Інститут Проблем Матеріалознавства

ЗВІТ

З ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИв__________________________________________

(назва організації)

на тему: «_________________________________________»

в період з 3.07 по 22.07.2012 р.

Керівник практики

від організації _____________ /____________ /

(Підпис) (П..І. та по-Б.)

Керівник практики

від університету _____________ / ___________ /

Виконав студент _____________ / ___________ /

III курсу групи ФМ- __

Члени комісії: _____________ / __________ /

_____________ / __________ /

Захищено з оцінкою “ _____________”

Київ 2012

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………….3

1. Інститут проблем матеріалознавства ……………………………………....

2. Кафедра Фізики металів ІФФ НТУУ «КПІ»… ………………………….

3. Інститут металофізики імені Г.В. Курдюмова …………………………..

4. Прямий та обернений електропластичний ефект ………………………

5. Методика дослідження …………………………………………………………..

6. Результати та їх обговорення ………………………………………………….

6.

Висновки ……………………………………………………………………………..

Література …………………………………………………………………………...

Вступ

Дослідження електричних процесів, що відбуваються в металах при ударному навантаженні, має значення як фундаментальне дослідження поведінки дефектів у полікристалах при пластичній деформації, в тому числі – для кращого розуміння електропластичного ефекту, що вже досить тривалий час використовується у виробництві. Прикладне значення полягає в можливості покращення технологічних режимів використання електропластичного ефекту у зв’язку з повнішим знанням процесів, що при ньому відбуваються.

Відомо, що пластичність матеріалу визначається рухом елементарних носіїв пластичної деформації – дислокацій. Так, як представлені експериментальні результати свідчать про визначальну роль пластичної деформації при утворенні електричних ефектів та процесу прискореного масоперенесення, доцільним є припущення про дислокаційний механізми зазначених явищ.

Аналізуючи деформацію, руйнування та зміцнення матеріалу, можна вважати, що основний вклад в енергію деформації дають дислокації, по крайній мірі в області температур, близьких до кімнатної та при підвищених температурах нижчих температури рекристалізації.

Експериментально показано, що незалежно від характеру деформування (розтяг, стиснення, кручення) та швидкості нагрівання при температурі рекристалізації відбувається виділення енергії, обумовлене зникненням дислокацій, що утворились в процесі деформації.

При низьких швидкостях деформації електричний сигнал від зразка не одержується, так як протилежні електричні заряди в зразку встигають компенсуватись, не виходячи на поверхню (до контактів). При більших швидкостях деформації лише частина їх встигає пройти рекомбінацію.

Інститут Проблем Матеріалознавства

До початку 1950-х років у системі Академії наук У PCP одержали значний розвиток дослідження в області порошкової металургії, що були зосереджені в лабораторії порошкової металургії і спеціальних сплавів Інституту чорної металургії АН УРСР, що находились у той час у Києві.

В ці роки почалося виготовлення методами порошкової металургії конструктивних елементів машин, призначених для роботи в умовах високих температур. Виникла нагальна потреба усебічного вивчення характеристик міцності як власне матеріалу, так і деталей, що виготовляються з його, а також зіставлення характеристик конструктивної міцності з характеристиками компактних матеріалів, одержуваних методами лиття або кування.

У зв'язку з цим з ініціативи І.Н.Францевича (пізніше - академіка АН УРСР, директори Інституту металокераміки і спеціальних сплавів АН УРСР) для дослідження статичної і динамічної міцності матеріалів і елементів конструкцій, одержуваних методами порошкової металургії, був притягнутий Г.С.Писаренко, що працював у той час старшим науковим співробітником відділу динамічної міцності Інституту будівельної механіки АН УРСР. У допомогу Г.С.Писаренко були виділені один інженер і один лаборант. Групі міцності були надані дві чотирьохстоїчні установки для іспитів металевих зразків на тривалу міцність при температурах 850-1100С°. Це поклало початок розвиткові досліджень міцності матеріалів і конструкцій у лабораторії металокераміки і спеціальних сплавів АН УРСР, що виділилася пізніше з Інституту чорної металургії АН УРСР. На базі цієї лабораторії був створений Інститут металокераміки і спеціальних сплавів, що у 1964р. Був перейменований в Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР. Незважаючи на обмежені можливості, дослідження з проблем міцності в лабораторії металокераміки і спеціальних сплавів швидко розвивалися. Результати досліджень відрізнялися оригінальністю і знаходили усе більше застосування в промисловості.

