Жертва води

І

Це був останній шкільний день, Дмитрик встав раніше ніж зазвичай. Хлопчик почистив зуби, поснідав та пішов до школи. Уроки розпочиналися о 8:30, тому він міг поспілкуватися з товаришами про тижневі футбольні поєдинки та про нові анекдоти, які вони вичитували з популярної соціальної мережі. Олексій,найкращий друг Дмитрика, завжди жартував та був незамінним у будь-якій компанії. Першим уроком стояла біологія. Хлопці зайшли до кабінету, в кутку якої стояв великий скелет. Вчителі любили лякати ним маленьких непослухів.

- Ну що? Чим на канікулах займатися будеш? – Спитав Олексій.

- Як завжди в село поїду!

- Та потрібно воно тобі, залишайся в футбол поганяємо, ти ж знову там сумувати будеш.

- Щось я відчуваю, що цього року сумувати не доведеться.

Вчителька виставляла річні оцінки, тому діти робили, що кому заманеться. Хтось грав в карти, інші ж просто розмовляли між собою.

Наступні уроки пройшли дуже швидко і ось настав час йти додому.

- Щасливих канікул! – Кричав в слід Олексій.

- І тобі! – Махаючи рукою кричав Дмитрик.

Той день стане початком відліку до надзвичайних пригод. Діти поверталися додому після останніх уроків і нарешті напружений навчальний рік закінчився, Малеча знову відчула приплив бадьорості та свободу,яку вони отримали на цілих три місяці!

Дмитрик повернувся зі школи надзвичайно задоволений, цілих три місяці насолоди,ніяких уроків та домашніх завдань. Піднімаючись сходами “Олівець”,так звали хлопця друзі, за його невеличкий зріст, приязно привітався з сусідкою з другого поверху. Підходячи до дверей, на порозі він зустрівся з мамою, яка на той час збиралася до магазину за чимось смачненьким.

-Як останній день навчання? – Запитала мама.

- Все просто чудово! – відповів Дмитрик, закидаючи портфеля до шафи у прихожій.

- Там у холодильнику я тобі їжу залишила. – Сказала мама.

- То то файно. – Закарпатським діалектом мовив хлопчик.

- Доречі,дзвонила бабуся, питала, чи збираєшся ти до неї на канікули?

-Так, так, звичайно! – Не втримався хлопчик.

- Сину, я йду до магазину, скоро буду, можливо ти щось хочеш?

- Можеш тортика купити, кінець навчального року відмітити.

- А нічого в тебе не зліпнеться?

- То навіщо тоді питати, якщо всеодно купувати нічого не будеш?

- А щоб трішки над тобою познущатися, не одному ж тобі з нас воду пити, ми коли захочемо, ще й не таке можемо.

Син попрощався з матір’ю і зачинивши двері опинився сам у квартирі. Дмитрик був не високого зросту, але тіло завжди намагався тримати у формі у свої 14 років, він міг зробите те,що було не під силу навіть досвідченому спортсмену. Знявши надокучливу шкільну форму та змінивши її на зручні шорти та футболку з яскравим написом “Nike”, Дмитрик пішов на кухню та поставив їжу до мікрохвильовки, поки вона грілася хлопець застрибнув на м’яке крісло і натиснув на кнопку. Процесор загудів, екран виблиснув і на ньому з’явився логотип компанії “Windows”, заграла мелодія, яку радий чути, будь-який молодий та досвідчений геймер. Не встиг Дмитрик всістися зручніше,як почулася ще більш знайома мелодія його мобільного. Це був Павло, найкращий друг Дмитрика,вони давно спілкувалися, хоча перше їхнє знайомство було досить таки неприємним.

Хлопці ще з “юних” років на літні канікули їздили до своїх бабусь в село на заході України, яке мало досить цікаву назву Озерне. І все тому, що неподалік села було велике озеро, з чистою, прозорою водою, діти часто ходили туди купатися. І ось одного “чудового” дня,після обіду, Дмитрик йшов на озеро,порибалити,в той же момент на протилежній частині села, Павло зі своїми “головорізами” йшли на пошуки нової “жертви”.Напевно, у вас не виникає сумнівів хто ж стане наступною “ціллю”. В розпалі сварки Павло заступився за самотнього в той момент Дмитрика. З того часу вони спілкуються кожного дня і стіною стоять один за одного.

