|
Читайте также: |
- Стимулювання підприємств і організацій, які спроможні
спрямувати матеріальні і грошові ресурси на спеціальні мо-лодіжні програми й проекти, на забезпечення зайнятості мо-лоді, випуск товарів і надання послуг для молоді; створення й організацію діяльності госпрозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань, які дбають про надання допомоги молодим людям. [32,с.89]
- Розвиток нових форм трудової участі молоді у вироб-ництві (створення економічних центрів, кооперативних, орен-дних підприємств тощо, визначення певних пільг при їх оподаткуванні, кредитуванні тощо).
- Стимулювання молоді, її організацій на самостійне вирі-шення власних проблем (розвиток МЖК, Центрів науки, твор-чості, дозвілля і відпочинку і т. ін.).
- Вирішення житлових проблем молоді (зокрема створен-ня системи пільгового кредитування для молодих сімей).
- Вивчення та формування розумних потреб молодого по-
коління, розширення асортименту послуг і збільшення випуску товарів для молоді.
- Державне стимулювання і фінансування молодіжного
обміну з представниками інших держав з метою підвищення
професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей.
Постановою уряду СРСР у грудні 1990 р. створена Державна служба зайнятості (ДСЗ) для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. Розгорнута ж система ДСЗ була протягом 1991 р. її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики, а також місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
Система ДСЗ складається з таких підрозділів:
-
-
-
-
-інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість
населення.
До складу ДСЗ входять також інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення. Державна служба зайнятості має виконувати такі завдання та обов'язки: допомога в отриманні робочих місць тим, хто шукає роботу; допомога керівникам підприємств, що шукають працівників певного
рівня кваліфікації; збирання інформації про попит на робочу силу та його задоволення; реєстрація вільних робочих місць та осіб, що шукають роботу; здійснення фахової підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнених працівників і безробітних; організація оплачуваних громадських робіт; сприяння створенню додаткових робочих місць для громадян, неспроможних на різних умовах конкурувати на ринку праці; надання матеріальної підтримки безробітним та членам їхніх сімей тощо.
Послуги щодо забезпечення зайнятості населення, його соціального захисту надаються установами ДСЗ безкоштовно. ДСЗ бере також активну участь у підготовці та реалізації державних та територіальних програм зайнятості.
Висновок до І розділу
Підводячи загальні підсумки можна сказати, що безробіття – це соціальні явища, суть якого полягає у невикористанні суспільством активної працездатності частини населення.
Можна стверджувати, що відбувається інтенсивне зростання кількості безробітних серед молоді. Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики тощо.
Таким чином, можна зробити висновок - факторами, що сприяють виникненню безробіття серед молоді, є такі:
- нині молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот;
- головною озна-кою становища молоді на ринку праці залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї;
- продовжує зростати вимушена незайнятість у вигляді зареєстрованого і прихованого безробіття, скорочення попиту на робочу силу в усіх сферах господарювання, залишається значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо про-фесійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільни-ми темпами розвивається підприємництво;
- очастина молодого покоління при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили;
- неможливість знайти роботу після закінчення середньої школи, ПТУ чи вищого навчального закладу (17,5 % безробітних). [6., с150]
Молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення
молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.
Також важливою є необхідність реалізації дер-жавної молодіжної політики у сфері зайнятості молоді.Основними причинами можна назва-ти такі: необхідність створення нової системи навчання та про-фесійної підготовки молодих громадян в умовах струк-турних і технологічних виробничих змін, відмирання тра-диційних галузей виробництва, запровадження нових технологій, що забезпечуються сучасними інформаційни-ми системами, зростання безробіття, зниження зайнятості молоді; криза інститутів соціалізації особистості (сім'ї, ніколи, закладів культури, відпочинку і т.ін.). В основному такі інститути не встигають сьогодні за реальними потребами молодої людини, оскільки використовують старі прийоми впливу на особистість; реальне відчуження молоді від політичних та суспільних процесів; наявність у житті молоді ряду факторів і проблем, що знаходяться поза межами правового регулювання.
