Промисловий переворот у Франції

Особливості промислового перевороту у Франції. Промисловий переворот у Франції, що почався наприкінці XVIII ст., протікав значно повільніше, ніж у Англії. Завдяки більшій живучості у Франції дрібного виробництва тут не відбувалася в таких масштабах, як в Англії, пролетаризація селян і ремісників. У Франції швидше, ніж промисловий, розвивалися банківський і лихварський капітал.

Основне гальмо промислового перевороту у Франції — феодально-абсолютистські порядки — змогла знищити тільки революція 1789—1794 pp. Під натиском революційних сил було проведено низку соціально-економічних реформ прогресивного характеру. 5 серпня 1789 р. за рішенням Установчих зборів задекларовано відміну феодального устрою. Проте без викупу скасовувалися лише ті повинності селян, які належали до особистісного кріпосного права, інші повинності підлягали виконанню, а згодом — викупу. Знищували суди. Декретували скасування податкових привілеїв дворянства і духовенства, оподаткуванню підлягали всі громадяни. Їм гарантували право на будь-які посади. Проголосили власністю держави церковне майно. Було введено єдину систему мір і ваги (метр і кілограм), лівр замінено на франк, що ділився на 100 сантимів. Проте велика буржуазія, яка стала при владі в перший період революції, виявилася неспроможною здійснити повну ліквідацію феодального устрою і розв'язати аграрне питання. Страх за свою власність змусив її змиритися з феодальною власністю.

Під тиском революції здійснювалася економічна політика, спрямована на забезпечення свободи промислового підприємництва і торгівлі. У лютому 1791 р. Установчі збори скасували управлінську регламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи. У квітні цього самого року було декларовано свободу торгівлі. Водночас прийняли закон Ле Шепельє, за яким заборонялося об'єднуватися у профспілки і брати участь у страйках.

Цілком очевидно, що соціально-економічні реформи, проведені в роки революції, не тільки знищували феодально-абсолютистські порядки, а й створювали умови для прискорення промислового перевороту.

Капіталістичний розвиток сільського господарства, промисловості й торгівлі Франції значно просунувся вперед у період консульства й імперії (1799— 1815).

У галузі економічної політики одним із перших кроків Наполеона І стало створення Французького банку, який отримав особливі права на емісію і швидко став головним осередком великого капіталу. Наполеон та його прибічники підписалися на велику кількість акцій цього банку. Пізніше було засновано банки в Парижі та провінціях.

Захоплення і пограбування нових територій військом Наполеона І сприяли припливу у Францію великих грошових сум у формі контрибуцій і поширенню французьких товарів у Європі. На завойованих територіях Наполеон І та його генерали поспішали використати свою перемогу в інтересах французького торговельного експорту. Так, вступивши в 1809 р. в столицю Австрії, Наполеон І надіслав у Париж листа, в якому вказав своїм міністрам, що необхідно дуже швидко заповнити віденські магазини виробами французької промисловості, скориставшись зниженням митних тарифів.

У період імперії в 4 рази порівняно з дореволюційним періодом зросла продукція вовняної промисловості, у 2 рази збільшився видобуток залізної руди тощо. Однак припинення ввезення англійських машин у період війни унеможливило переобладнання французької промисловості на основі машинної техніки і гальмувало індустріалізацію країни.

У часи імперії пара в Англії стала основою енергетики, тоді як у французькій промисловості працювало лише 15 парових машин.

Уведена декретом Наполеона I 21 листопада 1806 р. континентальна блокада мала на меті підірвати могутність Англії і створити сприятливі умови для гегемонії французької промисловості. У перші роки континентальна блокада сприяла промисловому піднесенню Франції і деяким європейським країнам. У Франції появилися великі прядильні механізовані підприємства — бавовняні і шерстяні. Однак ці підприємства чимраз більше потребували імпорту бавовни. Намагаючись завдати найбільшого удару Англії, Наполеон заборонив торгівлю з нею навіть нейтральним країнам, майже призупинено ввіз бавовни і барвників. Було паралізовано порядок у союзних державах — Німеччині, Голландії, Італії, порушено традиційні економічні та торгові зв'язки. Це відбилося на французькій бавовняній промисловості. Із 1700 бавовнянопрядок у дореволюційній Франції до 1811 р. залишилось тільки 300.

