|
Читайте также: |
13 травня журналістові Олександрові Кривенкові виповнилося б 47. Але сім років тому він загинув в автомобільній катастрофі. Він був незамінним, серцем і мотором нашої професії, самоіронічним та ранимим.
Кілька років тому Марія Кривенко, впорядкувала книжку "Привіт, Сашко!", де зібрано спогади та рефлексії друзів і приятелів її чоловіка. Я теж долучився - інтерв'ю "Життя у "Поступі", яке було записано незадовго до смерті, та оцим невеликим текстом.
Львів. Кривенко. "Post-Поступ". Три найважливіших слова, без яких не можна уявити історію української журналістики ХХ ст.
По-перше, Львів. Місто чорноволового "Українського вісника", калинцевих "Євшан-Зілля" та осадчевої "Кафедри". Націоналістичне за міфом і глибоко соціалістичне (дехто навіть вживає слово "рагульське") за духом у перебудову, коли у колі молодих інтелектуалів з Товариства Лева (за абеткою: Ігор Гринів, Олександр Кривенко, Ігор Марков, Тарас Стецьків) й виникла ідея видавати свою газету.
По-друге, сам Кривенко. Філолог за освітою. Душа львівського, а відтак і київського журналістського товариства. Обдарований чотирма дочками і редакторським талантом.
Його місією було не просто вичитувати шпальти - робив це віртуозно, але придумувати "проекти" (на початках і слова такого, здається, не було) - від самвидавного "сліпого", бо зробленого на доісторичних вільнюських ксероксах, "Поступу", до Громадського радіо, яке ненадовго пережило Сашка і зникло з ефіру під час помаранчевої революційної ейфорії.
І, по-третє, "Post-Поступ". Це був золотий вік української журналістики. Ще живі були Гія Гонгадзе, Вадим Бойко, Мар'яна Чорна, Вадим Галиновський, Сергій Набока, Михайло Коломієць і... Сашко Кривенко.
Книжка "Антологія публікацій у газеті "Post-Поступ". 1991-1994" обсягом понад 620 сторінок на навмисно пожовклому, ніби старому газетному папері - це the best, найкраще, улюблене, зібране до купи Олександром в останні роки життя.
Невдячний жанр. Адже саме укладальник несе відповідальність перед історією за те, що включив (або не включив) до томика конкретний текст. Матеріали "на злобу дня" перемішані з "вічними текстами" письменників і публіцистів. Рекомендується для просунутих студентів в якості ковтка живої тогочасної історії.
Прикольні, фірмові "поступівські" заголовки: "Леонід Кучма: суміш кентавра з термінатором". Йшов жовтень 1992-го і майбутній гарант Конституції та фігурант резонансних кримінальних справ, щойно призначений керівником Кабінету Міністрів, обіцяв таке: "Одним із першочергових завдань уряду, який, я сподіваюся, буде затверджено, - повинно стати наведення елементарного порядку в нашому домі... Змиритися з п'ятою владою - владою мафії - ми не можемо".
Ми всі були на п'ятнадцять років молодшими і на сто років - ідеалістичнішими. Нинішні головні редактори УНІАН, "Газеты по-киевски", "Газети по-українськи", "Української правди", СТБ, десятків інших провідних видань і телеканалів вважали за честь надрукуватись у "Post-Поступі" - "газеті нашої мрії" (це слова Кривенка).
А які розкішні в газеті були псевдоніми! Тільки тепер, після виходу томика, дізнався, що Андрій Квятковський був Климентієм Дармограєм, а Ігор Ткаленко - паном Лизунчаком та Орестом Кініком. Олег Дорожовець - це Ван Ян Мен, а свого часу думали, що Кривенко зміг "розкрутити" якогось голландця... Жовчний і сексуально-розбещений Юрій Винничук називався Тиберієм Шпаком, а також... пані Аліною. Історикам журналістики буде цікаво дізнатися, що кілька унікальних псевдонімів Володимира Павліва були створені з волі... верстального комп'ютера - Ізидор Павв, наприклад.
Газета створила новий стиль вітчизняної журналістики. Розкутий, іронічний. "За гамбурзьким рахунком". Повторити, без Кривенка-редактора, - не вдасться. Він сам спробував був у другій половині 90-х знов вступити у стару воду, створивши (вже у Києві) журнал "Політика і культура", який хоч і став медійно-культурним явищем, але за рівнем суспільного впливу не наблизився до ніби периферійного львівського "Post-Поступу".