РОЗДІЛ ІІ
Теорія і практика роботи соціального педагога з безробітною молоддю
2.1. Завдання соціально-педагогічної роботи у вирішенні проблеми безробіття серед молоді
Сьогодні фахівці вирішують питання: як соціально-педагогічна система може допомогти молоді у вирішенні соціальних проблем, зокрема і такої проблеми як безробіття. На нашу думку, важливе завдання соціальних служб, різних соціально-педагогічних інсти-тутів у вирішенні проблеми безробіття серед молоді полягає у розв'язанні проблем соціалізації мододі.
Зважаючи на те, що соціалізація особистості потребує певних педагогічних умов, фахівці називають найважливіші з них: гуманізація процесу соціального становлення особистості, відповідність змісту, обсягу і характеру соціально-педагогічної діяльності можливостям, умовам даного соціуму; розумне роз-міщення в часі і просторі всіх цілеспрямованих взаємодій. При цьому основним завданням соціально-педагогічних інститутів є: соціалізація особистості, з урахуванням особливостей її жит-тєдіяльності в середовищі, в діяльності, в ситуації, де відбуваєть-ся пізнання і оволодіння цією особистістю суспільними норма-ми і цінностями [ 27,с.48 ].
В ситуації вибору змісту і форм діяльності кожна молода людина прагне керувати власним розвитком як процесом. Тому пропонується розглядати цей процес як складну структуру, яка включає такі види діяльності: самоосвіта; самовиховання (праця над характером, емоційними й моральним розвитком, філософією життя тощо); вибір напряму (галузі) освіти і професії; вибір конкретного місця роботи; вибір групи друзів, товаришів, колег; участь у певних громадських і політичних організаціях; пошуки шляхів досягнення поставленої мети.
Бажано, щоб молода людина сформувала в собі вміння здійснювати відповідний вибір з різних альтернатив. А соціалі-зуючі інститути працюють заради того, щоб у подальшому вони переставали бути потрібними, їх головне завдання - "запусти-ти механізм самоорганізації і саморозвитку".
Найбільш повноц-інно цей механізм може спрацювати у різних видах діяльності. Слід вести мову про те, що суспільство може і повинне до-помогти молодому поколінню включатися в активну діяльність, створюючи для цього умови для становлення та інтеграції в життя суспільства. Проте, не досить лише створити умови для позитивно-мотиваційної діяльності, доцільно затратити багато енергії, щоб сформувати у молоді навички аналізу свого стано-вища, здатність нести відповідальність за свої вчинки, співпрацювати, приймати спільні рішення в групі, здійснювати реаль-ну суспільну діяльність і розвивати необхідні для такої діяль-ності навички і вміння.
Звичайно, цілком зрозуміло, що основою стабільності таких умов і такої діяльності є систематична допомога всіх інфраст-руктур соціалізації, наявність механізму взаємодії державних і недержавних соціальних інститутів, суть діяльності яких має бути спрямованою на оптимізацію соціалізуючого процесу.
Діяльність соціально-педагогічних інститутів щодо соціалі-зації є найбільш ефективною тоді, коли вона орієнтована на досвід перебудови особистості у "позитивному" соціумі і міжособовому спілкуванні. Можна сказати, що для діяльності соціально-педагогічих інфраструктур важлива не сама дія дітей і молоді, не їх зовнішні результати (щоб все розгорталося і здійснювалося красиво, яскраво, гладко), а набутий у спільній діяльності, разом обговорений і усвідомлений досвід, який засвоює молоде покоління і зможе ним керуватися у своєму по-дальшому житті. [6,с.34]
Проте, не можна не звернути увагу на особливість впливу конкретного соціуму на молоду людину чи дитину, в якому можуть проявлятися як позитивні, так і негативні тенденції. З одного боку, в соціумі можна спостерігати за активізацією са-мостійності, ініціативності, творчої співпраці, саморегуляції та самоконтролю, з іншого — за проявом завищеної самооцінки, агресивної незалежності, утвердження власного "Я" над інши-ми, безмірної амбітності тощо. І всі ці якості суб'єкта проявля-ються, безперечно, в діяльності.
