Читайте также:
|
Стаття 6. Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства
До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.
Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону.
Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.
55. Зайнятість членів особистих селянських господарств
Стаття 8. Зайнятість членів особистих селянських господарств
Члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" (803-12) належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.
Стаття 7. Права та обов'язки членів особистого селянського господарства
Члени особистого селянського господарства мають право:
самостійно господарювати на землі;
укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству. Уповноваженою особою може бути дієздатний член особистого селянського господарства, який досяг 18 років;
реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам;
самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва;
відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку;
бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами;
отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії;
надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства;
використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі відповідно до закону;
на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки;
отримувати дорадчі послуги;
брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм;
об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо відповідно до законодавства України;
проводити в установленому законом порядку зовнішньоекономічну діяльність.
Члени особистого селянського господарства зобов'язані:
дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;
забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;
підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства;
надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.
Законом можуть бути встановлені також інші права та обов'язки членів особистого селянського господарства.
56. Державна підтримка особистих селянських господарств
Стаття 10. Державна підтримка особистих селянських господарств
Державна підтримка особистих селянських господарств здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів у порядку, встановленому законом.
Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм щорічно при підготовці проекту Державного бюджету України передбачає відповідні кошти на підтримку особистих селянських господарств.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до регіональних програм щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку особистих селянських господарств.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень сприяють особистим селянським господарствам:
в організації у сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування,
забезпечення кормами і молодняком худоби та птиці;
в організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садівним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою та обладнанням;
у виділенні земельних ділянок єдиним масивом;
в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки та обладнання;
в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.
57.Загальна характеристика сучасного законодавства про сільськогосподарську кооперацію
Тривалий період (за часів Радянської влади) кооперативне законодавство формально було представлено переважно у формі колгоспного законодавства. Щоправда, існували певні нормативно–правові акти про споживчу кооперацію. Згодом виникло законодавство про житлову, будівельну кооперацію тощо. У цей період фактично не існувало спеціального законодавства про сільськогосподарську кооперацію, різноманітності її організаційно–правових форм.
Істотні зміни в еволюцію законодавчого процесу у зазначеній сфері вніс Закон СРСР від 26 травня 1988 року (з наступними істотними змінами та доповненнями, внесеними Законом від 6 червня 1990 р.) “Про кооперацію в СРСР”. На той (перебудовчий) період це був революційний нормативно–правовий акт, який вперше передбачив можливість існування, окрім колгоспів, інших типів та видів кооперативів у сільському господарстві.
З проголошенням України незалежною демократичною, соціальною, правовою державою вперше в її історії відкрились нові можливості існування кооперативних форм сільськогосподарської діяльності. Конкретні умови цьому було створено унаслідок проведення земельної та аграрної реформ, реорганізації колгоспів, виникнення нових форм власності та підприємницьких засад господарювання на селі.
Проте тривалий час конкретні законодавчі засади існування та функціонування справжніх кооперативів в аграрному секторі економіки не були створені. Їх правовий статус міг визначитись переважно лише загально-цивільними умовами існування юридичних осіб (ст. 23, 24 ЦК України). На практиці ж продовжували функціонувати колгоспи або ж КСП з їх застарілим правовим становищем. Між тим, тенденції на його зміну, реальна потреба в реструктуризації КСП та виникнення нових форм господарювання на селі вимагали відповідного законодавчого підкріплення. Головна увага спочатку була зосереджена на радикальних змінах відносин земельної власності, що слугувало необхідною базою для подальших перетворень.
На сьогодні можна говорити про три основні групи законодавства України, які є правовою базою сільськогосподарської кооперації:
1) загальне законодавство, дія якого поширюється на всіх суб’єктів господарювання;
2) галузеве законодавство (особливо земельне, аграрне, цивільне та ін.);
3) спеціальне законодавство (кооперативне, зокрема аграрно-кооперативне).
Серед актів загального законодавства провідне місце належить Конституції України, норми якої є нормами прямої дії і можуть виступати безпосередньою правовою підставою для виникнення, зміни чи припинення суспільних відносин. Тим не менше, Конституція України, на жаль, не містить конкретних норм, які б безпосередньо стосувалися відносин стосовно створення та діяльності СГК. Хоча Конституції багатьох країн світу прямо передбачають положення, згідно яких кооперація визнається пріоритетним напрямком розвитку суспільних економічних відносин. Так, у статті 45 Конституції Італії, що набрала сили у 1948 р., записано: “Республіка визнає соціальну функцію кооперації, що має характер взаємодопомоги і не переслідує цілей приватної спекуляції. Закон сприяє її зростанню найбільш прийнятними засобами і забезпечує відповідний контроль за її характером і цілями” [62, с.313-314].
Поряд з тим, у Конституції України закріплено ряд норм, які тією чи іншою мірою мають значення для розвитку сільськогосподарської кооперації. Це, зокрема, стаття 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землю; стаття 41 Конституції України, яка передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Важливе значення для діяльності СГК має і стаття 42 Конституції України, яка закріплює право на підприємницьку діяльність.
