Розділ V. Законодавча комісія 1767-1768 рр. : українські бажання і прагнення

ЗАКОНОДАВЧА КОМІСІЯ 1767-1768 рр.: УКРАЇНСЬКІ БАЖАННЯ І ПРАГНЕННЯ

Питання української участі в роботі комісії

Поки Рум’янцев втілював свою програму в Гетьманщині, Катерина скликала Законодавчу комісію 1767 р., що мала завдання підготувати новий імперський кодекс законів і обговорити адміністративні та інші реформи.

Законодавчі комісії не були новиною для Російської імперії. Але в двох важливих аспектах комісія 1767 р. була унікальною. По-перше, вона мала широке представництво — були репрезентовані знать, міщани, козаки та вільні селяни з усіх куточків імперії. По-друге, «Наказ» Катерини для комісії переспівував ідеї західних мислителів, зокрема Монтеск’є та Беккарії. Оголошуючи «Наказ», імператриця сподівалася скерувати делегата у напрямку просвітницької реформи ¹.

Комісія несподівано надала українцям трибуну, з якої вони могли висловлюватись щодо політики генерал-губернатора Рум’янцева та вносити свої власні пропозиції. Але насамперед треба було визначитися щодо участі в роботі комісії. Гетьманщина мала свої власні закони та адміністрацію. Чому ж тоді українці мали брати участь у кодифікації російських законів або реформі імперської адміністрації? Більше того, прецеденту української участі в роботі законодавчих комісій досі не було ².

¹ Інструкція Катерини вже давно є предметом широкого вивчення і дискусій. Див. про неї: Madariaga І. de. Russia in the Agę of Catherine the Great.— P. 151 — 163.

² Хоча кількох представників викликали на комісію, яку скликала Єлизавета (1761), проте доказів, що вони там справді були, немає. 1761 р. комісія висловилася за те, щоб делегатів надсилали з порубіжних земель, включаючи Гетьманщину і балтійські регіони. Див.: ПСЗ. — Т. 15. — № 11, 378. — 8 декабря 1761 г. — С. 862863. В.НЛаткін описав усі засідання єлизаветинської комісії, але він навіть не згадує про присутність там українських або балтійських делегатів (див. його: Законодательные комиссии в России. В 3 т.— СПб., 1887.— Т. 1.— С. 80 — 184). Подібно ж, Зутіс підтверджує, що жодного балтійського представника на тій комісії не було. Див.: Зутис Я. Остзейский вопрос.— С. 361.

Катерина довго вагалася з цього приводу, хоча спочатку взагалі ігнорувала проблему. У перших двох маніфестах про скликання Законодавчої комісії автономні райони зовсім не згадувалися ¹. У третьому маніфесті Гетьманщині, Лівонії та Естляндії пропонувався вибір: або їм відводилася певна квота на представництво, або ж за ними зберігалося право на затримання місцевих законів доти, доки вони самі не подадуть прохання про прийняття майбутнього імперського кодексу ². Навіть після заперечень одного з членів підготовчого комітету Катерина надала право вибору порубіжним землям, але обмежила термін дії регіональних законів десятьма роками ³. В заключному маніфесті вже нічого не говорилося про спеціальний статус автономних регіонів і малося на увазі, що комісія буде представлена всіма регіонами імперії, включаючи пограничні землі ⁴.

Хоч якими були її початкові наміри, Катерина була змушена визнати, що дозвіл населенню автономних регіонів вибору щодо участі в роботі комісії був помилкою. Такий крок можна було б тлумачити не тільки як ще одну гарантію автономії — він позбавляв самодержицю права самостійно приймати остаточне рішення. Отже, найбільшою поступкою було те, що регіони для запровадження імперських норм мали у своєму розпорядженні десять років. Оскільки новий закон мав бути введеним у всіх регіонах імперії, участь їх у комісії стала необхідною. Пізніше остаточний варіант маніфесту Катерини взагалі не допускав ніяких винятків.

