Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Шляхи подолання девіантної поведінки

Читайте также:
  1. Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи.
  2. Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи.
  3. Лекція 2. Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу, її зміст і шляхи формування (2 год.).
  4. Основні принципи етики і поведінки аудитора/бухгалтера
  5. ПОНЯТТЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ
  6. Порядок надання населенню інформації про наявність загрози або виникнення НС, правил поведінки та способів дій в цих умовах
  7. Правила поведінки керівника у конфліктній ситуації.

Сутність і діагностика девіації (відхилення) підказують ефективні шляхи її подолання. При цьому важливо виходити з категорії правової поведінки з урахуванням її норми і патології. Ця поведінка є складовою людської життєдіяльності загалом, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єктивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).

Подолання девіантної поведінки починається із запобігання їй. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади:

1) профілактики;

2) власне запобігання;

3) запобіжних заходів.

На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо, й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.

Профілактика правопорушень має такі основні цілі:

1) обмеження впливу негативних факторів;

2) вплив на причини злочинних проявів;

3) вплив на мікросередовище;

4) вплив на особистість, здатну на злочин.

Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки щодо проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування всіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Ідеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику особистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (рецидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинного характеру; відображення географії злочинності та інших правопорушень, відхилень тощо.

Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільно корисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу.

Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця.

Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на цьому етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер).

Ідеться про зареєстровану і приховувану (латентну), незареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.

Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.

Структура особистості злочинця включає:

1) соціально-демографічні ознаки;

2) кримінально-правові ознаки;

3) соціальні прояви у різних сферах життя;

4) моральні властивості;

5) психологічні особливості.

Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення через творчість.

Працюючи над перевихованням злочинців, долаючи їх опір суспільним інтересам, соціальні структури розрізняють такі типи злочинців:

1) найнебезпечніші (активно антисоціальні, «професіонали», рецидивісти);

2) небезпечні (пасивно асоціальні);

3) нестійкі, втягнуті у злочинне середовище;

4) ситуативні, які діють залежно від ситуацій, у які вони потрапляють.

Сім'я, школа, система освіти, засоби масової інформації, громадська думка, трудові колективи, ще ширше соціальні інститути, соціальні спільноти, відносини між ними, суспільство загалом — такий перелік суб'єктів (носіїв) цілеспрямованого впливу на людей, які тяжіють до деформацій особистості, що призводять до правопорушень і злочинів, задля їх удосконалення, позбавлення негативних рис.


Дата добавления: 2015-07-19; просмотров: 36 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Соціальна діагностика девіантної поведінки| Соціологія девіантної поведінки як наука: об'єкт, предмет, сутність і зміст

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)