Державний водний кадастр

Завданням державного водного кадастру є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Ведення державного водного кадастру провадиться у відповідності з Водним кодексом України, затвердженим постановою Верховної Ради України № 214/95-ВР від 6 червня 1995 р. (і змінами, внесеними законом України № 1990-III від 21.09.2000 р.), Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища (№ 1264-XII від 25.06.1991 р.), Постанови Верховної Ради України «Про основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (від 5.03.1998 р.), Постанови Кабінету Міністрів України «Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них» (№ 72 від 24.01.2002 р).

Роботи даного виду кадастру ведуться по трьох основних напрямках (розділах):

- режим і якість ресурсів поверхневих вод;

- облік підземних вод, їх режим, якість;

- реєстрація водокористувачів, контроль за скиданням вод, стан інфраструктури водоподачі.

Водні ресурси – це всі природні води Землі, які представлені водами річок, озер, водосховищ, боліт, льодовиків, підземних горизонтів, океанів і морів.

Загальну площу водного дзеркала України компонують:

- річки і струмки – 242,2 тис. га (10 %);

- озера та прибережні замкнуті водойми – 868,8 тис. га (36 %);

- водосховища і ставки – 1126,0 тис. га (47 %);

- канали, колектори, канави – 179,9 тис. га (7 %).

Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі.

До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. кв. км.

До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. кв. км.

До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. кв. км.

У відповідності з нормами Водного кодексу (ст. 88) та Земельного кодексу (ст. 60) площа прибережних захисних смуг становить для малих річок 929 тис. га, середніх – 155 тис. га, великих річок – 104 тис. га. Отже, загальна площа захисних смуг вздовж річок досягає майже 1,2 млн га без урахування площі захисних смуг навколо озер, водосховищ, ставків та інших водойм.

Усі галузі господарства відносно водних ресурсів поділяються на водоспоживачів і водокористувачів. Водоспоживачі забирають воду, використовують її для виробництва промислової та сільськогосподарської продукції або побутових потреб населення, а потім повертають у водний об’єкт, але вже в іншому місці, в меншій кількості і з іншими якісними характеристиками. Водокористувачі використовують воду як середовище (водний транспорт, риболовство та ін..) або як джерело енергії (ГЕС), але можуть змінювати якість води. Оскільки важко провести чітку межу між водоспоживанням і водокористуванням, то у «Водному кодексі України» залишилося одне поняття «водокористування» – використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення і галузей економіки. Використання води в залежності від цілей підрозділяють на господарсько-питне, комунальне, сільськогосподарське, промислове, транспортне і т. д.

За даними «Національної доповіді про стан навколишнього середовища в Україні у 2000 році», найбільшими споживачами води були промисловість – 5989 млн м³, сільське господарство – 2976 млн м³ та житлово-комунальне господарство – 3112 млн м³. В 2000 р. скид забруднювальних речовин у водні об’єкти становив 3025,4 тис. т.

Запаси водних ресурсів в Україні на одного жителя становлять 1,7 тис. м³ на рік, що ставить її поряд з найменш забезпеченими водою країнами Європи.

У природних умовах хімічний склад води регулюється природними процесами. Тільки в рідких випадках на невеликих ділянках можуть спостерігатися аномальні концентрації деяких мікроелементів.

Антропогенна зміна хімічного складу вод обумовлена надходженням великої кількості недостатньо очищених зворотних вод (у т. ч. промислових, сільськогосподарських і комунально-побутових стоків). Вони зменшують у поверхневих водах кількість розчиненого кисню, змінюють умови розкладання органічних речовин, збільшують концентрацію азоту, фосфору, деяких металів, хлорорганічних сполук, що в остаточному підсумку погіршує якість води.

