Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.
Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
1. Коментована стаття передбачає три спеціальні випадки, коли обов'язок відшкодуван­ня шкоди за певних умов покладається не на того, хто її завдав, а на іншу особу. При цьому критерієм виокремлення таких випадків є розрізнення суб'єкта відшкодування, яким може бути: 1) роботодавець, 2) замовник у цивільно-правовому договорі; 3) підприємницькі то­вариства або кооперативи стосовно своїх членів. Особою, яка завдала шкоду, відповідно є працівник, підрядник, учасник (член) підприємницького товариства або кооперативу. У разі завдання шкоди працівником, підрядником, учасником (членом) товариства або кооперативу протиправними діями (хуліганство, пустощі тощо), які за своїм змістом не ви­пливають з його трудового (службового) становища, не тягнуть покладання обов'язку від­шкодування шкоди на юридичну або фізичну особу, замовника, товариство або кооператив. Відшкодування здійснює сама особа, яка завдала шкоди, на загальних підставах (див. ко­ментар до ст. 1166 ЦК). Відповідачем у таких справах є юридична або фізична особа, замовник, підприємни­цьке товариство або кооператив, а той, хто завдав шкоди, залучається до участі у справі як третя особа. Працівник, підрядник, учасник (член) товариства або кооперативу, який завдав шкоди, відповідає перед юридичною або фізичною особою, замовником, підприємницьким това­риством або кооперативом у регресному порядку (див. коментар до ст. 1191 ЦК). Розмір відшкодування визначається законодавством, яке регулює відносини працівника, підряд­ника та учасника (члена) підприємницького товариства або кооперативу. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди за ст. 1172 ЦК необхідна наявність загальних умов відшкодування шкоди (див. коментар до ст. 1166 ЦК). Крім того, необхідні спеціальні умови, які визначаються залежно від суб'єктного складу відповідних відносин. Згідно з частиною 1 коментованої статті юридична або фізична особа відшкодовує шко­ду, завдану їхнім працівником, за наявності таких спеціальних умов:
наявність трудових (службових) відносин між особою, яка завдала шкоду, і юридич­ною або фізичною особою, на яку покладається обов'язок відшкодування шкоди. При цьому характер відносин — постійні, тимчасові, сезонні, виконання іншої роботи за тру­довим договором — значення не має (частина 1 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»);
завдання шкоди працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. У такому випадку працівник у той чи інший спосіб втілює волю свого робото­давця. Отже, дії працівників юридично оцінюються як дії самої юридичної або фізичної особи.
2. Згідно з частиною 2 коментованої статті замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, за наявності таких спеціальних умов:
між ним і особою, яка завдала шкоду, існує договір підряду;
підрядник діяв за завданням замовника.
3. Покладення обов'язку відшкодування шкоди на підприємницьке товариство або ко­
оператив за шкоду, завдану їх учасниками (членами), може мати місце за наявності таких
додаткових умов:
існування членських відносин між ними і особою, яка завдала шкоду;
завдання шкоди під час здійснення особою, яка завдала шкоду, підприємницької або іншої діяльності. Так, учасники (члени) товариства займаються підприємницькою діяль­ністю від імені товариства (див. коментар до ст. 116 ЦК), а члени кооперативу спільно здійснюють виробничу або іншу господарську діяльність, яка базується на їхній власній трудовій участі (див. коментар до ст. 163 ЦК).

12 відшкод ядерної шкоди

Особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.