Однак, в юридичній літературі, зокрема М.А. Мацьком, В.І.Семчиком, висловлюється інша позиція. Зокрема, зазначені автори вважають, що основною конституційною нормою, яка забезпечує кооперативну діяльність є стаття 36 Конституції України, за якою громадяни України мають право на свободу об’єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх економічних і соціальних інтересів [78, с.7; 154, с.144-145]. Цим, по суті, стверджується той факт, що СГК є громадськими організаціями. З цим важко погодитись. Тим більше, що Закон України "Про об¢єднання громадян" від 16 червня 1992 р.[128] вказує на те, що дія його на кооперативні організації не поширюється. І така позиція законодавця, видається, є правильною. Не можна ототожнювати кооперативи з громадськими організаціями тільки тому, що вони мають ряд спільних ознак, зокрема таких, як: добровільність членства, захист інтересів певного кола осіб, не ставлять мети отримання прибутку тощо. Детальніше про розмежування кооперативів і громадських організацій буде зазначено у підрозділі 2.1 дисертації.
Серед актів загального законодавства, які мають важливе значення для регулювання відносин у СГК, необхідно назвати Закон України “Про підприємництво”. Цей Закон містить загальну універсальну норму, яка дозволяє здійснювати підприємницьку діяльність у будь-яких організаційних формах на вибір підприємця. Крім того, в Законі вказується, що створення, діяльність, реорганізація окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України. Закон відсилає до відповідного спеціального законодавчого акта України. Отже, в даному випадку застосовується правило тлумачення законів, згідно якого спеціальний закон має переваги перед законом загального характеру, як регулятора матеріально-правових підприємницьких відносин по горизонталі.
Важливе значення для регулювання кооперативних відносин має законодавство про працю, про банкрутство, кредитне, податкове законодавство та ін. Однак, нормативні акти, які регулюють відносини, особливо в галузі оподаткування, кредитування майже зовсім не враховують аграрної, а тим більше кооперативної, специфіки таких форм підприємництва, як СГК. Хоча загальновідомо, що праця в сільському господарстві є такою, що значною мірою її результати не залежать від трудового внеску та підприємливості зайнятих у цій сфері. А кооперативна природа СГК є такою, що отримання прибутку тут не є самоціллю, а лише засобом задоволення матеріальних та інших потреб своїх членів. А тому, як видається, з метою успішного функціонування кооперативної форми господарювання в сільському господарстві необхідно переглянути політику держави, створюючи для розвитку сільськогосподарської кооперації сприятливі умови. Серед цієї групи законодавства варто згадати Закон України “Про списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) платників податків у зв’язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств” від 16 березня 2000 р. [134]. Прийняття цього нормативного акту є важливим внеском держави у розбудову ринкових відносин на селі та створення сприятливих початкових умов для функціонування нових організаційно–правових форм агропідприємництва, в тому числі і для СГК.
Цивільне законодавство має значення для сільськогосподарської кооперації постільки, поскільки визначає правосуб’єктність СГК як юридичної особи. Окрім того, договірні відносини СГК з іншими суб’єктами господарювання регулюються Цивільним кодексом України. Роль цивільно-правових норм у регулюванні кооперативних відносин зростає й надалі. Цивільний кодекс України, прийнятий у третьому читанні, окремим параграфом регулює правове становище виробничих кооперативів.
Таким чином, загальне законодавство, яке в тій чи іншій мірі має значення для сільськогосподарської кооперації, є досить об’ємним, однак непослідовним, і часто суперечливим, окремі норми його є застарілими і не зовсім придатними для регулювання сучасних суспільних відносин в галузі аграрно-кооперативного підприємництва. У зв’язку з цим є нагальна потреба оновлення нормативно-правового матеріалу з метою пристосування його до сучасного етапу радикальних економічних перетворень.
Особливе значення для сільськогосподарської кооперації має галузеве законодавство, у першу чергу земельне та аграрне. СГК, особливо виробничі, не можуть розпочати свою діяльність без одержання земель у встановленому законом порядку. Важливе значення у цьому плані має Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. Проте, на відміну від попереднього Земельного кодексу України, він взагалі не згадує про СГК як одного із основних суб’єктів використання земель сільськогосподарського призначення і як суб’єктів права власності на землі. Натомість, вживаються загальні поняття “підприємства, установи, організації”, що не зовсім відповідає сучасній цивільно–правовій доктрині. Загалом, серед організаційно–правових форм здійснення підприємницької діяльності на селі, у Земельному кодексі України згадуються лише фермерські господарства. Це вже загальна тенденція орієнтування сільського господарства на фермерські відносини, по-суті на “фермеризацію” села, яка простежується у законодавстві України протягом усього процесу здійснення земельної та аграрної реформ в країні. І хоч в цілому така орієнтація є позитивною, ігнорування інших організаційно–правових форм агропідприємницької діяльності суперечить Конституції України, іншим законодавчим актам України, які гарантують вільний вибір форм господарської, у тому числі підприємницької, діяльності.
Згідно статті 28 Земельного кодексу України сільськогосподарським підприємствам, установам, організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Крім переліку суб’єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення у даній статті зазначаються способи набуття права власності. Зокрема, це право може набуватися шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновниками (позиція Земельного кодексу, видається, правильнішою, ніж позиція Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”, де передбачається внесення як пайового внеску права користування земельною ділянкою) або придбання земельних ділянок за договорами купівлі–продажу, дарування, міни, іншими цивільно–правовими угодами. Стаття 82 Земельного кодексу України по-суті дублює положення статті 28, однак з деякими термінологічними відмінностями та незначними доповненнями. Зокрема, замість понять “підприємства, установи, організації” вживається узагальнюючий термін “юридичні особи”. При цьому, у пункті 1 цієї статті робиться наголос на тому, що право власності на земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності можуть набувати юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами України. Крім підстав набуття права власності на земельні ділянки, передбачених статтею 28, стаття 82 Земельного кодексу доповнена ще підставою прийняття спадщини та зазначає, що право власності може набуватися юридичними особами й у разі виникнення інших підстав, які передбачені законом.