Динамічному розвиткові досліджень в області високотемпературної міцності і коливань сприяло залучення талановитої молоді - випускників Київського політехнічного інституту, що складають у даний час основне ядро висококваліфікованих наукових кадрів Інституту проблем міцності Національної академії наук України.

Значне поповнення відділу, а потім сектора міцності Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР висококваліфікованими науковими кадрами здійснювалося шляхом підготовки кандидатів наук через аспірантуру і пошуки як у відділі міцності, так і на кафедрі опору матеріалів Київського політехнічного інституту, керованої з 1952 р. Г.С.Писаренко.

Таким чином, до моменту створення Інституту проблем міцності АН УРСР було підготовлено близько 25 кандидатів і 2 доктори наук, усього в секторі міцності наприкінці 1966р. працювало 185 чоловік, 19 чоловік навчалося в аспірантурі.

Майже всі дисертаційні роботи (включаючи роботи аспірантів кафедри опору матеріалів Київського політехнічного Інституту) були виконані в секторі міцності Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР, а створені при цьому експериментальні установки (як правило, оригінальні) склали основну експериментальну базу майбутнього Інституту проблем міцності АН УРСР.

Наукова діяльність відділу, а потім сектора міцності Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР у період, що передував створенню на його базі спеціалізованого Інституту проблем міцності АН УРСР, була зосереджена на розвитку наступних основних напрямків:

- міцність керамічних матеріалів при різних видах навантаження в умовах впливу високих (до 3300 С°) температур;

- міцність і твердість тугоплавких матеріалів у вакуумі при температурах до 2300 С°;

- циклічна міцність і властивості матеріалів, що демпфірують, використовуваних у турбобудуванні;

-міцність теплозахисних матеріалів, використовуваних у космічній техніці.

Вибір такої тематики в той час був обумовлений необхідністю рішення конкретних питань міцності, що виникають при створенні таких об'єктів сучасної техніки, як атомні енергетичні установки, нові типи літальних апаратів, парові і газові турбіни, спецтехніки і т.п. При створенні цієї техніки використовувані в ній матеріали піддавалися впливові високих і низьких температур, радіаційних полів, вакууму, корозії, нестаціонарних, у тому числі циклічних і тривалих статичних, теплових і силових навантажень і т.п. При цьому використовувалися нові класи матеріалів, характеристики фізико-механічних властивостей яких і критерії руйнування, що враховують реальні умови їхньої експлуатації в цій техніці, не були вивчені і розроблені. Усе це вимагало істотного розвитку досліджень по цьому науковому напрямку, що сформувався в секторі міцності Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР науковий колектив, відомий до 1960-м років своїми роботами в області високотемпературної міцності, міг забезпечити рішення зазначених актуальних проблем, однак можливості його в рамках сектора не могли бути цілком реалізовані. З ініціативи керівника сектора міцності Інституту проблем матеріалознавства Г.С.Писаренко, підтриманої президентом АН СРСР академіком М.В.Кельдишем і президентом АН УРСР академіком Б.Е.Патоном, Рада Міністрів УРСР у липні 1966 р. прийняв постанову про створення на базі сектора міцності Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР у системі Академії наук УРСР Інституту проблем міцності.

