зміст різноманітний,щоденні звіти,дописи,статті науково-популярного змісту (про політ.Думку – Грушевський,про історію – Грнченко).Г.д.агітувала до створення Думи,розповідала про партії,маніфест 17 жовтня,тлумачила політику певних угрупувань.Намагалась бути близькою до народу,1500 примірнмиків.“Рада” 15 жовтня вийшла.Безпартійна,поступова укр.друковаана газета к-рно–нац.Напряму,яка дотримуваласьдерж.Напряму,проти антисемітів.Приділяла увагу к-рі,театру,мистецтву.Інтелігенція казала “наш Університет”.До 13 р.редактор Павловський,далі- Міковський.Певний час секрктарем був Симон Петлюра.Співпрацювали Черняхівська,Грінченко,гострі публікації Єфремова.Грушевський.Фінансували ті ж самі.Писала про актуальність проблем укр.мови,займала творчу позицію.Була закрита у 14 р.на певний час газету сприймали з духом міщанства,сентиментальністю – орган молодого покоління полемізував з газетою “Хата” - (хатяни – радяни) “У.Не може жити дрібними справами.
“Нова громада” поч.1906 Є Чикаленко,Б.Грінченко.Друкували матеріали науково-л-рного х-ру.У 1907 об’єднується з л-рно-науковим вісником.Творче кредо журналу – “Струси з себе рабський дух!” Рубрики: л-рна,наукова,огляди,хроіка,бібліографія,багато публіцистики (з біжучої хвилі,на укр.теми)
Типологія видань: педагогічний журнал (“Світло”),мистецтвознавчий (“Сяйво”-театр),дитячий (“Молода Україна”),гігієна,санаторія,природознавство (“Життя і знання”),кооперативний (“Наша коопперація”),господарський (“Рілля”,Українське бджільництво”),гумористичні (“Шершень”,“Хрін”) Перші десятиліття XX ст.для розвитку української публіцистики характерні неоднозначною мірою свободи слова.І власне на усьому критерію бачення тогочасного історико-журналістському мені і хотілось спинитись у виступі.Адже преса була то підцензурною,то вільною,змушена була вдаватися до езопової мови,то могла відкрито вести усі суспільні проблеми,а це неминуче визначало тематику і стильові особливості.
2“Хлібороб” І газета Перше число появилося 25 (12 ст.ст.) листопада 1905р.На самому часопису помічено було датою “12 грудня”.Сталося це тому,що на східних українських землях в той час затрималася ще назва місяців: листопада – груднем,а грудня – студнем,що відповідало церковнослов\x00B4янським назвам.За відповідального редактора підписував наймолодший з братів Шеметів,що покінчив життя під час другої (1917) революції.Фактичним редактором був старший – В,Шемет,колишній член “Братства Тарасівці”,пізніш посол до!-ої Державної Думи від Полтавщини,а з 1919р.– співробітник Української Академії Наук.Переслідуваний совєтською владою,вмер з голоду.Була це невелика,на дві картки,газета.У першому числі подано було Маніфест!7 жовтня та статтю “Про вольності громадські”.З матеріалів у дальших числах треба згадати статтю про Переяславську умову (1654).Та чи не найцікавішими були тут відомості про те,як прокидалося українське життя тапро український рух на західноукраїнських земдях.Взагалі зі сторінок цієї газети пашіло сміливим та гострим словом,виразною національно-революційною думкою.Появлення її все національно свідоме українство зустріло з ентузіазмом.Розходилася в кількості 5.000 примірників,а на вулицях кожне число просто виривалося з рук продавців.Газета мала всеукраїнський характер. Містила такі рубрики: звістка з Києва,звістка з Польщі,звістка з Галичини.Найбільше уваги приділялося селянам.Давала матеріали для підготовки всеукраїнського селянського з\x00B4їзду,що на її думку мав відбутися.Друкувалися приговори (ухвали) селянських віч,у яких були політичні умови.З 2-го номера передрукувовувала угоду Хмельницького з царем Олексієм Мих.(Переяславська угода).Довше проіснувати “Х” не вдалося.Після ч.5,якого видав,як стверджувала влада,80.000 примірників,було його заборонено.