Істотною новелою, яку закріпив новий Земельний кодекс України, є норма про те, що покупцями земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути, зокрема, юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва (п. 1 ст. 130 ЗК). Ця норма статті 130 Земельного кодексу України логічно продовжує положення статті 23 цього кодексу про те, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарського використання.
Таким чином, СГК окремо не згадуються новим Земельним кодексом України. На них поширюються всі положення кодексу, що стосуються прав на землі юридичних осіб. Разом з тим, необхідно відзначити, що існують певні особливості кооперативного землевикористання, які не враховані новим кодексом, хоча п. 4 статті 22 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” прямо зазначає, що земельні відносини в кооперативі регулюються Земельним кодексом України та законами України. Зокрема, в Земельному кодексі необхідно вказати на особливості формування земель СГК шляхом внесення його членами земельних пайових внесків. При цьому земельні ділянки передані як пайовий внесок стають власністю відповідного СГК. Існує особливість і у використанні земель кооперативу в процесі його виробничо–господарської діяльності. Враховуючи такий принцип діяльності СГК, як обов’язковість трудової участі членів у діяльності виробничого кооперативу, закріплений у статті 3 Закону України” Про сільськогосподарську кооперацію”, в Земельному кодексі України необхідно вказати на спільний (колективний) характер кооперативного землевикористання. Важливо передбачити в Земельному кодексі України і процедуру отримання земельної ділянки у розмірі земельного паю у разі припинення членства у СГК, оскільки Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” це питання не врегульовано, однак, існує істотна специфіка і складність цих відносин.
Значний вплив на розвиток сільськогосподарської кооперації справили Укази Президента України з питань реформування аграрного сектора економіки [121,126,127,132]. Вони створили стартові умови подальшої зміни земельних відносин на селі і, на підставі цього, почала формуватись нова структура сільського господарства на базі нових організаційно–правових форм агропідприємництва. При цьому, процес реформування відбувався у декілька етапів, ґрунтовний науковий аналіз яких проведено такими вченими, як В.Андрейцев [11], П.Ф.Кулинич [67] та інші.
Щодо аграрного законодавства та його впливу на розвиток сільськогосподарської кооперації, то необхідно зазначити, що, регламентуючи правове становище всіх організаційно–правових форм агропідприємництва – юридичних осіб, багато його положень стосується і СГК.
Важливе місце серед актів аграрного законодавства, які мають значення і вплив на розвиток кооперативного руху в Україні займає Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" [136]. Серед позитивних новел Закону необхідно виділити визначення у ньому понять "сільське господарство", "сільськогосподарський товаровиробник", "сільськогосподарське підприємство". Зокрема, під сільським господарством (сільськогосподарським виробництвом) розуміється вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов’язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання у сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі. В даному контексті сільськогосподарська діяльність трактується дещо ширше і включає в себе, крім традиційно сільськогосподарської діяльності (виробництво продукції, яке пов’язане із біологічними процесами її вирощування) і сферу переробки (оскільки йдеться про споживання продукції у переробленому вигляді), що є абсолютно виправданим в умовах переходу на ринкові засади господарювання. І тим самим здійснюється підтримка вітчизняного товаровиробника.
Визначення понять "сільськогосподарський товаровиробник" та "сільськогосподарське підприємство" теж є важливим елементом у захисті інтересів останніх. Відповідно під поняттям „сільськогосподарський” товаровиробник” розглядають фізичну чи юридичну особи, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та її реалізацією. При цьому не зазначаються обсяги виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими товаровиробниками, що значною мірою нівелює саме поняття "сільськогосподарський товаровиробник", адже сюди можна зарахувати і особисті селянські господарства громадян. Лише для сільськогосподарського підприємства, яке в Законі необґрунтовано вживається як збірне поняття усіх форм господарювання - юридичних осіб, включаючи і фермерські господарства, рибальські та рибницькі господарства, вказується, що виручка від реалізації сільськогосподарської продукції повинна становити не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Одразу необхідно зауважити, що ці поняття не зовсім співпадають з поняттям "сільськогосподарський товаровиробник", яке дається у Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію". Зокрема, щодо обсягів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції (у Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" валовий доход (а він визначається виручкою від реалізації продукції), отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва повинен перевищувати 50 відсотків, тоді як у Законі "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" зазначається, що для сільськогосподарських підприємств ця сума повинна становити не менше 50 відсотків) та періодом, протягом якого фізична чи юридична особи отримували валовий доход від реалізації сільськогосподарської продукції (у Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" вказується, що за попередній звітний податковий рік, тобто статус сільськогосподарського товаровиробника набувається "заднім числом", а в аналізованому нами Законі з цього приводу немає взагалі жодних вказівок). У зв’язку з цим необхідно привести у відповідність норми цих Законів, взявши за основу поняття "сільськогосподарський товаровиробник", яке дається у Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" (з врахуванням певних зауважень), оскільки цей Закон розрахований на тривалу дію, тоді як Закон "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" лише на чотири роки.
