Коран — пам'ятка культури

Коран (араб, кур'ан, букв. — читання) — найважливіша священна книга мусульман, унікальне явище світової літератури. Вплив Корану на духовний і суспільний розвиток народів Сходу дає право віднести його до найцінніших здобутків культурного поступу всього людства. В історії світової культури він займає місце поряд зі Старим і Новим Заповітами.

Коран є основою ісламу. Він містить регламентації релігійних обрядів, моральні приписи й правові настановлення, визначає звичаї й традиції, найважливіші моменти укладу життя й манеру поводження. Тексти Корану виголошують під час публічних і приватних молитов, державних і родинних торжеств. Багато слів і виразів із Корану увійшло в літературну та побутову мову мусульман незалежно від їхньої національності, збагативши їхню рідну мову. Мистецтво, особливо література, народів мусульманського Сходу сповнене мотивів, алюзій на образи Корану. І тут знову буде доречним порівняння Корану з Біблією.

Ця культурна пам'ятка виникла на рубежі двох історичних епох — під час переходу від родоплемінного устрою до класового — і віддзеркалила радикальні зміни основ світогляду народів, які населяли стародавню Аравію. Іслам, як і іудаїзм, формувався й стверджувався досить різким запереченням язичницької культури.

Коран разюче відрізняється від старозаповітних та євангельських текстів. Це не цілісний літературний твір з єдиною композиційною схемою, тим більше — не теологічний трактат з послідовним викладом системи віровчення ісламу. Коран народжувався стихійно, віддзеркалюючи вир життя суспільства на зламі епох, і тому не мав будь-якого плану. Він наводить виступи, проповіді, "пророчі одкровення", що вмовляють чи викривають, повчальні історико-релігійні оповіді про долю стародавніх народів і посланих до них пророків, містить притчі й заклинання, етико-правові та обрядові приписи. Усе це було проголошене в різний час протягом більш як двадцяти років, з 610 по 632 рік, перед різними аудиторіями і з приводу різних конкретних обставин, мало зв'язок з різними подіями або ж народжувалося суто внутрішніми спонуканнями.

Крім релігійно-філософського, законодавчого та історико-культурного, викликає інтерес і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам'ятка прози арабською мовою, що відобразила завдяки художнім засобам етапи еволюції особистості Мухаммада, його утвердження як віровчителя й людини нової епохи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літературної мови арабських народів і стимулом її поширення в країнах Азії та Африки.

Коран виник як усний твір, у такій формі він існував за життя Мухаммада й після його смерті.

За усталеною традицією, в 651 році все, що збереглося від одкровень Мухаммада в записах і спогадах сподвижників, було зібрано в одному списку. Один із найповніших списків Корану зберігався у Хафси, дружини пророка. Всі записи коранічних текстів на пергаменті, пальмовому листі, на глиняних черепках і кістках, на камені й клаптиках тканини були зібрані та звірені. Після опитування всіх знавців Корану спеціальна комісія, до якої входили й секретарі Мухаммада, уклала остаточний текст божественної книги.

Ще за життя Мухаммада багато з текстів, створених ним, були об'єднані в спеціальні розділи — сури. Сури розбиті на дрібніші фрагменти — айяти.

Улюблена дружина Мухаммада Айша, котрій у рік його смерті виповнилося лише вісімнадцять років, уславилася спогадами про думки, вчинки та дії пророка. Зі слів Айші віруючі запам'ятали тисячу двісті хадисів — оповідей про те, як поводився пророк у тій чи іншій ситуації і що він говорив з того чи іншого приводу. Саме з таких епізодів і виникла Сунна пророка — основа поведінки та законодавства для віруючих.

Ще одним важливим джерелом права є Тефсір — тлумачення Корану й Сунни знавцями — улемами та суддями. Тефсір давав змогу пристосовувати Коран і Сун-ну до потреб практики. Коран, Сунна й Тефсір складають основу Шаріату (араб, шарі я, букв. — належний шлях) — зводу мусульманських правових і теологічних нормативів, який укладено в VII—XII століттях в Арабському халіфаті. У процесі формування й подальшого розвитку мусульманського права великого значення набули Іджма та Кияс. Іджма (згода) — джерело права, що об'єднало поради окремих теологів і юристів, визнані й схвалені мусульманською общиною. Кияс, який увібрав тлумачення за аналогією, виник під впливом застосування юридичної техніки греко-римського права після знайомства арабів з філософськими та правовими вченнями підкорених ними народів.

Нова релігія не виникає на порожньому місці. Вона завжди є продовженням і розвитком уже наявних вірувань. Так було з Христом, який спирався у своїх проповідях на Старий Заповіт та його пророків і постійно підкреслював, що продовжує їхню справу, так було і з Мухаммадом.