Під якістю води слід розуміти характеристику хімічного складу та фізичних властивостей води, яку визначають за комплексом показників (іонний склад, загальна мінералізація, жорсткість, лужність, вміст заліза та інших забруднювальних речовин, а також кольоровість, запах, смак та ін.). Проблема якості води торкнулася всіх розвинених країн, у зв’язку з забрудненням, засміченням і виснаженням (вичерпанням) поверхневих вод.

Під виснаженням вод мається на увазі скорочення кількості води у водному об’єкті, що носить сталий характер.

Під засміченням вод мається на увазі надходження у водні об’єкти нерозчинних предметів (деревини, металобрухту, шлаку, будівельного сміття та ін.).

Забруднення природних вод – це процес зміни їх фізичних, хімічних і біологічних властивостей, що може спричинити шкідливий вплив на людину та інші живі організми, а також обмежити можливість цільового використання води. Водні об’єкти вважаються забрудненими, якщо показники складу і властивостей води в них змінюються під прямим або непрямим впливом виробничої діяльності і побутового використання населенням і стають частково або повністю непридатними для одного з видів водокористування.

Розрізняють три види забруднення поверхневих вод: біологічне, хімічне і фізичне.

Біологічне забруднення створюється мікроорганізмами (в т. ч. хвороботворними), а також органічними речовинами, здатними до бродіння. Головне джерело біологічного забруднення поверхневих вод суші та прибережних морських вод: каналізаційний скид, харчові відходи, стічні води підприємств харчової промисловості (м’ясокомбінати, молочні, сироварні, цукрові заводи), целюлозно-паперової та хімічної промисловості, а в сільській місцевості – стоки великих тваринницьких комплексів.

Хімічне забруднення створюється надходженням до поверхневих вод різних токсичних речовин, основними джерелами яких є доменне і сталеливарне виробництва, підприємства кольорової металургії, гірничодобувна, хімічна і нафтопереробна промисловості, а також екстенсивне сільське господарство.

Фізичне забруднення поверхневих вод створюється скидом у них тепла і радіоактивних речовин. Теплове забруднення пов’язане, головним чином, з тим, що вода, яка використовується для охолоджень ТЕС та АЕС, і відповідно близько 1/3 і ½ електроенергії, яка виробляється, скидаються в ту ж водойму. Внесок у теплове забруднення додають також і деякі промислові підприємства. Так з початку XX-го сторіччя вода у р. Сені потеплішала більш ніж на 5 ^оС, а багато річок Франції перестали замерзати узимку. На деяких річках промислового сходу США іще наприкінці 60-х років XX-го сторіччя вода нагрівалася до 38-48 ^оС.

Забруднювальні речовини у водні об’єкти надходять такими шляхами:

- із стічними водами населених пунктів, міст, промислових і сільськогосподарських підприємств;

- з дощами і талими водами в результаті змиву з поверхні ґрунту побутового бруду, нафтопродуктів, добрив, отрутохімікатів та інших речовин;

- від водного транспорту і споруд на берегах;

- безпосередньо з атмосферними опадами, в яких містяться розчинені забруднення від викидів в атмосферу.

Вміст забруднювальних речовин у воді регламентується санітарними нормами і правилами та рибогосподарськими вимогами і вимірюється концентрацією в мг/дм³.

Підземні води – всі води, які перебувають під поверхнею землі в зоні аерації та насичення в прямому контакті з родючими ґрунтами і підґрунтями. Підземні води є найважливішим ресурсом літосфери, необхідним для функціонування і розвитку людського суспільства. Найбільший інтерес представляють прісні, мінеральні, термальні і промислові підземні води.

Прісні підземні води мають мінералізацію менш 1 г/дм³ і використовуються для господарськопитного водопостачання, технічних потреб, іригаційних цілей.

До мінеральних лікувальних підземних вод відносяться води з підвищеним вмістом фізіологічно активних мінеральних, органічних і газових компонентів. Вони можуть містити як «специфічні» компоненти (I, Br, B, Fe, H₂S, CO₂, H₂Si₃), так можуть бути і без них; в останньому випадку їх фізіологічно активні речовини зазвичай обумовлені підвищеною мінералізацією і співвідношеннями між основними іонами.