Великі труднощі зі збутом мало французьке сільське господарство, до падіння цін привело скорочення експорту зерна, вина та іншої продукції. Зростання невдоволення в країні змусило Наполеона відступити: у 1811 р. у Франції ввели систему ліцензій. За значну плату продавали дозвіл на вивіз із Франції визначеної кількості товарів, насамперед сільськогосподарських. Подібне практикувалося тільки у Франції, що викликало невдоволення її союзників, які потерпали від континентальної блокади.

Надто повільним був розвиток машинізації французької промисловості, не вистачало парових машин. Хоча й збільшилося число централізованих мануфактур і фабрик, однак переважала домашня промисловість у формі розсіяної мануфактури. Цьому якоюсь мірою сприяло також відгородження французької промисловості від англійських конкурентів.

Зростанню виробництва продукції шерстяної промисловості сприяла механізація ткацької справи, що розпочалася з 1803 р. Порівняно з дореволюційним періодом воно збільшилося в 4 рази. Почало розвиватись і шовкоткацьке виробництво, особливо після того як у 1805 p. Л. Жаккард винайшов знаменитий верстат для виробництва візерункових тканин. У 1810 р. було змайстровано машину, що здійснювала хімічно-механічну обробку льону (її винайшов Ф. Жірар). Технічні винаходи стали застосовувати в хімічному виробництві. Хімік Бертоллі за сприяння мануфактурників відкрив метод прискореного відбілювання тканин за допомогою хлору та способи пофарбування їх.

На початку XIX ст. у 3 рази зріс видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1784 p., а залізної руди — у 2 рази.

Реставрація монархії Бурбонів у 1815 р. не привела до встановлення у Франції дореволюційних порядків. Незважаючи на реакційний режим Реставрації (1815—1830), період миру сприяв швидшому зростанню промислового виробництва і виникненню великої фабрично-заводської промисловості. З 1815 по 1830 р. подвоїлись виплавка чавуну і видобуток вугілля. На металургійних заводах з 1818 р. використовували кам'яне вугілля і впроваджували нові способи виплавки сталі. Уже в 1825 р. новим методом виробляли третину всього металу. З ручної праці на машинну переходила бавовняна промисловість. Особливо швидко механізувалося прядильне виробництво. Використання бавовни збільшилося з 1815 по 1830 р. у 3 рази. У шовкоткацькій промисловості, у стрічковому і суконному виробництві стали значно ширше використовувати механічний верстат Жаккарда, що, в свою чергу, сприяло розвитку машинобудування.

Попри все, у промисловому виробництві застосовували в основному гідравлічні верстати. Парова машина на початку XIX ст. не набула великого поширення. У 1830 р. в країні налічувалося всього 625 парових машин. Машинобудівні підприємства належали здебільшого англійським капіталістам, які привозили робітників з Англії. Деякі французькі машинобудівники запозичали з Англії схеми машин та верстатів, вивозили звідти і самі машини.

Отже, промислова революція у Франції відбувалася значно повільніше, ніж в Англії. Розвиток великої промисловості стримувало переважаюче дрібне сільське господарство, в якому працювала більшість населення країни. Використання дешевої робочої сили малоземельних селян гальмувало впровадження машин.

Промисловий переворот у Франції прискорився в роки Липневої монархії (1830—1848). У головних галузях промисловості набув широкого розмаху перехід до машинної технології. За 1830—1847 pp. у 4 рази збільшилось число механічних веретен, у ткацьке виробництво впроваджували машини. Текстильні фабрики Франції стали виробляти тканини масового споживання і знаходили для них широкий збут у самій країні та за її межами.

