1.Страхування автотранспортних засобів.
2.Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.
3. Міжнародна система “Зелена картка”.
4. Моторне (транспортне) страхове бюро України.
5. Страхування вантажів, що перевозяться автотранспортом.
1.Страхування транспортних засобів здійснюється на випадок їх знищення або пошкодження внаслідок:
· дорожньо-транспортних пригод;
· вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
· дій третіх осіб.
Об’єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з втратою товарної вартості транспортних засобів, крім випадків, якщо:
1) термін експлуатації легкових транспортних засобів виробництва країн СНД перевищує 5 років, а транспортних засобів інших іноземних країн – 7 років;
2) термін експлуатації вантажних транспортних засобів та автобусів перевищує три роки;
1) транспортний засіб має сліди минулих аварій або корозійне руйнування;
2) транспортний засіб був раніше перефарбований;
3) транспортний засіб було надано страхувальнику безкоштовно через органи соціального захисту населення.
Страхувальниками визначаються дієздатні громадяни, які уклали зі
страховиками договори страхування і:
1) є власниками транспортних засобів на правах приватної власності;
2) використовують транспортні засоби на підставі виданої їм власниками цих транспортних засобів письмової довіреності, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства;
3) користуються транспортними засобами на підставі договору оренди, прокату і ці права визначені відповідним договором або іншим документом.
Страхувальниками можуть бути юридичні особи, які:
1) є власниками транспортних засобів на правах державної, колективної чи приватної власності;
2) користуються транспортними засобами на підставі договору оренди, лізингу або іншого документа, що визначає права та умови його використання;.
Особа, яка має намір укласти договір страхування, подає страховику письмову заяву встановленої форми.
У заяві мають бути зазначені дані про особу, об’єкти страхування та особливості їх експлуатації і зберігання, варіанти страхування.
Крім заяви, страховику надаються документи про реєстрацію транспортних засобів, а також документи, що підтверджують право особи використовувати транспорті засоби: довіреність, договір (оренди, прокату), які оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.
Зазначені в заяві дані перевіряються на їх відповідність пред’явленим документам, а також шляхом обов’язкового огляду транспортного засобу. При огляді перевіряються реєстраційні номери кузова, двигуна, інших агрегатів і складових частин транспортного засобу та додаткового обладнання.
При огляді і перевірці даних з’ясовується також наявність гарантій виробника або торгівельної організації.
Договір страхування за правилами страхування може бути укладено на термін від однієї доби до одного року включно.
Страхова сума не повинна перевищувати дійсної вартості транспортного засобу на день укладання договору страхування.
Страхові платежі розраховуються на підставі встановлених страхових тарифів, які залежать від варіанту страхування, типу транспортного засобу, строку його експлуатації та терміну страхування.
Існують такі варіанти страхування транспортних засобів:
І варіант – на випадок пошкодження або втрати транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;
ІІ варіант – на випадок пошкодження або втрати транспортного засобу, його складових частин, деталей, обладнання при викраденні, пошкодженні внаслідок навмисних дій третіх осіб;
ІІІ варіант – на випадок пошкодження або втрати транспортного засобу внаслідок стихійного лиха, нападу тварин, пожежі або вибуху в транспортному засобі, самовільного падіння предметів на транспортний засіб.
Основним критерієм для визначення розміру страхового платежу згідно І варіанта є водійський стаж та робочий об’єм двигуна (до 1800 см куб. і понад 1800 см куб.) для легкових автомобілів. Наприклад, для легкових автомобілів з робочим об’ємом двигуна до 1800 см куб. включно розміри страхових платежів при водійському стажі становлять у відсотках до страхової суми::
· при стажі до 2 років – 3,0%;
· при стажі від 2 до 5 років – 2,5%;
· при стажі від 5 до 10 років – 2,0%.
Для ІІ варіанту страхування основним критерієм є строк експлуатації транспортного засобу в роках. Зокрема, якщо легковий автомобіль вітчизняного виробництва експлуатується до 3 років, то страховий платіж становить 3,0%, від 3 до 7 років включно – 2,5%, понад 7 років – 2,0% від страхової суми.
Розмір страхового платежу за ІІІ варіантом визначається за тарифом, який становить 1% від страхової суми.
Розмір збитків, заподіяних транспортному засобу, визначається за розцінками на ремонтні роботи на день страхового випадку.
У разі повної втрати транспортного засобу страхове відшкодування виплачується у розмірі страхової суми за договором страхування.
3. Страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів регулюється Законом України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 07. 2004 р.
Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод та захисту майнових інтересів страхувальників.
Суб’єктами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України та потерпілі внаслідок дорожньо-транспортних пригод.
Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Згідно діючого законодавства укладаються такі види договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності:
· внутрішній договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні;
· договір міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі, і на умовах, встановлених у цих державах, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ.
При укладанні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальнику присвоюється клас залежно від частоти страхових випадків, які виникли з вини особи, відповідальність якої застрахована.
При укладанні договору цивільно-правової відповідальності вперше страхувальнику присвоюється клас 3.