Мета соціально-педагогічного впливу диктує обов'язковість створення умов для розгортання як об'єктивно-соціалогічної діяльності, так і соціально-психологічної, коли молодь понадає в реальні ситуації, де активно проявляється суб'єктна позиція особистості. Це дозволяє їй утверджуватися у певних видах діяльності, а, отже, і в соціумі в цілому. Характер діяльності визначається не стільки позитивною чи негативною установ-ками суб'єктів, скільки "мірою суб'єктності", наявністю актив-ності, самостійності, ініціативи, самодіяльності. Це, безперечно, передбачає зміну позицій, ролі, статусу суб'єкта діяльності в нових соціумних умовах.
Реалізація в дії різних напрямів, змісту і програм щодо соціа-лізації особистості потребує реалізації відповідних функцій соц-іально-педагогічної системи. Визначені функції можуть бути уточнені, розширені залежно від суб'єктів соціалізації, регіону, соціальних умов і життєдіяльності особистості. У визначенні функцій загалом можна спиратися на положення білоруського вченого В.Г. Литвиновича [ 13,с.37 ]:
I. Діагностико-прогностична функція є своєрідним підґрун-тям, яке дозволяє вивчати проблеми і потреби дітей та молоді
і визначати методики соціально-педагогічної діяльності у соціумі
та мікросоціумі.
Реалізація цієї функції передбачає визначення реальних умов роботи з різними категоріями дітей, підлітків і молоді; забезпечення наукового підходу до організації соціалізуючого процесу. Крім того, діагностико-прогностична функція може класифікуватися як інформаційна, оцінювальна, формуюча.
II. Функція забезпечення соціальних гарантій розвитку молодої людини як особистості, її нахилів, здібностей, можливостей.
Реалізація цих функцій передбачає наявність можливостей у соціально-педагогічних інститутах створення оптимальних умов для використання права: навчатися, працювати, відпочи-вати і розважатися; користуватися досягненнями освіти, куль-тури; мати гарантію
життєдіяльності і безпеки (включаючи забезпечення охорони здоров'я, соціального забезпечення, пра-цевлаштування, захист прав і гідності особистості тощо).
III. Функція соціального захисту дитини, підлітка, молодої
людини і надання їй допомоги у кризових та конфліктних си-туаціях.
Реалізація цієї функції передбачає здійснення соціальними службами допомоги і захисту суб'єкта при життєвих і психо-логічних негараздах, у конфліктній ситуації, від одинокості, бездомності, голоду; при відновленні соціальної та економічної справедливості, а також соціальних прав дітей і підлітків. І саме захист - прояв особливості соціалізуючого процесу з урахуванням індивідуальності на відміну від виховного про-цесу у школі.
IV. Функція соціальної адаптації суб'єкта у соціумі в ситу-ації різкої зміни соціальних умов та соціального середовища.
Реалізація даної функції передбачає надання допомоги суб'єкту для безболісного входження в систему міжособистісних, групо-вих, сімейних, суспільних відносин; надання допомоги щодо по-долання труднощів, з якими зустрічається суб'єкт у процесі соц-іального становлення, в реалізації життєвих планів.
Ця функція досить об'ємна за своїм призначенням, оскіль-ки вона передбачає: формування здатності до самореалізації шляхом надання суб'єкту права на самоствердження своєї осо-бистості, на повагу власної гідності; допомога суб'єкту такими засобами самоствердження, які б не наносили шкоди і не об-межували інтереси інших, тобто діяти, але в межах моральних норм, притаманних даному суспільству.
V. Функція забезпечення соціальних зв'язків суб'єкта в соціумі
з різними соціально-педагогічними інститутами шляхом включення конкретного суб'єкта в суспільний процес у соціумі.
Реалізація даної функції передбачає координацію, взаємодію і співробітництво соціальних інститутів, діяльність яких спря-мована на соціальне становлення суб'єкта як особистості, раціо-нальне і ефективне використання їх можливостей; пошук но-вих форм соціальних зв'язків особистості і суспільства. [15, с.32]
Визначення функцій соціально-педагогічної системи у структурі соціалізуючого процесу допомагає здійснювати про-гнозування якісних і кількісних змін у життєдіяльності дітей і молоді, виявлення резервів удосконалення процесу соціалізації, шляхів вирішення соціально-педагогічних проблем, активності включення соціальних інститутів у діяльність з метою покра-щання соціально-педагогічних умов соціуму.