До термальних підземних вод відносять води з підвищеною температурою; нерідко вони збагачені і фізіологічно активними компонентами (термомінеральні води).

До промислових підземних вод відносяться високомінералізовані води глибокозалягаючих водоносних горизонтів, з яких здобувають Na, Cl, NaCl, I, Br, B, Li і ін.

Під режимом підземних вод розуміють зміни рівня, температури, хімічного і газового складу вод, дебіту джерел (свердловин) та інші чинники, які відображають процес формування підземних вод.

Розрізняють такі типи режиму підземних вод:

- природний;

- порушений інженерно-господарською діяльністю людини;

- змішаний (слабко порушений), визначений комплексним впливом природних і штучних чинників.

Вивчення режиму підземних вод здійснюється шляхом стаціонарних гідрогеологічних спостережень за основними елементами режиму (рівнів, витрат, температур, хімічного і бактеріологічного складів).

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З метою охорони водності малих річок забороняється:

- змінювати рельєф басейну річки;

- руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

- випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків, акведуків;

- зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

- розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

- проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок;

- надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;

- здійснювати інші роботи, що можуть негативно вплинути на водність річки і якість води в ній.

Комплекс заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення передбачає:

- створення прибережних захисних смуг;

- створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані;

- впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території водозабору;

- здійснення агротехнічних, агролісомеліоративних та гідротехнічних протиерозійних заходів, а також створення для організованого відводу поверхневого стоку відповідних споруд (водостоки, перепуски, акведуки та ін.) під час будівництва і експлуатації шляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

- впровадження водозберігаючих технологій, а також здійснення водоохоронних заходів на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки;

- створення гідрологічних пам’яток природи.

Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон заборонено:

- використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

- влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

- скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх території здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів – 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

- розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво;

- зберігання та застосування пестицидів і добрив;

- влаштування літніх таборів для худоби;

- будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

- миття і обслуговування транспортних засобів і техніки;

- влаштування звалищ сміття, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов’язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах заборонено:

- застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;

- влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

- влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 м³ на добу;

- влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюється за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов’язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначається Водним кодексом України.

З метою охорони водних об’єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони.

Межі зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюються місцевими Радами народних депутатів за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Водні об’єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об’єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

На водних об’єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

Шкідливою дією вод є:

- наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів;

- руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

- заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд;

- осушення земель, зумовлене забором підземних вод в кількості, що перевищує встановлені обсяги відбору води;

- забруднення (засолення) земель в районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консервації;

- ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селей.

Під час проектування водогосподарських та інших об’єктів повинна враховуватися можлива шкідлива дія вод, а під час експлуатації цих об’єктів – вживатися заходи щодо її запобігання, а саме:

- залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

- будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

- спорудження дренажу;

- укріплення берегів.

Вимоги до використання земель, які затоплюються внаслідок повеней та паводків, що повторюються один раз на 2, 4, 10, 20 і 100 років і завдають збитків суспільному виробництву регламентує «Порядок використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней та паводків» (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 р.

№ 87).

Річки або окремі їх ділянки за ухилом дна поділяються на:

- гірські – з ухилом понад 0,005;

- передгірні – з ухилом понад 0,0005 до 0,005 (включно);

- рівнинні – з ухилом понад 0,00005 до 0,0005 (включно);

- низинні – з ухилом меншим від 0,00005.

У районах можливого затоплення земель проектними установами та організаціями, що належать до сфери управління Держводгоспу та Мінекоресурсів, за максимальною величиною підняття рівня води у річці під час повеней або паводків однакової повторюваності визначаються межі зон можливого затоплення та зон ризику. Межі зон можливого затоплення повторюваністю один раз на 2, 4, 10, 20 і 100 років наносяться на карти відповідного масштабу, що є складовою частиною технічної документації.