Відповідно до постанови Президії Академії наук УРСР від 14 вересня 1966 р. сектор міцності був виведений зі складу Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР і на його базі був створений Інститут проблем міцності АН УРСР. Очолив інститут академік АН УРСР Г.С.Писаренко. Заступником директора Інституту по науковій праці був призначений В.Т. Трощенко, ученим секретарем Інституту - Р.І. Куріат.

Спочатку інститут був уведений до складу Відділення математики, механіки і кібернетики, з 1983р. він входить до складу Відділення механіки HAH України.

Перед Інститутом проблем міцності АН УРСР була поставлена задача проведення теоретичних і експериментальних досліджень, спрямованих на встановлення критеріїв міцності і несучої здатності матеріалів і елементів конструкцій, а також на підвищення їхньої міцності стосовно до новітніх галузей техніки з урахуванням конструктивно-технологічних факторів, виду напруженого стану і реальних режимів силового і теплового навантаження в широкому діапазоні температур.

У момент створення Інституту в ньому функціонували наступні наукові відділи:

- міцності при високих температурах (зав. відділом Руденко В.Н.);

- міцності при низьких температурах (зав. відділом Новиков Н.В.);

- повзучості і тривалій міцності (1968 р. - зав. відділом Ковпак В.И.);

- фізичних основ міцності (1968 р. - зав. відділом Красовский А.Я.);

- несучої здатності конструкцій (зав. відділом Козлов И.А.);

- міцності матеріалів і конструкцій при імпульсних і вібраційних навантаженнях (зав. відділом Писаренко Г.С.);

- міцності конструкцій у теплових полях і газових потоках (зав. Відділом Третьяченко Г.Н.);

- міцності неметалічних і металокерамічних матеріалів (зав. Відділом ІсахановГ.В.);

- утоми і термовтомлюваності матеріалів (зав. відділом Трощенко В.Т.);

- звукових і ультразвукових методів дослідження міцності (зав. Відділом Кузьменко В.А.).

Усього в Інституті працювало 185 чол. До 1971 р. структура Інституту не перетерплювала змін. З 1971р. по 2001 р. структура наукових відділів перетерпіла ряд змін, обумовлених необхідністю розвитку пріоритетних наукових напрямків діяльності Інституту. Ряд наукових відділів був розформований, створені нові відділи, уточнена тематика наукових досліджень створених раніше відділю.

З 1988 р. Інститут очолює академік HAH України В.Т. Трощенко. Засновник Інституту академік HAH України Г.С. Пісаренко протягом 1988-2001р. був почесним директором Інституту.

Теоретичні дослідження. В Інституті проблем матеріалознавства HAH України проводяться фундаментальні теоретичні дослідження в області фізики твердого тіла. Здійснено розрахунок енергетичного спектра й ефективного потенціалу для побудови квантово-польової теорії твердого літію. Розраховано енергетичний спектр, побудовано рівняння стану, визначені основними термодинамічні і фізичні постійні, що добре узгоджуються з експериментальними даними.

На підставі розроблених алгоритмів і програм на ЕОМ по методу приєднаних плоских хвиль (ППВ) розрахована зонна структура в емісійні рентгенівські спектри, а також щільності електронних станів заліза і ванадію, отримані форми їхніх поверхонь Ферми. Підготовлено базу для розрахунку зонної структури й емісійних рентгенівських спектрів тугоплавких з'єднань із ґратками Nací.Розвиток теорії спектрів ПЕР і ЗПР дозволило пророчити ряд нових фізичних ефектів (парапружний резонанс, розсіювання електронів на янтелерівських центрах, інверсна заселеність системи спінів у зовнішньому електричному полі і т.д.). Запропоновано методи вибору робочих тіл мазерів, а також визначення характеристик дефектної структури кристалічних тіл.

Розроблено конфігураційну модель електронної будівлі речовини. Установлено зв'язок конфігураційної моделі з зонною теорією. З позицій конфігураційної моделі проаналізовані особливості електронної будівлі багатьох сі-перехідних металів і тугоплавких з'єднанні на їхній основі.