Це потребує вивчення і апробації певних напрямів, форм і методів, що сприяють соціальному становленню особистості, і виявленню змін у ставленні дітей і молоді до базових соціаль-них цінностей.
Виходячи із загальної мети створення соціально-педагогіч-них інститутів і тих завдань, які вони мають виконувати, мож-на передбачити розробку, уточнення, продовження щорічних основних напрямків і змісту діяльності соціально-педагогічних інститутів:
І напрямок "Методичне та кадрове забезпечення виконан-ня державної молодіжної політики".
ІІ - "Надання інформаційної, правової, психолого-педагогічної допомоги дітям та молоді".
III - "Соціальне становлення та розвиток підлітків і молоді";
IV - "Попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі".
V - "Соціальна підтримка окремих категорій молоді".
VI - "Соціальне-психологічні та педагогічні дослідження".
Перегляд змісту кожної програми із названих шести на-прямків дозволяє визначити серед них найбільш пріоритетні та активізувати і залучати до їх реалізації всі можливі соціально-педагогічні державні і громадські структури.
Скажімо, для її реалізації доцільно проводити семінари, круглі столи і конфе-ренції; розробляти методики за окремими програмами, організо-вувати теле- і радіопередачі, проводити бесіди, зустрічі, лекції, публікувати науково-методичні статті, розповсюджувати мето-дичні матеріали, видання, листівки, газети тощо.
Аналіз впливу способів організації діяльності на соціальне становлення особистості дозволяє, зокрема, на цьому етапі ви-рішувати такі завдання: здійснювати характеристику способів організації соціально-педагогічної діяльності, які впливають на соціальну позицію суб'єкта; здійснювати загальну характеристику суб'єктів, котрі потребують соціально-педагогічної допомоги; виявити зв'язки між позиціями таких суб'єктів і способами організації соціальної діяльності, які базуються на виборі соціальної поведінки суб'єкта.
Організація діяльності за принципом права вибору суб'єктом справи за інтересами, а партнера за уподобаннями дозволяє попереджувати появу конфліктів під час організації різних видів діяльності.
За сукупністю проявів характеру поведінки всіх учасників можна поділити на три групи: перша група — суб'єкти, котрі прагнуть до діяльності "для себе". Суб'єкти другої групи характеризуються певним проявом, хоча й не яскраво вираженим, "діяти для інших". Особливо це помітно у групі старших підлітків, молоді 18-20 років. [17,с.98]
Третя група характеризується проявом бажання включати-ся в діяльність "для себе" і "для інших".
Тому можна сказати, що створення соціальної служ-би для молоді як соціально-педагогічної системи дозволяє не лише визначити основні напрями діяльності, але й закласти в них адекватні цілям напрями, конкретні програми і конкретні механізми їх реалізації.
Для створення умов щодо соціалізації особистості необхід-на цілеспрямована організована діяльність, яка має включати суб'єкти соціального виховання у взаємодію з оточуючим світом і яка формує в них систему ціннісного ставлення до цього світу.
Першою умовою соціалізації особистості є створення систе-ми взаємодії всіх соціально-педагогічних інфраструктур, дер-жавних, громадських, окремих осіб, волонтерських груп, міністерств і відомств, зокрема: школи, позашкільних установ, клубів і об'єднань за місцем проживання, таборів відпочинку і праці, наметових містечок, клубів за інтересами, дитячих та молодіжних організацій, закладів культури і спорту, різного типу фондів.
Другою умовою соціалізації особистості є створення своє-рідної соціально-педагогічної системи відкритого типу. Ця фор-ма інтеграційного впливу може бути використана для зміни ціннісних орієнтацій суб'єктів, статусу мігрогруп і окремої осо-бистості, для корекції процесів входження в соціум, переорієн-тації поведінки підлітків тощо.
