Право на охорону здоров’я та медичну допомогу

Право людини на охорону здоров’я та медичну допомогу є одним з основних у системі соціальних прав. Здоров’я населення в цілому і кожної людини зокрема як члена суспільства має визначальне значення для існування і розвитку держави. Саме таке значення визнане Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН (UNG 34/58, 1979) і Програмою ВООЗ.

Згідно з Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права, а також Європейською соціальною хартією (переглянутою) обов’язком держави є піклування про здоров’я людини і забезпечення його охорони.

Європейська соціальна хартія (переглянута) окремими статтями передбачає право на охорону здоров’я (ст. 11) і право на соціальну та медичну допомогу (ст. 13).

При оцінці ситуації з виконанням зобов’язань за ст. 11 Комітет з соціальних прав – Комітет незалежних експертів проводить глобальну оцінку відповідності стану з охороною здоров’я вимогам Хартії щодо усунення причин поганого здоров’я. Вважається, що держава дотримує цього зобов’язання, якщо вона представила відомості наявності належної системи охорони здоров’я, включаючи такі елементи: належну і загальнодоступну державну систему охорони здоров’я, що дозволяє надавати медичну допомогу всьому населенню і забезпечує профілактику і діагностику захворювань. Особлива увага приділяється вразливим верствам населення, а також післяродовим станам породіль. Практика винесення Комітетом висновків засвідчує, що високі показники дитячої смертності ведуть до прийняття негативного висновку. Окрім суто медичних заходів враховуються заходи щодо захисту навколишнього середовища і заходи щодо забезпечення безпеки продуктів харчування, зменшення забруднення повітря, ґрунту та води, для захисту від шуму; щодо лікування деяких захворювань (СНІДу, розумових відхилень, хвороб, пов’язаних з палінням, наркоманією, алкоголізмом і т.ін.); відомості про рівень числа працюючих у санітарних службах, про число лікувальних закладів (лікарень, диспансерів, медичних центрів) та про їх географічний розподіл. Також досліджуються питання про консультативні й просвітницькі послуги та профілактику захворювань (практику щодо вакцинації, заходи, пов’язані з інфекційними захворюваннями). Комітет прагне забезпечити, щоб Договірні Сторони мали медичні служби загального профілю у всіх початкових і середніх школах. Якщо держава при ратифікації Хартії бере на себе зобов’язання за ст. 11, у першій доповіді необхідно описати систему охорони здоров’я в країні, при цьому вказати наявні проблеми та їх масштаб.

Стосовно зобов’язань за статтею 13 Хартії у виданні Ради Європи “Європейська соціальна хартія: Довідник” зазначається, що медична допомога має включати безплатні або субсидовані медичні послуги або виплати, які дозволяють людям оплатити необхідні їм за станом здоров’я медичні послуги. Право на таку допомогу має бути чітко встановлено у законі, “базуватися на об’єктивних критеріях і не залежати від будь-яких бюджетних можливостей”. Особі має бути надано право оскаржити будь-яке негативне рішення влади.

В Україні створено законодавчу базу у сфері охорони здоров’я. Конституція України закріпила право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49). Прийнято Основи законодавства України про охорону здоров’я, закони України “Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення”, “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення”, “Про донорство крові та її компоненти”, “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”; “Про захист населення від інфекційних хвороб”, “Про психіатричну допомогу”, “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”, “Про трансплантацію органів та інших анатомічних тканин людині”, “Про лікарські засоби”, підзаконні нормативно-правові акти у питаннях медичного та наркологічного огляду, репродуктивної діяльності, корекції (зміни) статі тощо.

Для характеристики права громадян на медичну допомогу необхідно звернутися до Конституції України.

Конституція проголошує право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49). Зауважимо, що в цій статті передбачено три права людини, і хоча вони тісно пов’язані між собою, все ж це окремі права і для них встановлено спеціальні гарантії. Зауважимо також те, що Конституція проголошує такі права для кожного, тобто для кожної людини, як громадян України, так і для іноземців і осіб без громадянства, біженців.

Основи законодавства України про охорону здоров’я у своїй преамбулі визнають, що “кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя”.

Згідно зі статтею 5 Основ, охорона здоров’я – загальний обов’язок суспільства та держави. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.

Стаття 6 Основ передбачає цілий комплекс конкретних повноважень громадян у сфері охорони здоров’я. Це, зокрема, право на:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;

б) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де людина проживає;

г) безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;

є) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі та можливі фактори ризику та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;

ж) участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

з) можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;

и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я;

і) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я;

й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров’я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Законодавством України визначено й інші права громадян у галузі охорони з здоров’я. В інших статтях Основ, у законах та підзаконних актах містяться конкретні права на отримання медичної допомоги та її конкретних видів. Зокрема правові основи медичної допомоги передбачено в розділі V Основ “Лікувально-профілактична допомога”. Це стосується права на отримання медичної допомоги в акредитованих закладах охорони здоров’я – поліклініках, лікарнях, диспансерах тощо; на вільний вибір лікаря і лікувального закладу; на отримання профілактичної, діагностичної допомоги та забезпечення ліками на умовах, визначених законодавством; на отримання медичної інформації про стан свого здоров’я; на медичне втручання; на проведення медичної експертизи стану свого здоров’я і отримання її висновку; на направлення на лікування за кордон; на медичну допомогу в невідкладних екстремальних ситуаціях тощо.

Окремі категорії населення мають право на особливий соціальний захист у сфері охорони здоров’я. Передусім це стосується охорони здоров’я матері та дитини, інвалідів, осіб похилого віку тощо.

Законодавство встановлює допустимі обмеження прав громадян, пов’язані зі станом їх здоров’я. На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров’я до професійної або іншої діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.

Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв’язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України, зокрема “Про захист населення від інфекційних хвороб”, “Про психіатричну допомогу”, “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними” тощо.

Дата добавления: 2015-07-20