Я люблю тебе.

Бувай”

Хлопчик залишив конверт на столі у кухні і побіг до Павлика,який ще спав, коли Дмитрик почав кидати каміння у вікна.

- Що таке? – Відкрив вікно Павло.

- Андрія викрали! Вмикай свій смартфон він залишив нам маячок за собою.

Руки у Павлика трусилися і він повільно зайшов до системи навігації, але точки таки не було. Хлопчик намагався почаклувати у навігаторі, але маячок не з’явився.

- Все! Це кінець, що робити? Він зник! Потрібно термінового рятувати його, побігли до тунелю в лісі.

- Ти хочеш щоб і нас захапали?

- А що ж робити?

- Чекати, можливо сигнал з’явиться.

Друзі просиділи пів години.

- Все я не можу, я йду його шукати.

- Гаразд, тільки наглянемо до штабу. Андрій наготував багато нових “бомбочок”.

Хлопці рушили до лісу, де за пагорбом повинен був знаходитися тунель.

- Де він? Він не міг зникнути! Що за чортівня?

- Хтось закрив вхід, але повинен тоді залишитися вихід. Побігли до будинку мольфара.

- Не поспішай, вчора ввечері був дощ, тому землю могло підмити і стався обвал.

Раптом телефон засвітився.

- Андрій дзвонить! – Зляканими очима глянув на товариша Павлик.

- Бери трубку!

Хлопець натиснув на сенсорну кнопку та підняв слухавку.

- Алло, ми прямуємо до озера, цей божевільний хоче нас втопити. – І тут сигнал знову зник.

Хлопці переглянулися.

- Дзвонимо хоча б кудись!

- Де ж цей клятий Інтернет? Немає сигналу! Як ми номер знайдемо?

Хлопці пройшли метрів 10, коли ось.

- Евріка, є! – Загорлав Павлик. – Я знайшов номер районного СБУ.

- Давай дзвонити, далі буде видно!

Павло набрав номер СБУ і розповів їм всю ситуацію. Хлопцям пообіцяли, що в найближчий строк допомога таки прибуде.

- Біжимо до озера, спробуємо затримати час.

Друзі бігли до водойми, коли Павлик спіткнувся і впав.

- Дмитрику, стій, я не можу підійнятися.

- Що сталося?

- Я спіткнувся і в нозі щось тріснуло.

- Тільки не зараз.

- Біжи рятуй дітей, а за мене не хвилюйся.

Дмитрик побіг далі, коли він підійшов до озера, він помітив, що в ньому стояли всі зниклі діти, над ними, на великому камені, стояв дядько Євген. Він кричав якійсь дивні слова, діти ніби зачаровані слухали його.

- Все ж таки це він організував! Потрібно бігти навколо озера і підпалювати все, що маю з Андрієвих заготовок, тягнутиму час. – Подумав Дмитрик.

Але цього дня хлопцю не таланило. В момент коли він зупинився біля Павлика, з його кишені випали, так потрібні в той момент сірники.

- Де ж я так нагрішив? Тепер в мене залишилися тільки петарди і все.

Все ж хлопець вирішив зірвати масову загибель дітвори, тому наважився на відчайдушний крок.

В лісі навколо озера загриміли вибухи.. Євген почав кричати і направив Василя Петровича з його амбалами на пошуки порушника. Дільничний побачив хлопця.

- От і зустрілися! – Почав міліціонер.

- Так це все ви!? – Запитав хлопчик.

- Ти не знаєш моєї ситуації, але забагато знаєш про цю, тому я приберу тебе.

Чоловік підійшов до беззахисного і хотів нанести постріл, коли з кущів вилетів наряд “Беркуту”, який схопив його,а головний злодій кинувся тікати. Дмитрик кинувся наздоганяти злодюгу. Вони пробігли досить багато. Хлопчик опинився віч-на-віч із небезпекою, коли чоловік неочікувано дістав з кишені пістолета і направив його на детектива.