Дмитрик взяв трубку:

- Здоров, чуваче! Як ся маєш?

- Привіт, все чудово! Як сам?

- Тут таке діло…!

- Яке?

- Хотів тебе спитати про твої плани на літній відпочинок.

- О, в понеділок зранку буду виїжджати, так що чекайте!

- От згадаємо нашу “молодість”!

- Не можу дочекатись вже!

­- Ну добре, бувай здоровий, скоріше б понеділок!

- Бувай!

Дмитрик поклав слухавку і почав грати в улюблену стрілялку, коли почув як в замку дверей повернувся ключ. Це був батько, який прийшов після важкого трудового дня і знявши взуття шубовкнувся на диван. Олівець вийшов до зали:

- Привіт тату!

- О, привіт студенте,відмучився?

- Звичайно, тепер можна розслабитися.

- Я тут тобі подарунок привіз. – Мовив батько. Дмитрик давно хотів новий мобільний,але побачене не здивувало його, перед ним лежало ніщо інше, як книжка. Яскрава обкладинка, на якій намальований дивний чоловік з лупою, спочатку вона навіть зацікавила хлопчака, але все ж надмірної радості книга не викликала.

-Хм…“Записки Шерлока Холмса”? Десь я вже чув цю назву!

- Воно й не дивно, це ж світовий бестселер!

Хлопчик попрямував до своєї кімнати.

ІІ

Вихідні промайнули наче одна хвилина і настав день бажаної поїздки. Цього дня Дмитрик встав, як ніколи рано, швиденько зібрав речі, пішов до кухні і вмикнув чайник. Через декілька хвилин по квартирі роздався дикий свист, хлопчак залив пакетик чаю окропом, поки “напій британської еліти” охолоджувався, він швиденько змайстрував собі декілька канапок. Після сніданку він звично пішов вмиватися та чистити зуби. Потім натягнувши нову пару шкарпеток та вдягнувши джинси з футболкою, вирушив на автовокзал за квитками на маршрутку.

Хлопець підійшов до каси:

- Доброго дня. – Вічливо почав хлопчак.

- Доброго, - відповіла касирка, - що вам потрібно?

- Один квиток до Озерного будь-ласка.

- Нажаль квитків немає, дачний сезон самі розумієте.

- От халепа, що ж тепер робити?

- Нажаль не можу вам нічим допомогти. Наступний будь-ласка

Засмучений хлопець відійшов від каси. Коли почув за спиною.

- Кому в Озерне!? – Кричав пристаркуватий чолов’яга. Хлопчик зрадів, що все ж зможе дібратися до бабусі, тому вирішив підійти та запитати за поїздку.

- Доброго дня, це Ви до Озерного їдете? – Запитав Дмитрик

- Так я, є ще одне вільне місце.

- А скільки це буде коштувати?

- 20 гривень.

- Але в мене немає таких грошей. – Засмучено сказав хлопчак.

- Біс з тобою, зайцем поїдеш.

Дмитро рушив до невеликого мікроавтобуса. Знайшовши вільне місце, він всівся і вставив навушники до вух

Зазвичай дорога займає менше години, але сьогодні вона тягнулася,як ніколи повільно. Водій розвіз своїх пасажирів до місця призначення і тільки тоді виїхав на пряму дорогу до Дмитрикового села. Динамік “таксі” розривався від пісень невідомого виконавця, але хлопчик не звертав на це ніякої уваги, уявляючи зустріч зі своїми давніми друзяками.

І ось момент зустрічі, вже під’їжджаючи до зупинки, він бачить знайоме йому лице. Павлик зустрів товариша щирою радістю. Низенький,кумедний хлопчак вирячив свої баньки на Дмитрика:

- Скільки літ, скільки зим? – Почав розмову Павло.