Систему спеціального (кооперативного), зокрема аграрно-кооперативного, законодавства України на сьогодні складають три основні нормативно-правові акти вищої юридичної сили, що в певній мірі є відображенням одного з принципів правової держави - принципу верховенства закону, а також свідчить про важливість кооперації в процесі реформування соціально-економічних відносин, і у зв’язку з цим, особливу зацікавленість держави у розвитку кооперативних відносин, що відображено в преамбулі цих законів. Першим, як за строком прийняття, так і за характером регулювання кооперативних відносин, стоїть Закон СРСР “Про кооперацію в СРСР“ від 25 травня 1988 року. На сьогоднішній день цей Закон є чинним на території України в частині, яка не суперечить законодавству України. Враховуючи те, що в Україні прийнято спеціальні закони, які регулюють діяльність споживчої і сільськогосподарської кооперації, союзний нормативно-правовий акт здійснює регулювання загальних кооперативних відносин, а також відносин, пов’язаних з діяльністю житлово-будівельних кооперативів та садівничих і садово-городніх товариств, оскільки в Україні таке законодавство відсутнє. Однак, застосування союзного Закону про кооперацію необхідно здійснювати з поправкою на сучасний стан соціально-економічного розвитку нашої держави, оскільки з багатьох позицій його норми застаріли.
Надзвичайно важливі, в плані запозичення українським кооперативним законодавством, є положення союзного Закону з питань оподаткування і кредитування кооперативів. Пункт 1 ст. 21 Закону прямо вказує на те, що система оподаткування передбачає диференційований підхід до встановлення податків залежно від видів кооперативів і цілей їх діяльності. В Законі закріплено також норму, яка передбачає оподаткування доходу (прибутку) кооперативу за твердими ставками, які встановлюються не менше як на п’ять років. А це безумовно дає гарантію стабільності і впевненості, що і сприяє заінтересованості кооперативів у їх розширенні і розвитку. Тому такі норми обов’язково необхідно закласти в національному кооперативному і податковому законодавстві, і це буде однією із форм державної підтримки кооперативного руху в Україні. Певні кроки в цьому напрямку уже зроблено, зокрема в Указі Президента України “Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах” від 19 грудня 2000 р. [123], у якому закладено гарантію недопущення подвійного оподаткування доходів від кооперативної діяльності тощо.
В Україні прийнято два диференційовані (спеціальні) правові акти, які регулюють діяльність найпоширеніших і найважливіших видів кооперації - Закони України “Про споживчу кооперацію“ і “Про сільськогосподарську кооперацію“. Потреба прийняття Закону про споживчу кооперацію була викликана необхідністю відновити кооперативну природу споживчих товариств і їх спілок і вжити заходів щодо законодавчого забезпечення їх існування і розвитку. Закон України “Про споживчу кооперацію“ визначає правові, економічні, соціальні та інші основи діяльності споживчих товариств в Україні. Однак, з точки зору техніко-юридичної досконалості у ньому є певні недоліки. І в першу чергу це стосується недосконалості понятійного апарату. В Законі по-суті ототожнюються поняття “споживча кооперація“ і “споживче товариство“, у той час, як останнє є організаційно–правовою формою споживчої кооперації, її первинною ланкою.
Даючи визначення споживчого товариства (первинної ланки споживчої кооперації) як самостійної демократичної організації громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану, неправомірно вказується на можливість колективного членства, а точніше членства юридичних осіб. І серед колективних членів Закон називає фермерські господарства, КСП, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, причому переважно сільськогосподарського профілю.
У зв’язку з цим постає необхідність розмежування функцій споживчої і сільськогосподарської кооперації. Адже між ними існує принципова різниця. За економічною сутністю вони є протилежними напрямками кооперування суб’єктів ринку в маркетинговому каналі [49, с.226]. Це означає, що у споживчій кооперації суб’єктами кооперативних відносин виступають споживачі і кооперативна ініціатива походить саме від них. Тоді як для сільськогосподарської кооперації визначальним є приналежність суб’єкта кооперування до сільськогосподарських товаровиробників (винятком є лише громадяни України, які можуть бути членами сільськогосподарського виробничого кооперативу). В цьому контексті постає проблема визначення поняття “споживач”. Видається, що споживачем можна вважати фізичну особу (з огляду на вказівку Закону про організацію споживчих товариств за місцем роботи або проживання), яка прагне задовольнити свої, у першу чергу, споживчі та побутові потреби (у якісних і дешевих продуктах харчування, предметах повсякденного побуту тощо) з економічною вигодою для себе. А тому не зовсім обґрунтованою є норма Закону “Про споживчу кооперацію” про можливість участі в первинних споживчих товариствах колективних членів (юридичних осіб) (на неправомірність членства у споживчих товариствах юридичних осіб вказує і В.І. Семчик [154, с.146], однак ми не зовсім погоджуємося із аргументацією автора). У той час, як необхідність обслуговування сільськогосподарськими кооперативами господарських потреб первинних товаровиробників, які представлені як фізичними, так і юридичними особами, зумовлює можливість кооперування і перших, і других.
Розмежування сфери діяльності споживчої і сільськогосподарської кооперації необхідно для вироблення цілеспрямованої стратегії розвитку кооперативних процесів, їх координації та взаємодії з метою протистояння експансії посередницького бізнесу, що в даний час досягає надмірних розмірів [49, с.226]. Це важливо як для споживачів, які вимушені платити надмірно високі ціни за продукти харчування, так і для сільськогосподарських товаровиробників, які не отримують справедливої ціни за вироблену ними продукцію. Не принижуючи значення споживчої кооперації, необхідно відзначити важливість розвитку сільськогосподарської кооперації, в центрі якої знаходяться сільськогосподарський товаровиробник, а, по великому рахунку – селянин. Ось чому прийняття Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію“ стало важливим етапом утвердження і розвитку кооперативного руху в Україні. Прийняття такого високого рівня законодавчого акту свідчить також про його виняткове значення для успішного проведення аграрної реформи. Вже сьогодні кооперація стає важливим елементом аграрної політики держави, з нею пов’язують розбудову принципово нових економічних відносин на селі. Власне кажучи, усвідомлення державою і суспільством виключної важливості сільськогосподарської кооперації як форми економічного і соціального захисту сільськогосподарського товаровиробника, селян сприятиме тому, що ринкові економічні перетворення в аграрній сфері будуть не такими болючими, якими вони є сьогодні, особливо для найнезахищеніших верств суспільства. А юридичним інструментом впровадження кооперативних ідей в життя слугуватиме Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію”.
