Філософія Девіда Юма

Девід Юм (1711 – 1776 рр.) засновник європейської філософії агностицизму, народився в Единбурзі (Шотландія). У 1744 р. Юм без успіху намагався отримати професуру в Единбурзькому університеті, потім став наставником душевнохворого, пізніше поступив у секретарі до одного генерала. Ці пригоди жодним чином не засмутили Юма. Навіть коли майже ніхто не звернув уваги на його тільки-но надруковану працю “Дослідження про людський розум”, він лише жартував: “Відрізняючись від природи веселим та пристрасним темпераментом, я дуже скоро відійшов від удару”. Скоро Юм познайомився не тільки з концепціями раціоналізму і сенсуалізму. Але і з філософією Жан Жака Руссо. Він також проявив інтерес до суб’єктивного ідеалізму Дж. Берклі. Вивчивши всі концепції Новго часу, Юм прийшов до досить скептичних висновків відносно людських можливостей пізнання. Це не дивно: і давньогрецька філософія, і римська, і схоластика – всі вони мали своїх скептиків. В чому ж полягав скептицизм Юма по відношенню до філософії Нового часу?

В своїй основній праці “ Дослідження про людський розум ” Юм намагався відповісти на питання – що ми насправді сприймаємо в той час, коли думаємо, ніби сприймаємо речі, предмети, інших людей або тварин? З одного боку, казав Юм, у нас немає достатніх аргументів, щоб довести, що зовнішній світ, матеріальна природа, яку ми сприймаємо, дійсно існує. З іншого боку, ми не можемо і довести, що те, що ми сприймаємо, насправді не існує. Іншими словами, наше сприйняття так само мало говорить нам про існування світу, як і про його відсутність. Отже, взагалі непотрібно ставити питання про існування або неіснування зовнішнього світу. Наш розум оперує лише зі змістом наших відчуттів, а не з тим, що їх викликає, – це і є основний принцип юмівського агностицизму, тобто скептичного ставлення до можливості достовірного пізнання.

Якого ж роду знання ми здатні отримати в такому випадку? “Хоча здається, – писав Юм, – що наше мислення має необмежену свободу, ми з’ясовуємо при більш близькому знайомстві, що воно, власне, обмежене досить вузькими межами і що вся ця творча сила духу є не більше ніж здатність складати, перекладати, збільшувати або зменшувати матеріал, який нам постачають почуття та досвід ”. В процесі впорядкування наших вражень ми формуємо певні ідеї або уявлення – це і є наш досвід, досвід формулювання ідей. Отже, агностик прийшов до висновку, що в процесі пізнання ми можемо оперувати, з одного боку, нашими враженнями, котрі створюють у нас ілюзію відносин між “ реальними речами ”. А з іншого боку, ми можемо оперувати ідеями, тобто в нашій голові складаються “ відношення ідей ”.

До “відношення ідей” ми можемо прийти або шляхом інтуїтивного прозріння, або шляхом доведень. Знання “відношення ідей” Юм вважав самими міцними та обґрунтованими, адже вони не залежать від зовнішнього світу, про який незрозуміло навіть, існує він чи ні. Наприклад, твердження про те, що “квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів” залишається істинним при будь-якому положенні у відношенні до зовнішнього світу, навіть якщо в цьому світі взагалі не зустрічались би трикутники. Це геніальне прозріння Юма стало зрозумілим і було сприйняте лише на початку ХХ століття в таких важливих та цікавих філософських напрямках як неопозитивізм та аналітична філософія.

Що ж до відношення “реальних речей”, то Юм взагалі не заперечував їх, він тільки казав про те, що тут ми входимо у дещо іншу область знань. Наприклад, ми нібито можемо з повною упевненістю стверджувати, що “завтра зійде сонце”. Ця впевненість ґрунтується на тому, що вже багато-багато днів ми спостерігаємо одне і те ж – вранці сходить сонце. Але, запитував Юм, хто може довести, що хибним є протилежне твердження – “сонце завтра не зійде”. Адже це твердження таке ж зрозуміле і таке ж несуперечиве, як і перше. І хто може дати гарантії, що в певний “енний” раз сонце обов’язково зійде? Таким чином, знати щось напевно про те, що відбувається в “реальному світі” ми можемо тільки після того, як це “щось” вже має місце бути.

Скептичному аналізові Юм піддав і таку ідею-фікс філософії Нового часу, як поняття причинності: “Всі наші висновки щодо причин та дій засновані виключно на звичці”. “ Після ” ще не означає “ тому ” – так сформулював своє ставлення до ідеї причинності Юм. Наприклад, небо закрили тучі і пішов дощ. За звичкою можна сказати, що дощ пішов через те, що небо закрили тучі. Але, як писав Юм, “розум не зможе навіть за допомогою найбільш прискіпливого пошуку та дослідження” знайти для цього наслідку істинну причину.

Скепсис Юма був спрямований проти розвинутого в ту епоху уявлення про необмежені можливості людського розуму. В тому числі, Юм заперечував і всі спроби доведення існування Бога, засновані на розумі. Він піддав сумніву думку Декарта про існування самоосновного, тобто заснованого на собі самому, людського Я. Юм вважав, що людини не існує без її відчуттів, і, таким чином, людина невід’ємна від світу, який вона сприймає.

Скепсис Юма став свого роду першим “цебром холодної води”, що було вилите на гарячі голови вчених Нового часу, котрі вирішили, що тепер справа лише за поступовим і методичним пізнанням таємниць природи. Останні, правда, майже не звернули на це уваги – за виключенням Іммануїла Канта, який зацікавився проблемою апріорного, тобто до досвідного, знання.

Дата добавления: 2015-08-27