Довгострокові витрати в умовах різної віддачі від масштабу.

У довгостроковому періоді всі ресурси змінні, тому криву LTC можна отримати на основі сукупності ізоквант, кожна з яких являє собою певну виробничу функцію, та ізокост, що ха­рактеризують певне співвідношення цін на ресурси. Основним чинником впливу на конфігурацію LTC є характер віддачі від масштабу. При цьому криві витрат завжди виходять з початку координат, оскільки в довгостроковому періоді немає постій­них витрат.

Незважаючи на те, що послідовне збільшення розмірів підприємства протягом певного часу зумовлює зниження витрат виробництва на одиницю продукції, але, починаючи з відповідного моменту, подальше збільшення розмірів підприємства супроводжуватиметься підвищенням середніх загальних витрат. Ця закономірність передусім пояснюється тим, що закон спадної віддачі у такому випадку не спрацьовує, оскільки він діє лише за незмінної кількості одного із використовуваних ресурсів, тоді як у довгостроковому періоді допускається зміна кількості всіх ресурсів. До того ж, в аналізі припускається, що ціни на всі ресурси постійні. Дугоподібність кривої довгострокових середніх витрат можна пояснити тим, що економісти називають позитивним і негативним ефектами зростання масштабів виробництва, або ефектами масштабу.

Рис. 6. Криві довгострокових витрат LTC при різному ефекті масштабу: а) – постійному, б) – позитивному, в) – негативному.

При постійному ефекті масштабу крива LTC являє собою пря­му лінію або промінь (рис. 6, а). Це означає, що валові витрати зростають пропорційно збільшенню обсягу виробництва, який зростає пропорційно кількості застосованих ресурсів.

При позитивному ефекті масштабу обсяг виробництва випе­реджатиме збільшення кількості застосованих ресурсів, тобто ви­трати на виробництво 2Q1 будуть меншими, ніж подвоєні витра­ти на виробництво Q1. Тому крива LTC матиме опуклість вгору (рис. 6, б). Це свідчить, про те, що валові витрати із зростанням обсягу виробництва також збільшуються, але темпи зростання уповільнюються. Йому властиве:

1) спеціалізація праці;

2) спеціалізація управлінців;

3) ефективне використання капіталу;

4) випуск побічної продукції.

При негативному ефекті масштабу витрати зро­статимуть більшою мірою, ніж обсяг, тобто для подвоєння обсягу виробництва слід більше, ніж удвічі збільшити кількість ресурсів. Він характеризується:

1) високими витратами, пов’язаними з управлінням;

2) проблеми управління;

3) можливість утримувати зайвих робітників.

Тому крива LTC буде опуклою вниз (рис. 6, в) [12, 93 – 95].

Криву довгострокових середніх витрат (LAC) можна предста­вити як обвідну лінію навколо кривих SAC. Тут слід врахувати, що фірма завжди функціонує в умовах короткострокового пері­оду, а планує розвиток на довгостроковий період. При цьому во­на орієнтується на досягнення мінімальних середніх витрат для кожного рівня виробництва. Це означає, що вибір виробничої по­тужності в довгостроковому періоді здійснюється фірмою саме вздовж кривої довгострокових середніх витрат LAC.

Рис. 7. Крива довгострокових витрат як обвідна короткострокових витрат
На рис. 7 зображені набори кривих SAC, які відповідають рі­зним можливим розмірам виробничої потужності фірми. Крива середніх довгострокових витрат LAC являє собою обвідну лінію для всіх можливих кривих середніх короткострокових витрат SAC1 - SAC3 у точках їх мінімуму (A, B, D).

На рис. 7 видно, що крива LAC має таку саму, як і криві SAC, U - подібну конфігурацію. Це означає, що середні довгострокові витрати, як і короткострокові, спочатку знижуються, досягаючи мінімуму (точка B на рис. 7), а потім зростають. При цьому від­різок кривої LAC, що описує виробництво до обсягу Q2, характе­ризує економію на масштабі, а після Q2 — втрати на масштабі. Слід зауважити, що такі економія і втрати розглядаються лише в довгостроковому періоді та при незмінних цінах виробничих фа­кторів. На відміну від ефектів масштабу, які розглядаються при незмінних пропорціях використання ресурсів (для аналізу техно­логічної ефективності використання ресурсів у натуральних оди­ницях — шляхом встановлення залежності між фізичними обся­гами ресурсів і продуктів), економія і втрати на масштабі аналі­зуються в умовах змінних пропорцій факторів для характеристи­ки економічної ефективності використання ресурсів у вартісних показниках. Зокрема, можна стверджувати, що наявність позити­вного ефекту масштабу означає й економію на масштабі, тоді як зворотне твердження не є правильним у цілому.

Економія на масштабі обумовлена дією таких основних чинників:

· неподільність окремих виробничих ресурсів, що приводить до наявності певного мінімуму постійних витрат для виробницт­ва будь-якого обсягу продукції;

· спеціалізацією виробничих ресурсів;

· зниженням питомої вартості машин та обладнання при збі­льшенні їх потужності (продуктивності).

Втрати на масштабі обумовлені складністю управління вели­ким підприємством у зв'язку з розвитком всередині них бюрок­ратичних структур і зниженням через це ефективного управління. Крім того, при досягненні певного масштабу виробництва факто­ри, що обумовлюють економію на масштабі, будуть вичерпані, й фаза економії зміниться фазою втрат.

Перехід від однієї фази до іншої може відбуватися як відразу (рис. 7), так і через проміжну фазу постійної віддачі. Тут серед­ні довгострокові витрати при збільшенні обсягу виробництва уже не знижуються, але й ще не зростають, залишаючись не змінними у певному інтервалі (Q1 - Q2 на рис. 8).

Обсяг виробництва Q1, при якому закінчується фаза економії на масштабі й починається фаза постійної віддачі, називається мінімально ефективним масштабом виробництва. Він визна­чає максимально можливу кількість ефективно функціонуючих фірм, необхідну для задоволення попиту на певний вид продукції на національному, регіональному або місцевому ринках. Мініма­льно ефективний масштаб виробництва може вимірюватися в на­туральних одиницях виробництва або в процентах до обсягу рин­ку конкретного товару і значно впливає на концентрацію вироб­ництва і, отже, на тип ринку відповідного товару: буде він моно­полізований однією великою фірмою чи на ньому будуть діяти декілька середніх або багато невеликих фірм.

Рис. 8. Економія та втрати на масштабі в довгостроковому періоді

Мінімізація витрат є одним із чинників, що визначають мож­ливість отримання фірмою прибутку. Другим чинником є дохід фірми від реалізації виробленої продукції. Тому наступний розділ буде присвячений проблемі вибору оптимального обсягу вироб­ництва, який дає фірмі максимізувати прибуток [12, 95].

Дата добавления: 2015-08-10