Вклад в розвиток соціальної роботи

Разом з тим, що Володимир Іванович продовжуючи працювати у галузі рідної психіатрії та генетики, у 1993 році він створює «власне дітище» - Школу соціальної роботи НаУКМА. Саме тоді, у складний період відродження університету, ШСР стає першим навчальним закладом В Україні, що готує фахівців з соціальної роботи. І у 1995 році здійснюється перший набір студентів-магістрів. А Володимир Іванович стає ідейним натхненником і невід’ємною частино СШР до кінця своїх днів. Частиною школи, що носить його ім’я. Тетяна Семигіна так говорить про той час:

«Для мене Школа розпочалася саме з професора Полтавця. У червні 1995 р., коли лишень було оголошено про відкриття першого набору на магістерську програму з соціальної роботи І та соціальної політики, я прийшла до Школи й довго спілкува­лася з Володимиром Івановичем. Чомусь я повірила йому, його впевненості в тому, що соціальна робота має майбутнє в нашій державі, що знання, які даватиме нова Школа, не залишаться "мертвим" вантажем на книжковій полиці.

^г Ж т #111^щ ж? г корекга..^щвеброна -НИрМ»* * ^щшш ^ доки в '■м робота. Кє врішж, брі тШЩЗЬНИХЇЇ| Одаашще

ви | ■щ§з Н1 м І,

%

Два роки навчання промайнули швидко. Два дивовижні — складні, неповторні, експериментальні— роки. Ніхто не знав, як краще вчити майбутніх соціальних працівників, мало хто розумів, як можна використовувати британський досвід соці­альної роботи в українських реаліях і де в соціальній роботі культуральні, а де - кроскультуральні чинники, важко було уявити, як і де працюватимуть випускники Школи. Однак, зда­валося, що Володимир Іванович раз у раз вселяв надію та віру в перспективи соціальної роботи, розвіював сумніви, умовляв та критикував скептиків. Хоча, звісно, сумніви були і в нього, про це я дізналася, коли стала викладачем кафедри. Просто він мав хист говорити переконливо.»

[ 4]

Перші випускники Школи називали його «Батьком Школи», а він часто жартував, що їхні перші дипломи золоті – адже витрачено дуже багато коштів на підготовку цих першопрохідців. Його вклад в створення і подальше існування ШСР неможливо переоцінити. Разом з тим, що він сам проводив лекції для студентів, він виступав посередником між закордонними викладачами і професорами, (що були запрошені викладати до ШСР) і студентами. Адже це були дорослі люди, що мали досвід в різних галузях і звикли по різному сприймати інформацію.

Володимир Іванович вважав пріоритетом співпрацю з закордонними колегами. Адже на той час такий фах як соціальна робота для України був зовсім новий. А тому особливо важливо було співпрацювати та переймати досвід у закордонних колег, що були досвідченими у цьому питані. Мова йде про Лондонську школу економіки та Університетом м. Опорто. Одночасно з’являється ідея розвитку соціальної роботи як професії. Тут теж зіграли провідні ролі британські вчені – Теодор Шанін, Шуламіт Рамон. Завдяки їхній підтримці деякі студенти мали змогу стажуватися в Лондоні, відвідувати семінари, аби потім викладати у ШСР.

Про відкриття Школи соціальної роботи у пресі писали як про неймовірну важливу та очікувану подію у суспільному житті країни. Максим Бут, журналіст видання «Дзеркало тижня» написав статтю «Школа життя» від 1 вересня 1995 року. В ній йде мова про важливість відкриття подібного освітнього закладу, що стала не лише першим подібним закладом в Україні, а й на всьому пострадянському простоті. У цій події візьмуть участь: представники п'яти українських міністерств - внутрішніх справ, охорони здоров'я, молоді та спорту, освіти, соціального забезпечення, посольств п'яти країн - Великобританії, Данії, Канади, Португалії, Сполучених Штатів, а також 60 слухачів та 30 викладачів (24 іноземця і шість «своїх»).Бут також написав, що люди мають досить смутні уявлення про соціальну роботу і вони є пережитками з радянських часів. В знаки дається відсутність дипломованих спеціалістів з соціальної роботи.

«Дипломованих фахівців з соціальної роботи немає. Хоча потреба в них - величезна: так, у Сполучених Штатах, на одного психіатра доводиться десять соціальних працівників, у Великобританії - вісім. Враховуючи, що в нашій країні психіатрів 4 тисячі, а необхідність дієвої соціальної роботи - найгостріша (в наших-то, зовсім не британських, умовах!), Отримуємо досить вражаючу цифру. Як мінімум 50000. П'ятдесят тисяч підготовлених фахівців...» - писав журналіст.

На думку професора Володимира Івановича Полтавця, в галузі забезпечення психічного здоров'я необхідно змістити акцент з психіатрії на соціальну роботу. Та й сама психіатрична служба потребує реформи: багато її клієнти цілком здатні до активного життя.

Взагалі перший набір стає три курси слухачів, по 20 в кожному: дворічний курс «Соціальна робота та соціальна політика» (по закінченні присвоюється ступінь магістра); однорічний екстернат «Викладання соціальної роботи» (диплом викладача) і однорічний курс «Практика соціальної роботи» (сертифікат про придбання кваліфікації «Соціальний працівник»).

Володимир Іванович свято вірив в те, що він робить. Він був переконаний що донедавна квола соціальна робота в Україні здатна перейти на новий, досі не звичний рівень в Україні, стати хоча б трохи ближчою до своїх «столітніх сестер англійкою Social Work, німкенею Sozial Arbeit та француженкою Travaille Social.»

«- Уявіть собі річку. У річці - риба, на березі - голодні люди. Навчити їх рибної ловлі набагато ефективніше, ніж роздати кожному по рибці...

Простим розподілом грошей, «гуманітарної допомоги» та інших благ серед нужденних ми нічого не доб'ємося. Потрібна добре поставлена ​​і проводилася професіоналами соціальна робота. Треба допомогти людям навчитися нормально жити в наших, на жаль, поки ще складних умовах. Інакше - і ми це бачили не раз - будь-які гроші, виділені на тих, хто «за бортом», попросту ухнути як у прірву...» Так описував соціальну роботу Володимир Іванович

[ За матеріалами 9]

За словами Тетяни Семигіної, сам Володимир Іванович полюбляв наголошувати, що він не соціальний працівник. І що спочатку розглядав свою посаду в КМА як дещо іншу. Проте так, як на той момент уже проводилася певна робота щодо організа­ції навчання соціальній роботі, то виглядає досить логічним залучення лікаря-психіатра до становлення нового фаху, по­в'язаного, зокрема, з реформуванням сфери охорони здоров'я: психіатрії, наркології та медицини загального профілю. (Як би там не було, але на момент, коли до Школи прийшли перші студенти, Володимир Іванович доволі аргументовано доводив, що Україні без соціальних працівників не обійтися, що соці­альні працівники мають знати те-то й вчитися тому-то...) [4]

Дата добавления: 2015-07-20