- Навіщо це вам? – Почав Дмитрик.

- Тобі не зрозуміти! – Відповів Євген.

- Вашого сина не повернути, але ви можете загубити невинні дитячі життя.

- Мені байдуже! Я втратив сенс життя ще на озері, коли побачив мертвого сина.

- Подумайте… - Хотів сказати хлопець.

- Я все сказав! – Перебив Дмитрика чоловік.

Він майже натиснув на курок, коли з-за кущів вилетів Арчі, пес Дмитрика, та накинувся на злочинця. Пролунав постріл. Тіло собаки лежало нерухомо. Чоловік знову направив зброю на хлопця

- Це кінець хлопче, тебе ніхто не врятує. Ти почуваєшся беззахисним, саме так почував себе мій син.

Євген натиснув на курок. Пострілу не було, саме в той момент життя віддячило Дмитрику і зберегло йому життя.. В той момент з-за кущів вилетіла друга група “Беркуту”

Шокований хлопчик підбіг до пса, але він вже не дихав. Дмитрик заплакав. Один із бійців підійшов до нього та міцно стиснув його плече.

- Хлопче ти врятував п’ять дитячих життів.

- П’ять? Катруся жива?

- Так, всі живі і неушкоджені. Ви герої, в наш час таких, як ви майже не залишилося.

Раптом з-за пагорбу з’явилися Дмитрикові батьки. Вони підбігли до хлопчика і почали цілувати його.

- Ти як? Цілий?

- Так! Знали б ви, скільки ми пережили за цих кілька днів.

- Розкажеш пізніше, а зараз тебе дехто чекає біля машини.

Хлопчик побіг, він побачив Катрусю, яка стояла поруч із Павлом та Андрієм. Компанія “Відчайдушних” була знову разом. Друзі обійнялися.

- Павлику, ти як?

- Та нічого, схоже на забиття. До весілля загоїться.

- Це найекстримальніше літо у моєму житті. – Радісно викрикнула Катруся.

- А мені не сподобалося, таке шоу пропустив! – Сказав Андрій. – Дмитрику, ти молодець, тепер будемо разом вибухівку крутити.

Хлопчик повернувся і побачив батьків, які тримали дивну коробочку у руках. Хлопчик підійшов.

- Сьогодні багато що сталося! І ми хотіли б тобі подарувати річ, яка врятувала вас сьогодні.

- Сподіваюсь це не книга? – Засміявся Дмитрик.

Батько розмотав пакунок, там лежав новий сенсорний мобільний, найновіша модель.

- Дякую, дякую!!!

Друзі підійшли щоб подивитися, що ж за річ з’явилася у товариша. Потім вони дружно сіли до автомобілю і вирушили назад до села.

До кінця канікул залишався місяць, за час після вдалого розкриття справи, нічого цікаво вже не відбувалося. Батьки забирали дітей, щоб вчасно купити шкільну форму. Друзі зібралися біля Дмитрикового будинку.

- Хороше літо видалося! – Сказав Андрій.

- Потрібно буде якось повторити! – Гигикнув Павлик.

- Я вам повторю. – Показав кулак батько.

- Все бувайте, дзвоніть, не забувайте.

- Зустрінемося наступного літа!

- А давайте змінимо традиції, в селі всі справи вирішено, потрібно рухатися далі, тому я пропоную наступного літа поїхати до табору. – Запропонував Андрій.

- Підтримую, тільки не у військовий! – Підтримав Дмитрик.

Хлопчик сів до машини, через п’ять хвилин за туманом з пилу село зникло. Ось за вікном промайнула табличка “Озерне”. І тільки одне не виходило з дитячої голови, чому дільничний вирішив допомогти дітоненависнику,

ХІІI

За кілька днів, Дмитрик увімкнув комп’ютер та зайшов на електронну пошту. В повідомленнях висів однин непрочитаний лист. Хлопчик натиснув на кнопку “Прочитати”

Дата добавления: 2015-07-19