У межах території можливого затоплення, що повторюється один раз на 100 років, встановлюються чотири зони ризику використання земель:

- перша зона – територія між межею можливого затоплення, повторюється один раз на 2 роки (внутрішня межа), і межею можливого затоплення один раз на 4 роки (зовнішня межа);

- друга зона – територія між зовнішньою межею першої зони ризику (внутрішня межа) і межею можливого затоплення, що повторюється один раз на 10 років (зовнішня межа);

- третя зона – територія між зовнішньою межею другої зони ризику (внутрішня межа) і межею можливого затоплення, що повторюється один раз на 20 років (зовнішня межа);

- четверта зона – територія між зовнішньою межею третьої зони ризику (внутрішня межа) і межею можливого затоплення, що повторюється один раз на 100 років (зовнішня межа).

Замовником технічної документації на зони ризику і зони можливого затоплення земель є Держводгосп та його територіальні органи.

Технічна документація, до складу якої входять пояснювальна записка і картографічні матеріали, погоджується з Мінекоресурсів, МНС, Мінагрополітики, Держкомземом, Держводгоспом і затверджується замовником.

Використання земель затоплення у сільськогосподарському виробництві здійснюється згідно з проектами землеустрою, розробленими в установленому законодавством порядку з урахуванням можливої причини затоплення (повінь, паводок), типу річки (або окремих її ділянок) за ухилом дна і частоти можливого затоплення.

Прибережні землі річок, що затоплюються один раз на 2 роки, можуть використовуватися тільки як природні сіножаті та пасовища.

На цих землях можуть здійснюватися заходи, спрямовані на поліпшення їх стану, а також на збільшення пропуску води під час повеней та паводків.

Якщо межі зон ризику збігаються (залежно від рельєфу місцевості або наявності дамб), встановлюється такий же порядок використання земель, як для зон ризику, що затоплюються внаслідок повеней та паводків частішої повторюваності.

На територіях прибережних захисних смуг, водоохоронних зон, зон санітарної охорони, природно-заповідного фонду та інших територіях із спеціальним статусом, що належать до зон можливого затоплення, використання земель здійснюється з урахуванням вимог природоохоронного законодавства.

На радіоактивно забруднених територіях зон можливого затоплення використання земель залежить від щільності забруднення земель і здійснюється за науковими рекомендаціями.

Господарська діяльність на територіях зон можливого затоплення, яка може завдати шкоди під час затоплення цих територій іншим землевласникам, землекористувачам та навколишньому природному середовищу, повинна бути змінена або припинена.

Для різних типів річок або окремих їх ділянок і різних зон ризику передбачається певний порядок їх використання у сільськогосподарському виробництві.

Рекомендації щодо використання земель у зонах ризику на гірських та передгірних річках приведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Використання земель у зонах ризику на гірських та передгірних річках (рекомендовано «+», не рекомендовано «-»)

Угіддя	Зона ризику
Рілля
Зернові та зернобобові культури	-	-	+	+
Технічні культури	-	-	-	+
Картопля, овочі та баштанні культури	-	-	-	+
Кормові однорічні культури та багаторічні травосуміші	-	-	+	+
Плодово- ягідні насадження та виноградники
Зерняткові	-	-	+	+
Кісточкові	-	-	-	+
Ягідники	-	-	+	+
Виноградники	-	-	-	+
Сіножаті та пасовища
природні та дещо поліпшені	+	+	+	+
докорінно поліпшені	-	+	+	+

Рекомендації щодо використання земель у зонах ризику на рівнинних і низинних річках наведені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 – Використання земель у зонах ризику на рівнинних і низинних річках (рекомендовано «+», не рекомендовано «-»)

