Читайте также:
|
УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ НА ШЛЯХУ ДО ДЕРЖАВНОСТІ
РОБОТУ ВИКОНАЛА:
Кандидат МАН Хоцінська Анастасія Юріївна, 25 листопада 1996 р., учениця 10 класу спеціалізованої школи №149 Солом `янського району м.Києва Домашня адреса: вул. Бальзака, 50, кв. 81 Контактні телефони: 515-02-27, 063-563-79-39 Педагогічний керівник: Антоненко Олена Володимирівна, вчитель спеціалізованої школи №149 Контактний телефон: 067-113-64-70
УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ НА ШЛЯХУ ДО ДЕРЖАВНОСТІ
УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ НА ШЛЯХУ ДО ДЕРЖАВНОСТІ Хоцінська Анастасія Юріївна, 10 клас, спеціалізована школа № 149, Солом `янського району, м. Києва; педагогічний керівник: Антоненко Олена Володимирівна
Мета цієї роботи: популяризувати здобутки Українських січових стрільців (УСС) серед сучасної української громадськості та молоді, наочно показати великий внесок УСС у формування українського війська, а отже і української державності. Актуальність роботи полягає у пробудженні патріотизму в сучасному суспільстві, що було невід’ ємною частиною в усусів, які були готові до самопожертви в ім’я незалежної й соборної України. Об’ єкт дослідження: Легіон Українських січових стрільців та його бойовий шлях. Методи дослідження обумовлені об’єктом дослідження роботи. При опрацюванні вихідної інформації були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення. Результати дослідження розширюють уявлення про Легіон Українських січових стрільців, його бойовий шлях, дають зрозуміти значний вплив УСС на розвиток української політичної думки та на формування національної поборницької психології. Теоретична та практична цінність роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про УСС: їх появу, передумови й причини виникнення, структуру та командний склад, героїчний шлях українських січових стрільців.
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………..............6
РОЗДІЛ 1 ПОЯВА СТРУКТУРИ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ
1.1. Передумови створення легіону УСС…….………………………………….....8 1.2. Причини створення легіону УСС…………………………………………..…12
РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРА ТА КОМАНДНИЙ СКЛАД УСС
2.1. Структура УСС…………………………………………………………….......13 2.2. Чисельність та командний склад УСС…………………………………….....13
РОЗДІЛ 3 БОЙОВИЙ ШЛЯХ УСС
3.1. Перший бойовий досвід легіону УСС……………………………………..…15 3.2. Героїзм стрільців в наступних боях на Закарпатті.........................................16
3.3. Контрнаступ австрійських військ………………………………………….....17 3.4. Бій на горі Маківка…………………………………………………………….18 3.5. Брусилівський прорив………………………………………………………....19 3.6. Бій на горі Лисоня……………………………………………………………..20 3.7. Завершення бойового шляху УСС…………………………………………....22
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….............26
ДОДАТОК А (КАРТИ ПОХОДІВ УСС)………………………………….............27 ДОДАТОК Б (ФОТО Й ДОКУМЕНТИ)…………………………………….........32 ДОДАТОК В (СТРІЛЕЦЬКЕ ОЗБРОЄННЯ УСС)……………………………….39
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ АБРЕВІАТУР Й ТЕРМІНІВ
УСС - легіон, а пізніше полк Українських Січових Стрільців; ГУР - Головна Українська Рада; УБУ - Українська Бойова Управа (або Головна Бойова Управа); СВУ - Союз визволення України; Усуси - Українські січові стрільці (похідна назва від абревіатури УСС); Кіш - тилова служба УСС (влітку 1916 року отримала назву Вишкільна група УСС); "Пресові квартири" - просвітницькі осередки у полку УСС; Вишкіл УСС - функціонуючі в коші маршова рота, служба підготовки кадрів та перепідготовки одужуючих.
ВСТУП
Українські Січові Стрільці відкрили нову сторінку в славетному й водночас трагічному літописі боротьби за незалежність України. Це перша військова національна формація, яка у XX столітті виступила на захист українських соборних державних інтересів зі зброєю в руках. За словами відомого українського історика Івана Кедрина, «суттєве значення усусів було і навіки залишиться в тому, що вони перші в новітній історії України були дужою зорганізованою силою, яка направду, із сентименту й глибини свідомості, була поборницькою та свій всеукраїнський характер доказувала вогнем і мечем». Українське Січове Стрілецтво відродило закладені українським козацтвом традиції збройної боротьби за національні інтереси, виробило власну ідеологію національного визволення, залучило до нього широкі верстви українського суспільства, збагатило українців новими духовними і політичними цінностями. Українські Січові Стрільці стали першою національною збройною формацією, яка після понад двохсотлітньої перерви в історії української військовості заклала наріжний камінь у підмурівок національної армії й стала історичним передвісником сучасних Збройних сил України. Як військово-політична формація Українське Січове Стрілецтво зародилося в обставинах, коли українці за довгий час гніту та бездержавності пробудилися до боротьби за свої національні інтереси. Адже політизація українського суспільства в кінці XIX-го на початку XX-го ст., створення численних партій різного спрямування, масовий культурно-освітній, господарський, спортивний і молодіжний рух у Галичині створили необхідні передумови для збройної боротьби за українську державу. Такі можливості створила діяльність українських товариств напіввійськового характеру — «Січ», «Сокіл», «Пласт», а також вибух Першої світової війни, яка фактично ознаменувала початок нового століття в історичному й політичному сенсі.
