Стан біоенергетики в Україні

Інтеграція України у світову економіку передбачає досягнення нашою країною європейських стандартів рівня життя, у тому числі й енергоефективності. Низька енергоефективність стала одним з основних чинників кризових явищ в українській економіці. У першій половині 90-х років у структурі витрат на виробництво промислової продукції майже втричі зросла вартісна складова енергоресурсів, сягнувши 42% матеріальних витрат на цю продукцію.

Україна задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах за рахунок власного їхнього видобутку менше ніж на 50%, при тому, що загальний обсяг економічно доцільного енергозбереження до 2010 р. складає 76,7-93,3 млн т у.п., на суму 13,7-16,4 млрд. грн (у цінах 2005 р.). Поряд із цим, ефективність використання ПЕР в економіці України та соціальній сфері недопустимо низька.

Суттєве підвищення енергоефективності економіки нашої країни є одним з основних шляхів забезпечення національної безпеки, наповнення бюджету, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, вирішення соціальних питань. Впровадження енергозберігаючих технологій може значно скоро­тити імпорт енергоресурсів, зменшити енергетичну складову собівартості продукції та підвищити її конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.

У зв'язку з цим необхідно особливу увагу приділити подальшому розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії. Їхнього перевагою є невичерпність і екологічна чистота. Тому країни Європейського союзу поступово переходять на використання енергії біомаси, вітру, сонця і води. В енергетичному балансі деяких країн питома вага нетрадиційних джерел сягає 40%.

Найбільш доступне джерело сконцентрованої енергії – це рідке біологічне паливо. Воно є найбільш ефективними видом палива: біодизельне паливо, що містить 90% енергії нафтових палив, У тому числі етиловий спирт (етанол) – 60% та метиловий спирт (метанол) – третю частину їхньої енергії.

Проблема використання відновлювальних джерел енергії залишається стратегічним питанням розвитку економіки України загалом та агропромислового комплексу зокрема. Це зумовлено низкою об’єктивних факторів: забезпечення енергетичної безпеки держави та зменшення залежності держави від імпорту енергоносіїв; розвиток і стабільність роботи агропромислового комплексу країни; створення нових робочих місць та збільшення надходжень до бюджетів; поліпшення екологічної ситуації в країні.

Цю важливу галузь в Україні започатковано у 1997 р., коли у Вінницькому обласному державному об’єднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості було здійснено реконструкцію двох спиртзаводів (Барського і Гайсинського). Тоді ці заводи розпочали вироб­ництво біологічної добавки під назвою ВКД (високооктанова кисневмісна добавка), яка сьогодні відома як біоетанол.

Спиртова промисловість України повністю задовольняє внутрішні потре­би у спирті для виготовлення лікеро-горілчаних виробів, працюючи лише на 30% своїх загальних потужностей. За умови проведення сприятливої уря­дової економічної політики щодо перепрофілювання 70% “вільних” потуж­ностей спиртзаводів на випуск паливного етанолу, Україна може стати одним із значних виробників паливних оксигенатів на основі етилового спирту. Особ­ливо виправданим, як свідчать дослідження, буде перехід на випуск паливних оксигенатів і технічного етанолу для мелясно-спиртових заводів.

Виходячи з ґрунтово-кліматичних умов України, сировину для біопалива можна розташовувати в такій послідовності: кукурудза, цукрові буряки, пшениця, тритикале, різні види сорго та проса, ріпак, соняшник, відходи сільського і лісового господарства, а також міскант, тополя, стебла і лузга соняшнику. Безумовно, рекордсменом з накопичення енергії на гектар площі в наших умовах є картопля, однак не розв’язано проблеми її зберігання протягом тривалого часу до переробки.

В Україні існує кілька причин розвитку ринку біопалива, починаючи з енергетичної безпеки, диверсифікації національного виробництва, підтримки інновацій і закінчуючи високою мотивацією зростання аграрного сектору, екологічною безпекою завдяки відновлювальним джерелам енергії.

При повному завантаженні всіх існуючих потужностей спиртових заводів щорічно можливо виготовляти до 500 тис. т біопалива на рік, що становить понад 10% від загального споживання високооктанового бензину в Україні. При цьому є можливість виробляти низько октанові моторні палива для потреб сільськогосподарської техніки, собівартість яких нижча від нафтового бензину.

Прийняття рішення про будівництво біопаливного заводу потребує комплексного аналізу багатьох факторів:

1) оцінка ризиків інвестування (політична ситуація, стабільність економіки, рівень економічних свобод, можлива зміна кон’юнктури ринку, наявність державної підтримки, законодавчої та нормативної бази);

2) оцінка сировинного забезпечення виробництва (диверсифікація сиро­вини, наявність достатньої кількості ріллі, агрокліматичні умови);

3) вибір виробничої потужності та технологічних схем виробництва;

4) обгрунтування місця розташування заводу (інфраструктура, логістика, конкуруючі виробництва).

Вирішення проблеми відновлюваних джерел енергії є загально-державним питанням. В Україні наявні всі можливості виконати державну місію – відродити діяльність цукрових та спиртових підприємств, що принесе чималі доходи як державі, так населенню сільських територій. Виробництво та використання українських біологічних палив, сприятиме рентабельному виробництву власного пального, підвищення рівня зайнятості робочої сили, що в результаті вирішить низку проблем, які існують в Україні.

Дата добавления: 2015-08-10