Організаційно-правові засади господарської діяльності в аграрній сфері

Розділ 5. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН В АГРАРНІЙ СФЕРІ

Організаційно-правові засади господарської діяльності в аграрній сфері

Пріоритетність розвитку аграрної сфери об'єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства, необхідності продовольчого та сировинного забезпечення країни. Умови, зміст і межі пріоритетності розвитку агропромислового комплексу в структурі народного господарства визначені законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" в редакції від 15.05.1992 (Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 32. - Ст. 453).

Пріоритетність агропромислового комплексу забезпечується державою, зорема шляхом здійснення таких організаційно-економічних і правових заходів: спрямування державних інвестицій на першочергове створення матеріально-технічної бази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії для агропромислового комплексу; еквівалентного товарообміну між промисловістю та сільським господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію; регулювання відносин сільськогосподарських товаровиробників і держави за допомогою системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг тощо.

Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18.01.2001 (Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 11. - Ст. 52, із змінами) визначає основні засади державної політики на період реформування сільського господарства протягом зазначеного строку. Закон передбачає, що пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом:

· підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення передбачуваних умов розвитку підприємництва в сільському господарстві;

· невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську діяльність суб'єктів підприємництва, крім випадків, передбачених законами, стимулювання розвитку приватного підприємництва;

· забезпечення суб'єктам господарювання захисту прав власності на землю, майно та результати своєї праці;

· проведення закупок сільськогосподарської продукції до державних ресурсів;

· підтримки сільськогосподарських товаровиробників, інфраструктури аграрного ринку, виробництва стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки держави;

· формування цінового, податкового і кредитного механізмів з урахуванням специфіки сільського господарства, сприяння розвитку мережі дорадчих сільськогосподарських служб і системи моніторингу аграрного ринку тощо.

Закон вводить офіційне поняття сільськогосподарського товаровиробника, під яким розуміється фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою такої продукції власного виробництва та її реалізацією. Сільськогосподарське підприємство визначається як юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. До сільськогосподарських підприємств віднесені також селянські (фермерські), рибальські та рибницькі господарства.

Закон визначає основні напрями цінової, податкової, бюджетної політики і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, особливості їх кредитування і страхування ризиків у сільському господарстві.

Суб‘єкти господарювання в аграрній сфері за своїм правовим статусом і функціями, що виконуються, можуть бути поділені на такі групи:

1) суб'єкти господарювання, які безпосередньо організовують, здійснюють і забезпечують виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку, транспортування, реалізацію (поставку) промисловим споживачам і торговельним організаціям тощо;

2) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які наділені господарською компетенцією в аграрній сфері та здійснюють тут організаційно-господарські повноваження.

Суб‘єктами господарювання першої групи виступають приватні (приватно-орендні) підприємства, селянські (фермерські) господарства, господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи, підсобні сільські господарства підприємств і організацій, переробні та інші підприємства тощо. Вони можуть перебувати у будь-якій формі власності.

Приватизація майна в агропромисловому комплексі здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації, а також Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10.07.1996 (Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 41. - Ст. 188, із змінами), інших законодавчих та підзаконних нормативних актів, зокрема наказу Фонду державного майна України від 17.08.2000 № 1718 “Про затвердження положень з питань приватизації майна в агропромисловому комплексі” (зареєстрований в Мінюсті 29.09.2000 за № 666/4887). Сільськогосподарським товаровиробникам, зокрема, надається право на придбання частки майна (акцій) підприємств харчової промисловості, сервісних, будівельних і торговельних підприємств, інших виробництв агропромислового комплексу при здійсненні приватизації на умовах, рівних з їх колективами.

Усі суб‘єкти господарювання в аграрній сфері мають рівні права на організацію виробництва та володіння своєю продукцією. Вони засновуються і діють на підставі відповідних законів та інших нормативних актів.

Так, селянське (фермерське) господарство засновується і діє на підставі Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” в редакції від 24.06.1993 (Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 32. - Ст. 341). Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Членами господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, що об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Головою господарства є його засновник або особа, яка є правонаступником засновника. Голова представляє інтереси господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами.

Селянське (фермерське) господарство має своє найменування, печатку і штамп. В системі народногосподарського комплексу воно є рівноправною формою ведення господарства поряд з іншими підприємствами та організаціями. Виробничо-економічні відносини господарства з іншими суб‘єктами господарювання будуються на основі договорів. Розрахункові операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Згідно з Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17.07.1997 (Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 39. - Ст. 261, із змінами). створюються і діють сільськогосподарські кооперативи, їх об‘єднання і підприємства. За цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються на виробничі та обслуговуючі. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації і не ставлять за мету отримання прибутку. Залежно від виду діяльності вони поділяються на переробні, заготовельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші.

Відповідно до Закону України від 10.04.1992 “Про споживчу кооперацію” (Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 30. - Ст. 414, із змінами) в Україні, зокрема в сільській місцевості, функціонує система споживчої кооперації. Споживча кооперація - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготовельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену законодавством, сприяє соціальному і культурному розвитку села. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - статутний суб‘єкт, який визнається юридичною особою, підлягає державній реєстрації і самостійно здійснює господарську та іншу діяльність. Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств України.