Надзвичайно цікаво погортати цю книгу ззаду. Там немає традиційного оглаву. Зверніть увагу на багатосторінковий перелік авторів, друзів і членів "кола" газети. Сотні імен, гідних найсолідніших газет. Принагідно, зауважимо, що "Дня" і "Дзеркала тижня" тоді ще не було. Та й поєднати всю цю професійну братію жоден інший часопис не міг би. А Сашко зміг.
14 травня, у Львові в Українському Католицькому університеті відбудеться традиційна щорічна лекція Свободи пам'яті Олександра Кривенка. Від "Капітули", друзів і шанувальників таланту Кривенка-редактора, буде вручено і премію - "За поступ у журналістиці".
=====
З розквітом видання пов'язані такі імена: Вадим Бойко (†1992), Мар'яна Чорна (†1999), Вадим-Сава Галиновський (†2009),Сергій Набока (†2003), Михайло Коломієць (†2003), Олександр Кривенко (†2003)[2].
Майже всі загинули за нез'ясованих обставин…
Поступ (львівська самвидавна газета)
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF_(%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D1%82%D0%B0)#.D0.92.D0.B8.D0.B3.D0.BE.D1.82.D0.BE.D0.B2.D0.BB.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D1.82.D0.B0_.D0.B4.D1.80.D1.83.D0.BA
«Поступ» — самвидавний інформаційний вісник Товариства Лева. Виходив з квітня 1989 до липня 1990 у Львові.
© 2000-2013 "Українська правда" Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua
http://www.pravda.com.ua/columns/2010/05/13/5038465/view_print/
=======================
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D1%80%D1%87%D1%83%D0%BA-%D0%90%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%BD%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0
=====
Наталка Криничана:
- Мар"яна Чорна - однозначно вбивство
Майорчук Мирослава[
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Майорчук-Альохіна Мирослава)
Неперевірена версія
Мирослава Майорчук (* 1954 або 1955 — † 23 або 24 червня 1999, Київ) — український мистецтвознавець і журналістка. Писала під псевдонімом Мар'яна Чорна. Відома своїми гострими публікаціями на суспільно-політичні теми. Загинула за нез'ясованих обставин (офіційна версія — самогубство).
Життєпис[
Наприкинці 1980-х рр. працювала заступником директора Львівського музею українського мистецтва.
1990 — у співавторстві з Наталією Космолинською почала публікувати в газеті "Ратуша" (Львів) мистецтвознавчі статті (авторки виступали під псевдонімами "Мар'яна Чорна" та "Мар'яна Руда").
1992 — почала працювати в газеті "Post-Поступ", але на той час почала спеціалізуватися на політичній і економічній тематиці.
На початку 1990-х рр. — член УРП.
1995-1996 - головний редактор газети "Формула Поступу" (Львів).
Взимку 1996 перейшла на роботу на телеканал СТБ (Київ). Восени 1998 керувала службою новин телеканалу, потім очолювала аналітичний відділ. Була в числі тих, хто створив телепроект «Сектор тіні», відомий своїми гострими матеріалами про корупцію. У1999 працювала над мегапроектом «Вибори-99», готувала аналітичні матеріали для програми «Право вибирати».
У четвер 24 червня 1999, о 15:30 у квартирі, яку вона винаймала, її знайшли в зашморгу. Світло в помешканні горіло, вочевидь, з вечора. В останні дні перед трагедією журналістка не раз говорила колегам, що на неї чинили тиск, телефонували якісь люди, погрожували, пропонували перейти на роботу в інше місце, обіцяли за це великі суми, називали прізвища відомих політиків, у чиїй команді її хотіли б бачити. Офіційна версія працівників міліції — самогубство через повішення. Мар'яна Чорна залишила посмертну записку та декілька листів (деякі уривки тоді були опубліковані в газеті "Киевские ведомости").
Похована у Львові - поруч із матір'ю, що померла за рік до того.
У середині 1990-х рр. вийшла заміж за львівського біолога Олега Амьохіна. Шлюб виявився нетривалим.
=====
Газета, яка була власністю Андрія Садового, припинила виходити у червні 2006.
Post-Поступ сьогодні[ред. • ред. код]
Видання відновлено 2006 року. Головний редактор — Юрій Винничук)
Зверніть увагу!
Видання мало офіційний сайт: http://expresmedia.com.ua/editions/postpostup
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 31 | Нарушение авторских прав