Створено основи теорії пластичної деформації і руйнування перехідних металів з кубічною об'ємноцентрованою граткою, що дозволяють зрозуміти відповідність між основними механічними властивостями й електронною структурою металу або сплаву. Розвиток навчання про дислокаційний комірчастих структурах, що визначають механічні властивості деформованого металу, визначені умови їхнього утворення і руйнування. Уперше на основі результатів дослідження розходження властивостей границь зерен (і субзерен) і серцевини зерна розроблена теорія руйнування металів, що пояснює тендітний, квазікрихкий і грузлий механізми руйнування, а також інтеркристалічне руйнування і переходи між ними.

Розвиток нову теорію розшарування металів і знайдені способи усунення цього виду браку.

Зазначені теоретичні дослідження лягли в основу створення нових сплавів і розробки технологій виробництва тугоплавких металів і сплавів.

Фізичні дослідження. В Інститут широко використовуються сучасні фізичні методи дослідження: рентгеноструктурний аналіз, електронна мікроскопія (просвітчаста і растрова), електронографія, рентгенівська й інфрачервона спектроскопія, електронний парамагнітний і ядерний магнітний резонанс, електропередача, рентгенівська топографія. Створено оригінальні установки і прилади для виміру фізичних властивостей матеріалів - електро-, тепло- і температуропровідності, термоелектричних характеристик, емісійних властивостей, коефіцієнта випромінювання в області температур від кімнатної до 2500—3000° С. Використання цих методів дозволило одержати нові дані про будівлю і властивості речовин, і матеріалів на їхній основі, що мають важливе практичне значення.

Фізико-хімічні дослідження. Основними задачами фізико-хімічних досліджень, проведених в Інституті проблем матеріалознавства, є встановлення зв'язку між структурою, будівлею і властивостями металів, сплавів і металевих з'єднань, з'ясування закономірностей взаємодії компонентів у системах, утворених ними в основному при високих температурах, розробка фізико-хімічних основ прогнозування властивостей речовин.

Ці дослідження є невід'ємної складового великого наукового пошуку Інституту проблем матеріалознавства, що створює наукову базу для розробки нових матеріалів із заданими властивостями для різних областей техніки.

Кінетика і каталіз. В інституті досліджуються каталітичні властивості тугоплавких з'єднань у реакціях дегідрогенізації циклогексану, дегідрована етилбен-зола, піролізу метану й ін. У результаті досліджень виявлений зв'язок між, особливостями електронної будівлі тугоплавких з'єднань і кінетичних параметрів каталітичних реакцій на їхніх поверхнях. Установлені закономірності полегшують пошук нових каталізаторів і їхній вибір для конкретних каталітичних реакцій.

Також проводяться дослідження в області:

- поверхневі властивості і контактні явища;

- термодинаміка сплавів, металідів, тугоплавких з'єднань;

- дослідження фазових перетворень і рівноваг і побудова діаграм

стану;

- сумісність конструкційних матеріалів, кінетика і механізм розчинення матеріалів у рідких металах;

- хіміко-аналітичні дослідження.

Хіміко-аналітичні дослідження. Основним напрямком хіміко-аналітичних досліджень в інституті є вивчення хімічних властивостей і розробка методик хімічного і спектрального аналізу нових матеріалів і з'єднань. Вивчено хімічні властивості металоподібних і неметалічних тугоплавких з'єднань, розроблені методики хімічного і речовинного хімічного аналізу тугоплавких з'єднань, сплавів на їхній основі, матеріалів електротехнічного призначення, покрить і плівок з тугоплавких з'єднань, металевих порошків і ін.

Нові матеріали та вироби. Теоретичні й експериментальні дослідження неорганічних речовин дозволили інститутові створити нові матеріали, що задовольняють вимогам сучасної техніки.

Машинобудівні матеріали. В Інституті проводяться дослідження з розробки конструкційних матеріалів, виготовлених методами порошкової металургії, широко використовуваних у машинобудуванні.

