Про зарваницьку чудотворну ікону Божої Матері

На галицькому Поділлі, над рікою Стрипою, в Підгаєччині, посеред пахучих гаїв і лісів, на зелених левадах лежить село Зарваниця. Воно з давніх-давен славне і знане в усій Галичині з чудотворної ікони Матері Божої. Рік-річно приходили там тисячі паломників, аби помолитись перед чудотворною іконою Пречистої Діви Марії і просити її помочі, опіки і покрова.

Про початки села Зарваниця збереглись поміж людьми два перекази.

Один переказ про повстання Зарваниці оповідає, що колись дуже давно прийшли сербські ченці на те місце, де сьогодні Зарваниця. Поселившись тут, з часом вибудували над джерелом невеличку деревяну церковцю в честь Пресвятої Тройці. Незабаром і люди осідали в сусідстві манастиря й так повстала оселя, що її від ченців Сербів названо "Сербаниця", а відтак ця назва змінилась на Зарваниця.

Інший переказ більш правдоподібний і поетично оспіваний нашим галицьким поетом В. Щуратом. Ось початок переказу:

"З татарських рук приймав смерть Київ.

Чого живцем вогонь не виїв,

Ішло під меч, ішло в неволю,

Втік лиш один чернець на волю"."

Зайшов він аж на галицьке Поділля, і вкінці пристав у лісах над рікою Стрипою, бо не було сили йти далі... Була темна, літня ніч, як змучений чернець тяжкою і довгою дорогою, спрагнений, голодний і з пораненими ногами впав у знесиллі над рікою. Відпочивши, пішов до ріки, напився води і обмив собі рани, відтак клякнув, зложив руки до молитви і, звернувши очі до неба, молився:

"О, Ти, що в найприкрішій хвилі

Ведеш усіх до свого Сина,

Моя Провіднице єдина,

Вкажи мету моїм дорогам,

Моїм стражданням і тривогам..."

Помолившись і заспокоївшись надією на поміч Небесної Неньки, чернець положився на траві й заснув. Рано вставши зі сну, він любувався чарівною красою природи. Нараз зауважив якийсь блиск, недалеко. Пішов туди і найшов сяючу блискам ікону Пречистої, що стояла над джерелом чистої води. Чернець клякнув перед іконою і молився гаряче, а по молитві призадумався над своїм сном. Він бачив у сні, як Мати Божа зійшла до нього, а кругом Неї ангели. Чернець упав перед нею на коліна і підніс руки в гору, Вона подала йому свій омофор і ним піднесла його. Тепер зрозумів усе, і каже собі:

"...Отут зрівнявся я з метою! –

...Тут я молитись буду,

Щоб на всяк час для всього люду

Моя мета – метою стала.

А місце, де крізь сон зарвала

Край риз святих слаба десниця,

Нехай назветься – Зарваниця".

Згодом чернець побудував у тім місці каплицю і в ній примістив чудотворну ікону Матері Божої. Біля неї згодом повстала велика оселя – село Зарваниця.

Цей переказ про повстання Зарваниці більш рідний для нас, а його правдивість стверджував би ще й переказ про теребовельського князя, що заблудив на ловах, а блукаючи, занедужав. У блуканині зустрів чоловіка, який сказав йому, що недалеко живе пустельник, він має чудотворну ікону, а з-під каплички витрискує джерело цілющої води. Люди з різних сторін ідуть туди. І хто помолиться перед іконою і напється тієї води – той стає здоровий.

І той чоловік радив князеві вибратися туди, щоб у Матері Божої виблагати собі здоровя. Князь післав слуг, щоб привели пустельника з іконою і з водою. Але пустельник сказав князівським слугам: Як князь хоче бути здоровим, хай сам приїде до ікони Пречистої Діви Марії. Вибрався князь сам. Йому назустріч вийшов пустельник, виніс ікону, освятив воду, дав напитися князеві, і князь чудом, в одній хвилині став здоровим. Переказ не каже, котрий це був князь, але із обставин і часу втечі черця бачимо, що це мусіло статися тільки після татарського нападу на Україну, отже це міг бути князь Василько, або котрийсь інший із Романовичів.

Обидва перекази говорять про дуже давнє походження чудотворної зарваницької ікони Богоматері і її початок сягає напевно ІХШ століття.

Та не тільки перекази, але й історичні записки говорять про давнє походження Зарваниці і чудотворної зарваницької ікони Матері Божої. З тих записок знаємо рівнож і про напад Турків на Зарваницю в давній давнині, про спалення церкви, манастиря і села. Та на пожарище знову повернулися ченці і люди, поставили церкву і манастир. Та й ця церква пішла з вогнем, а на її місті стоїть сьогодні хрест, а нову церкву поставлено у виді хреста в іншому місці і то вже муровану, а саме в 1754 р. В часі Першої світової війни – згорів манастир.

Чудотворну ікону Божої Матері перенесено з каплиці над цілющим джерелом до мурованої церкви. Вона тепер приміщена над лівим бічним престолом. Там сяє серед золотих і срібних дарів, зложених у подяку за одержані чудесні ласки. На місці давньої деревяної каплички, над джерелом – сьогодні стоїть мурована капличка, а з-під неї й далі витрискує джерело свіжої, здорової води і наче представляє ті джерела небесних благодатей, що невидимо спливають з ікони Богоматері на всіх, що перед нею Божу Матір помочі просять.

В 1867 р., за тодішнього пароха Зарваниці, о. Порфірія Мандичевського, укороновано чудотворну зарваницьку ікону Богоматері, короною привезеною з Риму, а кардинал Іван Сімеоні виєднав у тодішнього Папи Пія IX, відновлення відпусту для всіх, хто відвідає зарваницьку церкву, висповідається, прийме Св. Причастя і помолиться в наміренні Святішого Отця. Відпуст починається на Вознесення Господнє і триває у всі неділі і торжественні свята, включно до Покрови Пречистої Діви Марії.

В 1742 році був у Зарваниці тодішній митрополит Атаназій Шептицький. Молячись перед чудотворною іконою, уложив прекрасну молитву до Матері Божої в зарваницькій іконі. В тій молитві виявляє найглибше почитання до Богоматері, та між іншим каже: "...Отже недужі за Твоїм посередництвом відзискують здоровя, горем прибиті дізнають полекші, всі, що Тебе в молитвах почитають і Твого Покрова шукають – доступають у Тебе благодатей..."

Вірну копію зняв у Зарваниці львівський артист-маляр Т. Попіль. У честь зарваницької чудотворної ікони є давня пісня, зложена народом, в якій оспівують дізнані чудесні помочі в різних людських терпіннях і клопотах. Наведу кілька строф тієї пісні:

"Там у гаю, серед борів, 3 давен-давна прибігають

В селі Зарваниця Там люди з мольбами.

Є чудесна Мати Божа І падуть перед іконов

Й цілюща криниця. Славную чудами.

І дізнають там ласк з неба

Потіх в утрапліннях,

І дізнають там полегші

Недужі в терпіннях..."

А чи ми, зберігаємо набожність до наших рідних чудотворних ікон Матері Божої і, чи цього духа набожности, вщіплюємо у серця наших дітей? Чи в наших хатах, у наших мешканнях, є хоч одна чудотворна ікона з котрогось славного відпустового місця в Україні? Та, мабуть, є й поміж нами і такі люди, що забули про свої рідні чудотворні ікони, ікони Тієї, що Її ще з часів Ярослава Мудрого весь наш хрещений народ, славить як Царицю українського народу.

Дата добавления: 2015-07-17