Порівняно з іншим кооперативним законодавством, цей Закон має значно більше позитивних рис: закріплює понятійний апарат, дає нову (порівняно з Законом СРСР “Про кооперацію в СРСР“) класифікацію сільськогосподарських кооперативів; посилює роль обслуговуючих кооперативів, регламентує пайові засади кооперативної діяльності; вводить інститут кооперативних об’єднань; визначає принципи діяльності СГК тощо. Даний Закон є законом кодифікаційного рівня (має загальну частину), актом вищої юридичної сили. Він є диференційованим (за суб’єктом правової регламентації) та комплексним і спеціалізованим нормативно-правовим актом аграрно-кооперативного законодавства України. Як акт аграрного законодавства, Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію“ в першу чергу прагне відобразити сільськогосподарську (аграрну) специфіку кооперативів, підпорядкувати їх діяльність сільськогосподарським цілям - виробництву сільськогосподарської продукції або обслуговуванню цього виробництва. Однак, в цьому плані, на жаль, Закон не приділяє достатньо уваги земельним відносинам в сільськогосподарських кооперативах, хоча ці відносини є базовими. Як акт кооперативного законодавства, Закон закріплює основні ознаки кооперативів, принципи їх діяльності, особливості їх правового статусу.
Таким чином, кооперативне законодавство України у завершеному вигляді повинно складається з:
1) основного кооперативного закону – Закону України “Про кооперацію” який би містив загальні принципи організації і діяльності кооперативів в Україні (хоча окремими вченими, зокрема В.І.Семчиком [110, с.34] пропонується прийняття Кооперативного кодексу, і ця пропозиція вже знайшла підтримку в літературі [49, с.229]).
2) прийнятих на його підставі законів, які б регулювали правові засади споживчої та інших видів кооперації тощо, а також спеціальних Законів „Про сільськогосподарські виробничі кооперативи”, „Про сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи”, Закону України „Про сільськогосподарські кредитні кооперативи”.
3) серії нормативних актів з окремих питань діяльності кооперативів (про порядок реєстрації, про надання державної допомоги, пільг і кредитів, про оподаткування), а також акти, які носять рекомендаційний характер: Примірні статути, взірці інших внутрішніх документів, типові договори, рекомендації кооперативних об’єднань щодо організації управління і порядку розподілу доходів в кооперативі; завершальним складником нормативно-правової системи повинні бути Статути конкретних сільськогосподарських кооперативів та кооперативних об’єднань як істотні локальні правові акти які, хоч і не є нормативно-правовими актами, однак, відіграють важливу роль у з’ясуванні економічної і соціальної суті кооперативів, в тому числі сільськогосподарських, упорядкуванні кооперативних відносин.
58. Поняття та класифікація сільськогосподарського кооперативу, його основні юридичні ознаки
Сільськогосподарський кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що добровільно об’єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов’язаної з виробництвом, переробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, наданням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;
Ст. 2 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. За цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються на виробничі та обслуговуючі.
2. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу.
3. Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. Залежно від виду діяльності вони поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші.
Обслуговуючі кооперативи створюються для надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва і рибництва.
Обслуговуючі кооперативи, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставлять за мету отримання прибутку.
Обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. від 02.11.2000)
4. До переробних кооперативів належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини.
5. Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо.
6. Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.
7. Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, здійснюють ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу, займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості, надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з уведення бухгалтерського обліку, аудиту та інше.
У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціональні кооперативи.
8. Кооперативи можуть на добровільних засадах утворювати об'єднання, які в свою чергу можуть утворювати об'єднання вищого рівня за галузевими чи територіальними ознаками.
9. Кооперативи та їх об'єднання мають право виступати засновниками різних видів підприємств, мати представництва в інших регіонах України та за її межами.
Можна назвати такі загальні ознаки кооперативу:
1. Кооператив — це, насамперед, добровільне об'єднання.
Лише шляхом об'єднання окремі особи можуть досягти поставленої спільної мети, отримати прибуток, належно організувати працю, захистити свої інтереси. Проте не будь-яке об'єднання, можна назвати кооперативом (громадське об'єднання є теж добровільним об'єднанням громадян): кооператив відрізняється від інших об'єднань своєю персоналізованістю. Це означає, що кооператив — об'єднання людей, осіб, а не капіталів, на відміну від акціонерних та деяких інших господарських товариств, якими визнаються "підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку". До кооперативу приймають осіб незалежно від їх матеріального становища. Крім того, успіх діяльності кооперативу дуже часто залежить від кількості його членів (чим їх більше, тим міцніший кооператив). В акціонерному товаристві не має значення, скільки є акціонерів. Важливо лише те, щоб був внесений потрібний капітал. У кооперативі капітал, на відміну від акціонерного товариства, відіграє другорядну роль.
2. Членський характер об'єднання.