В Корані, що був, за традицією, наданий Мухамма-дові через архангела Джабраїла (Гавриїла), неодноразово висловлюється повага до "людей книги", тобто до іудеїв та християн, для котрих священною книгою є Біблія.

Отже, принцип монотеїзму став в ісламі найважливішим. Саме сповідування віри ґрунтується на ньому. Разом з тим Мухаммад немовби спеціально стверджує, що він усього лише людина. Та в довгому ланцюгові пророків, від Адама до Мухаммада, Мухаммад — останній. Він — "печать пророків".

Культ Аллаха визнає його як всесильного, безсмертного, милостивого й милосердного бога, який керує життям і смертю всього живого. Людина, котра вирішила сповідувати іслам, повинна була при свідках виголосити: "Немає богів, крім Бога Єдиного, і Мухаммад — його посланець". Цей акт сприймавсь як укладення угоди з Аллахом, тому й віровідступництво виключалося. Якщо ж таке траплялося, то підтвердженням всесилля Аллаха було покарання віровідступника смертю.

Послідовник ісламу називає себе "муслім" (у множині — муслімун, звідки українське — мусульманин). Через запозичення з французької мови імені пророка Мухаммада — Mahomet збереглася ще й застаріла транскрипція — магометанин. Як іудаїзм і християнство, іслам має розвинуту догматику. До основних його догм належить віра в існування Єдиного і одного Бога, а також ангелів (малаїка), сатани (шайтана), чортів (джинів), віра в пророків Бога, божественне походження Корану, в день Страшного Суду (яум аль-кияма), в рай (джанна), в пекло (джаханам) та в безсмертя душі.

Аллахові допомагають вірні йому ангели Джабраїл, Михаїл, Ісрафіл та Азраїл, котрі виконують усі накази свого господаря. Аллахові протистоїть мусульманський сатана, шайтан, на ймення Ібліс.

За мусульманською традицією, пророк Ібрахім учинив розправу над шайтаном у долині Міна неподалік від Мекки. І в наш час прочани, здійснюючи хадж, паломництво в Мекку, виконують у цій долині обряд "побиття шайтана".

Згадується в Корані й щось на зразок Антихриста — Даджжала. Джини годують і охороняють його, прикутого ланцюгами до скелі на безлюдному острові в океані. Це чудовисько встановить своє жорстоке царство на землі перед кінцем світу. Та все ж Іса ібн Мар'ям, спустившися з четвертого неба, зможе відновити чистоту й силу ісламу.

Культ Аллаха стає основою ідеї приречення людських учинків. Аллах про все відає і скеровує правовірних у їхньому житті: «У Нього — ключі таємного; знає їх тільки Він, знає Він, що на суші й на морі; листок падає тільки з Його відома, і нема зерна в мороці землі, немає свіжого чи сухого, чого не було б у книзі ясній. І Він — той, який заспокоює вас уночі й знає, що ви добуваєте вдень..»

Твердження Корану, в яких знайшла своє втілення ідея абсолютної приреченості людських учинків, викликали в середовищі мусульманських теологів дискусії. Так, у першій половині IX століття мутазиліти (від араб, му'тази-ла — відокремлені), представники одного з напрямів каламу. З допомогою логіко-філософських засобів спробували переосмислити цінність цього догмату ісламу. Для цього використовувалося положення про свободу людської волі.

Віруючим, котрі шанують Аллаха, бояться його, точно виконують приписи й не порушують обіцянок, визначено рай.

Коли помер Мухаммад, ніхто не знав, як треба виконувати обряд поховання. В Корані немає ніяких вказівок із цього приводу.

У IX столітті з'явилася книга Мухаммада ібн Кардаму "Могильні покарання", доповнивши культурні традиції ісламу обрядом поховання.

Грішникам уготоване пекло. Для тих, "котрі порушують заповіт з Аллахом після обіцянки вірності й розрізають те, чому повелів Аллах бути з'єднаним, і поширюють нечестивість по землі, для тих - прокляття і для них - зле житло".

Важливу роль в ісламській культурі відіграє космологія Корану. Священна книга мусульман створювалася під значним впливом космології Біблії Остання була відома в Аравії і, як уже згадувалося, Мухаммад знав культурне середовище іудаїзму та християнства.

Коран стверджує, що Земля с нерухомою площиною.

Звичайно, ісламська культура не обмежується догматикою Корану та далекими від реалій коментарями до нього. Ще в IX столітті Ахмед Фергані був схильний гадати, що Земля має форму кулі. В той же час математик аль-Баттані доводив, що Земля кругла. Пізніше, в XI столітті, Абу Біруні вчив, що кулеподібна форма для Землі є природною необхідністю.

Дата добавления: 2015-08-17