Попередження злочинів серед ув'язнених в місцях позбавлення волі

Виходячи із стратегічних напрямів боротьби зі злочинністю, ви­значених вищими органами державної влади України та рішеннями Міністерства внутрішніх справ і Державного департаменту з питань виконання покарань, у всіх ланках пенітенціарної системи має бути налагоджений комплексний підхід до запобігання злочинів серед ув'язнених. Як відомо, під запобіганням (профілактикою) злочи­нів розуміють особливий вид соціальної діяльності, що забезпечує таке перетворення суспільних відносин, у результаті якого усува­ються, нейтралізуються чи блокуються детермінанти злочинної по­ведінки. Це стосується усієї злочинності. Спеціально-кримінологіч­на профілактика спрямована на запобігання окремим видам злочи­нів, до яких належить і пенітенціарна злочинність.

У системі спеціально-кримінологічної профілактики виділяють: 1) ранню профілактику, спрямовану на усунення чинників, які

негативно впливають на формування особи, і запобігання ЇЇ перехо­ду на злочинний шлях;

2) усунення факторів, що обумовлюють конкретні злочини;

3) запобігання рецидивним кримінальним проявам.
Загальноприйнятим у кримінології є також поділ профілактики

на загальну й індивідуальну. Загальна профілактика передбачає усу­нення детермінант певних злочинів і включає економічні, соціально-психологічні, правові та організаційні заходи¹. Виходячи з цих поло­жень, заходи загальної профілактики у місцях позбавлення волі можна поділити на: методи виявлення та методи усунення, нейтра­лізації й блокування криміногенних факторів. До методів виявлення чинників злочинності в УВП належать:

І). Перевірка роботи адміністрації вищестоящими органами ДДУПВП та прокуратури. Функції контролю за діяльністю УВП по­кладені на центральний та обласні апарати управління ДДУПВП.

2). Виявлення криміногенних зон в УВП, де найчастіше вчиня­ються злочини; типових для всіх установ недоліків у роботі, що сприяють вчиненню злочинів засудженими; кількісних та якісних змін контингенту засуджених; злочинної субкультури у кожній установі.

До методів усунення, нейтралізації чи блокування факторів зло­чинності в УВП належать:

1) технічне переоснащення установ, засобів комп'ютерної оброб­
ки інформації, охорони та спостереження;

2) укомплектування установ висококваліфікованими кадрами;

3) вживання комплексних оперативних заходів із залученням
усіх сил та засобів, включаючи інші УВП та органи внутрішніх
справ;

4) налагодження чіткого обміну інформацією між різними під­
розділами установи та системи в цілому про кримінальних лідерів та
їх угруповання з метою своєчасної профілактики цієї категорії осіб;

5) недопущення переповнення УВП;

6) підвищення дисципліни працівників установ, сприяння просу­
ванню їх по службі та звільнення з УВП нерадивих співробітників.

7) створення окремих загонів з числа злісних порушників режи­
му відбування покарання;

8) роз'єднання групи, що створює джерело напруги, введення до
її складу засудженого, який може запобігти конфліктам.

Ефективним засобом загальної профілактики є вирішення проб­лем з працевлаштуванням засуджених, організацією їх відпочинку

¹ Криминология. - М., 1999. - С. 74.

та культурного дозвілля. Значний вплив на стан злочинності має встановлення належного адміністративного нагляду за засуджени­ми, залучення до вживання заходів загальної профілактики інших організацій, широкої громадськості. Це допоможе зменшити число криміногенних ситуацій у середовищі ув'язнених.

Особливе місце серед заходів загальної профілактики посідають методи вирішення конфліктних ситуацій, що дають змогу:

переорієнтувати засуджених на мирний шлях вирішення конфлікту;

стримувати учасників конфлікту під загрозою застосування до них примусу;

роз'єднання ворогуючих суб'єктів шляхом переведення їх в іншу бригаду чи загін, у штрафний Ізолятор, приміщення камерного типу тощо.

У науковій літературі пропонуються й інші заходи загальної про­філактики злочинів у місцях позбавлення волі, а саме:

— модернізація відповідної законодавчої бази (А. Алексєев,
Ю. Антонян, А. Долгова);

— приведення відповідно до закону численних відомчих норма­
тивних актів (В. Лихолоб, І. Лановенко, І. Каретников);

— гуманізація режиму утримання засуджених (Р. Синьов, Г. Ра-
дов, О. Сєвєров);

— залучення до цієї справи представників релігійних конфесій
[М. Мелентьєв, В. Ковалець, О. Морозов);

— наділення адміністрації УВП деякими повноваженнями слід-
Іих органів (М. Ліненко, О. Джужа, О. Колб).

Індивідуальна профілактика — це спеціальна діяльність, спря-ювана на виявлення та виправлення осіб, з боку яких можна очіку-Іати вчинення злочинів (у цьому випадку — в місцях позбавлення юлі).

Засобами індивідуального запобігання суспільне небезпечним ді-Інням в УВП виступають:

1). Вивчення особи засуджених: аналіз кримінальних і особових:прав, поштових відправлень; опитування осіб, які добре знають за-•удженого; спостереження за його оточенням; тестування.

