Читайте также:
|
Система прогнозних та програмних документів розвитку сільського господарства включає середньострокові (п’ятирічні): виробничі стандарти, аграрні паспорти, державну, галузеві та регіональні (Автономної Республіки Крим, обласні) цільові програми розвитку сільського господарства, місцеві (районні, (сільські, селищні) програми розвитку сільського господарства.
Стаття 11. Виробничі стандарти сільськогосподарської діяльності
Виробничі стандарти розробляються з метою екологобезпечного ведення сільського господарства та дотримання норм раціональної сільськогосподарської діяльності з урахуванням природно-економічних особливостей, збереження родючості грунтів, структури сільськогосподарських угідь, виробничої спеціалізації, екологічних обмежень, кон’юнктури на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, а також досягнутих рівнів освоєння сільськогосподарського потенціалу сільських територій країни, регіонів (Автономної Республіки Крим, областей), адміністративних районів.
Виробничі стандарти включають норми щодо: раціональної структури посівів з визначенням максимальних і мінімальних площ окремих сільськогосподарських культур (груп культур) при дотриманні вимог сівозмін; мінімальних і максимальних показників щільності утримання умовного поголів’я худоби, у тому числі корів, заходів щодо забезпечення земель від ерозії, виснажених, забруднених, засмічених, засолених, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур’янами, чагарниками і дрібноліссям та інших параметрів сільськогосподарської діяльності на сільській території.
Виробничі стандарти сільськогосподарської діяльності по регіонах (Автономній Республіці Крим, областях) і державі в цілому розробляються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства із залученням наукових установ та громадських організацій АПК і затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Виробничі стандарти сільськогосподарської діяльності для адміністративних районів розробляються обласними державними адміністраціями із залученням наукових установ та громадських організацій АПК і затверджуються на сесіях обласних і районних рад.
Виробничі стандарти сільськогосподарської діяльності для сільськогосподарських товаровиробників, які мають статус юридичної особи, розробляються за їх участю та встановлюються районними державними адміністраціями на основі виробничих стандартів, установлених для адміністративних районів.
Сільськогосподарські товаровиробники зобов’язані дотримуватися норм ведення сільськогосподарської діяльності, установлених виробничими стандартами.
Установлені виробничі стандарти є складовою аграрних паспортів.
Стаття 12. Аграрні паспорти
Система аграрних паспортів, як прогнозних документів розвитку сільського господарства, складається з аграрних паспортів адміністративних районів, зведених на їх основі аграрних паспортів регіонів (Автономної Республіки Крим, областей), галузей та сільського господарства країни в цілому.
Аграрні паспорти розробляються на п’ятирічний період і використовуються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування для прогнозування, визначення стратегічних цілей розвитку, розроблення місцевих, державної, галузевих і регіональних цільових програм розвитку сільського господарства, та контролю за використанням земельних і інших ресурсів сільських територій, сільськогосподарським виробництвом та продовольчим забезпеченням на місцевому, регіональному (Автономної Республіки Крим, обласному) і державному рівнях управління розвитком сільського господарства.
Аграрні паспорти адміністративних районів містять інформацію про затверджені виробничі стандарти сільськогосподарської діяльності, а також прогнозно-індикативні (планові) показники їх досягнення з урахуванням фактичного рівня освоєння сільськогосподарського потенціалу сільських територій району та стратегії розвитку сільського господарства району. Вони розробляються районними державними адміністраціями на основі прогнозів, планів і пропозицій господарюючих суб’єктів та сільських територіальних громад, з визначенням строків досягнення затверджених виробничих стандартів ведення сільськогосподарської діяльності відповідно до умов району.
Зведені аграрні паспорти регіонів (Автономної Республіки Крим, областей) розробляються обласними державними адміністраціями і містять інформацію про затверджені виробничі стандарти ведення сільськогосподарської діяльності, а також прогнозно-індикативні (планові) показники їх досягнення з урахуванням фактичного рівня освоєння сільськогосподарського потенціалу регіонів, а також стратегії розвитку їх сільського господарства.
Зведений аграрний паспорт країни в цілому розробляється центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства і містить інформацію про затверджені виробничі стандарти ведення сільськогосподарської діяльності, а також прогнозно-індикативні (планові) показники їх досягнення з урахуванням фактичного рівня освоєння потенціалу галузей і сільського господарства країни в цілому, а також стратегії їх розвитку.