Упереджуючи опозицію, якої він сподівався в Гетьмащині, генерал-губернатор Рум’янцев оприлюднив відозву, де звернувся до громадської свідомості українців, наголошуючи на великій потребі реформи ⁵. Проте, маніфест Катерини був сприйнятий в Гетьманщині вороже ⁶.

¹ Перші два проекти докладно обговорює А.В.Флоровський: Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии.— Одесса, 1915.— С. 8—15. Це питання порушує Пол Д’юкс: Dukes P. Catherine the Great and the Russian Nobility.— Cambridge, 1967.— P. 57-58.

² Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии.— С. 29.

³ Липинский М.А. Новые данные для истории екатерининской комиссии о сочинении проекта нового уложения // Журнал Министерства народного просвещения.— 1895.— № 301. — С. 290 — 293; Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии.— С. 46.

⁴ ПСЗ.— Т. 17.— № 12, 801.— 14 декабря 1766 г.— С. 1092-1110.

⁵ Циркуляр був опубл.: Наказы малороссийским депутатам 1767 г. и акты о виборах депутатов в Комиссию сочинения уложения.— Киев, 1890.— С. 186. Його обширно цитує Г.А.Максимович: Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г.— Ч. 1: Выборы и составление наказов.— Нежин, 1917.— С. 6-8.

⁶ Теличенко И. Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху Екатерининской комиссии // КС.— 1890.— № 7.— С. 166 — 167; Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии.— С. 494. Лише один В.Г. Авсєєнко дотримувався думки, що маніфест Катерини вітали всі частини суспільства з щирою радістю. Див. його: Малороссия в 1767 году.— Киев, 1864.— С. 3 — 4. Але на підтримку цього твердження Авсєєнко не наводить жодного документа, і його погляди були відкинуті наступними дослідниками.

Не було віри у потребу нової реформи, оскільки українські закони вже переглядалися в 1728—1743 рр., а реформа судочинства з 1763 р. тільки-но стала втілюватися у життя ¹. Українці не мали ні причин, ані бажання брати участь в роботі комісії. Для введення в дію нового зводу українських законів не вистачало тільки підтвердження монарха. У донесенні Катерині Рум’янцев так виклав свої думки про українську реакцію на маніфест: «Многие истинно вошли во вкус своевольства до того, что им всякий закон и указ государский кажется быть нарушением их прав и вольностей, отзывы же у всех одни: зачем бы нам там и быть? Наши законы весьма хороши, а буде депутатом быть, конечно, уже надобно, только разве б искать прав и привилегий подтверждения» ².

¹ Див. Яковлів А. Український кодекс 1743 р. Цей кодекс, хоча і використовувався на практиці, ніколи не був затверджений імператором.

² Лист Рум’янцева до Катерини від 2 березня 1767 р. // Соловьев С. — T 14 — C. 39.

³ Графік виборів був опублікований. Див.: Наказы малороссийским депутатам.— С. 187 — 188; Максимович Г.А. Выборы и наказы.— C. 8 — 9. Він не вповні відбиває реальний стан речей, оскільки велика кількість виборів проводилася в інший час.

Незважаючи на нарікання українців, Рум’янцев призначив вибори депутатів для роботи в колегії на березень 1767 р. ³ На окремих зібраннях знаті, міщан і козаків слід було обрати делегатів і скласти накази, які депутати мали б подати на генеральній асамблеї комісії в Москві. Малоросійська колегія як урядова інституція так само мала вислати депутата з наказом. Українським єпархіям слід було представити перелік потреб церкви до Священного синоду, який, як відгалудження уряду, мав представляти потім церкву на асамблеї. Одного депутата з наказом повинні були вислати російські «старовіри», що проживали в Гетьманщині. Отже, більшість вільного (неселянського) населення Гетьманщини запрошували так чи інакше взяти участь у роботі Законодавчої комісії 1767 р.

Дата добавления: 2015-09-04