Радянізація західноукраїнських земель (1939 – 1941 рр.).

Після входження західноукраїнських земель до складу УРСР почалася їх активна радянізація – перетворення радянського зразка. У першу чергу введений радянський адміністративно-територіальний устрій. 4 грудня 1939 р. на західноукраїнських землях утворено Львівську, Тернопільську Дрогобицьку, Станіславську, Волинську і Рівненську області. У серпні 1940 р. після приєднання до УРСР Бессарабії та Північної Буковини, утворено також Чернівецьку та Ізмаїльську області.

Народні збори припинили існування, натомість розпочалось формування радянської організації влади та створення партійних та громадських організацій у краї. Ліквідація старої системи управління супроводжувалася арештами і депортацією колишніх службовців. Справа в тому, що посади у старому адміністративному апараті займали переважно поляки, яким радянська влада не довіряла.

Значні зміни відбулися в економічному житті краю. В сільському господарстві розпочалась конфіскація земель польських поміщиків та осадників. Ці землі держава передавала в користування незаможним селянам. Як наслідок, майже 500 тис. селян одержали у користування понад мільйон гектарів землі. Одночасно розпочалась конфіскація земель заможних селянських господарств. Заможні селянські сім’ї, яких влада відносила до категорії куркулів, депортувались у віддалені райони СРСР.

Розпочалась механізація сільського господарства, створено 182 машинно-тракторні станції (МТС), які надавали сільгоспвиробникам техніку для обробітку землі. Техніку і кадри для МТС на перших порах надавали прикріплені до кожної області західної України східні області УРСР у порядку шефської допомоги. У 1939-40 рр. нова влада зробила перші кроки, спрямовані на індустріалізацію краю. Усі підприємства підлягали націоналізації, без будь-якої компенсації власникам. На початку 1940 р. націоналізовано (практично конфісковано) понад 2200 промислових підприємств (переважно дрібних).

Партійні органи очолили націоналізацію промисловості і банків, розпустили всі кооперативні й економічні товариства, а їхнє майно стало державною власністю. До середини 1940 р. була ліквідована кооперативна і приватна торгівля. Радянська влада здійснила ряд заходів для покращення медичного обслуговування населення, передусім сільського. Почалося безоплатне медичне обслуговування, значно розширила мережу медичних установ. Багато було зроблено для розвитку та українізації системи освіти. До середини 1940 р. в краї вже налічувалось близько 6900 початкових шкіл, з них – 6000 – українських. На українську мову викладання перейшов Львівський університет, який був перейменований на честь Івана Франка. В суспільно-політичній сфері радянська влада запровадила жорстокий контроль над життям суспільства. Приватні вищі і середні навчальні заклади, школи, часописи та газети були закриті.

Мал. 1. Радянізація Західної України 1939-1941 рр.

Радянізація передбачала і масові політичні репресії. В першу чергу жертвами репресій ставали польські поміщики, осадники, чиновники та військовослужбовці, власники підприємств. Проте дуже швидко об’єктом репресій стало і українське населення, у першу чергу заможне селянствота політично активна інтелігенція. У західних областях керівництво УРСР заборонило діяльність усіх політичних партій і громадських організацій, що існували до приєднання. Переслідували так званих "буржуазних спеціалістів", діячів товариства "Просвіта", письменників, учителів, лікарів. У західних областях органи НКВС знищували або депортували на схід цілі соціальні верстви, в першу чергу “куркулів ”. У цілковиту залежність від московського патріархату потрапила православна церква на західноукраїнських землях. Жорстоких репресій і переслідувань зазнали священнослужителі православної і греко-католицької церков. Політичні репресії, жорстокий контроль над суспільно-політичним життям великою мірою нівелював в очах населення ті позитивні зрушення, які відбулись в промисловості та у соціальній сфері, що послаблювало авторитет радянської влади у регіоні. Масові політичні репресії призвели до того, що у частини західноукраїнського суспільства зміцніли антирадянські настрої. На 1941 р. із Західної України та Західної Білорусіна крайню Північ та в Сибір було депортовано понад 1173 тисячі осіб, що складало близько 10% населення краю.

Мал.2. Жертви терору НКВС в Західній Україні.

Західна Україна стала фактично заложницею у політиці двох тоталітарних режимів. Не готова воєнними діями загарбати Україну, Німеччина вже з початку 1939 р. намагалися дипломатичними методами отримати доступ до українських багатств

З приходом радянської влади розпочалися кардинальні зміни як в політичному, так і соціально-економічному та культурно-освітньому житті краю. Насамперед, розгорнулася реконструкція старих промислових підприємств, відкрито 170 нових. Лише у м. Івано-Франківську станом на 1 січня 1941 р. вже діяло 50 промислових підприємств, на яких було зайнято 6,6 тис. осіб. Значних змін зазнало і сільське господарство. Безземельним і малоземельним господарствам було передано 178 тис. га поміщицької і церковної землі. В ході примусової колективізації до травня 1941 р. в Станіславській області було створено 295 колгоспів, в які об ' єднали 25 тис. селянських господарств. Насильницька колективізація викликала рішучий опір значної частини селянства, який радянською пропагандою пояснювався виключно як бандитизм куркульства. Тому на західноукраїнські землі була поширена сталінська політика “ ліквідації куркульства як класу ”, що призвело до численних людських трагедій.