Третьою умовою соціалізації особистості є розробка струк-тури соціально-педагогічної діяльності соціальної служби, виз-начення основних її напрямків (6 напрямків), створення про-грам організації реальної життєдіяльності тих суб'єктів, котрі потребують допомоги, підтримки, захисту, розвитку нових програм та наповнення їх змістом, адекватним поставленим цілям стосовно конкретної особистості, мікрогрупи, мікросередовища. Узагальненим критерієм оцінки діяльності соціальних служб для молоді є факт розробки та використання ними соціаль-них технологій, під якими перш за все треба розуміти зумовле-ний спосіб використання особистішої діяльності з метою досягнення суспільнозначущих цілей. При цьому соціальна технологія проявляється у двох аспектах: як проектування про-цедурних з формами,
методами, шляхами реалізації ідей і як прояв проекту в діяльності. Ці два етапи соціалізуючого про-цесу, безперечно, завжди взаємодіють і взаємовпливають один на одного. Крім того, ефективність діяльності певних соціально-педагогічних інститутів оцінюється не лише за оптимальністю тех-нологій, вона є узагальнюючим проявом і ряду інших характе-ристик, зокрема таких, як: універсальність (спроможність ефективної дії технології у різних соціальних групах); оперативність (оптимальний термін застосування потрібних технологій); доступність (відносно сприйнятливий і можливий у ро-боті для різних категорій фахівців); надійність (про вияв обо-в'язкового впливу більшою чи меншою мірою); гнучкість (можливість оперативної варіативності впливу на суб'єкт і при-стосованість до змінюваних обставин); інтеграційність (оптимальне включення у вирішення поставленої цілі різних вихов-них інститутів); фахове забезпечення кадрами, здатними реалізувати розроблені проекти соціалізуючого впливу.
2.2. Технології соціально-педагогічної роботи і особливості їхнього застосування
Інтерес до соціальних технологій, до технологізації соціаль-
ної діяльності можна вважати закономірною складовою технологічної революції, що глибоко перетворила суспільну
свідомість у XX ст.
Формування соціальної політики, що визначається сучас-
ним станом суспільства, можливо тільки на основі технологізації, за рахунок максимально ефективного використання ресурсів і можливостей.
Соціальні технології в психолого-педагогічній літературі розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Типовим є погляд на соціальні технології як узагальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності. Соціальні технології також розглядаються як сукупність способів професійного впливу на соціальний об'єкт з
метою його покращення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу.[13,с.47]
Соціальні технології - це єдиний тип технологічного процесу, що значною мірою базується на "суб'єкт - суб'єктних" відносинах. Без співпраці учасників соціального процесу, сумісних дій індивіда, сім'ї, групи, яким надається соціальна допомога чи підтримка, неможливо покращити ті обставини, які послужили причиною застосування соціальних технологій.
До особливостей соціальних технологій можна віднести
такі прояви: у соціальних процесах задіяна велика кількість індивідів, що наділені волею та свідомістю; суб'єктивний зміст соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються
в першу чергу лідерами і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва, переконання окремих мікросоціумів); соціальні технології побудовані на суб'єкт-суб'єктних стосунках;соціальні технології і технології соціальної роботи, зокрема, мають комплексний характер; у більшості випадків зміст соціальних технологій має превентивний характер.
Соціальні технології більшість дослідників розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів. Головні складові змісту
технологізації: розмежування процесу на внутрішні етапи, фази; координація зусиль усіх підрозділів; визначення поетапності дій; визначення алгоритму виконання всіх технологічних
операцій; корекція дій затежно від змін у цьому процесі. [ 4, с.15,26,39 ].
Більшість дослідників проблеми технологізації соціальної роботи загалом та соціально-педагогічної роботи зокрема визначають такі компоненти технологічного процесу: структурний, функціональний, нормативний, операційний та інструментальний [19, с.31].
Структурний компонент технологізації містить поняття керованих та некерованих соціальних ситуацій та можливої післядії (результату та наслідку).
Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань, як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнтування, спрямування.
Нормативний компонент технологізації соціальної роботи
означає встановлення закономірностей, принципів та правил.
Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції й їх подальшу координацію та
синхронізацію. До основних процедур належать: інституціоналізація (встановлення норм та еталонів поведінки, розробка та впровадження соціальних статусів, формування системи цінностей та ідеалів); профілактика (система дій, спрямованих на передбачення та нівелювання аномальних станів соціальної системи); контроль (система дій, що забезпечує нормальний стансоціальної системи); корекція (виправлення припущених помилок, відхилень).
Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме: нормативного; традиційно-ритуального; конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди); компаративного (соціальне порівняння); змагання; оціночного; статусного
(вплив на статус людини); символічного; психотерапевтичного; соціоекологічного (вплив на життєве середовище); раціонального (переконання); сугестивного (навіювання); стимулюючого; селекційного та ситуаційного.
Аналіз літератури з проблем соціальної роботи дозволяє назвати такі етапи реалізації соціальних технологій:
- теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об'єкта
технологічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з'ясування соціальних зв'язків між ними;
- методичний, який пов'язаний з добиранням методів, засобів впливу, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансформації результатів аналізу в висновки та рекомендації;
- процедурний; який пов'язаний з практичною діяльністю
по апробації обраної послідовності використання інструментарію [ 37,с.58 ].
Стратегію реалізації соціальних технологій можна подати у вигляді наступної низки: первинне та загальне цілепокладання - пошук джерел інформації - збирання, аналіз та обробка даних - вибір можливих варіантів дій - вибір інструментарію - прийняття рішення - організаційно-процедурна робота.
Структура технологій соціальної роботи визначається на-
явністю:
- програми (проекту), в межах якої розв'язується певна проблема;
- заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;
- певного стандарту (нормативу) діяльності; критеріїв успішності.
Будь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування та впровадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації полягає у: формуванні процесу; наданні йому цільової спрямованості, "векторності"; оптимізації соціально-педагогічної діяльності; забезпеченні сталості соціального процесу; створенні механізмів саморегуляції процесу; забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов.
Технології соціальної роботи слід розглядати саме як технології забезпечення соціального функціонування суспільства.
Тому визначення соціальних технологій може бути в кожному з компонентів соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як в циклі навчальних дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.
Саме останній напрямок і є сутністю соціально-педагогічної
діяльності. Ця група технологій виступає у формі умінь та практичного досвіду в реальній роботі соціального педагога.
Можна зробити висновок, що технології соціально-педагогічної роботи - це сукупність способів, дій, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта,
а також на попередження негативних соціальних процесів.
Зважаючи на інтегрований, універсальний характер соціально-
педагогічної роботи, можна визначити її основні складові: соціально-психологічні, соціально-медичні і безпосередньо соціально-педагогічні технології.
Під соціально-педагогічними технологіями окремі автори розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах з метою досягнення оптимального результату. [37,с.69]
Для розробки соціально-педагогічних технологій необхідно
враховувати такі обставини, як: особистісні якості соціального
педагога, індивідуалізацію і персоналізацію соціально-педагогічних дій. До найбільш повторюваних недоліків соціальне-педагогічних технологій можна віднести навчальний, моралізаторський та прагматичний характер соціальної роботи.
В основі реалізації соціально-педагогічних технологій мають
бути закладені принципи соціальності та розвитку, їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності.
Крім загального підходу до технологізації соціально-педагогічного процесу, не виключається можливість застосування прикладних технологій, а саме: технологій соціально-педагогічної практики, адаптації, корекції, терапії, розв'язання конфліктних ситуацій тощо.
Можна зробити висновок, що основним завданням соціально-педагогічних технологій є, перш за все, розробка методів та
методик результативного й раціонального цілеспрямованого
соціального впливу; застосування технологізації як способу
оптимізації соціальне-педагогічного результату.
Грецьке слово "метод" означає шлях, спосіб пізнавальної,
практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність
підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного зас-
воєння дійсності [31,с.12]. Нині під методом розуміють найкоротший
шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям. Ми будемо розглядати методи соціально-педагогічної роботи як складову методів соціальної роботи.
Метод у загальній практиці соціальної роботі виконує под-
війну роль, оскільки він виступає як спосіб, шлях пізнання і
застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність
людини і в соціальній практиці, а з іншого боку - як конкретна дія, що сприяє якісній зміні існуючого об'єкта (суб'єкта).
Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 25 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| М. Старобільськ 2012рік 1 страница | | | М. Старобільськ 2012рік 3 страница |