Зведення показників аграрних паспортів здійснюється від району до держави з метою врахування місцевих умов і пріоритетів розвитку.
Взаємоузгодження та затвердження аграрних паспортів здійснюється від держави до району з метою забезпечення продовольчої безпеки держави і регіонів та пріоритетів державної аграрної політики.
При значних змінах умов ведення сільськогосподарської діяльності і/або ситуацій на ринках сільськогосподарської продукції та продовольства в аграрні паспорти можуть вноситися зміни.
Форми, перелік прогнозно – індикативних (планових) показників розвитку, порядок розроблення та внесення змін в аграрні паспорти визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 13. Програмні документи розвитку сільського господарства
1. Програми розвитку сільського господарства включають:
державну і розроблені на її основі галузеві та регіональні (Автономної Республіки Крим, обласні) цільові програми розвитку сільського господарства;
місцеві (районні, сільські (селищні) програми розвитку сільського господарства.
2. Державна, галузеві та регіональні (Автономної Республіки Крим, обласні) цільові програми розвитку сільського господарства передбачають:
виконання заходів щодо забезпечення продовольчої незалежності держави (регіону) та раціональної сільськогосподарської діяльності;
реалізацію національних і регіональних виробничих та соціально значимих проектів і заходів розвитку сільського господарства з метою досягнення прогнозно-індикативних показників розвитку, передбачених в аграрних паспортах.
3. Місцеві (районні, сільські (селищні) програми розвитку сільського господарства передбачають:
заходи щодо збільшення доходів сільських територій від сільськогосподарської діяльності за рахунок раціонального використання земельних, природно-економічних, ресурсних і територіальних переваг;
консолідоване цільове спрямування коштів місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, державних і регіональних програм та інших джерел, не заборонених законодавством, на реалізацію міжгосподарських і господарських виробничих та соціально значимих проектів, спрямованих на досягнення прогнозно-індикативних показників розвитку, передбачених в аграрних паспортах, а також дотримання виробничих стандартів сільськогосподарської діяльності.
Стаття 14. Державна, галузеві та регіональні цільові програми розвитку сільського господарства
Державна цільова програма розвитку сільського господарства визначає цілі й основні напрями розвитку сільського господарства на середньостроковий період, строки виконання, очікувані результати, обсяги та джерела фінансування, національні проекти та заходи щодо забезпечення їх виконання на весь період і за роками дії програми.
Розробка і реалізація державної та в її розвиток галузевих і регіональних (Автономної Республіки Крим, обласних) цільових програм розвитку сільського господарства здійснюється на основі відповідних зведених аграрних паспортів регіонів (Автономної Республіки Крим, областей) та сільського господарства країни в цілому і передує розробленню місцевих програм.
Порядок розроблення, узгодження, затвердження, виконання та звітування про хід і результати реалізації державної, галузевих та регіональних (Автономної Республіки Крим, обласних) цільових програм розвитку сільського господарства, внесення змін до них, врахування при розробленні планів соціально–економічного розвитку України, Автономної Республіки Крим та областей визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 15. Місцеві програми розвитку сільського господарства
1. Місцеві (районні, сільські (селищні) програми розвитку сільського господарства розробляються районними державними адміністраціями спільно з органами місцевого самоврядування за активної участі жителів, господарюючих суб’єктів сільської території, їхніх об’єднань.
2. Розроблення місцевих програм розвитку сільського господарства передбачає:
розроблення з урахуванням пропозицій суб’єктів господарювання, обговорення та затвердження концепції досягнення індикативних показників розвитку сільського господарства на основі аграрного паспорта адміністративного району. Концепцією передбачається використання земельних, природних, трудових, інших ресурсних і територіальних переваг для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції; поглиблення спеціалізації, концентрації та інтеграції сільськогосподарського виробництва з використанням механізмів кооперації, кластеризації та соціально відповідальної корпоратизації; підвищення трудової зайнятості населення; стимулювання органами державного й громадського самоврядного управління реалізації місцевих проектів у рамках виконання державної і регіональних цільових програм;
формування місцевих програм розвитку сільського господарства товаровиробниками здійснюються відповідно до затверджених аграрних паспортів району з урахуванням спеціалізації розміщення та якості земельних угідь;
розроблення за ініціативи сільських громад, обговорення, взаємоузгодження та затвердження середньострокових (до п’яти років) сільських (селищних) програм розвитку сільського господарства як комплексу бізнес-планів реалізації господарських, міжгосподарських і громадських спільних виробничих та соціально значимих проектів і заходів;
розроблення, обговорення, взаємоузгодження й затвердження середньострокових (на п’ять років) районних програм розвитку сільського господарства як зведеного на основі пропозицій сільських територіальних громад та господарюючих суб’єктів комплексу бізнес-планів реалізації спільних виробничих і громадських соціально значимих проектів та заходів;
коригування при необхідності прогнозно-індикативних (планових) показників аграрних паспортів, заходів і проектів програм з урахуванням зміни умов ведення сільськогосподарської діяльності.