Одержання матеріалів з високими механічними характеристиками здійснюється створенням раціональних технологічних процесів виготовлення щільних конструкційних деталей складної форми.

Розроблені високо енергетичні технологічні процеси формування: ударне холодне пресування, високотемпературне штампування пористих заготівель, вакуумне гаряче пресування. По технічних завданнях інституту створена серія автоматичних пресів, виготовлені матеріали для прес-форм холодного і гарячого пресування, створені нові види спечених конструкційних матеріалів.

Запропоновані високоміцні беспористі конструкційні матеріали на залізній основі, одержувані просоченням пресовок міддю і її сплавами.

Спечені антифрикційні матеріали. Застосовуються в сільськогосподарському машинобудуванні, автомобільній промисловості, легкому і текстильному машинобудуванні, приладобудуванні й інших галузях.

В інституті створені матеріали на основі заліза, до складу яких входять графіт і сірчистий цинк, олово і сірка, здатні працювати в умовах обмеженого змащення. Уведення фтористого кальцію забезпечує роботу підшипників у водяній парі.

На основі сульфідизованних нержавіючих сталей створені підшипники для роботи при підвищених температурах. Розроблено матеріали, що самозмащують, утримуючий фторопласт із наповнювачами. Для заміни підшипників з кольорових металів розроблений матеріал ЖТр15ДЗК04. Запропоновано підшипникові матеріали, що працюють зі змащенням водою.

Фрикційні матеріали. Проведено систематичні дослідження фрикційних матеріалів у трьох напрямках: вишукування матеріалів для важконавантаженних пристроїв (робоча температура до 1100—1200° С), для средпьонавантаженних вузлів тертя (робоча температура до 500—600° С) і для гальмових пристроїв, що працюють в олії. Створено фрикційні матеріали на основі заліза, алюмінієвої бронзи, проведена оптимізація промислової технології виготовлення великогабаритних важконавантаженних фрикційних дисків.

Дослідження взаємозв'язку структури фрикційного матеріалу з властивостями показало, що в умовах роботи зі змащенням краще працюють матеріали, основа яких однофазна, а при роботі без змащення — гетерофазна. Створено унікальні стенди для іспитів фрикційних матеріалів.

Пористі матеріали з порошків бронзи, заліза, нікелю, нержавіючих сталей, титана призначені для роботи як фільтри очищення повітря, агресивних газів і рідин, олій і рідкого палива, а також для роботи в якості вогнеутримувачів, електродів Мгд-генераторів і паливних елементів, пористих деталей, що забезпечують проведення реакцій у киплячому шарі.

Ущільнювальні матеріали для парових і газових турбін зменшують утрати потоку робітничого середовища за рахунок зведення до мінімуму радіальних зазорів між лопатками і статором, а також ущільнення валів і інших частий турбіни, що рухаються. Створено матеріали нікель — графіт, бронза — графіт, нікель — кремній — графіт, нікель — слюда й ін.

Електротехнічні і радіотехнічні матеріали. В інституті розроблені електроконтактні матеріали для потужнострумових контактів комутаційних апаратів.

Упровадження вольфрам-мідно-нікелевих і вольфрам-срібло-нікелевих контактів дозволяє одержати значну економію міді і срібла. Контакти для слабкострумових приладів були отримані введенням у матеріали на основі срібла добавок, що забезпечують роботу в умовах підвищеної вологості, при температурах 300—500° С в глибокому вакуумі.

Застосування спечених контактних матеріалів у промисловості дозволило створити нові типи приладів і замінити литі контакти па основі золота, срібла, паладію, платини, що дозволило збільшити термін служби і межі виміру приладів.

Інститут проблем матеріалознавства HAH України крім академічних дослідницьких бюджетних підрозділів має у своєму розпорядженні могутнє госпрозрахункове експериментальне виробництво (особливим конструкторсько-технологічним бюро), успішно здійснює функції централізованого керівництва всіма етапами створення нового матеріалу, включаючи організацію його досвідченого виробництва.

