Стаття 240. Розгляд справ

Стаття 239. Призначення експертизи

1. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

2. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Стаття 240. Розгляд справ

1. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.

2. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

3. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.

Фізична особа визнається недієздатною лише на підставі рішення суду у порядку, встановленому ЦПК України. Суд приймає рішення про визнання фізичної особи недієздатною на підставі висновку судово-психіатричної експертизи +з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування.

!Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана до суду як за життя фізичної особи, так і після її смерті, коли спір виник після смерті цієї особи

У Законі України «Про психіатричну допомогу» презумпцію психічного здоров'я, за якою особа не може вважатися психічнохворою, доки не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Порушення справи про визнання особи недієздатною за недобросовісною заявою без достатньої для цього підстави може завдати їй моральних страждань, тому законодавець надає право фізичній особі на відшкодування моральної шкоди.

Стаття 40. Момент визнання фізичної особи недієздатною
1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Стаття 41. Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною
1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.
3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.
4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).
Порядок вирішення питання:

Рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною є підставою для встановлення над нею опіки. Відповідно до ст. 60 ЦК встановлення опіки над такою особою здійснюється судом, який безпосередньо й призначає конкретну особу опікуна. участь представника органу опіки та піклування є обов'язковою. До суду ним повинен бути поданий висновок, в якому визначається доцільність призначення тієї чи іншої особи опікуном фізичної особи, яка визнана недієздатною. Після набрання рішенням законної сили його копія надсилається до відповідного органу опіки та піклування для здійснення контролю за виконанням опікуном своїх обов'язків. У судовому порядку також вирішується питання про звільнення опікуна від виконання його повноважень та призначення за поданням органу опіки та піклування іншої особи, про що постановляється ухвала (ст. 241 ЦПК).

! на відміну від малолітньої особи, над якою також встановлюється опіка, недієздатна фізична особа

не має права вчиняти жодних правочинів. У разі вчинення недієздатною фізичною особою правочину без згоди на це опікуна, цей правочин вважається нікчемним. АЛЕ, на вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде доведено, що він вчинений на користь недієздатної особи (ст. 226 ЦК).

Одним із елементів дієздатності учасника цивільних відносин є деліктоздатність. Для фізичних осіб вона не виникає одночасно із дієздатністю. Особи, які визнані судом недієздатними, вважаються неделіктоздатними, тобто такими, що не можуть нести цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду. У цьому випадку безпосередньо опікун зобов'язаний відповідати за шкоду, завдану недієздатною ф.о.

Стаття 42. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною
1. За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (ст..241ЦПК).тут обов’язковою умовою виступатиме проведення судово-психіатричної експертизи, яка повинна засвідчити значне поліпшення стану здоров’я ф.о. або її видужання.

Обов'язковою підставою для поновлення фізичної особи у дієздатності є не тільки видужання чи значне поліпшення її психічного стану, а саме те, що такі позитивні зміни дозволяють їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, при цьому обов'язково повинно бути встановлено, що наявні обидва елементи вольової поведінки особи:

1.психічна здатність оцінювати свої дії та

2.психосоматична здатність керувати ними.

При відсутності одного з цих елементів питання про поновлення фізичної особи у дієздатності позитивно вирішити неможливо.

З приводу поновлення фізичної особи у дієздатності суд відкриває самостійне провадження, в якому як преюдиційний акт розглядається рішення суду про визнання цієї фізичної особи недієздатною.

Коло заявників, котрі наділені законом правом на звернення до суду із заявою про поновлення фізичної особи у дієздатності. Ними є опікун або органи опіки та піклування. Тобто, цивільний закон не визнає права на звернення до суду за особою, яка визнана судом недієздатною. Це правило закріплено у цивільному процесуальному законодавстві (ст. 241 ЦПК).

наслідки поновлення фізичної особи у дієздатності є

-припинення опіки над нею.

-зняття встановлених над ф.о. обмежень

10. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою: підстави, порядок та правові наслідки.

Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою
1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.
3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України

Підстави для звернення до суду щодо вирішення питання про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, є:

- строк, протягом якого відсутні будь-які відомості про таку особу. Цей строк повинен бути не менше одного року, а відтак, у разі звернення до суду із заявою до закінчення річного строку суд повинен відмовити у її задоволенні.

