Післямова

Зробимо декілька зауважень.

Б. Рибаков працює в полі російської радянської історичної науки, тому для нього природно використовувати такий штучний термін як «древнерусский» для позначення всього, що відноситься до давньої історії східного слов’янства. (З таким саме успіхом можна використовувати слова «давньоукраїнський» або «давньобілоруський».) Також треба зазначити, що слово «русский» в цьому тексті використовується лише у значенні «руський», а не «російський».

Для автора дуже гостро стоїть питання боротьби з твердженнями так званих норманістів, що не може не відбитися на його об’єктивності. Але спростовуючи (не без успіху) їх теорії, автор не усвідомлює, що поводиться так само по відношенню до питання існування «древнерусской народности». Наведемо його власні слова щодо норманізму: «Теории здесь нет; гипотезой это тоже нельзя назвать, так как преподносились эти выводы не как один из возможных вариантов, а совершенно безапелляционно, как явная и не требующая доказательств аксиома.» [c. 296]. Подібним чином автором некритично підтримується і пропаґується «теорія» про «єдину давньоруську народність», з якої нібито пізніше «вычленились украинцы и белорусы» [c. 90, 578]. (Дивно, коли з «єдиної» народності раптом «вычленяется» її осердя.) Саме тому авторові не вдається переконливо розв’язати питання існування Руської землі у вузькому значенні і робиться висновок, що таке використання — згадка про минулі часи (VI-VII ст.).

В книзі автор влучно пише: «Утверждать на основании единственной фразы (правда повторяемой как рефрен) “от варяг прозвася Русская земля”, что норманны явились создателями Киевской Руси, можно было тогда, когда история ещё не стала наукой, а находилась на одном уровне с алхимией» [c. 304]. Так само не можна стверджувати, що за якихось триста років (середина IX — середина XII ст.) існування єдиного політичного утворення «Руська земля» на величезних просторах Східної Європи сформувалася єдина народність. І те, що після розділення Київської держави на окремі князівства, назви «Русь», «Руська земля» використовувалися в текстах самих східних слов’ян як назва Середньої Наддніпрянщини і не поширювалися на інші території, свічить на користь протилежної думки. (Автор рефреном повторює текст «Слова про загибель Руської землі» [с. 59, 589], зовсім не звертаючи уваги на те, що цей текст аж ніяк не може слугувати доказом. Перша частина «Слова...» поетично описує «красоти Руської землі», а перелік народів починається зі слів «Отселе...», що у уважного читача, якого вже попереджено про існування вузького значення слів «Руська земля», має викликати запитання: звідкіля саме? До того ж в закінченні «Слова...» вже не йдеться про Руську землю, лише про релігійну єдність: «...то все покорено було богомъ крестияньському языку...». [див. переклад тексту «Слова...»])

Найцікавішим є твердження автора про вражаючий збіг двох карт, що відтворюють події, віддалені у часі на 500 років (VII та XII ст.). Подивимося на третю карту, яка відстоїть від останньої на ті самі 500 років (XVII ст.). Порівнявши ці карти, можна лише повторити слова Б. Рибакова. «Мы видим поразительное совпадение между ними...» [с.73].

І на сьогодні питання існування «этнографической общности» [c.73] Руської землі у вузькому значенні залишається відкритим.

Див. також:

А.І.Генсьорський. Термін «Русь» (та похідні) в Древній Русі... (1962).

Руська земля у вузькому значенні за А. Насоновим.

А. М. Робінсон. «Руська земля» в «Слові о полку Ігоревім» (витяг з книги, 1980).

Ірина Жиленко. До історії використання топоніму "Русь", "Рóссія" в українській історіографії...

На інших сторінках:

Руська земля у вузькому значенні за І. Данілевським.

// // //

Головна

© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
21.VIII.2001 (останні правки 27.VIII.2003)

Дата добавления: 2015-07-16