Залежно від кількості страхових випадків, які виникли у період дії попередніх договорів, при укладанні такого договору на новий строк застосовується підвищуючий коефіцієнт страхового тарифу з присвоєнням більш низького класу до найнижчого – М чи з урахуванням безаварійної експлуатації транспортного засобу та при відсутності страхових випадків, які виникли з вини страхувальника, – понижуючий коефіцієнт з присвоєнням більш високого класу.
Розміри індивідуальних страхових платежів встановлюються страховиками самостійно шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів. Базовий платіж та коригуючі коефіцієнти розраховуються МТСБУ актуарним методом на основі статистичних даних та рівня збитковості даного виду страхування в цілому по галузі за останній розрахунковий період, який становить не менш як один рі
Для забезпечення безаварійної роботи транспортних засобів, при укладанні договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності більше ніж на півроку, страховики мають право застосовувати коефіцієнт страхових тарифів залежно від наявності чи відсутності страхових випадків з вини осіб, відповідальність яких застрахована, в період дії попередніх договорів (бонус-малус).
Обов’язковий ліміт відповідальності страховика – це грошова сума, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Обов’язковий ліміт відповідальності страховика становить:
· 25500 грн. – за шкоду, заподіяну майну потерпілих;
· 51000 грн. – за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю потерпілих.
Зазначені страхові відшкодування виплачуються по кожному страховому випадку, що настав протягом періоду дії відповідного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Розміри лімітів відповідальності страховика мають переглядатися Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.
Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами,, вказаними вище. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю і здоров’ю потерпілих, не застосовується.
Учасники бойових дій, що визначені Законом, інваліди І групи, які особисто керують транспортними засобами, звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю і здоров’ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди є шкода, пов’язана:
· з лікуванням потерпілого;
· з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;
· із стійкою втратою працездатності потерпілим;
· із смертю потерпілого.
У зв’язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов’язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров’я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.
Зазначені витрати мають бути підтверджені документально відповідним медичним закладом.
У зв’язку з тимчасовою втратою працездатності відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров’я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах:
· для працюючої особи – не отримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю;
· для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - не отримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною;
· для непрацюючої повнолітньої особи – допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
У зв’язку із стійкою втратою працездатності (інвалідності) потерпілим відшкодовуються доходи, не отримані ним в результаті цього.
Страхове відшкодування за шкоду, пов’язану із стійкою втратою працездатності, виплачується не рідше одного разу на місяць до відновлення працездатності потерпілого.
У зв’язку із смертю годувальника в результаті дорожньо-транспортної пригоди право на страхове відшкодування мають:
· діти – до досягнення ними повноліття;
· непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки – до відновлення ними працездатності;
· працездатна вдова (вдівець), якщо у сім’ї є діти віком до восьми років;
· інші члени сім’ї, які знаходилися на утриманні потерпілого.
У зв’язку із смертю годувальника в результаті дорожньо-транспортної пригоди відшкодовується частина не отриманих доходів потерпілого, яка кожному утриманцю належала б при його житті, за вирахуванням пенсій, наданих утриманцям внаслідок втрати годувальника. А порядок вирахування відшкодування утриманцям назначає Кабінет Міністрів України.
Витрати на поховання годувальника мають бути обґрунтовані та відшкодовуються при наданні страховику оригіналу свідоцтва про смерть та документів, які підтверджують такі витрати.
Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, пов’язана:
· з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
· з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;
· з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;
· з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;
· з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров’я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
· з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної
пригоди.
У зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому Уповноваженим органом.
Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним.
Якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам по його евакуації з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну:
· при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону;
· забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду;
· життю і здоров’ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими;
· майну, яке знаходилось у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду;
· при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи участі в офіційних змаганнях;
· пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, документів;
· в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів.
Учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов’язані:
· терміново повідомити про дорожньо-транспортну пригоду відповідні органи Міністерства внутрішніх справ;
· вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
· вжити всіх можливих заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди;
· зберегти транспортний засіб чи пошкоджене майно в такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, доки їх не огляне призначений страховиком експерт.
Після отримання повідомлення про страховий випадок страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів зобов’язаний направити експерта на місце настання страхового випадку або до місцезнаходження пошкодженого майна для його огляду.
Для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву, до якої додаються: довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров’я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності).
Після розгляду страховиком наданих йому документів про дорожньо-транспортну пригоду він приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті.
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов’язаний направити заявнику письмове повідомлення щодо прийнятого рішення.
Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком необхідних документів або у строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
3. Основним завданнями міжнародної системи “Зелена картка” є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода.
Одним із принципів системи “Зелена картка” є вимога про те, що в кожній країні-члені цієї системи повинно бути в обов’язковому порядку запроваджене обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.
В систему “Зелена картка” в 1953 році ввійшли 10 країн-членів ЄС (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція).
У кожній країні-члені системи “Зелена картка” повинна бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, заподіяних автовласникам цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.
Держава-член системи “Зелена карта” не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.
Збитки в країнах-членах системи “Зелена картка” врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-нерезидента іншої країни, на відповідне Моторне страхове бюро цієї країни. В цьому випадку перше Моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге – як бюро-платник.