Та незважаючи на це,“Х” встиг і в такий короткий час виконати важливе завдання будителя й організатора ще недавно розпорошених українських сил. Одним з найпопулярнішим виданням,який проіснував майже шістдесят років,був 3"Літературно-науковий вісник".“Літературно-науковий вісник” виник на ґрунті “Зорі”,коли восени 1879 р.з ініціативи М.Грушевського Наукове Товариство ім.Шевченка вирішило зреформувати “Зорю”,“цебто розширити її програму і обсяг” (ч.21 “Зорі” за 1897 р.).Назва видання була змінена на “Літературно-науковий вісник”.Виходити мав щомісяця за такою програмою: 1) Оригінальна белетристика і переклади з чужих літератур; 2) Оригінальні і перекладні статті про найважливіші здобутки вселюдської науки і наш науковий рух; 3) Критично-літературні студії з нашого і чужого письменства; 4) З літератури і життя: хроніка літератури і культурного життя українсько-руського народу в Австрії і Росії; 5) Огляди літератури і культурного життя в світі слов’янським і загальнолюдським; 6) Бібліографія.Редактор – Грушевський +о.Борковський,О.Маковей та І.Франко.І книжка в січні 1898 р.Друкувалися тут і В.Гнатюк,О.Олесь,Ю.Тищенко,які стали членами редакції.Серед співробітників були представники зі всіх українських земель.Вперше “Євшан-зілля” М.Вороного,“Зимова ніч на чужині”,“Мрії” Лесі Українки,тут же поезії Дніпрової Чайки,Н.Кибальчич,Б.Грінченка,О.Кониського,У.Кравченка,А.Кримського,П.Куліша,Б.Лепкого та інших відомих письменників.Поруч з тим поважне місце займають праці на теми українського письменства,критичні замітки,огляди тощо.Не менш багатим був відділ і публіцистичний.Тут знайшли місце праці з різних галузей поточно-громадського життя.Не всі сприняли схвально-“Душпастир”,“Буковині”,“Руслані”.І рік – близько 800 передплат. Весною 1901 р.журнал заборонили через акції “москвофілів”,але зусиллям видавництва і редакції осягнуто було того,що його існування могло досить довго опертися на передплатників.У 1907 р журнал перенесено до Києва його було сполучено з газетою “Нова громада”.Він став виходити у збільшеному форматі під веденням М.Грушевського та його ближчих співробітників (В.Гнатюка,О.Олеся,Ю.Тищенка,П.Лаврова).Але на перших числах зустрівся він з неохотою деяких частин суспільства.Однією з причин такого явища було те,що в ньому вбачали вплив галицизму,що виявлявся у правописі.Але більша частина української інтелігенції зустріла "Літературно-науковий вісник" з глибокою симпатією.Сприяло тому,з одного боку,вже усталена традиція журналу,а по-друге,прекрасно підібраний зміст і багатство матеріалу,що охоплював інтереси і потреби всіх українських земель.Проблеми з передплатниками.В 1912 р.створено було редакційну комісію,до складу якої ввійшли,крім самого М.Грушевського,О.Олесь,Л.Старицька-Черняхівська та Ю.Тищенко,якого,як завідувача редакційними справами,заступив потім І.Лизанівський,та інші.Проіснував "Літературно-науковий вісник" до світової війни 1914 р.у жовтні того року вийшла ще остання,подвійна,книжка за дозволом військової цензури.Згодом після перерви "Літературно-науковий вісник" знову починає виходити.З травня 1922 р.у Львові з’являється перше число "Літературно-наукового вісника" під редакцією Донцова.У вступній статті під назвою “Наші цілі” редакція повідомила,що є це відновленням "Літературно-наукового вісника" з минулих літ.Але редакція розгорнула його в напрямі боротьби з традиціями і ідеями,якими жив минулий вісник.Зокрема виступає проти ідеї демократизму в українському житті,висуваючи ідеологію українського націоналізму.Редакція "Літературно-науковий вісник" минулих літ,на чолі з професором М.Грушевським,запротестувала проти вживання старої назви та проти відновлення минулого вісника.Протест цей наслідків не мав.Викликав він тільки деякі відгуки (часопис “Книжка”).Виходив новий "Літературно-науковий вісник" до 1933 р.,коли його засади і завдання перебрав журнал під назвою “Вісник”,як безпосередній продовжувач “"Літературно-науковий вісника" до 1939 р.як орган Д.Донцова.