1. Зміст ст. 1189 ЦК має відсильний характер, оскільки закріплює положення про те, що "особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом".
Відносини щодо цивільної відповідальності за ядерну шкоду регулюються Законом України від 13.12.2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", а також Законом України від 08.01.1995р. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" і Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду.
Дані законодавчі акти є основоположними у ядерному законодавстві України. Вони встановлюють пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулюють діяльність, пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, забезпечення відшкодування шкоди, зумовленої радіаційним впливом, встановлюють також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії.
Особливість правил про відшкодування ядерної шкоди полягає в тому, що для виникнення деліктної відповідальності необхідна наявність тільки трьох підстав: а) ядерної шкоди; б) ядерного інциденту; в) причинного зв'язку між ядерною шкодою та ядерним інцидентом. Наявність вини особи, яка завдала ядерної шкоди, не вимагається.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", ядерною шкодою є втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, завдана майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, завданої самій установці або транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення.
Ядерний інцидент — це будь-яка подія або ряд подій одного й того ж походження, що завдають ядерної шкоди, який може мати форму прояву, наприклад, радіаційної аварії (події, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іонізуючого випромінювання, і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та навколишнє природне середовище, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки).
Суб'єктом відповідальності за завдану ядерну шкоду є оператор ядерної установки. Так на нього покладається відповідальність, якщо ця шкода завдана ядерним інцидентом на ядерній установці, а також під час перевезення ядерного матеріалу на ядерну установку оператора після прийняття ним від оператора іншої ядерної установки відповідальності за цей матеріал або під час його перевезення з ядерної установки оператора і відповідальність за який не була прийнята іншим оператором згідно з письмовою угодою.
Оператор ядерної установки звільняється від деліктної відповідальності, якщо ядерний інцидент виник безпосередньо як наслідок стихійного лиха виняткового характеру, збройного конфлікту, воєнних дій, громадянської війни або повстання. Якщо оператор доведе, що ядерна шкода виникла повністю або частково внаслідок грубої недбалості особи, якій завдана шкода, або внаслідок дії чи бездіяльності такої особи з наміром завдати шкоду, оператор за рішенням суду може звільнятися повністю або частково від обов'язку відшкодування шкоди, завданої такій особі.
Якщо ядерна шкода виникла за наявності вини декількох операторів, то вона відшкодовується ними частково. Проте, якщо частка кожного з них у цій шкоді не може бути обґрунтовано визначена, ці оператори несуть солідарну відповідальність.
Коли ядерна шкода та неядерна шкода спричинені спільно ядерним інцидентом та подіями іншого характеру, то неядерна шкода, якщо вона не може бути обґрунтовано відокремлена від ядерної, вважається ядерною шкодою, спричиненою цим ядерним інцидентом.
Відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється Законом України від 28.01.1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ядерна шкода підлягає відшкодуванню виключно у формі грошової компенсації. Вона може бути відшкодована на підставі договору про відшкодування ядерної шкоди або рішення суду. Так договір про відшкодування ядерної шкоди укладається між оператором з потерпілим за участю страховика (іншого фінансового гаранта). Він потребує нотаріального посвідчення та повинен бути зареєстрований у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Укладаючи договір про відшкодування, потерпіла особа здійснює своє право на відшкодування ядерної шкоди.
У разі недосягнення згоди між сторонами спір про відшкодування ядерної шкоди вирішується судом.
Для встановлення факту ядерного інциденту, факту завдання ядерної шкоди та причинного зв'язку між ними обов'язково проводиться судова експертиза.
Відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 50 мільйонам Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент, де Спеціальні права запозичення означають розрахункову одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується ним для здійснення власних операцій та угод. Так відповідальність за завдання смерті обмежується сумою, що дорівнює 2 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, встановлених на момент судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди) за кожного померлого; за шкоду, завдану здоров'ю або майну особи, обмежується сумою, що дорівнює 5 000 неоподаткованих доходів громадян, встановлених на момент судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди) перед кожним потерпілим, але не більше розміру фактичного завдання шкоди.
Фінансове забезпечення цивільної відповідальності за ядерну шкоду здійснюється оператором шляхом: а) страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, яка може бути завдана внаслідок ядерного інциденту; б) отримання інших видів фінансового забезпечення, передбаченого законами України.
У разі відсутності в оператора майна, необхідного для відшкодування завданої ядерної шкоди, обов'язок її відшкодувати покладається на державу. Здійснивши відшкодування, держава набуває права зворотної вимоги (регресу), яке реалізується шляхом пред'явлення відповідного виконавчого документа до виконання на свою користь протягом п'яти років з моменту здійснення нею відшкодування.
Законом встановлюються спеціальні строки пред'явлення вимоги для відшкодування ядерної шкоди, яка завдана: а) майну або навколишньому природному середовищу — десять років з дня завдання шкоди; б) внаслідок ядерного інциденту, пов'язаного з ядерним матеріалом, який під час цього інциденту був викрадений, загублений, викинутий чи залишений без догляду — відраховується з дня цього інциденту, але не повинен перевищувати двадцяти років з дня крадіжки, втрати, викинення чи залишення без догляду. Проте право на відшкодування ядерної шкоди у зазначених випадках втрачає силу, якщо позов не подано протягом трьох років від дня, коли особа, якій завдано ядерної шкоди, знала або мала знати про таку шкоду і про оператора, який є відповідальним за цю шкоду, за умови, що встановлені періоди не будуть перевищені.
Право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, завданої життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.
Відшкодування ядерної шкоди також включає кошти, які виплачуються з фондів соціального страхування та соціального забезпечення, фондів медичного страхування, а також кошти, які виплачуються у разі нещасного випадку на виробництві або на випадок професійних захворювань. Фонди, за рахунок яких здійснено відшкодування, та організації, які виплатили зазначені суми на відшкодування ядерної шкоди, мають право регресного позову до оператора.
Оператор має право регресу лише у двох випадках: а) якщо це право передбачено письмовою угодою; б) проти фізичної особи, яка діяла або не діяла з наміром завдати шкоду, якщо в результаті дії або бездіяльності цієї особи стався ядерний інцидент.

Дата добавления: 2015-07-20