- Друже, як же давно ми не бачились? – Підтримав розмову Дмитрик. Тут неочікувано хтось постукав його по плечу. Це був Андрій, хлопчак, який вирізнявся з поміж інших своїм бійцівським характером. У віці 7 років, він вперше поїхав до військового табору, після цього його було важко впізнати. Накачані м’язи так і говорили: “Спробуй посперечатися зі мною”.

- Здоров Дімон!

- Андрюхо, який же я радий тебе бачити.

Друзі рушили на вихід з автовокзалу, коли Павло сказав:

- Хлопці за декілька хвилин, повинна наша красуня під’їхати. – Перериваючи хлопчачий діалог, про новий військовий фільм, сказав Павло.

Приблизно через 5 хвилин на зупинку прибув автобус, з якого вибігла Катруся. Худорлява дівчинка, вже трішки засмагла, вона швиденько підбігла до хлопців і обійняла кожного по черзі.

- Вся група в зборі! Ну що ж пора творити історію! – Вигукнув Андрійко.

Друзі рушили по домівках. Дмитрик підбіг до паркану і відчинив ворота. Раптом почулися дикі, швидкі рухи,ніби стадо слонів пробігло повз тебе, це був “Арчі”, велика вівчарка накинулася на Дмитрика і почала облизувати його з голови до п’ят. На порозі з’явилася бабуся, вона швидко відігнала пса і підіймаючи внука з землі, почала цілувати його.

- Ой,матінко рідна,який же ти худий став. Не годує тебе геть матір. – Почала сваритися бабуся. – Нічого, зараз ми тебе відгодуємо. – Продовжувала вона.

Дмитрик давно звик до такого ставлення з боку бабусі і вже не звертав на це особливої уваги.

Після обіду друзі зібралися в Андрійка вдома.

- Ну давайте, розповідайте, як справи у вас?Стільки часу не бачилися. – Почав бува Дмитрик.

- Та що там, все як завжди, дім-школа-дім. Думаю у вас все таке ж…

- Люди, я вам зараз таке розкажу. –Несподівано перервав товариша Павло. – Я ж раніше приїхав за вас всіх і таке дізнався!

- Ну і що ж? - Спитали всі дружно.

- Літом у селі стався випадок, був тут чоловік один, жив собі з сім’єю та біди не знав. Одного дня його син попросився піти на озеро з друзями, але батько відмовив, тоді хлопчак вирішив порушити заборону батька і пішов все ж з друзями.

- Ну і що було далі?- Спитав Андрій

- Далі сталося дещо справді страшне, хлопець втопився, друзі не змогли допомогти йому. Батько був дуже розгніваний і навіть накинувся на одного с друзяк нещасного, але його вчасно зупинили.

- О це то поворот, прям “Кримінальне Озерне” якесь.

- Після цього випадку місцеві бояться на озеро ходити, бо кажуть, що по вечорам там чути дивні звуки,якійсь дивні вогні. – Продовжив Павло. – Ніхто так і не розібрався у дивному випадку на озері.

-“Шамани” Озерного. – Зареготав Андрій.

- У мене тут книжка є, так в ній, такі ж випадки цікаві розслідуються. – Згадав Дмитрик. – Можливо хтось із вас захоче почитати?

- Хлопче, ти взагалі з нашої планети? – Скривлено глянув на товариша Павло

- Що?

- Літом? Книжки? Тобі сонце не припекло випадком?

- Моє діло запропонувати, ваше відмовитися.

- А давайте проведемо власне розслідування?Прочитаємо книгу і вперед на геройство. – Запропонував Андрюшка.

- Це дуже цікаво звичайно, але хлопці, ви не боїтеся цієї містики!? – Скривилась Катруся.

- Давайте завтра зранку зустрінемося, прочитаємо книгу і обдумаємо подальший план дій. – Висказав свою думку Дмитро.

- Вирішено!

Всі друзі підтримали задумку товариша і вирішили розійтися до наступного ранку. Ніч була напруженою і ніхто з молодих детективів не міг заснути, роздумуючи над майбутніми розслідуваннями. Вони не знали, що ці літні канікули вони запам’ятають на все своє життя.