2. Історія кафедри Фізики металів ІФФ НТУУ «КПІ»

Після закінчення другої світової війни різко зросла потреба в кваліфікованих фахівцях для промисловості і науки. Напівзруйновані вузи України швидко відновлювалися й одержували держзамовлення на підготовку інженерних, наукових і педагогічних кадрів. Перших абітурієнтів на спеціальність "Фізика металів" щойно організований інженерно-фізичний факультет КПІ прийняв у 1948 році. Факультет включав у свій склад також спеціальності: "Технічна електроніка" і "Фізика діелектриків". Факультет існував доти, поки велася загальноосвітня і загальнотехнічна підготовка студентів. Однак відсутність матеріальної бази для підготовки фахівців змусило керівництво інституту розосередити групи інженерно-фізичного факультету по споріднених спеціальностях інших факультетів. Так, були передані під опіку кафедри металознавства і термічної обробки металургійного факультету КПІ групи перших трьох курсів для профілювання за фахом "Фізика металів". Це відбулося в 1952 році. До цього часу кафедра металознавства і термічної обробки, яку очолював академік В.М. Свєчников, була реорганізована - на її основі заснована кафедра металознавства під його ж керівництвом та нова кафедра - термічної обробки і фізики металів, яку очолив професор В.Н. Гриднєв. Для ведення навчального процесу було запрошено з Уральського політехнічного інституту В. Г. Пермякова та залишено на роботу як асистента випускника кафедри О.В. Білоцького. У підготовці фахівців брали участь такі великі вчені як академіки А.А. Смирнов, Г.С. Писаренко і (по сумісництву) член-кореспондент АН України А. Г. Лісник, професори Д.І. Лисак, І.Я. Дехтяр та ін.

Науково-дослідна робота кафедри проводилася в двох напрямках. Перший напрямок: вивчення особливостей фазових і структурних змін при швидкісний електротермічній обробці сплавів - очолив академік НАН України В.Н. Гриднєв, другий - процеси відпуску в вуглецевих і азотистих сплавах заліза - В.Г. Пермяков. У 1957 році керівництво кафедрою було покладено на В.Г. Пермякова. В.Н. Гриднєв займав на кафедрі посаду професора по сумісництву, тому що основна його діяльність була зосереджена на виконанні обов'язків директора організованого в той час у системі НАН України Інституту металофізики.

У 1959 році В.Г. Пермяков захистив докторську дисертацію. На кафедрі інтенсифікувалася робота з підвищення науково-педагогічного рівня молодих викладачів, через аспірантуру готувалися кадри вищої кваліфікації.

Після того, як академік В.М. Свєчников перейшов на постійну роботу в Інститут металофізики НАН України, кафедра металознавства була об'єднана з кафедрою термічної обробки і фізики металів. Наступних 10-15 років принесли кафедрі авторитет і популярність завдяки поглибленню рівня підготовки молодих фахівців як за рахунок вмілої організації навчального процесу, так і за рахунок планомірного підвищення кваліфікації науково-педагогічного складу і плідної роботи аспірантів кафедри. За ці роки на кафедрі розроблені нові оригінальні сучасні методи й апаратура для дослідження структури і властивостей металевих сплавів. У 1972 році на кафедрі захистили докторські дисертації О.В. Білоцький і М.В. Білоус. За наукові розробки професорам О.В. Білоцькому і В.Г. Пермякову була присуджена премія ім. Д.К. Чернова.

Широкого розвитку на кафедрі одержав новий науковий напрямок - одержання і дослідження тонких металевих плівок. Керували цим напрямком проф. М.В. Білоус і к.т.н. С.І. Сидоренко. Незабаром на кафедрі відбулися деякі організаційні перетворення. Професор М.В. Білоус став завідувати кафедрою загальної фізики, однак і сьогодні працює на кафедрі фізики металів (за контрактом), забезпечує викладання ряду ключових лекційних курсів.