3. Порядок розроблення, узгодження, затвердження місцевих програм розвитку сільського господарства та врахування їх при розробленні планів соціально-економічного розвитку адміністративних районів визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 16. Участь сільськогосподарських товаровиробників у виконанні програм розвитку сільського господарства
1. Органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування організовують виконання заходів програм і проектів спільно з громадськими об’єднаннямив галузях АПК та їх представництвами на місцях. Умови участі сільськогосподарських товаровиробників у виконанні заходів програм і проектів узгоджуються на засіданнях Агропродовольчої ради на основі досягнення згоди і оформляються міжгалузевою угодою.
2. Міжгалузевоюугодою передбачаються взаємні зобов’язання сторін:
суб’єктів господарювання – щодо дотримання установлених в аграрних паспортах норм сільськогосподарської діяльності та застосування санкцій при їх порушенні, а також участі в реалізації заходів програм і проектів з урахуванням спеціалізації, стратегій розвитку та інших умов діяльності господарств;
органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування – щодо стимулювання (у тому числі фінансового) виконання взятих суб’єктами господарюваннязобов’язань.
3. У відповідності з міжгалузевою угодою укладаються і виконуються контракти між суб’єктами господарювання (їх об’єднаннями) і органами державної виконавчої влади. Форми контрактів, а також порядок укладання контрактів визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 17. Відповідальність сільськогосподарських товаровиробників за недотримання установлених аграрними паспортами виробничихстандартів сільськогосподарської діяльності
1. Контроль за дотриманням сільськогосподарськими товаровиробниками передбачених аграрними паспортами норм ведення сільськогосподарської діяльності здійснюють органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади згідно з визначеними законами повноваженнями.
У разі виявлення порушення сільськогосподарським товаровиробником установлених аграрним паспортом виробничих стандартів орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади попереджає порушника про незабезпечення відповідних норм сільськогосподарської діяльності.
2. У разі недотримання виробничих стандартів до громадян та юридичних осіб застосовуються заходи дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності та відшкодування нанесених збитків згідно з законом у наступній послідовності:
- при повторному порушенні у наступному році за роком винесення попередження - адміністративне стягнення у вигляді штрафу;
- при порушенні у наступному році за роком накладання адміністративного стягнення - позбавлення права участі у програмах розвитку сільського господарства, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів відповідно до норм законодавства про державну підтримку сільського господарства;
- при системному порушенні сільськогосподарський товаровиробник
позбавляється статусу сільськогосподарського товаровиробника у судовому порядку.
3. Порядок застосування даної статті визначається Кабінетом Міністрів України у відповідності з визначеними галузевою угодою зобов’язаннями сторін.
Розділ IV
ОРГАНІЗАЦІЙНО–ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 18. Розвиток організаційно-правових форм господарювання
Юридичні та фізичні особи можуть створювати сільськогосподарські виробничі структури різних організаційно-правових форм господарювання. Вони можуть набувати майно та землю у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, згідно із законодавством.
Сільськогосподарські товаровиробники можуть працювати самостійно, або об’єднуватися в кооперативні, корпоративні та інші виробничі об’єднання та самоврядні сільськогосподарські, агропромислові формування.
Стаття 19. Виробничо-підприємницька діяльність сільськогосподарських товаровиробниківта їх соціальний захист
Держава створює економічні умови для розвитку всіх організаційно – правових форм господарювання, як юридичних, так і фізичних осіб: особистих селянських, фермерських господарств, сільськогосподарських підприємств та об’єднань, використовуючи як фінансово – економічні так і організаційні важелі державної підтримки їх розвитку.
Робота фізичних осіб у особистих селянських господарствах зараховується в трудовий стаж у порядку визначеному законодавством.
