Національної економіки

Глава 12. національна економіка в умовах економічної глобалізації

План

12.1. Стан і перспективи розвитку відкритої національної економіки.

12.2. Основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил.

12.3. Інституціональні форми інтеграції національної економіки у світове господарство.

12.4. Основи безпеки національної економіки.

12.5. Цілі та напрямки зовнішньоекономічної політики держави.

Література

1. Закон Украины «О внешнеэкономической деятельности». — К.: Украина, 1991.

2. Башнянин Г., Лазур П., Медведєв В. Політична економія. Підручник. — К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. — С. 304—516.

3. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. Гейця. — К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. —С. 66—106; 867—883; 953—960.

4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / Під. ред. Г. Климко. — К.: Знання — Прес, 2002. — С. 467—475.

5. Перехідна економіка. Конспект лекцій / За ред. В. Тарасевича. – Дніпропетровськ: Січ, 2001. — С. 126—140.

6. Тарасевич В. Очерки теории переходной экономики. — К.: Наук. думка, 2001.— С. 120—122.

Стан і перспективи розвитку відкритої

національної економіки

Становлення відкритої національної економіки є характерною ознакою економічної глобалізації та об’єктивною тенденцією світового розвитку. Більшість країн світу мають відкриту економіку та інтегровані у світове господарство і світовий ринок.

Для відкритої економіки є характерним наступне. На макрорівні - це стала зовнішньоекономічна спеціалізація країни; конвертованість національної валюти; участь у міжнародних ринках товарів, праці, інвестицій; певна відповідність національних та світових цін тощо. На мікрорівні суб’єктам відкритої економіки властивий вільний вихід на зовнішні ринки та вільний вибір партнерів як в країні, так і за її межами.

За впливом на світові економічні процеси розрізняють великі та малі відкриті економіки. Велика відкрита економіка завдяки масштабам виробництва, реальній участі у міжнародному поділі праці, ступенем впливу на світові ринки товарів, капіталів, послуг, а також економічному й ресурсному потенціалу створює відчутний вплив на формування світових економічних процесів. Мала відкрита економіка, як правило, знаходиться під впливом тих тенденцій, що складаються на світових ринках внаслідок взаємодії великих відкритих економік.

Певний тип взаємодії великих і малих відкритих економік пропонується в теорії «нового міжнародного поділу праці», що в останні роки виконує роль офіційної доктрини ряду промислово розвинутих країн та міжнародних організацій, та умовно поділяється на такі концепції як «взаємозалежність» країн та «модернізація» наявної моделі міжнародного поділу праці.

За першою концепцією, залежність розвинутих країн від тих, що розвиваються, ґрунтується на екологічних чинниках (обмеженість та вичерпність ресурсів, несталість зовнішнього оточення), а залежність країн, що розвиваються, від розвинутих країн – на техніко-технологічних досягненнях останніх.

За другою концепцією, обґрунтовується доцільність модернізації міжнародного поділу праці у напрямку встановлення нової галузевої спрямованості країн. Для країн, що розвиваються, рекомендують відмовитися від протекціоністських заходів та поширити залучення іноземних інвестицій у виробництво трудоємних, матеріалоємних, стандартизованих виробів, їх експорт, в першу чергу, у промислово розвинуті країни. Розвинутим країнам рекомендують зосередити свої інтереси на галузях з великою часткою висококваліфікованої праці та інтенсивним науково-технічним прогресом.

У якості альтернативних моделей національної відкритої економіки розглядають розвиток: по-перше, найбільш багатих країн “сімки”; по-друге, процвітаючих країн-супутників (Австрія, Норвегія, Швейцарія, Швеція, країни Південно-Східної та Східної Азії), які можуть у найближчі 20—25 років увійти у першу десятку, по-третє, країн — сировинних придатків (периферії) розвиненого світу, що розвивають виробництво, у першу чергу, необхідне для задоволення потреб країн “сімки”.

Становлення відкритої економіки України пов’язане з ліквідацією державної монополії зовнішньої торгівлі, використанням принципу порівняльних переваг в міжнародному поділі праці, різних форм спільного підприємництва, вільних економічних зон.

Перед країною постає складне завдання скористатися наявними перевагами та відшукати шляхи отримання вигод від глобалізації, перетворити глобальну ринкову силу у продуктивну силу національної економіки. Головний інтерес України — посісти таке місце у світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Країні слід перейти від екзогенно-залежного до ендогенно-орієнтованого розвитку.

Якщо екзогенно-залежна модель розвитку національної економіки характеризується високим рівнем експортно-імпортної залежності від інших країн світу та пригніченим внутрішнім ринком, то ендогенно-орієнтована модель розвитку будується на партнерських зовнішньоекономічних відносинах та стратегії випереджаючого розвитку, тобто орієнтована на захист національних інтересів в умовах глобалізації.

Для того, щоб відставання України від розвинутих країн за рівнем ВВП на душу населення скоротилось до припустимих меж, необхідно забезпечити середньорічні темпи зростання близько 6 % на рік, тобто обрати доктрину випереджаючого (замість наздоганяючого) розвитку.

Для зміцнення міжнародних позицій країни слід враховувати наступні виміри інтеграції у світове господарство:

- глобальний, пов’язаний зі світовими глобальними відносинами та світовими регулятивними інститутами;

- регіональний, що передбачає інтеграцію країни у регіональні ринки та відповідні інститути (ЄС, СНД, тощо) шляхом реалізації стратегії багатополюсності (на відміну від однополюсності, на якій в окремих випадках наголошується);

- локальний, що передбачає двосторонні відносини з країнами та формування ТНК у наступних напрямках: ресурсно-технологічний (метало-рудні, агропромислові); техніко — технологічний (приладобудування, аерокосмічна техніка, літакобудування, суднобудування), транспортно-інфраструктурний (нафта, газ, електроенергетика).

З урахуванням потенціалу української економіки, стратегічними пріоритетами її розвитку в умовах глобалізації мають стати наступні ^[1] :

· системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;

· ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією і орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

· міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію надмірної залежності від окремих зарубіжних ринків;

· становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

· безпосередня участь у формуванні світової інфраструктури через взаємодію зі світовими інститутами;

· інтеграційна взаємодія з ЄС, СНД, центрально- та східноєвропейськими угрупованнями країн;

· забезпечення необхідного рівня економічної безпеки з діючими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури та фінансових криз.

Ефективно реалізувати визначені пріоритети можливо заходами адекватної економічної політики з продуктивним використанням власних, насамперед, інтелектуальних ресурсів.

Дата добавления: 2015-08-10