|
Читайте также: |
І. Білодід, бувши міністром освіти УРСР, став упроваджувачем закону про народну освіту 1959 року, де було зафіксоване положення про факультативність вивчення української мови в школах УРСР. [1]
І.Білодід у своїх працях розкривав тему так званої "гармонійної" національно-російської двомовності, що стала однією з головних наукових тем мовознавчих інституцій та закладів Академій наук республік СРСР. За участи І.Білодіда посилено розробіток наукової програми "Роль російської мови як засобу міжнаціонального спілкування", в Києві виходять його праці: "Ленинская теория национально-языкового строительства" (К., 1972), "Язык и идеологическая борьба" (К., 1974), "Всяк сущий в ней язык..." (К., 1981), "Русский язык — язык межнационального общения народов СССР" (К., 1976), "Русский язык — источник обогащения языков народов СССР" (К., 1978), "Функционирование русского языка в близкородственном окружении" (К., 1981), "Культура русской речи в национальных республиках" (К., 1984) тощо. І. Білодід писав, що "двомовність на Україні — це той вид білінґвізму, при якому обидві мови, що знаходяться на високому рівні розвитку всіх своїх функціональних стилів, з однаковою широтою і рівною мірою використовуються народом".[2]
І.К.Білодід доводив, що російська мова може й повинна мати доміновче становище в СРСР. [3]
Класики української літератури критично ставилися до поглядів І. Білодіда. Це відбилося, зокрема, в епіграмі Володимира Сосюри "Іванові Білодіду" та ремінісценції Андрія Малишка "Говорила баба діду...".
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 79 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Наукова діяльність | | | СИНТАКСИС |