Стаття 20. Умови ведення сільськогосподарської діяльності
Усі сільськогосподарські товаровиробники та інші підприємства і організації приймають участь у соціальному її облаштуванні у способах визначених законодавством.
Розділ V
ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
Стаття 21. Земельні відносини у сільському господарстві та їх регулювання
Земельні відносини у сільському господарстві регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом, а також відповідними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Стаття 22. Інформаційна основа регулювання земельних відносин у сільському господарстві
Для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадян і юридичних осіб необхідною інформацією про землі щодо їх цільового призначення, обмеження у використанні, кількісні та якісні характеристики, їх оцінки, розподілу між власниками і користувачами, регулювання земельних відносин в Україні ведеться Державний земельний кадастр.
Ведення Державного земельного кадастру здійснюєтьсявідповідно до закону.
Стаття 23. Регулювання земельних відносин між власниками земельних часток (паїв) та суб’єктами використання земельних ділянок або прав на них
Земельні відносини між власниками земельних часток (паїв) та суб’єктами використання земельних ділянок або прав на них у сільському господарстві регулюються угодами між ними відповідно до законодавства.
Стаття 24. Земельний капітал у сільському господарстві
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходяться у державній, комунальній та приватній власності, функціонують в економічному обороті як земельний капітал, що забезпечується їхньою ринковою вартістю, за нормативною чи експертною грошовою оцінкою згідно з методиками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Правові засади проведення та регулювання оцінки земельних ділянок як земельного капіталу здійснюються відповідно до законодавства України.
Вартість земельної ділянки сільськогосподарського призначення включається до основного капіталу і є прибуткоутворювальним фактором виробництва.
Порядок включення вартості земельних ділянок в економічний оборот визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 25. Інституціональне забезпечення формування та функціонування земельного капіталу в сільському господарстві
Інституціональне забезпечення формування та функціонування земельного капіталу в сільському господарстві включає такі системи:
Державного земельного кадастру;
державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
оцінки вартості земельного капіталу;
обліку земельних активів.
Порядок створення та функціонування систем інституціонального забезпечення, формування та функціонування земельного капіталу в сільському господарстві встановлюється законодавством України.
Розділ VI
ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ
Стаття 26. Екологічні засади сільськогосподарської діяльності
Сільськогосподарська діяльність здійснюється способами, що не завдають шкоди навколишньому природному середовищу та здоров’ю людини.
Невід’ємною умовою сільськогосподарської діяльності є охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, задоволення потреб населення в екологобезпечних харчових продуктах.
Стаття 27. Екологізація сільськогосподарського виробництва
Екологізація сільськогосподарського виробництва спрямовується на:
розроблення і виконання заходів щодо запобігання негативному й екологонебезпечному впливу господарської діяльності на екологічний стан сільських територій, ґрунтів, довкілля та ліквідації наслідків цього впливу;
попередження забруднення ґрунтів і продукції рослинництва та тваринництва важкими металами, промисловими викидами, пестицидами й іншими агрохімікатами, радіонуклідами, токсичними хімічними речовинами;
забезпечення належного зберігання та використання органічних і мінеральних добрив та пестицидів;
сприяння розвитку органічного виробництва сільськогосподарської продукції, яке передбачає заборону використання синтетичних хімічних добрив, пестицидів і синтетичних ліків, шляхом запровадження системи державного стимулювання, фінансової підтримки, створення національного органу сертифікації сільськогосподарської продукції;
гарантування належної якості вітчизняних харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів відповідно до міжнародних стандартів;
організацію утримання тварин з урахуванням їх фізіологічних потреб, годівлі якісними та безпечними кормами;
застосування методів ведення тваринництва, що запобігають поширенню хвороб і паразитів, забезпечують нормативний рівень поголів’я худоби та птиці на одиницю площі;
забезпечення ветеринарно-санітарної й фітосанітарної безпеки, попередження негативного впливу фізичних факторів на довкілля;
зниження техногенного навантаження, підтримку природного потенціалу шляхом самовідновлюваного режиму природних процесів;
раціонального використання природних ресурсів на основі створення та впровадження інноваційних екологобезпечних технологій сільськогосподарського виробництва;
екологізація сільськогосподарського виробництва здійснюється шляхом запровадження базових агроекологічних вимог і стандартів ведення сільського господарства та контролю за їх дотриманням;
базові агроекологічні вимоги і стандарти ведення сільського господарства розробляються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства і затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації;
державний контроль за дотриманням вимог законодавства з питань екології, раціонального й екологобезпечного використання природних ресурсів здійснюється Державною екологічною інспекцією та її територіальними органами.
