Ред.]1925—1928: Літературна дискусія

1925 року почалася відома літературна дискусія, яка тривала до 1928 р. Початком її вважають статтю Г. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» (Культура і побут 1925, 20 квітня) та відповідь на неї М. Хвильового. Зеров-критик стає на бік М. Хвильового. Програма М. Зерова вимагала усвідомлення, осмислення й засвоєння багатств української національної традиції, адже це дасть змогу тверезо й реально оцінити багатьох сучасних літературних авторитетів, перенести на український ґрунт кращі твори європейської класики й сучасної літератури, що, в свою чергу, піднесе «планку художності» і, врешті-решт, встановить атмосферу здорової літературної конкуренції, а не кон'юнктурного протегування. «Ми хочемо, — наголошував М. Зеров, — такої літературної обстановки, в якій будуть цінитися не маніфест, а робота письменника; і не убога суперечка на теоретичні теми — повторення все тої ж пластинки з кричущого грамофону, — а жива й серйозна студія літературна; не письменницький кар'єризм „человека из организации“, а художня вибагливість автора перш за все до самого себе».

Саме це й викликало зливу заперечень. Особливо дратувала опонентів М. Зерова його вимога замість гурткового протекціонізму запровадити здорову літературну конкуренцію.

Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях.Григорій Майфет 3 липня 1927 року так писав Зерову про настрої в Харкові: «Взагалі літературна ситуація жахлива. Тичина каже: „Мені шкода не того, що я нічого не друкую, а того, що я нічого не пишу для себе…“».

Окремими виданнями в Україні вийшли книжки «Антологія римської поезії» (1920), «Камена», «Леся Українка», «Нове українське письменство» (1924), «До джерел» (1926), «Від Куліша до Винниченка» (1929).

О́свальд Бу́рґгардт (*4 жовтня 1891, с. Сербинівка, Волинь — †30 жовтня 1947, Авґсбурґ, Німеччина) — український поет, перекладач, літературний критик. Свої твори публікував під псевдонімом Юрій Клен. Батько українського перекладача та редактора Вольфрама Бургардта.^[1]

Народився в родині німецького купця-колоніста. 1911 р. вступив до Київського університету, де дістав ґрунтовну філологічну освіту (студіював західну та слов'янську філологію, історію літератури). 3 початком першої світової війни його депортовано до Архангельської губернії. Повернувся до Києва у 1918 р., закінчив університет (1920), і його прийнято до аспірантури при дослідному інституті УАН. Викладав разом із М. Зеровим у соціально-економічному технікумі с. Баришівки.

Вже в 20-ті роки розкрилися ті особливості його манери письма, що зближували Юрія Клена з неокласиками: досконале володіння мистецькою формою, своєрідний панестетизм.

У Київському інституті народної освіти створив кафедру прикладного мистецтва (1930—1931), брав активну участь у роботі ВУАН.

З 1931 року живе та працює в Німеччині, тісно співпрацює з поетами, що об'єднувались довкола «Вісника» Д. Донцова. Захистив докторську дисертацію «Головні мотиви творчості Леоніда Андрєєва» (1936).

У роки Другої світової війни служив за перекладача при штабі 17-ї армії. З 1943 р. працює викладачем в Українському вільному університеті (Прага), згодом — в Інсбруцькому (Австрія).

Дата добавления: 2015-07-16