ІІІ

Дмитрик ще спав, коли до кімнати зайшла бабуся, вона як завжди відчинила вікно, щоб свіже повітря надходило до домівки. Хлопчик відчув легенький протяг,який остаточно розбудив його. Коли він вийшов на кухню, на столі, під вишитим рушником вже стояло свіже молоко з ще гарячими пиріжками. Дмитрик кинувся за стіл, як кури на зерно, такого апетиту у внука бабуся не бачила вже досить таки давно.

- Дімоооон годі дрихнути, справи не чекатимуть! – Пролунало за вікном. Це був Андрійко. І тільки він взяв камінь до рук, щоб жбурнути його у вікно, та у цей момент виглянуло заїжине Дмитрикове обличчя.

- О,вже й наїстися він встиг, а друзі повинні чекати його! – Продовжив Андрійко.

- А котра зараз година?

- Вже 12:00 майже.

- Ось вона сила канікул. – Гигикнув Андрій

- Добро, чекаємо тебе у штабі..

- Це де в нас таке є?

- Так ти геть від світу відстав. Біля Павлусиного будинку,на дубі, зробили будиночок “шпигуна”.

- От і добре, скоро буду, чекайте!

За декілька хвилин Дмитрик з книжкою у портфелі прямував до запланованого місця зустрічі. Штаб розлігся на вітах старого дубу. Піднявшись, хлопчик побачив невеличкі двері. Зайшовши в них, перед ним з‘явилися старі матраци, які були сформовані наче крісла. На стелі будиночку висів старенький вентилятор, який був,скоріше, частинкою інтер’єру аніж засобом приборкання спеки.

- Всім доброго ранку! – Почав Дмитрик

- Привіт, сніданок смачний був? – Гигикнула Катруся.

- Дуже! – образливо відповів хлопчак.

- Годі жартувати,ти книжку взяв? - Спитав Павло

- Та він напевно так наминав, що і книжку забув! – Знову не витримала дівчинка.

- Годі, я сказав! – Голосом генерала мовив Андрій. – Так ти взяв книгу? – Продовжив.

- Так звичайно, ось вона. – Дмитрик дістав книгу з маленького портфелика.

- “Записки Шерлока Холмса”? Та це ж раритет якийсь. – Мовив Андрій

- Сам ти раритет, це світовий бестселер. – Обурився Дмитрик

Вся компанія, крім Андрія, дружно почала гортати сторінки книги та складати список детектива. Через годину діти вирішили зробити невеличку паузу.

- Робота роботою, а обід за розписом! – Не витримав Андрій і дістав бутерброди із кишені.

- Ми тут трудимося не покладаючи рук, а він тільки їсти може! – Розізлився Павло.

- В мене свої погляди на продуктивну працю.

- Смачного тоді! – Мовила Катруся.

- Дякую! – Голосно плямкаючи відповів хлопчак.

- Так, давайте підсумуємо, що ми маємо?

- Ми склали список подальших дій, які потрібні для виконання нашого розслідування. – Сказав Павло.

- Сьогодні ввечері потрібно піти і опитати односельчан, першим ділом підемо на вулицю Зелену, там найменше хат тому для першого дня нам вистачить. – Запропонував Дмитрик.

- Добре давайте зустрінемося о 16:00 на цьому ж місці. – Мовила Катруся.

- Так, всі згодні?

- Всі! – Мовили дружно.

Дмитрик прийшов додому біля двох годин та мав ще досить багато часу до наступної зустрічі з друзями. Так як у бабусі не було комп’ютера, за яким зазвичай хлопчик проводив вільний час, він вирішив почитати якусь газету. Відчиняючи шафу в якій завжди лежали газети, він натрапив на газету,яка здавалася йому новою. На першій сторінці була стаття, яка не зацікавила хлопця. Те що він побачив далі налякало його. На сторінці було фото того самого озера, на якому стався страшний випадок. Хлопчик почав читати статтю. Тепер ситуація стала для нього трішки яснішою, в статті говорилося:

Жертва води

Вчора у нашому селі,сталася страшна подія, на озері було знайдено зниклого хлопця. Виявилося, що він заплив занадто далеко і сил повернутися назад вже не було, так як вода була прохолодною у хлопця сталися судоми, які і призвели до смертельних наслідків. Друзі хлопця нічим вже допомогти не могли. Тому від імені нашої газети, висловлюємо наші співчуття батькам загиблого”.