Стаття 28. Охорона земель сільськогосподарського призначення
Заходи з охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, захисту земель сільськогосподарського призначення від ерозії, селів, підтоплення й інших видів деградації здійснюються відповідно до державної і регіональних програм.
З метою захисту ґрунтів від ерозії та збереження їх родючості запроваджується науково обґрунтоване співвідношення земельних угідь (рілля, природні кормові угіддя, лісові та полезахисні насадження).
Суб’єкти господарювання різних форм власності, які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур, організовують виробничу діяльність згідно з затвердженими проектами землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь, розроблених відповідно до закону.
Стаття 29. Державний контроль за виконанням загальнодержавних і регіональних програм з охорони земель сільськогосподарського призначення
Державний контроль за реалізацією загальнодержавних і регіональних програм з охорони земель сільськогосподарського призначення, збереження й відтворення родючості ґрунтів та цільового використання коштів, спрямованих на їх виконання, здійснюється спеціальним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Контроль за зміною показників родючості ґрунтів провадиться на підставі даних агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Моніторинг родючості ґрунтів та агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення у системі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства ведеться уповноваженим державним органом та його територіальними підрозділами.
Стаття 30. Відшкодування шкоди, заподіяної власникам землі та землекористувачам
Відшкодування шкоди, заподіяної власникам землі та землекористувачам внаслідок забруднення ґрунтів важкими металами, радіоактивними й іншими небезпечними речовинами, засмічення території промисловими, побутовими та іншими відходами, здійснюється фізичними та юридичними особами, діяльність яких спричинила таке забруднення.
Порядок визначення та відшкодування шкоди, заподіяної власникам землі та землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 31. Економічне стимулювання та відповідальність власників землі та землекористувачів за здійснення заходів щодо збереження, відтворення й підвищення родючості ґрунтів
Економічне стимулювання власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, здійснюється за проведені ними власними коштами заходи щодо поліпшення екологічного стану земель сільськогосподарського призначення, їх охорони, збереження, відтворення і підвищення родючості ґрунтів.
Стимулювання здійснюється в межах державної й регіональних програм з охорони земель.
У разі використання земель власниками та користувачами, у тому числі орендарями, методами, що призводять до посилення ерозійних процесів і погіршення якісного стану ґрунтів та довкілля, застосовуються санкції відповідно до закону.
Порядок економічного стимулювання заходів щодо використання, охорони земель і підвищення родючості ґрунтів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розділ VIІ
ФОРМУВАННЯ І ВІДТВОРЕННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
Стаття 32. Відтворення матеріально-технічної бази сільського господарства
Просте відтворення основних засобів забезпечується амортизаційними відрахуваннями для накопичення фінансових ресурсів на повне і своєчасне оновлення основних засобів протягом терміну їх використання.
Фінансовими джерелами розширеноговідтворення матеріально-технічної бази та іншого майна є прибуток, позичкові кошти та фінансові ресурси, передбачені державними і місцевими бюджетами.
Стаття 33. Оцінка та переоцінка основних засобів сільського господарства
Оцінка основних засобів здійснюється бухгалтерським й експертним способами. Порядок бухгалтерської оцінки регламентується положеннями бухгалтерського обліку, а експертної – національними стандартами оцінки.
Переоцінка основних засобів здійснюється періодичною індексацією їх вартості за попередній період з використанням офіційних індексів цін на відповідні види матеріально-технічних ресурсів сільського господарства за поточний період і під час проведення всеукраїнських сільськогосподарських переписів. Періодичність та порядок індексації встановлюються Кабінетом Міністрів України. Підприємства можуть самостійно здійснювати переоцінку основних засобів за результатами експертної оцінки та відповідно до положень бухгалтерського обліку, забезпечувати прискорене оновлення основних засобів.
Стаття 34. Техніко-технологічне оснащення сільського господарства
Техніко-технологічне оснащення сільського господарства здійснюється відповідно до чинних законів і на основі державних цільових програм реалізації технічної політики й розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування для агропромислового комплексу, які розробляються один раз на три-п’ять років, а в разі необхідності коригуються щорічно.