- фактична відсутність особи у місці її постійного проживання.

- відсутність відомостей про її місце перебування.

річний строк обчислюється за загальними правилами обчислення строків у цивільному праві (ст. 253 ЦК).

Перебіг такого строку починається з моменту наявності останніх відомостей про особу та (або) її місце перебування.

У ряді випадків момент відсутності особи у місці її постійного проживання встановити складно або взагалі неможливо. Для цього випадку існують правила, що вказують на момент початку перебігу строків відсутності особи:

а) якщо заявнику чи іншим особам невідомий конкретний день певного місяця; - моментом початку такого строку буде перше число місяця, яке слідує за місяцем, в якому отримано останні відомості про зниклу фізичну особу (тобто, якщо останні відомості отримані, наприклад, на початку лютого місяця, то моментом початку перебігу такого строку буде 1 березня цього ж року).

б) якщо невідомим є і конкретний день, і конкретний місяць у межах календарного року такої відсутності. - початком перебігу строку відсутності особи буде 1 січня року, наступного за роком отримання останніх відомостей про особу.

Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

Порядок розгляду цього питання регулюється главою 4 розділу IV ЦПК. Так, відповідно до ст. 246 ЦПК встановлена альтернативна підсудність цієї категорії справ окремого провадження. Заява про визнання особи безвісно відсутньою може подаватися до суду за місцем проживання заявника, за останнім відомим місцем проживання (перебування) зниклої особи або за місцезнаходженням майна такої особи. Коло осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою: ЦПК передбачено, що таким правом наділяються особи, які у поданій до суду заяві обґрунтують мету, заради якої їм необхідно визнати фізичну особу безвісно відсутньою (ст. 247). Тобто, підставою для звернення до суду є зв'язок між безвісною відсутністю фізичної особи та порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів заявника.У якості заінтересованих осіб можуть виступати особи, для яких рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою може стати підставою для виникнення, зміни чи припинення їх власних прав та обов'язків.

Правові наслідки визнання особи безвісно відсутньою

1.встановлення опіки над майном ф.о. визнаної безвісно відсутньою (ч.1 ст.44 ЦК: На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.)

2. Крім того,. Діти батьків, які визнані у судовому порядку безвісти відсутніми, приймаються у будинки

дитини у порядку, встановленому Типовим положенням про будинок дитини, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 травня 1998 р.№ 123.

3. Відповідно до ст. 107 СК, якщо один із подружжя визнаний безвісно відсутнім, то за заявою іншого із подружжя, шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану.

+ Стаття 45. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою

1. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

11. Оголошення фізичної особи померлою: підстави, порядок та правові наслідки.

Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою
1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПКУ.

Загальною підставою для вирішення питання про оголошення фізичної особи померлою є відсутність у місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років. У разі виникнення труднощів при визначенні моменту перебігу такого трирічного строку (неможливість встановити конкретну дату чи місяць отримання останніх відомостей про місце перебування особи), слід користуватися правилами ч. 2 ст. 43 ЦК, встановленими для визначення моменту початку перебігу строку відсутності особи при вирішенні питання про визнання її безвісно відсутньою.

Спеціальними строками, - є 1 місяць, 6 місяців, 2роки,

Один місяць: за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Шестимісячний строк передбачається для випадків:

1.коли особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. Такими обставинами можуть бути стихійні лиха (землетруси, повені, сходження снігових лавин тощо) та непередбачені події (пожежі, катастрофи).

Строк тривалістю у два роки встановлюється для фізичних осіб,

1)які пропали безвісти у зв'язку із воєнними діями, причому незалежно від того, чи були вони безпосередніми учасниками таких подій. Підтвердженням таких обставин є введення воєнного стану на території України відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» або запровадження такого стану відповідно до законодавства інших держав, а також фактичне ведення воєнних дій. Такий строк обчислюється після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Моментом початку перебігу такого строку є момент набрання чинності Указом Президента України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України про скасування воєнного стану чи укладення домовленості між воюючими сторонами (акт про перемир'я, акт капітуляції, мирний договір тощо). В окремих випадках, коли фізична особа пропала безвісти під час бойових дій за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель, повинно пройти не менше шести місяців, що обчислюються з моменту закінчення воєнних дій.