Дмитрик вирвав статтю із газети і чекав на зустріч з друзями.

.

ІV

Друзі почали збиратися біля “пункту призначення” і рівно о 16:00 всі були в зборі.

- Так, давайте поділимося на групи, щоб легше працювалося. – Розпочав діалог Павло.

- Підтримую. – Потиснув руку товаришу Дмитрик.

Друзі підійшли на початок вулиці Зеленої. Будинки розкинулися по обидва боки вулиці.

- Давайте розійдемося. – Мовила Катя. – Я з Павлом піду в будинки праворуч, ви ліворуч, зустрічаємося через 2 години. Дітлахи розбіглися. Катруся з Павлом рушили до першого будинку.

- Доброго дня! – Мовили діти.

- Доброго! – Відказав господар

- Можна ми вам кілька питань задамо?

- Звичайно,що вас цікавить!?

- Ми розслідуємо справу про випадок на озері. Чи не могли б ви нам розповісти щось про це?

- Діточки мої, я нічого не знаю і знати не хочу!

- Але ви ж щось знаєте, правда?

- Можливо і знаю, але діти пошкодуйте себе та ваше здоров’я, залиште це дурне діло!

- Добре, до побачення, вибачте що потурбували.

В той час в будинку напроти Дмитро та Андрійко шукали щось, що допоможе справі.

- Добридень діду!

- Привіт хлопці, що ся привело вас в мої краї!?

- Цікавить нас випадок на озері, що літом стався.

- О, а давайте домовимось?

- Що ми повинні зробити? – Запитали хлопці.

- Дров мені нарубайте, а я тим часом розповім те що знаю.

- Згода! – Радісно мовили хлопці.

Вони вирушили на заднє подвір’я, на якому лежали сокира та великі дерев’яні брила.

- Ну що ж почнемо! – Запропонував дід.

Поки хлопці працювали дід розповів, як пішла його сусідка до лісу, після того випадку, та й натрапила на щось страшне, очі світяться, ричить. От вона й прибігла перелякана, нікому нічого сказати не могла, вночі вставала з просоння та й тікала від пропащих очей.

Вони й очухатися не встигли,як пройшли надані 2 години. Друзі знову зійшлися.

- Ну що у вас? – Спитали хлопці, витираючи піт.

- Та нічого, люди як показилися, при одній згадці про той випадок,нас виганяли і казали щоб ми не сунули носа у чужі справи!А у вас що?

- Та нічого, поки дрова рубали, так дід нам про містичну тварину у лісі розповів і про сусідку, яка після того випадку сама не своя.

Друзі почали повертатися, коли Дмитрик згадав про вирвану із газети статтю. Вона зацікавила друзів і вони вирішили навідатися до домівки батьків загиблого хлопця. На вулиці почало сутеніти, коли друзі підійшли до будинку.

- Ну що, будемо чекати? – Запитав Павло.

- Потрібно ближче підійти,звідси майже нічого не видно. – Сказав Андрій і швидкими перебіжками рушив до колодязя.

За годину спостережень нічого так і не сталося і діти вирішили повернутися додому.

V

Бабуся зустріла внука з переляканим обличчям.

- Ти де ходиш, не знаєш що в селі коїться?

- Що? – Здивовано запитав Дмитро.

- На окраїні села дитина зникла.

- Як так? Взяла і зникла ні з того ні з сього?

- Батьки відволіклися буквально на секунду, а коли повернулися то дитини й слід простив.

- І куди вона дітись могла?

- Ніхто не знає, все село на вуха підняли.

- Сподіваюсь, що все буде добре, я йду спати, втомився сьогодні, на добраніч бабусю.

- Солодких снів.