Обсяги фінансових ресурсів на техніко-технологічне оснащення сільського господарства мають забезпечувати розширене відтворення основних засобів виробництва через механізми самофінансування, кредитування, фінансового лізингу, агротехсервісного обслуговування, компенсації частки витрат на придбання нової техніки за рахунок державного бюджету тощо.
Стаття 35. Ринок сільськогосподарської техніки і технічного сервісу
Розробка, випробування, виробництво і реалізація технічних засобів для сільського господарства ґрунтується на загальних принципах ринкової економіки. Наповнення ринку технічними засобами здійснюється на основі реформування і розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування.
Центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства сприяє формуванню дієвої розгалуженої мережі ринкових структур реалізації техніки і технічного сервісу.
Розділ VIІI
РИНОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА
Стаття 36. Принципи організації та функціонування ринку сільськогосподарської продукції та продовольства
Ринок сільськогосподарської продукції та продовольства формується на основі економічних зв’язків сільськогосподарських товаровиробників, споживачів, суб’єктів інфраструктури, включаючи учасників системи державного регулювання ринку і функціонує на засадах:
вільного ціноутворення з елементами державного регулювання;
пріоритету самоорганізації та самоуправління операторів ринків сільськогосподарської продукції та продовольства;
реалізації якісної та безпечної сільськогосподарської продукції та продовольства.
Стаття 37. Ціни і ціноутворення на сільськогосподарську продукцію та продовольство
Ціна на сільськогосподарську продукцію та продовольство формується з врахуванням попиту та пропозиції, і повинна відшкодувати витрати на виробництво та забезпечити отримання прибутку в розмірі, достатньому для розширеного відтворення. Якщо ринкова ціна не взмозі забезпечити товаровиробнику рівень прибутку, достатній для розширеного відтворення, застосовуються заходи державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства.
Для дотримання партнерських відносин між суб’єктами продуктового підкомплексу та забезпечення рівновигідних умов господарювання в структурі координаційного органу громадського самоуправління – Агропродовольчої ради і її представництв у регіонах утворюються міжгалузеві узгоджувальні комісії по цінах та доходах, до складу яких входять представники переробних підприємств, господарств їх сировинних зон, торговельних організацій, незалежних експертів тощо.
Стаття 38. Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства
Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства здійснюється з метою забезпечення:
продовольчої безпеки держави;
прибутковості сільськогосподарського виробництва;
інтересів споживачів сільськогосподарської продукції та продовольства.
Державне регулювання здійснюється шляхом прогнозування і планування та оперативного реагування на зміни кон’юнктури ринку сільськогосподарської продукції та продовольства.
Заходи державного регулювання, зокрема встановлення мінімальних та максимальних цін, здійснюються на основі балансу попиту і пропозиції.
При складанні прогнозних балансів попиту та пропозицій враховується кон’юнктура світового ринку та експортний попит, сформований на основі задекларованих прогнозних обсягів експорту продукції.
Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства здійснюється за допомогою механізмів:
узгодження цін, витрат і доходів у маркетинговій ланці від виробника сировини до споживача кінцевої продукції за участю Агропродовольчої ради;
пільгового кредитування;
пільгового оподаткування;
державних дотацій;
субсидування страхування;
підтримки малозабезпечених верств населення;
запровадження соціальних програм з питань продовольчого забезпечення населення країни.
Оперативне регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства здійснюється шляхом:
товарних та фінансових інтервенції;
заставних операції;
заходів захисту економічної конкуренції;
методів митно-тарифного регулювання;
квотування експорту та імпорту в разі загрози продовольчій безпеці країни.
Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства здійснюється з урахуванням засад ринкової економіки і міжнародних угод.
У разі відхилення цін більше ніж на 20 % від рівня мінімальної та максимальної інтервенційної ціни та відсутності чи недієвості ринкових важелів цінового регулювання, Кабінет Міністрів України має право запроваджувати заходи адміністративного регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, в тому числі шляхом запровадження мінімальних та максимальних цін і встановлення санкцій за їх невиконання.
Порядок та механізми здійснення державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства визначаються і затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 39. Інфраструктура ринку сільськогосподарської продукції та продовольства
Інфраструктура ринку сільськогосподарської продукції та продовольства забезпечує умови для якісного зберігання та руху товарів на ринку від виробника продукції до кінцевого споживача.
Створення сучасної ринкової інфраструктури і забезпечення її функціонування здійснюється шляхом сприяння розвитку товарних бірж та фючерсного ринку, оптових ринків сільськогосподарської продукції, торгових домів, аукціонів, ярмарків, кооперативів, елеваторів, овощесховищ та інших ринкових формувань.