До цієї групи суб‘єктів господарювання можуть бути віднесені також суб‘єкти, що складають інфраструктуру виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, у тому числі функціонування аграрного біржового ринку - товарні біржі, аукціони худоби (як самостійні суб‘єкти або структурні підрозділи бірж), агроторгові доми та інші.

Серед суб‘єктів другої групи насамперед треба назвати Міністерство аграрної політикиУкраїни (Мінагрополітики). Назване Міністерство діє відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики України, затвердженого Указом Президента України від 07.06.2000 № 772. Мінагрополітики є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості та інших галузей агропромислового виробництва.

Мінагрополітики відповідно до покладених на нього завдань бере участь у розробленні і реалізації в зазначених галузях бюджетної, податкової та митної політики, у формуванні ринків товарів, матеріальних ресурсів, капіталів і послуг. Воно розробляє та організовує реалізацію державних комплексних і цільових програм (концепцій) розвитку агропромислового комплексу, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань організації та державного регулювання ринку продукції галузей агропромислового виробництва та забезпечення потреб цього ринку у матеріально-технічних ресурсах. Мінагрополітики відповідно до законодавства забезпечує здійснення на підприємствах усіх форм власності державного контролю за якістю вироблюваної ними сільськогосподарської продукції та сировини, їх зберіганням і реалізацією, забезпечує ліцензування окремих видів господарської діяльності, здійснює функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління, надає підтримку підприємствам агропромислового комплексу, у тому числі шляхом залучення їх на конкурсних засадах до виконання загальнонаціональних, регіональних, галузевих та інших програм та проектів, розробляє системи галузевих стандартів, норм і нормативів. Мінагрополітики бере участь у розробленні і здійсненні заходів активізації функціонування аграрного ринку, відновлення традиційних та освоєння нових ринків сільськогосподарської продукції, розробляє і здійснює заходи щодо розвитку ринкової інфраструктури в агропромисловому комплексі (аграрні біржі, аукціони худоби, оптові продовольчі ринки, обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, кредитні спілки, страхові компанії, виставки і ярмарки тощо), а також виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Місцевими органами виконавчої влади, які наділені господарською компетенцією в аграрній сфері та здійснюють тут організаційно-господарські повноваження, виступають обласні і районні державні адміністрації (згідно із Законом України “Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20-21. - Ст. 190, із змінами), а також їх відповідні управління та відділи.

Головне управління сільського господарства і продовольства обласної державної адміністрації є структурним підрозділом цієї адміністрації, підзвітним та підконтрольним її голові та Мінагрополітики. Воно бере участь у формуванні та реалізації державної аграрної політики та соціальної політики на селі, організовує розроблення і здійснення заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави, щодо державної підтримки і захисту товаровиробників, сприяє демонополізації виробництва і розвитку конкуренції в агропромисловому комплексі, формуванню ринкової інфраструктури та виконує інші покладені на нього завдання.

Управління (відділ) сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації є структурним підрозділом цієї адміністрації, підзвітне та підконтрольне головному управлінню сільського господарства і продовольства обласної держадміністрації і Мінагрополітики. Основними завданнями управління (відділу) є організація виробництва і закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства для регіональних потреб, економічний аналіз та прогнозування стану розвитку сільського господарства на рівні району, здійснення моніторингу аграрної реформи, сприяння демонополізації виробництва і розвитку конкуренції, розвиток ринкової інфраструктури та інші.

Типове положення про Головне управління сільського господарства і продовольства обласної, управління сільського господарства і продовольства Севастопольської міської державної адміністрації та Типове положення про управління (відділ) сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 № 1546.

Структурним підрозділом обласної держадміністрації, підзвітним і підконтрольним голові цієї держадміністрації та Мінагрополітики, є Інспекція якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції. Інспекція здійснює державний контроль за якістю сільськогосподарської продукції в процесі її виробництва, закупівлі та переробки, забезпечує організацію формування ресурсів сільськогосподарської продукції для державних і регіональних потреб. Інспекція бере участь у проведенні моніторингу та прогнозуванні кон'юнктури аграрного ринку, у збиранні і поширенні інформації щодо рівня цін на сільськогосподарську продукцію та сировину, контролює правильність приймання цієї продукції закупівельними та переробними підприємствами, визначення її якості, дотримання правил зберігання при закладанні її до державних ресурсів, державного резерву та регіональних фондів, а також виконує інші функції відповідно до покладених на неї завдань і законодавства.

Інспекція, зокрема, має право: одержувати в установленому порядку необхідну інформацію, документи, інші матеріали та зразки продукції; перевіряти дотримання сільськогосподарськими, закупівельними та переробними підприємствами незалежно від форми власності вимог стандартів, технічних умов та інших нормативних документів під час здачі-приймання, відвантаження, транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції; передавати до правоохоронних органів матеріали стосовно виявлених порушень; забороняти здачу-приймання і відвантаження сільськогосподарської продукції, яка не відповідає встановленим вимогам щодо її якості та сертифікації; давати керівникам відповідних підприємств і організацій незалежно від форми власності розпорядження про усунення виявлених порушень вимог нормативних документів під час виробництва, закупівлі та переробки сільськогосподарської продукції тощо.

Типове положення про інспекцію якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної адміністрації затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2000 № 1568.

Організаційно-господарські повноваження органів місцевого самоврядування в аграрній сфері встановлені Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 (Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. - Ст. 170, із змінами).

Дата добавления: 2015-08-18