Наступного ранку друзі зустрілися біля будинку Андрія, всі були схвильовані вчорашніми подіями і кожен висловлював свої думки на рахунок того що сталося.

- Бабуся сказала, щоб сьогодні до сутінків була вдома. – Сказала Катруся.

- Що будемо сьогодні робити? – Запитав Павло.

- Потрібно спробувати знайти зниклу дитину, або ж якійсь докази,які домалюють картину злочину. – З розумним виглядом мовив Дмитрик.

Підійшовши до будинку, де вчора зникла дитина, детективи почали ритися в землі, шукати сліди від дитячих ніг,або ж просто загублені речі. Змарнувавши таким чином 2 години, компанія повернулася до дому ні з чим.

Наступні години вибили друзів із колії, в той час коли вони шукали докази в одній частині села,в іншій зникла ще одна дитина. Повернувшись додому Дмитро помітив бабусю,яка збирала його речі.

- Бабусю, а що це ти робиш?

- Не бачиш чи що? Речі твої збираю. Я вже батькам твоїм подзвонила, вони за тобою сьогодні ввечері приїдуть.

- Але навіщо?

- Ти бачиш, що в селі робиться, я хвилююся за тебе і не можу піддавати тебе небезпеці.

- Але ж бабусю, зі мною все добре, ми з друзями завжди ходимо разом і нічого нам не загрожує.

- Я тобі вже все сказала. – Махнула рукою бабуся, та пішла до своєї кімнати.

Батьки приїхали раніше ніж мали, Дмитрик навіть не встиг із друзями попрощатись. Він ніколи не відчував такого, страх в перемішку з відчуттям обов’язку перед тими кому потрібна допомога “Відчайдушних”.

Тато поклав речі сина до багажника, мама говорила з бабусею про якійсь рослини та городину і ось настав час від’їжджати.

- Дорогі батьки. – Почав Дмитрик. – Я розумію ваші переживання, але все ж я не хочу і не можу їхати до дому, ми з друзями маємо ще деякі не виконані справи.

- Які ж? Ти розумієш, що тут коється?

- Я все розумію, я вам обіцяю, що зі мною все буде добре, ми будемо гуляти тільки разом з друзями і не будемо влазити у неприємності.

- І що такі важливі справи?

- Так,але нажаль я не можу розповісти вам, які саме у нас справи.

Батьки разом з бабусею створили маленьку конференцію, на якій вирішувалася подальша доля розслідування та самого Дмитрика.

Дорослі піддалися на провокацію Дмитра і дозволили залишитися у бабусі ще на деякий час. Вони поки не знали, що буде коїтися далі, коли їхня машина мине табличку “Озерне”. Друзі звичайно зраділи, що один з мозколомів залишився з ними і вони зможуть продовжити їхні детективні справи не дивлячись на всі небезпеки.

VI

Хлопчик почав розбирати речі, коли почув розмову сусідок за парканом, вони були дуже схвильовані тим що сталося в селищі.

- Галю, що ж цьо в селі твориться?

- Ой, не говори, вже і на діток руку підіймають.

- Хто ж сьо може робити?

- Люди кажуть, що бачили чоловіка одягненого в чорний плащ, ніхто його лиця так і не бачив.

- Літом?Плащ? Цей світ зійшов з розуму. Але то таке, головне щоб діти в безпеці були, я то свою онуку вже до дому відправила.

Дмитрик вслухався в кожне почуте слово, його страшенно зацікавила ця розмова, тому він навіть не почув коли до кімнати зайшла бабуся.

- Дмитрику, ти їсти будеш?

- Що? – Нерозчув хлопчик.

- Вечеряти будеш сьогодні?

- О, так, зачекай будь-ласка за кілька хвилин буду.

Але коли хлопчик повернувся до вікна, бабусь вже не було, на лавці залишився тільки сірий кіт,який дуже любив коли сусідські бабусі пліткуючи чухали йому під вушком. Хлопчик зачинив вікно та пішов вечеряти. За вечерею бабуся не обмовилася з Дмитриком ні словом, ще зовсім юний детектив задумався над дивним чоловіком у плащі.