Членами кооперативу можуть стати особи, котрі засновують його або ті, що вступають до нього вже після створення. Питання прийому в члени кооперативу вирішується загальними зборами. Акціонера не потрібно приймати товариства за тими вимогами, що стосуються членів кооперативу. Цією ознакою кооператив також відрізняється і від товариства з обмеженою відповідальністю, що має наперед визначений у договорі особовий склад. Зміна кількісного складу членів кооперативу ніяк не впливає на юридичне існування кооперативу (крім випадків, коли кількість членів стане меншою від встановленого законом мінімуму). Зміна ж особового складу товариства з обмеженою відповідальністю вимагає внесення відповідних змін до статуту”
3. Рівноправність членів, що означає не лише рівність прав, але й рівність обов'язків, однакову відповідальність, а головне — що кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв. У акціонерному товаристві кожен акціонер має кількість голосів, відповідно до кількості акцій, які йому належать.
У кооперативі розмір паю не впливає на права члена кооперативу: всі мають однакові права і в управлінні кооперативом, і в користуванні тими вигодами, які він дає своїм членам.
4. Пайовий характер майна кооперативу; обмеження виплат часток доходу на пай.
Кожен член кооперативу має право на пай у майні кооперативу, який є його власністю. Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член кооперативу здобуває після припинення членства в кооперативі. У разі виходу з кооперативу громадянин має право на пай натурою, грішми або цінними паперами.
5. Розподіл прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який вніс член кооперативу, а залежно від наслідків тих господарських операцій, які провів кооператив.
6. Головною метою діяльності кооперативу є не одержання високого прибутку на вкладений капітал, як у акціонерному товаристві, а збільшення доходів і добробуту своїх членів, зменшення їхніх витрат на споживання. Це означає, в основному, безприбутковий характер кооперативу, тобто, що "прибуток, створюваний внаслідок кооперативної діяльності, не акумулюватиметься на рахунку кооперативу безпосередньо, а розподілятиметься між його членами пропорційно ступеню використання своєї організації (обсягам реалізації, постачання, вартості отриманих послуг), що є принциповою ознакою будь-якої комерційної кооперативної організації".
Мета кооперативу в організації праці — її полегшення шляхом об'єднання узгоджених зусиль (здебільшого — трудових).
7. Досягнення мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності.
8. Обов'язкова участь членів кооперативу в його діяльності (трудова участь — у виробничих кооперативах, участь в господарських операціях — в обслуговуючих кооперативах)
59. Порядок створення сільськогосподарського кооперативу та його державної реєстрації. Статут кооперативу.
Ст. 5 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.
2. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні.
3. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.
4. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.
Ст. 6 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Державна реєстрація кооперативу здійснюється в порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.
2. Кооператив вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Кооператив має самостійний баланс, поточні та вкладні рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. від 10.01.2002)
3. Відмова у державній реєстрації кооперативу може бути оскаржена в судовому порядку.
Ст. 7 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його діяльність. У статуті визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу та форми господарської участі членів обслуговуючого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законодавству України. від 02.11.2000)
2. Статут кооперативу приймається засновниками на установчих зборах, зміни та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів. Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилаються до органу, що зареєстрував кооператив, у тижневий термін з часу їх внесення.
60. Праовові умови членства у сільськогосподарському кооперативі
Ст. 8 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу - як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу відповідно до статті 3 цього Закону. від 02.11.2000)
2. Членами кооперативу можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності кооперативу.
3. Фізичні або юридичні особи можуть бути членами кількох обслуговуючих кооперативів, різних за напрямами діяльності. від 02.11.2000)
Ст. 9 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу.
2. Рішення правління кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом кооперативу.
Ст. 10 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Членство в кооперативі припиняється у разі:
добровільного виходу з кооперативу;
припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу;
виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу;
несхвалення загальними зборами рішення правління про прийняття до кооперативу;
втрати членом кооперативу - юридичною особою свого статусу;
смерті члена кооперативу;
реорганізації та ліквідації кооперативу.
2. Порядок та майнові наслідки припинення членства в кооперативі визначаються його статутом.
3. Виключення з членів кооперативу може бути оскаржено в судовому порядку.
Ст. 11 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Основними правами членів кооперативу є:
участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом. Для членів кооперативу - юридичних осіб ці права реалізуються їх повноважними представниками;
користування послугами кооперативу;
одержання кооперативних виплат - частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами;
одержання частки доходу на пай;
одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу.
2. Основними обов'язками членів кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу. Члени кооперативу беруть участь у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу в обсязі, що становить більшу частину річного обороту діяльності, яка кооперується. від 02.11.2000)
3. Статутом кооперативу може бути передбачено додаткові права та обов'язки членів кооперативу.
Юридичні послуги в Харкові - АФ СтройАудит
Ст. 12 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. У кооперативах усіх видів допускається асоційоване членство. Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які визнають його статут та зробили пайовий внесок у створення та розвиток кооперативу.
2. Асоційовані члени кооперативу мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій пай.
3. Члени кооперативу можуть переоформити членство в кооперативі на асоційоване членство в порядку, визначеному статутом кооперативу.
4. Розміри пайових внесків асоційованих членів визначаються статутом кооперативу.
5. У разі ліквідації кооперативу його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі.
61. Система органів управління та контролю у сільськогосподарському кооперативі
Ст. 13 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.
2. Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належить правління кооперативу. У разі потреби кооператив наймає виконавчого директора, утворює спостережну раду.
3. Для підготовки окремих питань загальні збори, а в період між ними - правління кооперативу або спостережна рада можуть утворювати спеціальні комісії з членів кооперативу із залученням як консультантів найманих працівників.