Правом на звернення до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою наділені особи, які мають перш за все матеріально-правову заінтересованість у справі. Це можуть бути можливі спадкоємці такої особи, кредитори та інші особи, з якими вона перебуває у певних (наявних, а не уявних) правовідносинах.

За загальним правилом фізична особа оголошується померлою (запроваджується правова

презумпція смерті особи) від дня набрання законної сили рішенням суду, ухваленим у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.

Як спеціальну норму слід розглядати випадки, коли фізична особа пропала безвісти:

а) за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку;

б) у зв'язку з воєнними діями.

У цьому випадку моментом оголошення фізичної особи померлою може бути день ймовірної смерті відсутньої особи.

Порядок:

Справи про оголошення фізичної особи померлою відносяться до справ окремого провадження (п. З ч. 2 ст. 234 ЦПК). Так, відповідно до ст. 246 ЦПК заява

про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем

проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або

за місцезнаходженням її майна. Справа розглядається за участю заявника, свідків

та інших осіб, яких вважатиме за необхідне допитати суд (ст. 249 ЦПК).

Стаття 47. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою
1. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.
Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Відмінність правових наслідків факту смерті фізичної особи та оголошення її померлою полягає у тому, що, зважаючи на запровадження рішенням суду пре­зумпції фізичної смерті особи, припускається, що така фізична особа може з'явитися (ст. 48 ЦК). Тому для забезпечення можливості повернути у первісний або наближений до нього стан майно зниклої безвісти особи її спадкоємці обмежу­ються у праві реалізації повноважень власника, а саме: праві розпорядження у формі відчуження.

Після набрання законної сили рішенням суду про оголошення фізичної особи померлою воно н адсилається відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, — відповідному органу місцевого само­врядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наяв­ності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення суду надсилається до державного нота­ріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріу­су для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 249 ЦПК).

Стаття 48. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою
1. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.
2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.
3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.
У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.
4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.

Фізична особа, щодо якої скасовано рішення суду про оголошення її помер­лою, може вимагати поновлення її у правах, які вона мала чи набула за період своєї
відсутності. Однак законом встановлені певні особливості щодо такого поновлен­ня. Наприклад така особа, за загальним правилом, може вимагати повернення їй
майна, що належало їй до оголошення її померлою, і передано іншим особам (спад­коємцям, кредиторам та ін.). Але така вимога може бути задоволена лише за таких умов:

1, майно фізичної особи збереглося в натурі;

2, воно перей­шло до іншої особи безоплатно після оголошення зниклої особи померлою.

Ця норма не поширюється на гроші (ст. 192 ЦК) та цінні папери на пред'явника (ст. 197
ЦК, ст. З Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»), а також на май­но, право власності на яке набуте на підставі набувальної давності (ст. 344 ЦК,
ст. 119 ЗК). Таким правом особа наділяється незалежно від часу своєї появи і ви­мога може бути заявлена тільки тій особі, яка володіє таким майном.

Конкретна вартість майна повинна визначатися із урахуванням тривалості відсутності особи, амортизації та природної втрати споживчих властивостей такої речі.

Скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою має істотне значення не тільки для майнових прав та обов'язків. Це важливо для поновлення шлюбу такої особи за умови, що ніхто із подружжя не перебуває у повторному шлюбі (ст. 118 СК). У цьому випадку державний орган реєстрації актів цивільного стану анулює запис акта про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі. Причому заяви осіб, які перебували у такому шлюбі, не потребується, він поновлюється автоматично.

12. Поняття юридичної особи. Створення юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Ознаки юридичної особи:

1) Обов’язкові ознаки:

1) організаційна єдність;

2) державна реєстрація.

2) Факультативні ознаки:

1) наявність цивільної правоздатності та дієздатності

2) можливість виступати позивачем і відповідачем у суді

3) наявність відокремленого майна;

Теорії юридичної особи

- Теорія фікції

Папа Інокентій ІV: „Юридична особа існує лише як поняття завдяки фікції, вона не обдарована тілом, а значить не має волі. Діяти можуть лише учасники (члени), але не самам організація”. Розвинув цю теорію у ХІХ ст. Ф.К. Савіньї (теорія „втілення”).

- Органічнатеорія

О. Гірке: „Будь-яка юридична особа потребує волі для для здійснення своїх прав, де нема волі, там і немає права. Реальна воля існує лише в людини, тому лише люди можуть виражати волю колективних утворень, а це можливо якщо останні мають відповідні органи”.