1. До художньо-публіцистичних жанрів, на думку Кенжегулової Н. відносяться [ 24, c. 87 ]:

― нарис,

― зарисовка,

― есе,

― політичний портрет.

В рамках це жанру можна розглядати і документальну розповідь.

Нарис - це невелика розповідь про дійсну подію, людину або явище. Журналістський нарис відрізняється від літературного достовірністю і адресністю фактів. В журналістиці нарис - найоб'ємніший жанр, тоді як в літературі - самий невеликий.

Нариси діляться на:

1. Описові:

а) путні;

б) подійні.

2. Сюжетні:

а) портретні;

б) проблемні.

Описові нариси відрізняються в основному одно лінійністю оповідання, підлеглістю хронології події, а сюжетні - постановкою проблеми, яка вимагає рішення, складністю відображення життєвих колізій.

Оповідання в нарисі може вестися від першої, третьої або множинної особи. Автор нарису може бути сам безпосереднім учасником події, героєм; він може "за кадром", його оповідання може бути просто "фоном", на якому розвиваються події; автор може бути спостерігачем - головним "оцінювачем [ 24 ].

В нарисі використовуються два види прози: комунікативно-класична і естетична. Логічність викладу, дотримання класичних мовних норм - властиві комунікативно-класичній прозі. Така проза присутня в основному в нарисах Песькова В., Голованова Я. Естетична проза відрізняється високою емоційністю викладу, присутністю в тексті яскравих описів. Така проза нарисів Алімжанова А. В нарисі використовуються також три види сюжетів:

1. Простий сюжет - відповідний природному ходу події.

2. Просторово-часовий сюжет - це коли події можуть відбуватися в одному і в тому ж просторі, але в різних тимчасових вимірюваннях.

Наприклад, в нарисі Алімжанова А. "Трон Рудаки". Асоціативний - коли сюжет довільно міняється відповідно асоціативним настроям героїв або автора. В нарисі також важливі такі елементи, як пейзаж, портрет і інші деталі. Відомі знамениті нариси Уаліханова Ш. "Аблай" - портретний нарис, "Нариси про Джунгарії" - путні нариси.

Зарисовка- невеликий за об'ємом жанр, він відрізняється від нарису тим, що в ньому відсутній сюжет. Види зарисовок:

1. Пейзажна.

2. Асоціативна - побудована на асоціаціях.

3. Портретна - портрет людини, або місцевості, явища.

В зарисовці відсутня проблема. Це в основному ланцюг картин, асоціацій. Відомі зарисовки про природу і тваринних Пескова В., які публікуються в кожному п'ятничному номері газети "Комсомольська правда".

Есе - жанр, який пишеться на одному диханні, в ньому присутнє високе емоційне напруження, разом з філософськими роздумами.

Види есе з тематики:

1. Політичні

2. Економічні

3. Літературні

4. Публіцистичні. і ін.

В есе як правило відсутній сюжет. Це своєрідний вільний "потік інформації". Теми есе відрізняються злободенністю і актуальністю. Есе як жанр з'явився ще в середньовіччі. Відомі есе Стефана Цвейга. Сучасні есе відрізняються гостротою проблеми і зльотом філософського осмислення.

Нове слово в сучасну ессеїстикувніс відомий Казахстанський письменник і публіцист Р. До. Бельгер, яки писав свої есе на трьох мовах: казахській, російській і німецькій. Його есе - віртуальні бесіди з синами казахської землі "Тихі бесіди на галасливих перехрестях" унікальні за своїм змістом і проблематиці. Публіцист міркує про проблеми казахського народу вустами великих предків, ці есе гідні серйозного вивчення.

Політичний портрет- жанр, в якому в основному відображається психологічний портрет, дії і імідж реальних осіб. Політичний портрет відрізняється від інших жанрів тим, що в ньому в рівних кількостях повинні бути представлені публицистичностьі художність. Задача журналіста в написанні цього жанру - вгадати за іміджем реальну особу і дати його істинну психологічну характеристику, прогнозувати можливі дії цієї особи в майбутньому, передбачити суспільну значущість і роль цієї особи в суспільному розвитку.

Дещо по іншому пропонує класифікацію художньо-публіцистичних жанрівКарпенко В.О.[ 12 ]. На нашу думку, дані визначення більш точно характеризують дані жанри.

Нарис– художньо-публіцистичний жанр, в якому на документальній основі узагальнюються важливі суспільно-політичні явища, розкриваються події, у центрі яких постає зображення всебічності природи чи розкриття характеру людини, яка її любить і зберігає.

Фейлетон– сатиричний художньо-публіцистичний жанр, котрий виявляє комічну суть негативних фактів, процесів і явищ дійсності. Останнім часом він практично зник з газетних шпальт. Але ж сила сміху та висміювання є незборимою. Використовуйте її для боротьби з байдужими чиновниками чи знищувачами природи.

Памфлет– сатиричний художньо-публіцистичний жанр, в якому розвінчуються небезпечні негативні явища. Розрахований на ідейне знищення об'єкта критики. Як і фейлетон, практично в газетах не зустрічається. Разом з тим, може відродитися на сторінках, насамперед, партійної преси.

Етюд і есе– художньо-публіцистичні жанри, які за своїми жанровими ознаками нагадують нарисово-фейлетоно-памфлетні виступи на історичні, наукові, літературно-мистецькі теми й мають закінчений характер. Вимагають значних зусиль для пошуку оригінальних, відчутих всім серцем образів, які краще за все виникають у інтимні хвилини особистого спілкування з природою.

