Державні кордони.

Просторові межі поширення суверенітету держав, а також реалізації територіального верховенства визначають державні кордони. Останні слугують не лише важливим атрибутом суверенних держав у системі міждержавних відносин, а й часто становлять предмет територіальних претензій.

У теорії міжнародного права державний кордон розглядають як позначену на картах і закріплену маркуванням на місцевості лінію та вертикальну площину, що проходить по ній і визначає зовнішні межі державної території (сухопутної, водної, повітряної). Національне законодавство держав щодо визначення поняття "державний кордон" концептуально збігається із його доктринальними розробками. Наприклад, державний кордон, згідно з законом України "Про державний кордон України" 1991 р., - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України, - суші, вод, надр, повітряного простору.

Залежно від особливостей проходження лінії державного кордону кордони поділяють на орографічні, геометричні й астрономічні.

Під орографічними (природними) кордонами розуміють лінію державного кордону, яка визначається відповідно до особливостей рельєфу місцевості (по берегах озер, по гірських хребтах тощо).

Геометричні кордони характеризуються тим, що встановлення державного кордону відбувається за рахунок проведення з однієї точки в іншу прямих ліній без урахування рельєфу місцевості90.

Лівії астрономічних кордонів, на відміну від орографічних та геометричних, збігаються із паралеллю чи меридіаном географічної сітки. В Африці, наприклад, 40 % кордонів є саме астрономічними91.

Іноді, в результаті завершення процедури встановлення державних кордонів, у держави з'являються комбіновані кордони, які передбачають наявність як орографічних, геометричних, так і астрономічних кордонів. До таких держав, зокрема, належить Ботсвана92.

Відповідно до іншої класифікації кордонів, в основу якої покладено критерій складових частин державної території, кордони поділяють на сухопутні, повітряні, водні.

Водні кордони держави (річкові, озерні, морські) визначають у спосіб підписання спеціального договору, нормами національного законодавства або поєднанням цих двох способів.

Кордони на прикордонних річках проводять залежно від їх відповідності критерію судноплавної або несудноплавної річки. У випадку судноплавної річки кордон пролягає по лінії її найбільших глибин (тальвегу) або фарватеру, а якщо річка несудноплавна, то кордон проходить посередині річки або її головного рукава.

Морські кордони встановлює законодавство прибережної держави, відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного морського права. Так, морськими кордонами держави, що відмежовують її територіальні води від відкритого моря, є зовнішня межа територіальних вод, ширина яких становить, як правило, не більше 12 морських миль.

Повітряним кордоном держави вважається уявна площина, що вертикально прилягає до сухопутної, водної території і простягається вгору на 100-110 км.

Питання, які стосуються встановлення державного кордону, їх правового режиму, охорони, регулюються нормами як міжнародного, так і національного права. Так, відповідно до Закону України "Про державний кордон України" 1991 р.95, уст. 2 зазначено, що державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Визначення лінії проходження державного кордону відбувається між зацікавленими державами у договірному порядку. На практиці така процедура складається із двох етапів.

Перший етап передбачає визначення договірними сторонами Лівії державного кордону відповідно до характерних ознак рельєфу на місцевості з одночасним її нанесенням на карту, що становить невід'ємну частину двостороннього договору, який укладається при цьому. У теорії міжнародного права ця процедура отримала назву делімітація96.

На другому етапі, відповідно до результатів делімітації, відбувається встановлення лінії проходження державного кордону на місцевості - відоме як демаркація97.3 метою її здійснення створюють змішані міждержавні комісії, які позначають лінію проходження державного кордону на місцевості за допомогою спеціальних прикордонних знаків. Результати проведення демаркаційних робіт, за загальним правилом, закріплюють у відповідних протоколах з описом лінії проходження державного кордону і встановлених прикордонних знаків, які підписують уповноважені представники міждержавних комісій. Іноді в результаті пошкодження прикордонних знаків виникає необхідність у перевірці лінії проходження державного кордону на місцевості, що супроводжується заміною, відновленням або встановленням нових прикордонних знаків. У таких випадках відбувається редемаркація державного кордону.3 метою здійснення редемаркації державних кордонів укладають спеціальні міжнародні двосторонні угоди.

Нерідко демаркація і делімітація як складові процесу визначення лінії проходження державного кордону в силу різноманітних чинників політичного та економічного характеру розмежовані у часі. Наприклад, тепер, з огляду на відмову Національних Зборів Республіки Білорусь ратифікувати договір про державний кордон між Україною і Республікою Білорусь 1997 р., процедура договірно-правового оформлення білорусько-українського кордону - його демаркація - тривалий час залишалася незавершеною. Схожі проблеми є у площині демаркації сухопутної ділянки державного кордону між Україною та Російською Федерацією, а також розмежування морських просторів (Чорне та Азовське море, Керченська протока).

В особливих випадках, зокрема під час розпаду держав або реалізації сецесії, процедура визначення державних кордонів новоутворених держав відбувається відповідно до міжнародно-правового принципу "uti possidetis". У результаті застосування цього принципу внутрішні (адміністративні) кордони набувають статусу державного кордону. Принцип отримав широке застосування в теорії і практиці міжнародного права. Так, договірно-правове оформлення лінії державного кордону України після проголошення нею незалежності в основному збігається із лінією проходження адміністративного кордону України у складі колишнього Радянського Союзу101. У схожий спосіб було визначено державні кордони новоутворених держав після розпаду колишньої Югославії.

У сучасних умовах інтеграційних процесів, особливо в рамках ЄС, відбувається істотне послаблення ролі державних кордонів у взаємовідносинах між членами ЄС. Необхідність побудови спільного ринку та забезпечення свободи вільного руху товарів, людей і послуг на території ЄС призвело до появи феномену відмови від паспортного та митного контролю між країнами - членами ЄС.

Встановлення лінії державного кордону здійснюється у два етапи: спочатку державний кордон описується в міжнародному договорі, з вказівкою точних астрономічних координат або інших безсуперечних ознак (делімітація кордону), після чого наступає демаркація кордону, тобто перенесення на місцевість із встановленням "ясно бачених прикордонних знаків, форми, розмір і порядок встановлення яких визначається законодавством України і міжнародними договорами України" (ст. 4 Закону від 4 листопада 1991 р.), або каменів, надовбів, буїв тощо. Редемаркація — це відновлювання речових слідів демаркації. При редемаркації можливе уточнення територіальних кордонів суміжних держав.

Дата добавления: 2015-08-20