- Сучасні теорії юридичної особи базуються на одній з них.

- В радянський період існували теорії:

1) держави (АскназійС.І.)

2) директора (Ю.К. Толстой)

3) колективу (А.В. Венедиктов)

4) соціальної реальності (Д.М. Генкін).

Створення юридичної особи

- Віповідно до ч.1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її засновники розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма, якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

- Установчі документи товариства:

1) статут;

2) засновницький договір.

вимоги щодо змісту (ч.1 і 2 ст 88 ЦК)

1. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

- Установчий документ установи:

1) індивідуальний або спільний установчий акт вимоги щодо змісту (ч.3 ст 88 ЦК)

3. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

- Відповідно до ч.4 ст. 87 ЦК України- юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

- Ч. 5 ст. 89: „зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом,- з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни”.

13. Види та організаційно-правові форми юридичних осіб.

Найбільш узагальнено юридичні особи можна поділити наступним чином:

-юри­дичні особи як об'єднання осіб (об'єднання громадян);

-юридичні особи як об'єд­нання майна (господарські товариства);

-юридичні особи як об'єднання осіб та майна (виробничі кооперативи).

За суб'єктним складом юридичні особи можуть поділятися на українські, спільні (за участю іноземних громадян та організацій), іноземні, міжнародні організації та об'єднання.

Види юридичних осіб

І За порядком створення:

1) юридичні особи приватного права

2) юридичні особи публічного права

ІІ За метою створення:

1) для здійснення підприємницької діяльності (комерційні);

2) для здійснення некомерційної діяльності (некомерційні).

ІІІ За видом власності на якій створюється юридична особа:

1) приватні юридичні особи;

2) державні юридичні особи;

3) комунальні юридичні особи.

- Господарський кодекс: юридичні особи колективної власності

юридичні особи, засновані на змішаній власності

Стаття 83. Організаційно-правові форми юридичних осіб
1. Юридичні особи можуть створюватися у формі

1) товариств,

2) установ

3) та в інших формах, встановлених законом.
2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі( з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Це є господарські тов.-ва або виробничі кооперативи ) та непідприємницькі( не мають на меті одержання прибутку..Це можуть бути релігійні організації, обєднання гр.-н ) .

2. 3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Слід підкреслити, що для вітчизняного цивільного зако­нодавства цей підхід є новим, оскільки до набрання чинності новим ЦК устано­ви як юридичні особи, що фінансуються власником і за якими майно було зак­ріплене на праві оперативного управління, створювалися винятково на базі дер­жавної або комунальної власності. Відтепер таким правом наділені і юридичні особи приватного права.

Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.
Кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг і яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

14. Цивільна право- і дієздатність юридичної особи. Органи юридичної особи.

Цивільна правосуб’єктність юридичних осіб в ключає в себе:

- цивільну правоздатність

- цивільну дієздатність

Цивільна правоздатність юридичних осіб

- Відповідно до ч.1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права і обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до статей 281—293 ЦК до таких прав, що можуть належати виключно фізичній особі, віднесено особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, право на охорону здоров'я, право на свободу тощо).

- Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Перелік таких видів діяльності визначено у ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Наприклад, ліцензуванню підлягає

1) банківська діяльність;

2) професійна діяльність на ринку цінних паперів;

3) із надання фінансових послуг;

4) зовнішньоекономічна діяльність;

5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення;

6) діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;

7) діяльність у сфері освіти;

- Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Цивільна дієздатність юридичних осіб

!Однією з характерних особливостей правового статусу юридичних осіб як суб'єктів цивільного права є те, що їх дієздатність (на відміну від дієздатності фізичних осіб) виникає одночасно з правоздатністю, тобто з моменту створення юридичної особи.

- Ч.1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Органи товариства визначені у статтях 97—99,(загальні збори учасників і виконавчий орган)

органи установи — у ст. 101 ЦК України.(органи правління і наглядова рада)

Види органів юридичної особи:

І За порядком формування:

1) виборні;

2) призначувані.

ІІ За кількістю осіб:

1) колегіальні;

2) одноособові.

ІІІ За змістом повноважень:

1) органи, які формують волю;

2) органи, які виконують волю;

3) контрольно-наглядові органи.