- Хм…Якщо чоловік був у плащі, то він явно не хотів, щоб селяни бачили його обличчя, тому цілком логічно, що саме він може бути викрадачем дітей. – Подумав хлопець. – Потрібно розповісти друзям, можливо в них є якісь догадки хто це може бути.

Цієї ночі Дмитро спав, як вбитий, робота зморила хлопця, тому на наступний ранок він встав з новим запасом сил. Виходячи з кімнати він почув розмову бабусі,яка говорила з сусідкою на лавці біля будинку.

- Що знов? Не може такого бути! – Говорила бабуся. – Всі батьки біля своїх чад сидять, не випускають їх нікуди, як же вони тепер зникати можуть.

- Гадки не маю, але це мені здається занадто дивним.

Далі Дмитрик слухати не став і пішов назад до кімнати. Дістаючи мобільний з кишені він набрав номер Павлика.

- Алло, привіт, ти вже знаєш, що сталося?

- Так, це просто жах.

- Мені здається, що я починаю розуміти картину злочину, чи не міг би ти принести карту селища на нашу сьогоднішню зустріч?

- Я намагатимусь, але нічого обіцяти не можу.

- Все, до зустрічі!

- Бувай!

Дмитрик поклав трубку і взявшись за голову, почав формулювати свою здогадку. Через годину вся компанія “Відчайдушних” зібралася в штабі. Павло дістав карту з кишені, інші сиділи і не знали, що ж буде далі. Дмитрик дістав олівця і почав розмічати

лініями по карті.

- Ось дивіться, перше викрадення було на вулиці Незалежності, правильно?

- Ну…так. – Мовив Андрій

- Друге викрадення сталося на вулиці Грушевського, та третє на вулиці княгині Ольги.

Дмитрик взяв олівець і з’єднав точки, те що було далі здивувало друзів, на карті вималювався рівний трикутник. Компанія заклякла.

- Це вже точно якась містика! – сказала Катруся.

- Якщо подумати, ми можемо визначити місце наступного злочину. Ми в таборі навчилися координуватися на місцевості, тому якщо провести лінії з вершин ми і виявимо наступну жертву злочинця.

- О, ні, ні, тільки не це!

- Що сталося?

- Наступною буде моя сусідка навпроти. – Сказав Андрій.

- Нам потрібно встановити чергування. Андрію послідкуй за будинком ввечері, а ми підстрахуємо тебе вдень. Згода?

- По рукам.

VII

Ввечері Андрійко спостерігав за тим, що коїться в будинку навпроти. Все було спокійно, аж тут із-за воріт з’явилася не висока дівчинка і попрямувала в бік лісу. Андрійко швидко зорієнтувався в ситуації і надягнувши кросівки вибіг з хати та попрямував за дівчинкою. Час від часу вона повертала голову, щоб зрозуміти, що її ніхто не переслідує, але Андрійко був ще той “боєць” і він швидко ховався за деревами та криницями. Останнього разу дівчинка оглянулася і хлопець знову вдало зник, але висунувши голову,побачив, що дівчинка зникла, ніби її там і геть не було.

Наступного ранку виявилося, що Марина, так звали дівчинку, не повернулася і стала четвертою жертвою злочинця.

Компанія зібралася після обіду. Дмитрик, як завжди після бабусиної їжі важко пересовував ноги, хоча сьогодні він прийшов раніше за всіх. Коли всі зібралися, на першому місці було питання останньої жертви.

- Андрію, ти бачив хто це зробив? – Запитала Катруся.

- Ні, Марина сама вийшла з дому і пішла в бік лісу, також вона часто оглядалась ніби боялась,що за нею хтось спостерігає. Коли вона озирнулася в останнє я заховався, але коли визирнув її вже ніде не було.

- Ну це точно містика якась. Я вже навіть не знаю чого чекати далі.

- Мені здається,що тут не в містиці справа, хтось керує дітьми, але я поки не знаю як, це схоже на гіпноз,чомусь вони зникають саме ввечері.

- Кому це потрібно?Навіщо викрадати дітей, якщо не просити ні викупу, нічого. – Здивовано запитав Дмитрик.