Елементи ринкової інфраструктури по кожному продуктовому ринку визначаються з урахуванням маркетингових властивостей відповідних товарів та мають забезпечувати вільний доступ кінцевого споживача до продукціїї.
Стаття 40. Моніторинг та інформаційне забезпечення ринку сільськогосподарської продукції та продовольства
Проведення постійного оперативного моніторингу кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках сільськогосподарської продукції та продовольства, розроблення прогнозів і визначення диспропорції у міжгалузевих відносинах здійснюється центром моніторингу.
З метою ефективного функціонування ринку сільськогосподарської продукції та продовольства центр моніторингу проводить постійний ціновий моніторинг по всій території України, за всіма видами підприємств. Узагальнює отриману інформацію та не рідше ніж раз в тиждень, подає звіт до органів державного управління аграрним ринком ізабезпечує постійний доступ суб’єктів ринку до даної інформації.
Розділ ІX
НАУКОВЕ, ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ПІДГОТОВКА КАДРІВ ДЛЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Стаття 41. Наукове та інформаційно-консультаційне забезпечення сільського господарства
Державна політика щодо наукового забезпечення сільського господарства реалізується через модернізацію наукової сфери, програми розвитку інноваційної діяльності, які передбачають комплексний її розвиток за всіма складовими: наука, створення та впровадження інновацій, техніко-технологічне переоснащення виробництва, маркетингові дослідження щодо інновацій та інформаційне забезпечення.
Організацію проведення і координацію фундаментальних та прикладних наукових досліджень з проблем агропромислового комплексу, проведення аналізу та прогнозування напрямів науково-технічного прогресу в аграрному секторі економіки здійснює Національна академія аграрних наук України.
Організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери аграрної науки здійснюються відповідно до Конституції України, Законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», указів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів.
Стаття 42. Нормативно-методичне забезпечення розвитку сільського господарства
Нормативно-методичне забезпечення розвитку сільського господарства здійснюється на основі розроблених науковими установами та затвердженими уповноваженими державними органами стандартів, нормативів, галузевих систем технологічних та економічних норм і нормативів, інструкцій, методик, рекомендацій.
Стаття 43. Сільськогосподарська дорадча діяльність
Національна система сільськогосподарського дорадництва формується з метою забезпечення інноваційного розвитку сільського господарства та сільських територій, шляхом ведення просвітницької діяльності та надання соціально спрямованих дорадчих послуг сільськогосподарським товаровиробникам і сільському населенню з підвищення рівня знань та вдосконалення практичних навичок прибуткового ведення сільськогосподарської діяльності.
Інфраструктуру сільськогосподарського дорадництва складають державна система сільськогосподарського дорадництва, недержавні громадські сільськогосподарські дорадчі служби, консалтингові організації, а також сільськогосподарські дорадники і експерти–дорадники. Регламентація діяльності дорадників здійснюється в межах чинного законодавства.
Стаття 44. Підготовка фахівців та робітничих кадрів для сільського господарства
Підготовка фахівців для сільського господарства здійснюється у вищих навчальних закладах, що входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади з питань освіти і науки, інших центральних органів управління за рахунок видатків державного і місцевого бюджетів, пільгових довгострокових кредитів, а також на підставі договорів між навчальними закладами, студентами та роботодавцями.
Державне замовлення на підготовку кадрів для сільського господарства формується на конкурсній основі відповідно до потреб ринку праці та з урахуванням тенденцій розвитку сільського господарства.
В аграрних вищих навчальних закладах встановлюється обов’язкова квота прийому сільської молоді. Порядок та умови квотування, а також працевлаштування випускників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітничих кадрів для сільського господарства здійснюють професійно-технічні навчальні заклади державної та комунальної форм власності, що входять до сфери управління центральних органів виконавчої влади з питань освіти і науки, аграрної політики та продовольства, інших центральних органів управління, за рахунок видатків державного й місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між навчальними закладами, учнями (слухачами) та роботодавцями.
Суб’єктам господарювання, які беруть участь у забезпеченні проходження практики студентами вищих навчальних закладів та учнями (слухачами) закладів професійно-технічної освіти, проведення стажування науково-педагогічних і педагогічних працівників, працевлаштування випускників, оновлення матеріально-технічної бази вищих та професійно-технічних навчальних закладів надаються податкові пільги.