- Деліктоздатність юридичної особи.

- Юридична особа особисто відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.

- Відповідно до ч.3 ст. 96 ЦК України- учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

15. Господарські товариства як юридичні особи(

Правове становище цих товариств регулюється: ЦК (Глава 8. Параграф 1)+ ЗУ Про господарські товариства

Господарські товариства залежно від принципів організації можна поділити на дві групи:

1) об'єднання капіталів - передбачають необхідність об'єднання майна засновників та учасників при їх створенні (при цьому особиста участь у діяльності товариства є факультативною);

2) об'єднання осіб— товариства, де їх засновники не тільки об'єднують свої майнові внески, але й беруть безпосередню участь у справах товариства.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

ЦК передбачає можливість створення господарського товариства в одній із п'яти форм:

1)повного товариства,

2)командитного товариства,

3)товариства з обмеженою

4)тов.-ва з додатковою відповідальністю,

5)акціонерного товариства.

Повним товариством є товариство, усі учасники якого займаються сумісною підприємницькою діяльністю і солідарно несуть субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (при недостатності майна у такого товариства кредитор має право звернутися з вимогою про покриття боргу як до усіх учасників разом, так і до кожного з них зокрема, як у частині, так і у повній сумі боргу). Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. У засновницькому договорі повного товариства зазначається розмір частки кожного з учасників, склад і порядок внесення вкладів, форма їхньої участі у справах товариства. Ведення справ товариства може здійснюватися або усіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. При цьому, Особа може бути учасником тільки одного повного товариства..Обсяг повноважень учасників визначається довіреністю, підписаною рештою учасників товариства (статті 119— 122 ЦК).

Командитне товариство - товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Ос-сть: Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство".Управляють справами командитного товариства лише учасники з повною відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний капітал, поділений на частки, розміри яких визначаються установчими документами. Слід зауважити, що товариства з обмеженою відповідальністю утворюють статутний капітал за рахунок коштів учасників. Товариство з обмеженою відповідальністю за

своїми зобов'язаннями самостійно, як юридична особа, відповідає належним йому майном. Поняття «обмежена відповідальність» у даному випадку означає, що при зверненні стягнення на майно товариства за його боргами пайовик втрачає лише свій внесок, а на решту його майна ця відповідальність не поширюється (наприклад, при банкрутстві товариства).

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. + Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом.

Різновидом товариства з обмеженою відповідальністю є товариство з додатковою відповідальністю, статутний капітал якого також поділений на частки, визначені статутними документами. Водночас учасники такого товариства відповідають за його боргами не тільки своїми внесками у статутний капітал, але при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для усіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір такої субсидіарної (додаткової) відповідальності учасників передбачається у статутних документах (ст. 151 ЦК).

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на певне число акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства (ст. 152 ЦК). Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише у межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплачених сум. Установчим документом акціонерного товариства є його статут. + Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони можуть укласти між собою договір, який не є установчим документом.

Стаття 114. Учасники господарського товариства
1. Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.
Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.
Такі обмеження насамперед передбачають, що:

-не може бути учасником повного товариства особа, яка є учасником іншого повного товариства (ч. 2 ст. 119 ЦК);

-не може бути повним учасником командитного товариства особа, яка є по­вним учасником іншого командитного товариства (абз. 1 ч. 2 ст. 135 ЦК);

-не може бути учасником повного товариства особа, яка є повним учасником командитного товариства (абз. 2 ч. 2 ст. 135 ЦК);

-не може бути вкладником командитного товариства особа, яка є повним учас­ником цього товариства (абз. З ч. 2 ст. 135 ЦК).

2. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Єдиним учасником господарського товариства може бути як фізична так і юридична особа за винятком обмежень, встановлених ч. 2 ст. 141 та ч. 4 ст. 153 ЦК України:

а)господарське товариство не може мати єдиним учасником інше господарсь­ке товариство, учасником якого є одна особа;

б)особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відпо­відальністю, яке має одного учасника.

Стаття 116. Права учасників господарського товариства
1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:
1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);
3) вийти у встановленому порядку з товариства;
4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.
2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Стаття 117.Обов'язки учасників господарського товариства
1. Учасники господарського товариства зобов'язані:
1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;
2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;
3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.
2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Дата добавления: 2015-07-25