Зростання попиту на машини прискорило розвиток французької металургійної та машинобудівної промисловості. До кінця липневої монархії більшість доменних печей працювало за новою технологією, використовуючи кам'яне вугілля, пудлінгування для виплавки заліза, парові молоти та прокатні стани. Завдяки цьому виплавка чавуну й заліза у Франції з 1832 по 1846 р. зросла у 2 рази. З 1830 по 1848 р. число парових машин у французькій промисловості зросло з 616 до 4853, тобто майже у 8 разів.

Однак ремісничі й мануфактурні підприємства чисельно перевищували великі машинні. Живучість дрібного виробництва у Франції частково пояснюється тим, що у французькій промисловості важливе місце належало виготовленню предметів розкоші. Воно базувалося на ручній праці висококваліфікованих ремісників, яку ще не могла замінити машинна техніка. Так, у Парижі налічувалися десятки тисяч ремісників-одинаків або господарів з 1—2 найманими робітниками. Більше 10 робітників працювали тільки на 1/8 підприємств. У Ліоні в 1831 р. 750 мануфактурників давали роботу 8 тис. господарів майстерень, що виконували замовлення, обробляючи отриману сировину в майстернях із кількома верстатами, де працювало 30 тис. підмайстрів. Велике виробництво зосередилося на фабриках відомих центрів підприємництва — Руана, Ельзасу, департаменту Hop.

Безумовно, що перевага на селі дрібних парцельних господарств негативно впливала на промисловий переворот у Франції. Розвиток торгового та підприємницького землеволодіння вів до подальшого зубожіння селян, які не витримували ринкової конкуренції з великими землевласниками та фермерами. Отже, дрібних власників задовольняли повільні темпи індустріалізації країни.

Промисловий переворот у Франції також гальмували панування фінансової аристократії, її економічна політика. Уряд віддавав перевагу аграріям, коли їхні інтереси перетиналися з інтересами промисловців. У 1814 р. видали закон, який дозволяв вивезення вовни із Франції, що викликало її подорожчання на внутрішньому ринку. Це було дуже вигідно великим вівчарам, але невигідно фабрикантам сукна. Введення в тому самому році високих митних тарифів на закордонне кам'яне вугілля та метал відповідало інтересам великих власників металургійних заводів і власників лісів, оскільки давало змогу втримувати на внутрішньому ринку високі ціни на залізо (втричі вищі, ніж в Англії), на вугілля і машини, що стримувало застосування їх у виробництві. Вжиття відповідних заходів з боку інших держав перешкоджало збуту французької продукції. Не меншої шкоди розвитку промисловості завдавали банківські спекуляції та лихварські біржові операції фінансової аристократії.

Замість того щоб підтримувати виробництво, буржуазія і поміщики вкладали свої капітали у фінансово-кредитну галузь, біржову спекуляцію, цінні папери й облігації державних позик, іпотеки. Це також затримувало розвиток промислового перевороту в країні.

Успіхи в економічному розвитку Франції припадають на 20—40-ві роки, особливо на 50—-60-ті роки XIX ст. Це період завершення промислового перевороту, розпочатого ще на рубежі XVIII—XIX ст.

За ці два десятиліття обсяг промислового виробництва збільшився майже в 3 рази, використання парових машин у промисловості зросло більш ніж у 4 рази (із 6 тис. у 1852 р. до 26 тис. у 1869 p.). У 50—70-х роках подвоїлось споживання бавовни. Великим центром шовкового виробництва став Ліон. Тут переробляли близько 2 млн т шовку-сирцю і виготовляли до 2/3 усіх шовкових тканин у країні. Половина з них ішла на експорт. Ліон набув статусу великого промислового центру європейського масштабу. Французьке шерстяне виробництво становило конкуренцію Англії на європейському ринку. Особливо швидко розвивалася важка промисловість, яка за темпами випереджала розвиток легкої промисловості. Так, видобуток кам'яного та бурого вугілля, а також виробництво чавуну з 1851 по 1869 р. зросли більш ніж у 3 рази, заліза — у 3,5 раза, сталі — майже у 8 разів. У 1812 р. вартість промислової продукції оцінювалась у 2 млрд франків, у 40-х роках — у 4 млрд, а наприкінці 60-х років — у 12 млрд франків.

Дата добавления: 2015-07-25