Три долі

Зеленіють край шляху тополі.

Віти, нібито руки сплели.

Не тополі зійшлися у полі,

То – мої три молодші сестри.

Менша змалечку марила містом,

А середня – на шахту пішла,

Старша – якось зустріла туриста

Та й назавжди за море спливла.

Розбрелися бо білому світу,

Сиротою залишився дім.

Вже не можуть батьків обігріти

Рідним словом пісенним своїм…

Зеленіють край шляху тополі.

А я бачу з крутої гори:

Не тополі, а три людські долі.

То – мої три молодші сестри.

Декламатор №4:

Немов Афродіта із піни морської,

Ти вийшла на берег ріки.

Ти знову привітно махаєш рукою

Вертаєш далекі роки.

Горнулись до каменя хвилі ласкаво,

Іскрився на сонці пісок.

І небо високе цвіло величаво -

Були ми до Бога на крок.

А потім гроза налетіла раптово,

Ми бігли по полю крізь грім.

І серце нестримне натхненно-чудово

Злилося із серцем твоїм.

У скирті ховались духмяного сіна,

(Букет мій тримала в руці),

І ряска із річки кумедно блистіла

У тебе на мокрій щоці.

Декламатор №2:

Теплого літа чарівність,

Сад за вікном спочиває,

В шибу - стукає північ,

Скрип - хтось вікно відчиняє.

На смуглій руці видніє

Річки браслет сріблястий...

Він розбудив мені мрію,

Мрію забутого щастя

Постать дівоча майнула,

Віти її заховали...

Промені місяця чулі

Млосно росу цілували.

Декламатор №3:

ВІДЧУТТЯ

(3 Артюра Рембо)

У літні присмерки по стежці буду йти,

Через жита, босоніж, по травиці.

Відчую свіжу прохолоду чистоти,

Вітрець до голови буде пеститься.

Думки всі ні про що, ані словечка з губ,

Любов безкрайня буде лиш зі мною.

Овіяний степами, побреду.

Щасливий, — наче з жінкою земною.

Декламатор №4:

ЗУСТРІЧ

Під зиму в сорок третім, як солдати

Прогнали німців з рідного села,

Худенька дівчинка до нас, до хати,

З країв далеких стомлена зайшла.

Із долею сирітською своєю,

І страхом, і надією в очах...

Ховали від гоніння на євреїв

Ії хороші люди у лісах.

В дитячій у моїй було голівці

Тоді чіткі дві істини прості:

Є - наші, є - прокляті німці,

І більш - ніяких націй у житті!

А тут ось - новина... Дививсь на неї

І запитать бабусю все хотів:

І звідкіля взялись оті євреї,

“З яких чудо-країв, з яких лісів?”

Дивився на обличчя рису кожну,

На усмішку засмучену таку,

А бачив я ікону, Матір Божу,

Що в нас висіла в хаті у кутку...

Заночувала дівчинка... Бабуся

Торбинку на дорогу їй дала...

Я ж на Ікону довго ще дивився...

Вона - так схожою на дівчинку була!

Доповідач №2:

Над морем

Підіймаються хвилі стіною,

І на берег, на стрічку піску,

Розтривожене море грозою

Виливає скорботу важку.

І приходять на спомин дитячі,

Повоєнні суворі літа...

Наді мною в тривожному плачі

Журавлина сім'я відлита.

Там, де небо пірнає у море,

Може, й знайде притулок собі.

Та не ждуть там лани неозорі

І гаї голубі, голубі.

У чужому, далекому світі,

Де у кожного доля своя,

Ой, чи будуть, чи будуть зігріті

І вожак, і мале журавля?

– …

Ведучий(а)-інтерв’юер:

– Дякуємо нашим декламаторам та доповідачам. Віталію Андрійовичу, вважаємо, студентство бажає поспілкуватися з Вами в інтерактивному режимі, ставлячи свої питання. Будь ласка, шановне товариство, Ви маєте можливість отримати відповіді тут і зараз. Просимо!

Студентська спільнота ставить питання.

Ведучий(а)-інтерв’юер:

– Дякуємо за цікаві питання та не менш цікаві відповіді! Вельми вдячні Вам, Віталію Андрійовичу, за нагоду поспілкуватися з Вами, доторкнутися до живої поетичної творчості рідного краю!

Усі бажаючі мають можливість взяти участь у автограф- та фотосесії з Віталієм Андрійовичем Павловським. Дякуємо за увагу!

Ведучий(а)-інтерв’юер та інші учасники вечора вітають письменника квітами.

Дата добавления: 2015-07-20