Стаття 45. Працевлаштування випускників
Для забезпечення ефективного працевлаштування випускників у структурі аграрних вищих навчальних закладів створюються підрозділи сприяння працевлаштуванню випускників.
Працевлаштування випускників аграрних вищих та професійно-технічних навчальних закладів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України та договорами на підготовку фахівців і робітничих кадрів.
Професійна орієнтація випускників вищих навчальних закладів на ринку праці здійснюється шляхом проведення днів кар’єри, ярмарків вакансій з подальшим укладенням між ними і роботодавцями договорів про працевлаштування.
Стаття 46. Післядипломна освіта
Післядипломна освіта керівних працівників і фахівців АПК, педагогічних та науково-педагогічних працівників аграрних навчальних закладів здійснюється навчальними закладами (підрозділами) післядипломної освіти (структурними підрозділами аграрних вищих навчальних закладів, школами підвищення кваліфікації, центрами і курсами підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів АПК), підрозділами наукових, науково-методичних установ та провідних підприємств відповідно до чинного законодавства України в галузі післядипломної освіти.
Підвищення кваліфікації здійснюється за короткостроковою (від 20 до 72 годин), та довгостроковою (від 72 до 500 годин) програмами. Зміст та термін навчання визначає замовник із врахуванням вимог чинного законодавства.
Стажування науково-педагогічних і педагогічних працівників здійснюється на кафедрах вищих навчальних закладів, на базі наукових установ Національної академії аграрних наук України, провідних сільськогосподарських підприємств, де запроваджено сучасні технології виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, навчально-практичних центрів, створених на базі навчальних закладів і виробничих підрозділів сільгосппідприємств.
Фінансування післядипломної освіти здійснюється в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті, за кошти фізичних і юридичних осіб та за рахунок інших надходжень, що не суперечать чинному законодавству.
Стаття 47. Науково-дослідницька робота
Науково-дослідницька робота у сфері сільського господарства здійснюється Національною академією аграрних наук України та підпорядкованими їй установами, а також вищими навчальними закладами, що готують фахівців для сільського господарства.
Навчально-науково-дослідні господарства науково-дослідних установ Національної академії аграрних наук України, вищих та професійно-технічних навчальних закладів аграрного профілю (їх структурні підрозділи, що проводять діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції), мають право на отримання державної фінансової підтримки.
Розділ X
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 48. Державна політика у сфері міжнародного співробітництва та регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів сільського господарства України
1. Державна політика у сфері міжнародного співробітництва та регулювання зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських товаровиробників України спрямовується на:
реалізацію агропродовольчого експортного потенціалу;
зміцнення позицій вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників України на світових ринках;
підвищення ефективності експортної діяльності;
захист економічних інтересів вітчизняних сільськогосподарських виробників на зовнішніх ринках;
зростання питомої ваги експорту товарів з високою доданою вартістю.
2. Головним вектором реалізації державної політики у сфері міжнародного співробітництва та регулювання зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників є дотримання правил і норм Світової організації торгівлі та положень відповідних Директив Європейського Союзу.
Стаття 49. Право суб’єктів економічної діяльності на міжнародне співробітництво
Будь-який суб’єкт економічної діяльності має право на міжнародне співробітництво відповідно до чинного законодавства України у сфері експорту та імпорту сільськогосподарських товарів, продуктів продовольства та послуг.
Кабінет Міністрів України в разі застосування механізмів для захисту внутрішнього ринку діє виключно у відповідності до міжнародних зобов’язань України згідно з положеннями «Угоди про сільське господарство» СОТ.
Будь-яке обмеження у виконанні суб’єктом економічної діяльності своїх зобов’язань за міжнародною угодою є неправомірним, якщо така угода в момент укладання відповідала чинному законодавству України. Уряд України на термін її виконання не застосовує спеціальні режими обмежень в експорті чи імпорті для захисту внутрішнього ринку.
Розділ XІ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом, забезпечити в межах своїх повноважень прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів, передбачених цим Законом, а також перегляд і скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Розділ ХII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЦЬОГО ЗАКОНУ
Стаття 50. Відповідальність за порушення цього Закону
1. Особи, винні в невиконанні чи порушенні цього Закону, несуть відповідальність згідно з діючим законодавством.
Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Послесловие | | | Вопрос 1. Понятие и признаки судебной власти. Основные функции судебной власти. |