Література. Жаботинський В

Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання. — К., 1991.

Історія української культури XX ст.: у 2 кн. — К., 1993-1995.

Історія українського радянського кіно: у 3 т. — К., 1986.

Нариси історії українського шкільництва (1905-1933). — К., 1996.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-х—30-х років: соціальний портрет та історична доля. — К., Едмонтон, 1992.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: соціально-політичний портрет, — К., 1993.

Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки). — К.,1991.

Корніснісо Н.М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. — К.., 1998.

Кульчицький С В. Україна між двома війнами (1921-1939 pp.). — К., 1999.

Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: поезія, проза, драма­тургія. — Париж, 1959.

Павличко С Дискурс модернізму в українській літературі. — К... 1997

Попович М.В. Нарис історії культури України. — К., 1998.

Петров В. П. Діячі української культури (1920-1940 pp.):

Жертви більшовицького терору. — К., 1992.

Репресоване «Відродження»: (Українська культура у 20-ті роки). — К., 1993.

Римаренко Ю.І. Національний розвій України: проблеми і перспективи. — К., 1995.

Украинская Советская социалистическая республика: Энцикл. справ. — К., 1987.

Феномен нації: Основи життєдіяльності. — К., 1998.

Феномен української культури: методологічні засади осмислення. — К., 1996.

Хвильовий М. Україна чи Малоросія? — К., 1993.

Шейко В. М. Історія української культури. — Харків, 2001.

Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація.— Харків, 2001.

Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української художньої культури. — Харків, 2003.

Основними складовими і тенденціями соціокультурного трансфор­маційного процесу стосовно України є:

> модернізація, яка специфічно до України є незавершеною. Виділимо незавершеність модернізації в дорадянський період, яка змінюється іншим соціалістичним типом модернізації (незавершений проект соціалістичного модерну). Сучасний (третій) період характеризується ніби відновленням в нових умовах капіталістичного типу модернізації з одночасним «вплетениям» в неї постмодерністських і традиціоналістських процесів, яке не може не породжувати вузол складних проблем.

> традиціопалізація як тенденція до збереження і відновлення національної культури, в тому числі і її певних консервативних елементів;

> глобалізація та пов'язана з нею універсалізація культур, яка накладається на незавершену модернізацію;

> зростання взаємної комунікації культур, новий культурний семіозис та система функціонування культури.

Неусталеність зв'язків між елементами соціальної системи викликає непрогнозовані наслідки, які у сфері культури породжують маргінальну, перехідну соціокультурну ситуацію.

Зміна соціокультурної парадигми супроводжується такими різновидами конфліктів (О. Г. Данілян), як конфлікт цінностей, конфлікт особистісних та групових ідентифікацій та адаптацій, конфлікт тенденцій розвитку, між консерваторами і модернізаторами, між поколіннями, між соціально-культурними регіонами та ін.

На відміну від моностилістичної культури виникаюча полістилістична культура що формується, характеризується протилежними категоріями:

♦ деієрархізацією, деканонізацією, невпорядкованістю, детоталітаризацією, толерантністю, «культурною терпимістю», ускладненням, розмитістю офіційного статусу, атеологічністю, відсут­ністю монопрограмованості, полістилістичністю та ін.

Спробуємо, хоча б описово, окреслити процес складання нової соціокультурної реальності та основних її рис в Україні.

Формування нової соціокультурної реальності та її риси. Глибинні зміни в культурі — процес іманентний, еволюційний, довготривалий. Разом з тим, еволюційно підготовлені в культурі, відбуваються й бурхливі, «вибухові» перетворення, які супроводжують появу нової культурної епохи.

Якщо творчий злет української культури був підготовлений національними процесами кінця XIX — початку (10-ті роки) XX ст., то зміни в сучасній українській культурі (особливо в художній сфері) спираються на перервану культурно-модерністську традицію 20-х років (вона і розвивалася, якщо не в радянській Україні, то за кордоном) і демократизаційно-оновлюючу громадянську традицію 60-х років як гілку

альтернативної, національно спрямованої культури (С Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба та інші).

Важливо розглянути плідність і перспективність спадкоємності тих перетворень і тенденцій, які стимулюють розвиток української культури сьогодні. До них, в першу чергу, слід віднести тенденції, що були спрямовані на демократичне оновлення суспільства (шляхом зняття тиску тоталітаризму) та розвиток і збереження забутих або свідомо зневажених національних цінностей.

Значну позитивну роль у підготовці майбутніх змін в національній культурі відіграв період, званий перебудовою.

Особливості розвитку духовного життя в перебудовчий період лібералізація духовного життя породила енергію постійних зрушень і новацій урізноманітнилось духовне життя суспільства за рахунок проникнення (спочатку напівмаскованого, а потім відвертого) зарубіжних модерністських і постмодерністських напрямків відбувалось «розхитування» традиційних критеріїв оцінки художніх цінностей, збагачення їх ширшим спектром відтінків

у значній мірі суспільством все більш усвідомлювалась однобічність висунення на перший план критерію «ідейності»

поступово допускається, а потім і визнається існування поряд з методом соціалістичного реалізму інших творчих методів

проводиться ціла серія соціальних реформ у сфері культури та мистецтва (наприклад, багаторічний експеримент з реформування театральної справи в СРСР), які мали ряд плідних наслідків

надається значна свобода у виборі репертуару та діяльності в цілому закладів культури аж до їх комерціалізації

♦ Отже, зміни, які проходили в сфері культури після проголошення незалежності України, були значною мірою продовженням, але на більш визначеній національній основі, тих тенденцій і напрямків, що склалися в період «перебудови», доповнились широким андеграундом — напрямками мистецтва, альтернативними соціалістичному реалізму.

Проголошення волею народу незалежності України привело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становленні культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є, насамперед, те, що наше суспільство перебуває в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як «посттоталітарне суспільство». Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність. Вона характеризується:

> новими відносинами міме людьми в цілому (як суб'єктами культури);

> новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку;

> особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення.

Коли система цінностей, норм та правил перетворюється на внутрішню програму поведінки людини (особистості), це забезпечує узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.

Сукупність цих правил поведінки людей (різної, в залежності від умов) впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. В той же час стабільність суспільства забезпечується наявністю суперечливих за своїм характером та спрямуванням елементів культури, навіть опозиціями типу «порядок - хаос». Модель культурно збалансованого суспільства — плюралістична, різноманітна. У перехідних суспільствах втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти «культурне» і «некультурне». Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо «приміряти» їх до наших умов. Разом із тим, становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов'язане з глобальним планетарним процесом «етнічного ренесансу» останніх десятиліть XX ст.

Риси нової культурної реальності, які вже достатньо визначилися, необхідно подати хоч описово.

Дата добавления: 2015-07-25