Ст. 14 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Загальні збори:
вносять зміни і доповнення до статуту, приймають нормативні документи кооперативу;
обирають шляхом прямого таємного голосування голову кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії, можуть обирати членів спостережної ради тощо;
заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх діяльність;
визначають види і розміри фондів кооперативу, порядок їх формування та використання;
затверджують:
правила внутрішнього розпорядку;
річний звіт і баланс кооперативу;
порядок формування і розподілу доходу кооперативу;
рішення правління кооперативу про прийняття нових членів;
вирішують:
питання про входження кооперативу до об'єднання кооперативів, створення підприємств різних видів;
питання про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язані із статутною діяльністю кооперативу.
2. Загальні збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Вони можуть скликатися позачергово за рішенням правління кооперативу або з ініціативи не менше третини членів кооперативу. Правління кооперативу зобов'язане прийняти рішення про скликання загальних зборів і повідомити членів кооперативу про час і місце їх проведення та порядок денний не пізніше ніж за 10 днів.
3. Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу.
Ст. 15 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Правління кооперативу обирається у кооперативі, до складу якого входить не менш як 10 членів, на термін, що не перевищує трьох років. від 02.11.2000)
2. Правління кооперативу:
розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу;
скликає загальні збори членів кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень;
вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності згідно із статутом;
вносить на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових членів та припинення членства;
укладає трудові договори у разі найму на роботу виконавчої дирекції та оцінює її діяльність;
делегує виконавчій дирекції кооперативу право на прийняття поточних рішень;
забезпечує збереження майна кооперативу;
організовує у разі потреби проведення незалежних аудиторських перевірок;
вирішує питання навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями.
3. Члени правління кооперативу можуть обирати із свого складу голову кооперативу, заступника голови та секретаря правління відповідно до статуту кооперативу. від 02.11.2000)
4. Члени правління кооперативу працюють переважно на громадських засадах. У статуті кооперативу можуть бути передбачені винагороди за роботу членів правління.
5. Періодичність проведення засідань правління кооперативу визначається статутом кооперативу. Рішення приймається більшістю голосів за наявності не менш як 2/3 складу членів правління кооперативу.
Ст. 16 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Голова кооперативу очолює правління і обирається загальними зборами кооперативу або його правлінням на термін, що не перевищує трьох років. Функції голови кооперативу та порядок його обрання визначаються статутом кооперативу. від 02.11.2000)
2. У разі відсутності виконавчого директора його функції виконує голова кооперати
Ст. 17 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Правління кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу.
2. Виконавчий директор здійснює свою діяльність на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу, формує виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому правлінням.
Виконавчий директор несе відповідальність за свою діяльність перед кооперативом.
Ст. 18 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Для контролю за діяльністю виконавчого органу кооперативу може обиратися спостережна рада. Спостережна рада утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менш як 50 осіб.
2. Спостережна рада обирається з членів кооперативу на загальних зборах у кількості 3-5 чоловік, якщо інше не передбачено статутом кооперативу. Порядок обрання спостережної ради та її голови і прийняття рішень спостережною радою встановлюються статутом кооперативу.
3. Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної комісії.
Ст. 19 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу обирається ревізійна комісія.
У кооперативі, до складу якого входить менш як 10 членів, функції ревізійної комісії виконує ревізор.
Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам кооперативу.
2. Ревізійна комісія обирається загальними зборами з числа членів кооперативу відповідно до порядку голосування, встановленого статутом кооперативу. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління кооперативу чи спостережної ради.
62. Правовий режим майна, землі та фінансів сільськогосподарського кооперативу. Право власності на пай.
Ст. 20 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.
2. Право власності на землю може набуватися кооперативом шляхом внесення до пайового фонду земельних ділянок його засновниками та членами, а також придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами відповідно до Земельного кодексу України. від 11.12.2003)
Ст. 21 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Для здійснення господарської та іншої діяльності кооператив за рахунок власного майна формує відповідні майнові фонди.
2. Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди.
3. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом.
4. Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.
5. Фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок: доходу від реалізації продукції, пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.
6. Правління або виконавчий директор кооперативу використовує фінансові ресурси відповідно до кошторисів або інших документів, затверджених органами управління кооперативу згідно з їх компетенцією.
Ст. 22 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
Земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих кооперативу в користування або придбаних ним у власність.
Право кооперативу на землю зберігається і в разі входження його до складу кооперативного об'єднання.
За претензіями кредиторів звернення стягнення на земельні ділянки, надані кооперативу в користування, не допускається.
Земельні відносини в кооперативі регулюються Земельним кодексом України та законами України.
Ст. 23 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов'язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску.
2. Кооператив не несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу.
3. Кооператив може застрахувати своє майно і майнові права. Страхування здійснюється добровільно за рішенням загальних зборів кооперативу, якщо інше не передбачено законами України.
Ст. 24 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. Кооперативні виплати - це частина доходу кооперативу, яка розподіляється між членами кооперативу відповідно до обсягів робіт, послуг, коштів, одержаних кооперативом у вигляді надбавок до цін під час реалізації продукції та внаслідок зниження цін у разі придбання товарів у постачальницьких кооперативах та з урахуванням трудової та іншої участі членів кооперативу в його діяльності.
2. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюється за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування фондів для його розвитку. Статутом кооперативу може бути передбачено різний відсоток часток доходу на паї для членів і асоційованих членів кооперативу.
3. Відповідно до рішення загальних зборів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися грішми, товарами, цінними паперами, збільшенням паю тощо.
Ст. 25 ЗУ Про сільськогосподарську кооперацію від 17.07.1997 № 469/97-ВР
1. У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки - в натурі. Термін та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу із кооперативу. від 02.11.2000)
2. Право власності членів кооперативу - фізичних осіб на пай є спадковим.
3. Спірні питання щодо права власності на пай вирішуються згідно із законами України.
