Польська Республіка в 1918-1939pp.

партії опублікували спільну заяву, в якій зазначали, що "не можуть взяти на себе відповідальність за хід державних справ (...) і відмовляються підтримувати владу, створену президентом, який нав'язаний чужими національностями: євреями, німцями та українцями". У день урочистостей, пов'язаних зі вступом на посаду, натовп прихильників правиці намагався не допустити Ґ. Нарутовича і лівих депутатів до будинку сейму. Незважаючи на все. президент склав присягу і почав виконувати свої обов'язки. Він доручив сформувати уряд позапартійному Л. Даровському, робив жести примирення в бік ендеків. 16 грудня президент відвідав виставку малярства у варшавському товаристві "Захента". Під час оглядин він був застрілений з револьвера маляром-ендеком Елігіушем Нєвядомським. Цей терористичний акт не заспокоїв ендецьких фанатиків, які продовжували демонструвати під націоналістичними лозунгами. Суд і смертний вирок для вбивці вони сприйняли як національну образу, встановили його культ і вшанування. У це був змушений втрутитись єпископат, вказавши на невідповідність прославляння вбивці. Сейм, всупереч опору правиці, ухвалив спеціальну постанову, яка забороняла віддавати почесті вбивці.

Згідно з Конституцією, обов'язки президента почав виконувати маршалок сейму М. Ратай. Він негайно призначив головою уряду ген. В. Сікорського. У Варшаві було запроваджено надзвичайний стан. 20 грудня 1922 р. Національні збори обрали президентом людовця Станіслава Вощєховського. Ситуація в країні поступово входила в нормальну колію. Однак уряд В. Сікорського не задовіль-няв праві сили, які розпочали шукати союзників серед партій центру. Ліга народова активізувала вербування членів, створювала напівлегальні організації на зразок Організації польських патріотів. Прем'єр В. Сікорський зміцнював свої позиції в армії, намагаючися підважити впливи пілсудчиків. За його вказівкою група офіцерів утворила таємну організацію Стражніца (Охорона). Пілсудчики мали сильні позиції в Генеральному штабі Війська Польського, який очолювався Ю. Пілсудським, а також серед інтелігентських кіл, де діяла Польська організація вольносці (Польська організація свободи). Вони доводили, що парламентське правління не годиться для Польщі, протиставляли йому сильну централізовану владу, що спирається на персональний авторитет провідника.

Уряд В. Сікорського намагався загальмувати інфляцію. До складу уряду було залучено знаного економіста Владислава Ґрабського. Запропоновані ним заходи, пов'язані зокрема з встановленням фіксованого податку на прибуток, не дали позитивних наслідків. Ситуація погіршувалась, а разом з нею зростало незадоволення населення. Щоб запобігти зростанню радикальних настроїв, уряд наприкінці 1922 р. влаштував показовий суд над учасниками партійної конференції Компартії Східної Галичини, яка відбувалася в одному з будинків греко-католицького собору св. Юра у Львові. Процес одержав назву "святоюрського". На ньому звинувачені виступили з викривальними промовами, і суд присяжних не наважився визнати їх винними у державній зраді. Усі вони отримали символічні строки ув'язнення. Процес виявив розбіжності між уявленнями громадськості про демократичну державу і реальністю.

Уряд "Гієни-Пяста". З лютого 1923 р. тривали таємні переговори представників ендеків і ПСЛ "Пяст" - двох найбільших фракцій у парламенті. 17 травня вони завершилися підписанням угоди, яка отримала назву Лянцкоронського пакту (назва

Рис. 58. Президент Іадріель Нарутович.

Дата добавления: 2015-11-30