У 1939 - 1941 рр. в Галичині було відкрито ще ряд культурно-освітніх установ. Зокрема, у грудні 1939 р. у м. Львові засновано наукову бібліотеку АН УРСР імені Василя Стефаника. 7 липня 1940 р. тут же було відкрито Літературно-меморіальний музей Івана Франка. В м. Станіславі утворено учительський інститут, театр, обласну філармонію, обласний будинок народної творчості, театр в Коломиї, організовано 825 клубів, червоних кутків, хат-читалень. Постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 4 березня 1940 р. у західних областях запроваджувалася нова структура освіти: початкова, семирічна, десятирічна, професійна і вища школи, а також використовувалися нові навчально-виховні програми, підручники і посібники. Усі діти шкільного віку відвідували навчальні заклади. В 1940 - 1941 рр. лише у Станіславській області функціонувало 957 шкіл, 10 середніх спеціальних навчальних закладів і 6 училищ трудових резервів, де навчання проводилося українською мовою. Однак, національний зміст навчання і виховання був змінений на класово-ідеологічний. Для “ підняття ” культури й освіти, в західні області було направлено чимало “спеціалістів ” зі східних областей УРСР, у тому числі й вчителів, більшість з яких були комуністами і комсомольцями. Зокрема, в Станіславську область у 1940 р. прибуло 142 вчителя, з яких 81 - були членами партії, а 14 - комсомольцями 9. Повністю забезпечити західні області України вчительськими кадрами радянська влада не могла, тому в школах продовжувало працювати понад 70% “старорежимних ” педагогів, які, за словами секретаря Станіславського обкому партії М. Груленка, шкодили навчально-виховній роботі, оскільки за часів Польщі “ належали до різних контрреволюційних партій, організацій ”, а значна частина з них нібито проводила “ скриту ворожу роботу в школах ”

На західноукраїнські землі поширювалися методи діяльності радянських спеціальних служб. Зустрівши спочатку упередженість, а потім й опір багатьом своїм заходам, влада перейшла до масових репресій. Керівництво місцевих органів НКВС вважало, що “в школах 30% учителів настроєні проти радянської влади і від них треба звільнитись” Впродовж 1940 - 1941 рр. вони звільнили зі школи понад 100 учителів, а також студентів і викладачів Коломийської педагогічної школи та Станіславського вчительського інституту. З приходом радянської влади відчутні зміни відбулися і в релігійному питанні. Було запроваджено дію декрету “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” (від 23 січня 1918 р.) та положення “Про релігійні об'єднання” (від 8 квітня 1929 р.), які регулювали відносини між державою і церквою та діяльність релігійних об'єднань. У школах заборонялося проведення уроків релігії, а, відповідно, священикам її викладання. Не дозволялася діяльність релігійно-просвітницьких товариств і об'єднань.

Для здійснення карально-репресивних заходів за наказом НКВС СРСР від 6 листопада 1939 р. були утворені органи НКВС Західної України та територіальної і залізничної міліції. 13 травня 1940 р. НКВС СРСР видає новий наказ про заходи для поліпшення роботи управлінь НКВС західних областей України і Білорусі, згідно з яким у регіоні створено так звані відділи для боротьби з бандитизмом. У грудні 1939 р. на західноукраїнських теренах створено 19 загальних і одну внутрішню тюрму. Однак, незважаючи на таку кількість закладів ув'язнення, на 1941 р. Станіславська та інші в'язниці не могли вмістити всіх арештованих.

Радянські війська вступили на землю Західної України не як визволителя, а солдати жорсткої окупаційної влади. Розмах репресій свідчить, що головний удар спрямовувався проти всієї політичної та культурної інфраструктури, яку українська інтелігенція створила за багато десятиріч у несприятливих умовах австрійського і польського панування.

Радянізація Західної України мала наслідком масові депортації широких верств населення. Депортація цивільного як українського, так і польського населення, була проведена радянськими органами у три етапи. В ході першого етапу депортацій, що розпочався 10 лютого 1940 р., із новоприєднаних західних областей у північні райони європейської частини СРСР, в Сибір і Казахстан насильно вивезено 220 тис. осіб. 13 квітня того ж року розпочався другий етап депортацій, в результаті якого з краю було виселено 320 тис. осіб цивільного населення. У червні-липні 1940 р., впродовж третього етапу, було насильно вивезено 240 тис. осіб.. На підготовку до виїзду населенню давалося від 30 хвилин до двох годин, дозволялося брати лише одяг, взуття, продукти харчування на один місяць, всього до 500 кг на сім ' ю 15. Перевезення здійснювалося у товарних вагонах під озброєною вартою, оскільки ці люди називалися “ворогами народу” Так, в листі до Ватикану від 7 листопада 1941 р. митрополит Андрей Шептицький повідомляв, що на той час було вислано до Сибіру, арештовано або страчено 200 тис. українців із Львівської єпархії, а загальні втрати українців у Галичині сягали 400 тис. осіб.

Жахливі репресії радянського уряду впродовж 1939 - 1941 рр. сприяли розвитку негативних настроїв у місцевого населення до “червоних визволителів”. Сьогодні очевидним стає той факт, що радянські війська так успішно покидали територію західних областей України тому, що за два роки радянське керівництво не те, що не здобуло підтримки місцевого населення, але своїми антинародними діями налаштували його до себе різко негативно.

Дата добавления: 2015-07-20