Чим Бог шельму мітить? . .

За Мартінесом Вільєгосом

Бувало, що ікони крали із церков, пригадую особливо резонансне пограбування в Білій Криниці. Траплялося, що невідомо куди зникало щось із церковного начиння, породжуючи підозри один на одного у культових працівників... Але щоб так, посеред білого дня, в рясі, після служби відкрито спродувати десять ікон та вівтарний хрест зі старої корчівецької церкви невідомим заїжджим шахраям-спекулянтам?!. Такого ще тут не чули...

Георгій Миколайович Костюк, пенсіонер, житель села: «Наш місцевий священик Миколай Процюк спочатку чинив спроби продати попівську хату, збудовану в Корчівцях ще австрійцями. При совітах там був роддом. Тепер добротна хата вільна, бо батюшка доїжджає зі Сторожинецького району, має там господарство. Тож вирішив хату спродати, нагріти руки... Але люди не дозволили, не було в тому потреби. Відтак взявся за старовинні ікони зі старої церкви. Десь в березні, саме посеред Великого Посту, він з кимось мав, очевидно, домовленість — десять ікон було продано... Той, що купував, зі слів людей, ходив в шапці по церкві, роззирався — він не з музею, то перекупник... Ті ікони важкою працею покладені до церкви нашими предками (люди мали надію на спасіння, щиро вірили в спокуту гріхів), мій дід продав корову, аби купити до церкви ікону, аби замовити її в майстра.

Отак Микола Процюк за 30 срібняків продав надію наших предків, а хотів ще продати хрест з престолу — люди не дали... Гроші — це папір. А він хотів продати за папір душі предків? Деякі гріхи люди простять, декотрі — Бог. Але таке? Не знаю, що й казати...

Я написав листа до єпископа Московського Патріархату Онуфрія, аби він розібрався у ситуації та виконав те, що належить. Ми бачимо єдиний вихід: панотець мусить залишити Корчівці та повернути людям і церкві те, що звідти продав без згоди та грішно... Онуфрій поки не відповів, бо був піст, так мені сказали в Канцелярії, сказали, що відповідь буде... Я зачекаю. Якщо Онуфрій не вплине, ми мали намір звернутися до вашої газети та влади. Ось ви мене випередили. Знаю про те, що панотець мав з цього приводу тривалу індивідуальну бесіду з новим головою сільської ради, — але людям нічого не чути, нічого не відомо — лиш вітер надворі...

Якщо на цвинтарі комусь сподобається хрест на якійсь могилі — то що, священик чи ще хто йому той хрест продадуть? Шкода лише, що люди не дружні всі, багато бояться підіймати цю тему, говорити правду у вічі...

У цьому році старій церкві виповнюється 200 років. То й іконам десь стільки ж. А зі священиком, що таке вчинив, я тепер не хочу й говорити. Скажу синові, коли умру, аби цей батюшка за мною, прости Боже, не відправляв. Але село є село... Може, я через це потраплю людям «в зуби»? Але стерпіти такого глуму не можу. Мені 70 років, не думав, що доживу до такого».

Георгій Григорович Никорич, пенсіонер, архітектор та керівник побудови нової церкви в Корчівцях: «Я тоді не був у церкві, бо слабий, був мій брат Лазар. Хотів піп продати хрест, той що на престолі. Брат зловив руками хрест, каже: «Ні, не продамо!» А піп каже людям: «А де ж мої слова, я ж обіцяв, що продам...» Давав той купець 500 гривень за хрест. Люди: ні! Каже: шістсот даю! Піп блимає очима. Брат каже: тисячу давайте — не продамо! Отаке було, з церкви базар зробили! Але вборонили хрест. Люди не допустили продати. То взялися за ікони, 10 ікон (їм по 150-200 років) продав.

Знаєте, я був і інженером, і прорабом, і проектував нову церкву: від землі — і до бань. Мені дуже гірко з того, що трапилось. Коли святили нову церкву, я попереджував, аби зі старої нічого не брали — нехай в ній залишається, аби зберегти пам’ять. А він тепер продав в чужі руки, вже не верне, нема надії».

Дата добавления: 2015-08-02