63. Правові підстави реорганізації та ліквідації сільськогосподарського кооперативу
З точки зору наслідків, викликаних припиненням юридичної особи, розрізняють дві форми цього припинення: 1) реорганізацію; 2) ліквідацію.
Реорганізація кооперативу — це форма його припинення як юридичної особи з переходом його справ (прав і обов'язків) та майна в порядку правонаступництва до інших осіб. Реорганізація кооперативу не означає припинення тієї діяльності, для здійснення якої він був створений. Не ліквідується і його майно. Але суб'єктом прав на майно і суб'єктом відповідної діяльності, а також пов'язаних з нею обов'язків стає правонаступник — інший кооператив як юридична особа.
Організаційними формами реорганізації можуть бути: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Останні можна поділити на 2 групи:
1) за яких кооператив припиняється як юридична особа (злиття, поділ, перетворення);
2) за яких кооператив як юридична особа зберігається (приєднання, виділення).
Реорганізація кооперативу здійснюється за рішенням загальних зборів його членів. Інколи реорганізація кооперативу у формі його поділу або виділення з його складу однієї або кількох юридичних осіб провадиться за рішенням суду.
Злиття як форма реорганізації має місце тоді, коли два або більше кооперативів об'єднуються в один новий, вони припиняють своє існування. При цьому до новоствореного кооперативу переходять усі права та обов'язки кооперативів, які злилися. Кооператив може бути утворений таким шляхом тільки тоді, коли зливаються 2 чи більше кооперативів. Не треба плутати злиття зі вступом у члени іншого кооперативу. Наприклад, виробничий кооператив стає членом обслуговуючого кооперативу. Але він продовжує існувати як самостійна юридична особа, користуючись певними правами та виконуючи обов'язки як член обслуговуючого кооперативу.
Злиття кооперативів провадиться на основі рішення загальних зборів кожного з кооперативів, які зливаються. На загальних зборах (або зборах уповноважених) треба затвердити правочин, на основі якого має відбутися злиття. Правочин повинен бути затверджений спочатку загальними зборами (зборами уповноважених) кооперативів, що зливаються.
Правочин про злиття кооперативів є підставою для розробки та затвердження статуту новоствореного кооперативу, в якому обов'язково повинно бути зазначено, що він є правонаступником кооперативів, що злилися, і вказано його нову назву.
Дуже близькою за змістом до злиття є така форма реорганізації, як приєднання, за якої один кооператив входить до складу іншого, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Права та обов'язки приєднуваного кооперативу переходять до того кооперативу, що припиняє своє існування. Кооператив, що приєднався, припиняє своє існування.
Злиття та приєднання — схожі форми реорганізації. Рішення про це має бути повідомлено в певний строк всім кредиторам кооперативів, що реорганізуються, щоб вони знали, до кого тепер мають право звертати вимоги щодо повернення боргу, а також кооперативним спілкам або тим об'єднанням, членами яких були ці кооперативи. Однак такі повідомлення доцільніше замінити публікацією в пресі, як це робиться в разі ліквідації юридичної особи.
З дня реєстрації статуту всі кооперативи, які злилися або увійшли до складу іншого кооперативу, вважаються такими, що припинили свою діяльність, і всі їх права та обов'язки переходять у разі злиття — до новоствореного внаслідок злиття кооперативу, а у разі приєднання — до існуючого кооперативу, до якого увійшли інші кооперативи.
Поділ означає, що на базі одного кооперативу виникає 2 або більше нових, а цей перший — припиняє своє існування. Майно поділеного і припиненого кооперативу розподіляється між новоствореними.
З дня реєстрації статутів новостворених кооперативів, які виникли внаслідок поділу певного кооперативу, до них переходять від розділеного кооперативу права та обов'язки згідно з постановою загальних зборів. Розподілений кооператив вважається припиненим з моменту державної реєстрації всіх новостворених кооперативів.
Виробничі кооперативи можуть перетворюватися на господарські товариства різних видів. Головна відмінність кооперативів від господарських товариств полягає в тому, що в перших обов'язковою є трудова участь (виробничі кооперативи) або участь у господарських операціях (обслуговуючі кооперативи) їхніх членів, а в господарських товариствах — ні. Виробничі кооперативи — це об'єднання осіб, а господарські товариства — коштів (капіталів) різних осіб. Проте, визначивши частку кожного члена кооперативу у вартісному вираженні його майна, можна перетворити його у товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство чи інший вид господарського товариства.
Надзвичайно важливе значення має документальне (юридичне) закріплення реорганізації. Обов'язково повинен бути правочин (якщо має місце злиття чи приєднання), рішення загальних зборів, статути новостворених внаслідок реорганізації кооперативів. Ці документи можна вважати установчими, які необхідно представити для державної реєстрації.
Питання ліквідації сільськогосподарського кооперативу врегульовано в Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" лише в загальних рисах.
Ліквідація кооперативу зачіпає інтереси не тільки самого кооперативу та його членів, але й його партнерів у господарських відносинах, їх кредиторів та ін., а сільськогосподарських кооперативах ще й інтереси багатьох приватних товаровиробників. Тому підстави й процедура припинення діяльності кооперативів мають особливе значення.
Ліквідація кооперативу спричинює припинення його діяльності без переходу прав та обов'язків до інших осіб у порядку правонаступництва. Оскільки кооператив є добровільним об'єднанням, то і діяльність його, за загальним правилом, може бути припинена в добровільному порядку за рішенням загальних зборів.
У випадка
Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 120 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Правовий режим земель особистого селянського господарства | | | Поняття та загальна характеристика правового становища господарських товариств в АПК. |