2). Облік засуджених, що мають відхилення у поведінці: ведення Іартотек (алфавітних, за видами порушень тощо); комп'ютерного)бліку, що включає всі основні дані про особу.

4). Методи контролю за поведінкою засуджених, які перебува­ють на обліку: контроль за допомогою оперативно-розшукових при­йомів; повторне обстеження протягом певного часу одними й тими ж методами; догляд, обшук, цензура кореспонденції, перевірка поси­лок, передач та інші режимні заходи; опитування засуджених та персоналу УВП.

До індивідуальної профілактики злочинів серед ув'язнених нале­жать також методи зміни особистісних якостей (самовиховання, аутотренінг тощо) та оптимізащї взаємовідносин у місцях позбав­лення волі (групова психотерапія, раціональний розподіл засудже­них по загонах і т. п.).

Вчені вважають, що вирішальним фактором у генезисі злочинної поведінки ув'язнених є почуття відчуженості і дискомфорту '. У зв'язку з цим, основним напрямком індивідуальної профілактики му­сить бути діяльність адміністрації в плані щодо адаптації засудже­них до умов утримання в УВП. Залежно від того, як особа взаємодіє із середовищем, розрізняють три типи адаптаційного процесу: 1) активний вплив індивідуума на соціальне середовище; 2) пасив­не, конформне входження в групу; 3) активний вплив середовища на особу². Це також має враховуватися в індивідуальній профілак­тиці завдяки поінформованість адміністрації про особу, яка прибула в установу, та її подальшому вивченні.

Ще одним важливим заходом індивідуальної профілактики є створення так званого архівного банку даних про осіб, котрі перебу­вають на профілактичних обліках. Ці дані можна використовувати як в УВП, так і на волі, передаючи відповідну інформацію в терито­ріальні органи внутрішніх справ. Останні, у свою чергу, при арешті особи мають негайно направляти в УВП всю інформацію щодо тих, які перебували на профілактичному обліку в правоохоронних органах.

Наостанок, варто висловити деякі критичні зауваження стосов­но загальної та індивідуальної профілактики злочинів засуджених.

Щодо загальної профілактики:

1). її якість не задовольняє ні потреби УВП, ні суспільства, ос­кільки не виконується одне з основних завдань кримінального і кри­мінально-виконавчого права — не допустити вчинення засуджени­ми нових злочинів.

2). Цим видом соціальної діяльності займаються тільки органи виконання покарань і повністю самоусунулися від неї інші державні інституції та громадськість,

3). Створення в Україні окремого відомства з питань виконання покарань диктує нагальну необхідність залучення до цієї справи ор­ганів місцевої влади та управління, особливо з питань матеріально-

¹ ХахряковГ. Ф. НаразнькзггапахацравогосмьІсла//Дорогадальняя, казеннийлрм, — М-, 1990.-С. 8-19.

О

Савчук Л. О. Формування адаптивних можливостей у вихованців ВТК, які звільня­ються з місць позбавлення волі // Соціальна реабілітація неповнолітніх, які повернули­ся з місць позбавлення волі у соціальних службах для молоді. — К., І995. — С. 27.

технічного, санітарно-гігіенічного забезпечення, харчування, надан­ня комунальних послуг, працевлаштування засуджених тощо,

4). Застосування до винних інших покарань, не пов'язаних із по­збавленням волі (як це робиться в цивілізованих країнах), зменшить об'єктивну залежність ув'язнених від злочинного середовища, а от­же, і рівень злочинності.

5). Назріла потреба ефективнішого використання таких інститу­тів як переведення засуджених у колонію-поселення І умовно-до­строкове звільнення.

Щодо індивідуальної профілактики:

1). Слід використовувати не лише внутрішні можливості УВП, а й зовнішні (батьків, рідних, соціальне корисні зв'язки засудженого, громадськість, благодійні фонди тощо).

2). Індивідуальне попередження злочинів має грунтуватися не тільки і не стільки на правових заходах, як на загальноосвітніх ме­тодах (досягненнях різних галузей науки, особливо психології, со­ціології, психіатрії) та загальнолюдських цінностях культури.

3). Сам процес профілактики має бути безперервним, цілеспря­мованим і динамічним.

4). Метою індивідуального запобігання злочинам засуджених має стати зміна мотиваційної сфери як основи корекції їх свідомості

та поведінки.

5). Індивідуальна профілактика злочинів — не самоціль в діяль­ності УВП, а лише необхідний засіб ресоціалізащ'ї ув'язненого.

За її здійснення слід точно дотримуватися положень Конституції України, міжнародно-правових документів з гуманітарних питань І норм національного законодавства, що визначають і гарантують пра­ва засуджених.

Питання для самоконтролю

1. Які особливості злочинів, що вчиняються в місцях позбавлення
волі?

2. Які особливості структури та характеру злочинів в місцях поз­
бавлення волі?

3. Що характерно для механізму злочинної поведінки в установах
виконання покарань?

4. Вплив традицій та законів злочинного св'ггу на криміногенну
ситуацію в місцях позбавлення волі.

5. Проблеми реформування системи виконання покарань та
заходи профілактики злочинів в місцях позбавлення волі.

Дата добавления: 2015-07-25