На кафедрі термічної обробки і фізики металів, що випускала дві академічні групи інженерів по термічній обробці й одну групу з фізики металів, з'явилася тенденція до розширення технологічної підготовки металофізиків замість науково-дослідної.

Багато науково-дослідних інститутів НАН України комплектувалися випускниками КПІ за фахом "Фізика металів". Тому керівництво НАНУ, окремих Інститутів було зацікавлено в одержанні гарного поповнення молодими фахівцями. З урахуванням пропозицій НАН України для підвищення рівня підготовки фахівців з фізики металів у КПІ було прийняте рішення про утворення самостійної кафедри фізики металів. У 1975 році така кафедра була організована. Її очолив професор О.В. Білоцький.

Протягом багатьох років по сумісництву на кафедрі працювали академік В.В. Немошкаленко і А.П. Шпак, члени-кореспонденти НАН України В.Г. Черепін, С.О. Фірстов, професор Л.Н. Лариков та ін. Широко використовувалося унікальне устаткування, лабораторні і виробничі приміщення для проведення занять, виконання курсових і дипломних робіт (у даний час сумісниками - професорами працюють молоді доктори наук з інститутів НАНУ Подрєзов Ю.М. (ІПМ), Котречко С.О. і Надутов В.М. (ІМФ)).
Базовими інститутами для підготовки металофізиків у співробітництві з НАНУ стали Інститут проблем матеріалознавства ім. Францевича (ІПМ), Інститут металофізики ім. Г.В. Курдюмова (ІМФ), Інститут електрозварювання ім. Е.О. Патона.

З того часу кафедра фізики металів стала одним із кращих підрозділів КПІ. Щорічно від 25 до 40% випускників кафедри одержували дипломи з відмінністю. Починаючи з 1953 року кафедрою випущено більш 1100 фахівців. З них близько 60 чоловік стали докторами наук, кожен четвертий випускник - кандидат наук. Серед них вчені, інженери-дослідники, викладачі.
Поряд з учбово-методичною помітно інтенсифікувалася наукова робота. На кафедрі захищена велика кількість кандидатських дисертацій, у тому числі фахівцями з Болгарії, Куби, Єгипту. Одержав розвиток науковий напрямок в області аморфних і мікрокристалічних матеріалів. За підсумками досліджень по цій проблемі Ю.А. Куницьким захищена докторська дисертація.
Ефективність наукової роботи кафедри підтверджують десятки авторських посвідчень, велика кількість публікацій наукових статей і узагальнень у виді навчальних посібників і монографій, впровадження у виробництво наукових розробок.

Багато випускників стали ведучими вченими й очолюють наукові школи по найважливіших проблемах науки в інститутах металофізики, проблем матеріалознавства, електрозварювання, проблем лиття, надтвердих матеріалів і ін. Видатні випускники кафедри: академік НАН України В.В. Немошкаленко - директор Інституту металофізики, академік Ю.В. Найдич - завідувач відділом Інституту проблем матеріалознавства, члени-кореспонденти НАН України Фірстов С.О., Мільман Ю.В., Курдюмов О.В., Черепін В.Т., Ошкадьоров С.П., Коваль Ю.М. - керівники великих наукових колективів Інститутів НАН України. Це свідчить про глибокі традиції сформованого за десятиріччя співробітництва в науково-педагогічній діяльності Інститутів НАНУ і кафедри фізики металів КПІ. Проявом і продовженням цих традицій були пропозиції завідувача кафедрою проф. Сидоренка С.І. у період його роботи в Міністерстві освіти (1995 - 1999 р.р.) про поглиблення співробітництва НАН України і вузів, про організацію фізико-технічної освіти в Україні.