Художньо-публіцистичні жанри в сучасності відійшли на задній план, поступившись місцем інформаційним і аналітичним, оскільки останні володіють великою оперативністю і інформація знайшла в даний час небувалу актуальність. Такий об'ємний жанр, як нарис зовсім зник із сторінок друку.

На жаль, журналісти не так часто створюють екологічні матеріали в художньо-публіцистичних жанрах, хоча це суттєво б збагатило палітру виступів засобів масової інформації, сприяло б більш емоційному розумінню любові до природи та потреби її збереження.

Художньо-публіцистичні жанри відрізняють від інших своєю будовою та особливістю використання композиційних прийомів.

Перш ніж аналізувати художньо-публіцистичні жанри, які по суті є текстом, розглянемо що представляє собою текст.

Текст – це виражене у будь-якій формі, упорядковане та завершене словесне ціле, які заключає в себе певний зміст, який співвідноситься з однією із сфер функціонування мови. Текст – продукт породження та предмет сприйняття, процес генерації та інтерпретації. Саме при породженні текстів виникає таємничий переклад язикової дійсності у дійсність язикову, а при сприйнятті - повернення від язикової матерії до поза язиковим реаліям [14, c. 121].

Кожен з вище описаних художньо-публіцистичних жанрів характеризується своєю зв’язністю, інформативністю, завершеністю.

Зв'язність - це найважливіша текстова категорія художньо-публіцистичних жанрів, саме її наявність підвищує статус деякої безлічі висловів, перетворюючи їх на текст.

Інформативність - основна категорія тексту і його обов'язкова ознака. В даному випадку термін інформація використовується в значенні «отримання нових відомостей про предмети, явищах, відносини, події об'єктивної дійсності».

Завершеність - це функція задуму, встановленого в основу художньо-публіцистичних жанрів. Текст можна вважати завершеним тоді, коли, з погляду автора, його задум отримав вичерпний вираз, коли, на думку автора, бажаний результат досягнуто.

Збиральність як лінгвістична ознака художньо-публіцистичного стилю знаходить втілення і в своєрідності категорії особи (використовування 1-ої і 3-ої особи в узагальненому значенні), і в порівняно підвищеній частотності займенників ми, ви, наш, ваш і в особливостях їх вживання.

Газетний текст відноситься до газетно-публіцистичного стилю. При аналізі художньо-публіцистичних жанрів під газетним текстом будемо мати на увазі друкарське повідомлення, в якому представлений сучасний погляд на дійсність відносно конкретного питання, події або процесу. Газетний текст є специфічним типом тексту, що займає особливе місце в складній ієрархічній системі текстів. Серед характеристик газетного тексту можна виділити загальні риси, що зближують його з текстами інших типів, і специфічні, властиві тільки йому властивості, що відрізняють його від останніх. Основні властивості сучасних газетних текстів полягають у фактичній, актуальності, релевантності, доступності, соціальній активності, монтажності, сенсаційності, експресивності і емоційності.

Головною стилеутворюючою властивістю сучасного газетного тексту є обов'язкова реалізація в ньому одночасно двох головних функцій - інформативної і соціальної дії. Учені звернули увагу на особливості мови газети, його інформаційний аспект.

Конструктивними принципами газетної мови виявляються одночасні і рівноправні орієнтації на експресію і стандарт. Зразкові газетні тексти створюються не обмеженням стандарту, а умінням підшукувати експресивну протиотруту, творчо створювати органічне чергування контрастуючих елементів.

Існує 3 типи будови газетних текстів художньо-публіцистичних жанрів[3, c. 102]:

1) хронікально-послідовна будова (опис явищ, подій, людського життя в їх часовій послідовності);

2) будова, заснована на логіці причинно-наслідкових зв'язків. Дослідження, аналіз, де немає розповіді про подію, явище або який-небудь відрізок життя героя «в часі», а все оповідання будується за принципом не тимчасової, а логічної послідовності. В основі цього типу побудови лежить не логіка викладу, як в першому випадку, а логіка дослідження;

3) еліптична будова.

Хронікально-послідовна будовагазетних текстів художньо-публіцистичного жанру. Це одне з найпростіших і в той же час досить поширених типів в газеті будови текстів. Воно характерне тим, що автор розказує все «по порядку». Тобто послідовність пропозицій визначається послідовністю подій, які підлягають опису. Так би мовити, діє принцип «що бачу, то співаю». В даному випадку текст шикується виходячи з послідовної зміни різних періодів, епізодів і дій.

Дата добавления: 2015-09-05