Бойова діяльність Легіону (пізніше — полку) УСС являє собою одну з найяскравіших сторінок збройної боротьби українського народу під час Першої світової війни і Визвольних змагань українців у 1917—1920 рр.
Мета цієї роботи: популяризувати славні ратні здобутки УСС, які започаткували стрілецьку легенду про соборну Україну; наочно показати готовність українських легіонерів до самопожертви в ім’я незалежної й соборної України. Наочним виявом прагнення стрільців до об’єднання всіх земель України в єдину державу стало використання ними у своїй атрибутиці двох гербів: галицького — із зображенням лева і київського — із архангелом Михаїлом. Герб майбутньої самостійної соборної України мав поєднати давні символи: архангел Михаїл з мечем в одній руці та щитом, на якому зображено лева, — в другій.
Було поставлено завдання довести, що усуси були силою, яка мала значний вплив на розвиток української політичної думки та на формування національної соборницької психології. У цьому русі провідною була ідея єдності всіх українців як спадкоємців славних козаків-січовиків. Прикметно, що ще в серпні 1914 року, коли почали формуватися сотні Січових стрільців, учорашні гімназисти «співали по вулицях Львова пісень про те, як розірвемо московські кайдани і здобудемо волю Україні, і в цьому ніхто не сумнівався» [1].
РОЗДІЛ 1 ПОЯВА СТРУКТУРИ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ
1.1. Передумови створення легіону УСС
Хоча до 1914 року Україна й українці в тому чи іншому національно-політичному варіанті й фігурували в планах певних кіл європейських держав (зокрема Австро-Угорщини та Німеччини), а також Росії (плани щодо Галичини), проте відкрились ці плани лише в контексті глобальної політики під час Першої світової війни. Світова війна (названа сучасниками «Великою» і «Європейською»), що вибухнула влітку 1914 р., розпочала новий етап у житті галицького українського політикуму — період практичної боротьби за реалізацію тих ідей і прагнень, які ще на початку століття могли здаватися відносно віддаленою перспективою для діячів січово-стрілецьких товариств. Початком українського національно-військового руху в XX столітті виявився присвячений 100-річчю від дня народження Тараса Шевченка Крайовий здвиг, що відбувся 28 червня 1914 року у Львові, за збігом обставин — у день вбивства австрійського престолонаслідника Франца Фердинанда та його дружини Софії Хотек. У цих зборах взяли участь 12 500 осіб, які представляли 120 177 членів 2 166 стрілецьких, січово-сокільських та пластових організацій краю. Один з учасників свята, М. Угрин-Безгрішний, зазначав: «Одушєвлення велике… З появою озброєних Українських Січових Стрільців на здвизі був замітний неописаний ентузіазм, великий запал, сльози радості в очах зидців, невмовкаючі оплески… Кожний зрозумів, що оце постає нова доба в історії всієї України. Від 1775 року оце вперше український народ готується до рішучого бою за волю і долю України зі зброєю в руках» [2]. Враховуючи обставини того часу, 30 липня 1914 р. відбулася нарада керівників українських стрілецьких товариств, на якій було прийнято рішення створити спільний Стрілецький комітет.
2 серпня 1914 р. чільні українські політики Галичини й Буковини — І. Боберський, М. Лозинський, К. Левицький, К. Трильовський, В. Старосольський, Л. Цегельський та ін. утворили міжпартійну організацію — Головну Українську Раду (ГУР). Програма Ради передбачала створення незалежної Української держави на Наддніпрянській Україні та національно-територіальну автономію українських земель Австро-Угорщини. Задля формування військових загонів українських добровольців 4 серпня 1914 р. у Львові було утворено Головну Бойову Управу. Остання стала організаційним і керівним центром майбутнього війська. До складу Бойової Управи увійшли представники ГУР, Українського Січового союзу «Сокола-Батька»: І. Боберський, Д. Катамай, Т. Кормош, В. Старосольський, В.Темницький, С. Томашівський, Л. Цегельський. Головою Управи став Кирило Трильовський.. 6 серпня 1914 р. ГУР видала відозву «Головна Українська Рада до всего українського народу», в якій закликала всіх, «хто тільки здатний, молодих і старших, інтелігенцію, селян, міщан і робітників… ставати однодумно в лави УССів під приказом УБУ». Наступного дня, 7 серпня 1914 р., Українська Бойова Управа опублікувала повідомлення про об’єднання всіх стрілецьких організацій в одну структуру— Українські Січові Стрільці, про створення громадських і повітових комітетів для запису добровольців, збір коштів на їхнє утримання, організацію військового вишколу. Українські політики закликали: «Здіймається пожежа війни, в якій тріснуть кайдани, що давили поневолені народи. В сій пожежі кується будунність України… Українська Боєва Управа стає одинокою старшиною організації українських добровольців, яка одержує назву Українських Січових Стрільців… Український Народе!.. До зброї! З оружжям в руці зміримося з відвічним нашим ворогом, з царизмом! З оружжям в руці постоїмо за наші права, честь і будучність!» [3].
