Ґендерна освіта та дослідження

Ґендер, як і багато інших соціо-гуманітарних дисциплін, є доволі новими на академічному просторі реґіону. Тому не дивують повідомлення респондентів, що «ґендерні студії марґіналізовані і не сприймаються серйозно» (дослідник), і «освіта робить небагато для просування ґендерної рівности» (співробітник неурядової організації). Не мали успіху спроби об’єднати зусилля у межах країни. Викладачка поділилася, що «у 2000 році провалилися спроба створити асоціяцію ґендерних студій». Інша викладачка додала, що «була ідея створення міждисциплінарного центру ґендерних студій, але для цього не знайшлося достатньої кількости спеціялістів». Ці цитати ілюструють висновки української дослідниці Марії Шимчишин про те, що феміністичній теорії нелегко проникнути в університетські програми, бо вона суттєво підважує чоловічо зорієнтовану ідеологію українського суспільства і зокрема університету, що слугує інструментом імплементації цієї ідеології.

Водночас важливо відзначити і досягнення. Як сказала держслужбовець, «в інтеґрації ґендеру в університетські плани є великі зміни». Зокрема, перший університетський курс «Основи ґендерних знань» було затверджено Міністерством освіти у 2003 році. Цей предмет не є обов’язковим, але для тих факультетів, які хочуть його вводити, є розроблена програма, рекомендована державою. Є також україномовний підручник із ґендерних студій. Професорка оцінила його так: «Добре, що нарешті є хоч щось. Я включаю деякі його розділи у мій курс, хоча з деякими іншими я не погоджуюсь». Інша викладачка додала, що є багато досягнень на мікрорівні: «шість ґендерних предметів читаються на маґістратурі з культурології Львівського університету, причому один із них присвячено маскулінним студіям». Інша дослідниця зазначила, що «до 20 ґендерних курсів читається у Харківському університеті імені Каразіна». Ще одна респондентка охарактеризувала зміни останніх років так: «П’ять років тому тема ґендеру вважалася не гідною філософа. Натомість тепер, як наш декан почув про ґрант ЕС на ґендерні студії, він задумався над введенням курсу з ґендеру і на нашому факультеті». Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй також активно долучилася до організацій ґендерних освітніх центрів при університетах України, і близько 30 таких центрів створено у п’яти містах (один із таких центрів у КПІ).

У той же час, лишається багато проблем у галузі ґендерної освіти та досліджень. Скажімо, зі слів держслужбовця, «багато курсів лишаються на папері і в реальності не читаються». Схожу думку висловила професорка: «Президент нашого університету не хоче включати до програм ґендерні курси, бо не хоче розводити фемінізм». Важко такі курси викладати і важко втиснути їх у навчальні плани міністерства. Та навіть коли такі курси читають, подеколи роблять це «або з екстремістськи феміністичної, або з традиціоналістської перспективи», а «студенти часто сприймають ґендер просто як дисципліну, а не як щось, що стосується їхнього життя» (представник НУО). Протистояння ґендерній рівності відчутне на всіх освітніх рівнях. Зі слів опитаної викладачки: «У методологічних вказівках учителям молодшої школи містяться рекомендації різних завдань для хлопчиків і дівчат. А вихователям дитсадків рекомендується розвивати терплячість і дружність у дівчатах. Коли ж доходить до математики, то дівчатам пропонують порахувати квіточки, а хлопчикам – машинки».

Нарешті, ґендерні дослідження ще не дуже розвинені, а частина з них невисокої якости. Зі слів викладача: «Тепер усі намагаються вставити слово “ґендер” у назву, а щоб виправдати це, вони просто рахують число чоловіків і жінок; але ґендер – це не просто підрахунок, а якісних досліджень не вистачає». Також існує проблема «нестачі гарної ґендерної статистики» (дослідник). Вочевидь, немає і державної програми сприяння ґендерним студіям і фінансування на ці дослідження дуже обмежене. Природу ситуації окреслила директорка неурядової організації, пригадавши: «Дві ключові особи, що почали роботу з ґендером в Україні, і робили це за свій власний кошт – просто-напросто вмерли». У результаті відчувається нестача ґендерних досліджень і спеціялістів, а тому «навіть зацікавлені державні службовці не мають до кого звернутися по пораду, бо освітня система не готує достатньо фахівців» (дослідник). Ці прогалини безумовно перешкоджають ефективній трансляції знань до сектору державної політики і підважують зусилля, спрямовані на досягнення ґендерної рівности.

Дата добавления: 2015-12-01