Структурно-функціональні особливості шкіри у тварин

Огляд літератури

Шкіра як одна із важливих складових частин організму, вкриваючи тіло тварини ззовні, виконує суттєву роль у підтриманні гомеостазу. Вона представляє собою епітеліально-сполучнотканинний орган.

До складу шкіри входять: епідерміс (епідермальна частина), власне шкіра або дерма (сполучнотканинна частина), та підшкірна жирова клітковина (гіподерма).

На поверхні, у безпосередньому контакті з навколишнім середовищем, знаходиться епітеліальний шар, або епідерміс (epidermis), який має ектодермальне походження. Основу епідермісу складає багатошаровий плоский зроговілий епітелій, який утворений п’ятьма шарами:

– ростковому шарі епідермісу;

– Шипуватий шар;

Наступні три шари: зернистий, блискучий та роговий об’єднані в зроговілий шар.

Епідерміс з дермою сполучається за допомогою базальної мембрани. В ній можна виділити наступні шари: базальну цитоплазматичну мембран, які містить опорні полудесмосоми базальних клітин; прозору пластинку; щільну пластинку та щільний шар, який містить опорні фібрили.

Під епідермісом розташована дерма або власне шкіра (dermа, s. Corium), яка виникла із мезодерми. Вона утворена волокнистою сполучною тканиною,містить волосяні фолікули й шкірні залози та пронизана численними кровоносними судинами і нервами. В дермі розрізняють сосочковий та сітчастий шари, які утворені еластичними і колагеновими волокнами. Волокна це є ущільнені пучки множинних білкових фібрил, які синтезуються клітинами сполучної тканини фібробластами. Вони забезпечують міцність при розтягуванні та невелику еластичність дермі. Серед білкових фібрил 80% складає колаген і 4% еластини.

Третім, найглибшим шаром є підшкірний шар або підшкірна основа (hypodermа, s.Telasubcutanea) Вона утворена пухкою сполучною тканиною, має мезодермальне походження і містить значну кількість жирових клітин. Всі три шари шкіри представляють собою функціональну та структурну єдність і разом з її похідними утворюють загальний шкірний покрив, integumentum commune.

Товщина шкіри у тварин має різні розміри і має значні регіональні відмінності у собак та кішок і залежить від породи та індивідуальних характеристик особини. В цілому товщина шкіри зменшується у напрямку від спини до живота. У всіх свійських тварин на дорсальній частині тіла, особливо на голові та шиї, помітна смуга товстої шкіри, яка в залежності від породи може бути більш чи менш вираженою. Подібне утворення є відсутнім у кішок.

У результаті повного оволосіння, шкіра собак та кішок утворює численні складки, які утворюють типовий контур поверхні тіла. Ці складки плоскі та вкриті волоссям і мають певний малюнок, який має регіональні відмінності. На спині складки мають грубу структуру, в межах живота досить тонкі і утворюють вторинні складки. На бічних поверхнях тіла спостерігається перехідний тип. Складки утворюються епідермісом та поверхневим сосочковим шаром дерми.

Функції шкіри тісно пов’язані з роботою всіх органів та систем організму. Вона виконує найрізноманітніші функції, що пов’язані з обміном речовин. Вона виводить шлаки, приймає участь у водно-сольовому, вуглеводному та білковому обміні. Доведено її велике значення в роботі імунної системи. В шкірі проходять хімічні реакції, які починаються або завершуються в інших органах і системах організму. Тут синтезується речовини, такі як меланін, вітамін В, кератин, секрети сальних залоз, деякі ферменти.

Однією з найважливіших функцій шкіри є захист організму від шкідливої дії навколишнього середовища. Шкіра захищає організм від механічних пошкоджень (синців, тиску, порізів), регулює температуру тіла, захищає від радіаційного впливу.

Шкіра є органом терморегуляції: 80% тепловіддачі проходить через неї шляхом випромінювання променів та випаровування поту. Шкіра тим самим регулює обмін тепла між організмом та зовнішнім середовищем. Шкіра є депо крові, близько 10% якої знаходиться в шкірі. Основні функції шкіри: захисна, амортизаційна, видільна, терморегулююча, синтезуюча, дихальна, сприймаюча (чутлива), абсорбційна, депонуючи.

Однією з багатьох функцій шкіри є її участь у сприйнятті зовнішніх подразників. У ній є рецептори, подразнення яких викликає тактильні (дотик, тиск), температурні (тепло, холод) та больові відчуття.

Дата добавления: 2015-07-19