- Можливо, справа зовсім не у грошах, можливо хтось просто хоче помститися за щось, я навіть не знаю. – Швидко промовила Катруся.

- Катю, ти геній! – Вигукнув Павло. – Згадайте випадок на озері, тоді друзі не допомогли хлопцю і дядько Євген тоді погрожував, що помститься всім, але ніхто не слухав його слів, мало чого скаже чоловік від горя. – Продовжив він.

- Точно, як ми раніше цього не зрозуміли?

- Потрібно терміново бігти до дільничного, поки ще хтось не зник. Але де його зараз шукати?

- Ходімо до магазину він часто “каву” попиває там.

Друзі рушили до магазину, по дорозі вони обговорювали подальший план порятунку дітей.

Коли компанія підійшла до будівлі з надписом “Гастроном”, вони побачили сидячого за столом товстуна, це і був дільничний. Діти підійшли до нього.

- Доброго дня Василю Петровичу! – Мовили дружно.

- Дітвора, який же я радий вас бачити! – З певною веселинкою у голосі мовив міліціонер.

- Ми на рахунок зниклих дітей! – Почав Андрій

- Дітоньки, що ви можете знати, ви ще такі юні, йдіть краще в іграшки пограйтеся.

- Але ми знаємо…!

- Геть я сказав, або зараз до відділку заберу! – Гаркнув чоловік.

Діти повернулися до дому зовсім знесилені та засмучені. Ніхто не вірив їм, хоча вони були одними хто міг врятувати дітей.

- А пам’ятаєте жінку, яка в лісі когось бачила, можливо вона нам скаже де саме вона зустріла звіра?

- Хороша ідея, але пропоную зробити це завтра, сьогодні всі вже дуже втомлені і нормального діалогу не буде.

VIII

Наступного дня “Відчайдушні” рушили до будинку жінки, яка глянула у очі “смерті”. На порозі їх зустріла велика вівчарка, яку хлопці вирішили лишній раз не турбувати, на гавкіт собаки з будинку виглянула дочка жінки.

- Чого вам треба?Забирайтеся звідси. – Крикнула вона.

- Нам потрібна Ніна Василівна, ми займаємося зниклими дітьми.

- Вона не говорить навіть зі мною, навряд чи вона скаже щось вам.

- А можна ми хоча б спробуємо.

- Ну добре, тільки будьте обережні, після того випадку вона не в собі.

Хлопці зайшли до будинку. Катруся в той день залишилася вдома, тому що трішки прихворіла. На великому ліжку під грубкою лежала жінка.

- Добрий день! – Мовив Павло. У відповідь була тиша.

- Вибачте, але нам потрібно знати кого саме ви бачили у лісі, ми розуміємо, що таке згадувати вам не хочеться, але тільки ви можете врятувати зниклих дітей. - Жінка повернулася до хлопців.

- Діти, воно було велике, але це була не тварина, я чітко бачила людські обриси. – Почала жінка.

- А ви не пізнали його лиця, можливо очі…! – В той момент жінка почала труситися і голосно заплакала. На цей вереск прийшла дочка жінки і попросила нас піти.

- От потрібно тобі було про очі питати, тепер ми нізащо не дізнаємося хто це зробив! – Почав Дмитрик.

- Але ви чули, що це була людина, а не тварина, як говорили про це селяни. – Раптом у кущі щось зашивелилося.

- Хлопці ви це чули? – Здивовано запитав Дмитрик.

- Що саме? – Підійшов до хлопця Андрій.

- Мені здається що в кущах щось є!

- Та тобі певно здалося, кожен день з цією містикою водимось, пора б вже звикнути! – Заспокоїв товариша Павло.

- Мені потрібно відпочити! – Сказав Дмитрик.

- Ходімо додому, ми всі втомилися.

Друзі рушили по домівках. Дорогою вони намагалися відійти від теми з розслідуванням, але цього їм не вдалося. Зайшовши до своєї кімнати, Дмитрик побачив записку, яку він зразу розгорнув та почав читати:

Дата добавления: 2015-07-19