Взаємовідносини між моторними страховими бюро країн-членів системи “Зелена картка” регулюються двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою.
Завдяки запровадженню обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів Україна 18 грудня 1997 року стала 40 членом міжнародної системи “Зелена картка”.
Починаючи з червня 1998 року, в Україні розпочата реалізація власної “Зеленої картки”, зразки якої розробляються Моторним (транспортним) страховим бюро України.
4.Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою щодо здійснення діяльності щодо цього виду страхування.
МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до діючого страхового законодавства та свого статуту.
МТСБУ не може виступати засновником чи співзасновником юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю та мають на меті одержання прибутку.
Органами управління та контролю МТСБУ є:
· загальні збори членів МТСБУ;
· Координаційна рада МТСБУ;
· президія;
· дирекція;
· інші визначені Статутом МТСБУ органи.
Структура, функції, компетенція, порядок формування та роботи органів управління та контролю МТСБУ визначаються Статутом МТСБУ.
Основними завданнями МТСБУ є:
· здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених діючим законодавством;
· управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій;
· забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” та виконання загальновизнаних зобов’язань перед уповноваженими організаціями інших країн-членів цієї системи;
· збирання необхідної інформації про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму його здійснення;
· співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності;
· співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
· розробка зразків страхових полісів і договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються Уповноваженим органом;
· надання страховикам інформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників.
МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених законом, у разі її заподіяння:
· транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-
правову відповідальність;
· невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
· транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а в результаті протиправних дій третіх осіб;
· у разі недостатності коштів та майна страховика-учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом або ліквідований, для виконання його зобов’язань за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Фінансування статутної діяльності МТСБУ здійснюється за рахунок внесків страховиків-членів МТСБУ, а також за рахунок пасивних доходів від тимчасового розміщення коштів цього фонду та інших джерел, не заборонених законодавством, у порядку, визначеному статутом МТСБУ, та в обсягах, передбачених кошторисом.
Для забезпечення виконання зобов’язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими створюються такі централізовані страхові резервні фонди:
· фонд страхових гарантій, призначений для забезпечення платоспроможності МТСБУ під час взаєморозрахунків з уповноваженими організаціям інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, з якими МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди.;
· фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах.
Джерелами формування централізованих страхових резервних фондів є:
· разові гарантійні внески страховиків у розмірах, визначених законом;
· відрахування страховиків з премій обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності у розмірі, визначеному Координаційною радою МТСБУ;
· повернені МТСБУ в регресному порядку кошти за заподіяну у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкоду;
· добровільні внески та пожертвування.
Кошти централізованих страхових резервних фондів, створених при МТСБУ, розміщуються з урахуванням безпечності, прибутковості та ліквідності і мають бути представлені активами таких категорій: грошові кошти на банківських рахунках, банківські депозити (вклади), цінні папери, що емітуються державою.
Рішення про використання коштів централізованих страхових резервних фондів відповідно до встановленої мети приймає дирекція МТСБУ.
За рахунок членських внесків страховиків-членів МТСБУ створюється цільовій фонд, призначений для фінансування діяльності МТСБУ, в тому числі для створення, підтримки та обслуговування єдиної централізованої бази даних щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Використання коштів з фонду фінансування діяльності МТСБУ здійснюється дирекцією МТСБУ відповідно до кошторису, що затверджується президією МТСБУ.
Нагляд за використанням коштів централізованих страхових резервних фондів та цільового фонду фінансування діяльності МТСБУ здійснює Координаційна рада МТСБУ.
5. Об’єктами страхування вантажів, що перевозяться автотранспортом, є вантажі будь-якого виду: промислові, продовольчі, твори мистецтва, вироби з дорогоцінних металів та каменів, антикварні речі, грошові знаки, цінні папери.
Не підлягає страхуванню вантаж, що легко псується, а також такий, до складу якого входять радіоактивні та вибухонебезпечні хімічні речовини.
Страхування вантажів здійснюється на випадок їхнього знищення, пошкодження або втрати внаслідок настання таких страхових випадків:
· стихійних лих, вогню або вибуху;
· падіння вантажу під час навантажування та розвантажування;
· аварії чи катастрофи, яка сталася з автотранспортом;
· крадіжки автотранспортного засобу або його зникнення без вісті;
· протиправних дій третіх осіб.
Страхувальниками можуть бути дієздатні фізичні та юридичні особи, вантажі яких підлягають перевезенню.
Розмір ставок страхових платежів залежить від класу вантажу, виду транспорту, віддалі та тривалості транспортування. Як правило, страхові тарифи становлять від 0,1 до 2 % від вартості вантажу.
Договори укладаються терміном від 1 до 30 днів.
Страхова сума встановлюється за згодою сторін на основі вартості вантажу, транспортних та інших витрат.
Страховому відшкодуванню підлягають витрати по рятуванню вантажу; встановленню розмірів збитків; проведенню експертизи; тимчасовому зберіганню та перевантажуванню вантажу.
Страхове відшкодування виплачується протягом 15 діб від дня складання акту про загибель застрахованого вантажу. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати страхової суми.
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 40 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Еще на эту тему | | | Б) дополнительная |