Ватний тампон змочують спиртом.

Щоб запобігти опікам шкіри, які можуть виникнути при стіканні з вати надлишків спирту, що горить, ватний тампон зі спиртом до запалювання треба віджати.

8. Вату зі спиртом (гніт) підпалюють. Зонд (затискач) з факелом тримають у правій руці, а банку в лівій якомо­га ближче (на відстані 7—10 см) до тіла хворого.

9. Миттєвим рухом руки обводять полум'ям внутрішню поверхню банки, щоб викликати в ній розрідження повітря.

Необхідно пам'ятати, що довго тримати полум'я у бан­ці не можна, тому що може виникнути перегрів банки, вна­слідок чого настає опік шкіри або банка тріскається та викликає поранення того, хто її ставить.

10. Миттєво банку всією окружністю ставлять до шкіри хворого.

Банки ставлять на відстані 2—3 см одна від одної, тер­мін тримання їх на шкірі становить 10—15 хв.

11. Хворого зверху вкривають рушником та легкою ков­дрою.

За рахунок розрідженого повітря, що утворилося все­редині банки, банка присмоктується до шкіри хворого. Шкіра поступово втягується всередину банки (на 1—2 см), набуваючи темно-червоного кольору з крапковими крово­виливами.

Необхідно знати, що при правильній постановці банок у хворого не повинно виникати неприємних, болісних від­чуттів.

Техніка зняття банок. Щоб зняти банку, не викликаю­чи болю, треба лівою рукою трохи нахилити банку вбік. Вказівним пальцем правої руки злегка натиснути на шкі­ру біля краю банки. При цьому виникає щілина, повітря проникає всередину банки, і вона легко та безболісно від­падає.

Місце, де стояли банки, витирають сухим рушником, сухим ватним тампоном або марлевою серветкою. Надя­гають на хворого чисту суху білизну.

Ускладнення, що можуть виникнути при постановці ба­нок, бувають двох видів.

І — патологічна реакція на банки, внаслідок чого можуть виникнути: а) значне підвищення температури тіла. Хворому необхідно дати антипіретики (анальгін, димед­рол), при наступній постановці банок слід тримати їх на шкірі удвічі менше; б) відшарування верхніх шарів шкіри при її підвищеній чутливості (у хворого, якому банки ні­коли не ставили) з утворенням кривавих пухирців. Пухир­ці змащують концентрованим розчином перманганату ка­лію; вони швидко підсихають та загоюються.

II — порушення техніки постановки банок, внаслідок чого можуть виникнути: а) опіки від нагрітих країв банки, які лікують за звичайною методикою; б) багрові пухирі, заповнені кривавою рідиною від довгого тримання банок. Вони легко лопаються і можуть стати вхідними воротами для інфекції.

Слід обережно ставити банки у важкохворих, виснажених, а особливо у хворих, що знаходяться у непритом­ному стані. У цих хворих ослаблена або відсутня чутли­вість шкіри, і вони не можуть поскаржитися на виникнен­ня будь-яких неприємних, болісних відчуттів, тому в них легко можуть виникнути ускладнення.

Як правило, постановка банок чергується (через день) з гірчичниками.

Застосування гірчичників

Гірчичники є відтягуючою процедурою і засобом, який подразнює шкіру.

Гірчичник фабричного виготовлення — це листок щіль­ного паперу розміром 8X12,5 см, прямокутної форми, з одного боку вкритий тонким шаром знежиреного сухого порошку з насіння гірчиці. Основою гірчичників є ефірне гірчичне масло, при контакті якого з водою температури 35—40 °С утворюється фермент мірозин, що подразнює шкіру. Він проникає у підшкірні ділянки, викликаючи гі­перемію шкіри та підшкірної основи, що супроводжується відчуттям тепла та печіння.

Ознаки придатного гірчичника. Має гострий запах, що підсилюється при змочуванні; гірчичний шар з нього не обсипається, при змочуванні теплою водою не відпадає.

Необхідно знати, що на кожному 10-му гірчичнику сто­їть термін виготовлення, якого треба суворо дотримува­тися. Термін придатності гірчичника складає 8—11 міс.

Зберігати гірчичники слід у сухому прохолодному міс­ці, загорнутими у вощений папір, інакше їхній склад змі­ниться, і вони втратять свою подразнюючу дію. Показання до застосування гірчичників див. у табл. 4.

Протипоказання до накладання гірчичників ті самі, що й до банок, а також наявність у хворого алергічної реак­ції на гірчицю, що нерідко трапляється.

Не можна ставити гірчичники на хребет, молочні зало­зи, шию, обличчя.

Методика і техніка накладання гірчичників.

Треба мати ниркоподібний лоток, гір­чичники, термометр, вату, сухий чис­тий рушник.

1. Хворого кладуть у зручне для накладання гірчичників положення.

2. Шкіру готують таким чином, як для постановки банок; тільки не тре­ба змащувати її вазеліновою олією.

3. Наливають у лоток воду температури 35—40 °С. Це оптимальна температура для утворення подразню­ючих речовин гірчичника. Температура води понад 45 °С веде до їхнього руй­нування.

4. Гірчичник швидко змочують у воді та щільно прикладають до тіла хворого гірчичною масою донизу. При підвищеній чутливості шкіри, коли хворий швидко відчу­ває печіння шкіри, необхідно підкласти під гірчичник мар­леву серветку, що складається з двох-трьох шарів і має розмір гірчичника.

Треба знати, що ні в якому разі не можна накладати гірчичник через газету, тому що значною мірою зменшує­ться його подразнююча дія на шкіру. Разом з гірчичними ефірними речовинами під шкіру можуть проходити шкід­ливі речовини із газетної фарби, що вміщують свинець.

5. Місце накладання гірчичників прикривають сухим рушником, а зверху — ковдрою. Якщо гірчичники накла­дені правильно, через декілька хвилин хворий відчуває тепло та невелике печіння шкіри. Якщо виникають значні болісні відчуття та печіння шкіри, гірчичники треба зняти.

6. Через 5—15 хв гірчичники знімають. Шкіра під ни­ми має бути гіперемійованою.

7. Шкіру обтирають злегка вологою (щоб зняти залиш­ки гірчиці), а потім сухою серветкою.

8. Одягають хворого в суху білизну, вкривають ковдрою. Не рекомендується прикладати гірчичники на одне й те саме місце, щоб не викликати пігментації шкіри або опіків.

Звичайно при бронхіті та пневмонії гірчичники накла­дають через день, чергуючи їх з банками. При трахеїті гірчичники ставлять на груднину.

Дата добавления: 2015-08-20