З 1991 року кафедру очолює професор С.І. Сидоренко. У цей період продовжують зміцнюватися зв'язки з Інститутами НАНУ. За короткий час істотно поповнилася учбово-лабораторна база кафедри, підсилилася комп'ютерна підготовка студентів, прийом (держзамовлення) на 1 курс збільшений до 30 чол.; розробляються комп'ютерні технології навчання. Продовжується модернізація навчального плану, спрямована на подальше поліпшення загальної фундаментальної і спеціальної підготовки студентів.
Кафедра в кращих своїх традиціях залучає до навчальної і наукової праці на кафедру та в споріднені інститути НАН України найбільш здатних і талановитих фахівців із своїх випускників.

З 1995 року кафедра почала підготовку фахівців із другої спеціальності: "Інженерне матеріалознавство" (бакалаврат), "Фізичне матеріалознавство" (магістратура). У 1999 році при скороченні Державного реєстру спеціальностей спеціальність "Фізика металів" була виключена. Тепер кафедра готує фахівців зі спеціальності "Інженерне матеріалознавство" і по чотирьом спеціалізаціям: "Фізичне матеріалознавство", "Комп'ютерні методи в матеріалознавстві", "Біосумісні металеві матеріали" та "Металеві матеріали в медицині".
Відкриття спеціалізації в області комп'ютерного матеріалознавства дозволило підвищити якість набору (конкурс абітурієнтів у 2000 році склав 5,7 чоловік на місце), а також вперше в історії кафедри залучити на навчання за контрактною формою 11 студентів і 2 магістрантів.

З 1997 року при кафедрі утворена лабораторія електронних підручників в області фізико-технічних дисциплін. Один з важливих результатів роботи лабораторії - підручник "Будова рідких, аморфних і кристалічних матеріалів" із грифом Міністерства освіти - широко впроваджений у навчальний процес для матеріалознавчих спеціальностей вузів України. Створюються й інші електронні підручники ("Термодинаміка і кінетика дифузії у твердих тілах", "Дифузійний тренажер" і ін.).

З 1998 року спільним наказом НАН України і Міністерства освіти України при кафедрі утворена учбово-наукова лабораторія дифузії в тонких шарах подвійного (НАН України і Міністерства освіти України) підпорядкування. Організація такої лабораторії дозволила істотно підсилити спільну наукову і педагогічну роботу вчених кафедри і інститутів НАН України.

2000 – 2002 р.р. за підтримки НАН України відкрито нові – міждисциплінарні – спеціалізації: “Комп'ютерні методи в матеріалознавстві”, “Біосумісні металеві матеріали” та “Металеві матеріали в медицині”.

2004 – 2007 р.р. Сформовано комп'ютерну мережу кафедри Phys Met Net та потужний банк електронних ресурсів – новітніх знань в галузі фізичного матеріалознавства. В підготовці фахівців впроваджено комп'ютерні технології навчання. Завдяки створеному віртуальному інформаційному простору кафедри методичне забезпечення навчального процесу в повному обсязі стає доступним для студентів; робота кожного викладача – прозорою для студентів; відкрито тематичні форуми для додаткового спілкування викладачів та студентів, абітурієнтів та випускників кафедри.

2005 – 2008 р.р. Посилено організацію наукових досліджень. Як результат – захищено п'ять кандидатських дисертацій, дві докторські дисертації. 2006 р. Колектив кафедри з глибокою повагою вшановує пам'ять видатного вченого, громадського діяча, крупного організатора освітньо-наукової сфери України акад. В.Н. Гриднєва. Помітною подією стало відкриття скульптурного портрета акад. В.Н. Гриднєву. Розпочато цикл лекцій "Наукова спадщина академіка В.Н. Гриднєва та проблеми фізики металів". Перші лекції циклу прочитали: заступник директора Інституту металофізики ім. Г.В. Курдюмова НАН України акад. О.М. Івасішин, член-кор. НАН України, завідувач відділу Інститу проблем матеріалознавства ім. І.М.Францевича НАН України Ю.В. Мільман.

Дата добавления: 2015-08-10