У г і д д я	З о н а р и з и к у
Рілля
Зернові та зернобобові культури	-	-	+	+
Технічні культури
Льон, конопля, м’ята перцева	-	-	+	+
інші технічні культури	-	-	-	+
Картопля, овочі та баштанні культури	-	-	-	+
Кормові однорічні культури	-	-	+	+
Кормові багаторічні травосуміші	-	-	+	+
Плодово- ягідникові насадження та виноградники
Зерняткові	-	-	+	+
Кісточкові:
терен, слива, алича	-	-	+	+
інші кісточкові	-	-	-	+
Ягідники:
Смородина	-	+	+	+
інші ягідні насадження	-	-	+	+
Виноградники	-	-	-	+
Сіножаті та пасовища
природні та дещо поліпшені	+	+	+	+
докорінно поліпшені	-	+	+	+

Контроль рівня забруднення поверхневих і підземних вод, а також вод морів здійснюється шляхом організації стаціонарної мережі пунктів спостережень.

Основні вимоги до організації державного моніторингу вод для прийняття рішень, пов’язаних зі станом водного фонду України встановлює «Порядок здійснення державного моніторингу вод», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 815.

Державний моніторинг вод здійснюється з метою забезпечення збору, обробки, збереження і аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій і прийняття ефективних управлінських рішень в області використання і охорони водних ресурсів.

До об’єктів державного моніторингу вод відносяться:

- поверхневі води: природні водойми (озера) і водотоки (річки, струмки), штучні водоймища (водосховища і ставки), канали;

- підземні води і джерела;

- внутрішні морські води і територіальне море, (морська) економічна зона України;

- джерела забруднення вод, включаючи оборотні води, аварійні скиди рідких продуктів і відходів, втрати продуктів і матеріалів при видобутку корисних копалин в межах акваторій поверхневих і морських вод і дампінг відходів;

- води поверхневого стоку з сільськогосподарських угідь;

- фільтрація забруднювачів з технологічних водоймищ і сховищ;

- масовий розвиток синьо-зелених водоростей;

- надходження шкідливих речовин з донного відкладення (повторне забруднення) і інші.

До суб’єктів державного моніторингу вод відносяться Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, СЕС Міністерства охорони здоров’я, Держводгосп, Держкомгеологія, Держкомгідромет, Держжитлокомунгосп, їх органи на місцях і керовані ними організації.

Результатом державного моніторингу вод є:

- первинна інформація, отримана суб’єктами державного моніторингу вод внаслідок спостережень;

- узагальнені дані, що стосуються певного інтервалу часу або території;

- індекси, комплексні показники, отримані внаслідок узагальнення;

- оцінки стану вод і джерел негативного впливу на нього;

- прогнози стану вод і його зміни;

- науково обґрунтовані рекомендації, необхідні для прийняття рішень.

Дані про поверхневі і підземні води заносяться в каталоги за видами водних об’єктів (річки, канали, озера і водосховища, басейни підземних вод), а за розділом використання вод – у каталоги водокористувань, які складаються для основних річок, що впадають у море, водогосподарських ділянок великих рік, сукупності малих річок.

Каталоги містять основні відомості про водні об’єкти, їх гідрографічні й морфологічні характеристики, пункти спостережень за режимом вод, водозабори, водовипуски, очисні і водогосподарські споруди та їх потужності, водокористувачів та їх відомчу приналежність.

З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відомості про природні ресурси, баланси, якість та використання поверхневих і підземних вод узагальнюються за басейнами рік і водоймищ, адміністративними й економічними районами та щодо країни в цілому. Ці дані використовуються для планування і розміщення продуктивних сил на території країни, складанні схем комплексного використання вод, охорони їх від забруднення, засмічення й виснаження, при проектуванні підприємств і споруд, пов’язаних з використанням вод.

Оцінки, прогнози і рекомендації відносно стану водного фонду України даються на національному рівні Кабінету Міністрів України; на регіональному рівні – Уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям.

Дата добавления: 2015-07-19