Через російський наступ на початку вересня 1914 р. Бойова Управа перебралася до Відня. Тут вона створила Збірну Станицю УСС — осередок, що безпосередньо займався набором добровольців. З цього часу Бойова Управа виконувала пропагандистські та видавничі функції, однак до кінця війни залишалася політичним представництвом УСС. Свідченням популярності ідеї національного війська був багатотисячний наплив добровольців до УСС. Добровольці збиралися спочатку в повітових містах краю, а пізніше мали перебиратися до більших міст, таких як Станіслав, Тернопіль, Чортків, Коломия, Перемишль, Стрий, де розташовувалися по українських установах. За три тижні до УСС зголосилося приблизно 28 000 осіб, які представляли всі соціальні верстви населення та майже всі професії й землі галицьких українців. Як добровольці до УСС вступили відомі галицькі політики К. Левицький, І.Кивелюк,Л.Кульчицький,С.Баран. Але австрійський уряд дозволив сформувати тільки один полк Українських Січових Стрільців кількістю 5 000 осіб. До того ж, питання оснащення підрозділу вирішувалося повільно, правові відносини УСС з австрійськими військовими частинами не були врегульовані, а командування під впливом польських політиків чинило перешкоди створенню Легіону. Кількісний склад формації початково обмежили всього до 2 000 осіб. Лише після різких протестів українських політичних організацій офіційний Відень погодився збільшити чисельність УСС до 2 500 осіб. Фактично це була чисельність одного полку. У той же час полякам дозволили сформувати три власні бригади — сім полків піхоти і два уланів. Бойова Управа просила Міністерство війни відрядити зі складу австро-угорського війська сто старшин для укомплектування Легіону, а їх відпустили тільки 6 (згодом — 20). Серед них були Д. Вітовський, С. Ґорук, В. Дідушок, Г. Коссак та ін. А. Жук як представник Союзу визволення України на засіданні ГУР 13 серпня 1914 р., реально оцінивши ситуацію, висловився за підпорядкування українських стрільців австрійським військовим органам, підтримав прийняття усусами статуту – що дозволяло, на його думку, сформувати власний корпус. У підсумку, в другій половині серпня 1914 р. австрійська влада підпорядкувала Легіон УСС 11-му Львівському корпусу, а до намісництва 22 серпня 1914 р. було подано проект статуту. Під час формування Українського Легіону проявилася подвійна політика австрійської влади: хоч уряд і дав дозвіл на формування української військової частини, але на ділі не підтримував її організації. Головна Українська Рада, як писав С. Ріпецький, «не мала ясної та виразної думки про завдання та роль УСС». З одного боку, українські політики проектували збільшення кількісного складу добровольчої формації з метою використання у військових діях, з другого — прагнули, щоб УСС несли прифронтову службу й проводили культурно - освітню пропаганду на окупованих Австро-Угорщиною українських землях. Діячі СВУ вважали, що призначення українських військових добровольців — праця на окупованих територіях «для роблення прихильного настрою» [1]. Через суперечки з приводу чисельності та керівництва формацією між українським політичним проводом і офіційними властями лише 3 вересня 1914 року в Стрию було складено присягу державі, під прапорами якої стрільці мали йти на бій за волю рідного краю. Окрім неї, стрілецтво склало іншу, набагато важливішу, присягу рідному народові: «Я, …, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь». [3]
Отже, днем створення Легіону УСС вважається 4 серпня 1914 р. З цього часу з Легіоном УСС були пов’язані яскраві етапи самовідданої праці, спрямованої на пробудження та утвердження серед українства почуття національної гідності та ідей соборності.
1.2. Причини створення легіону Українських січових стрільців
Ø Створення легіону Українських січових стрільців означало відновлення збройної боротьби за волю України. Хоча становлення УСС відбувалося в структурах австрійської армії - то був тоді єдиний можливий шлях до організації українського війська.
Ø Об'єднуючи кращі сили молоді, які представляли практично всі суспільні верстви Галичини, легіон УСС став втіленням передової політичної думки і виражав сподівання національно свідомої частини галицько-українського суспільства на створення Української держави.
Ø Українці сподівалися, якщо вони за допомогою усусів підтримають Австро-Угорщину в її боротьбі з Росією, то перемога Австро-Угорщини з підтримкою українських січових стрільців над царським деспотизмом принесе українцям визволення.
Першим доказом того, що з початку свого існування Українські січові стрільці стояли на національних позиціях, були їхні спроби відмовитися приймати присягу на вірність габсбурзькій династії, які хоч і не увінчались успіхом, зате чітко визначили стрілецькі пріоритети.
РОЗДІЛ 2 Структура та командний склад УСС
2.1. Структура УСС
Протягом 1914—1916 років поступово формувалася структура Легіону УСС за австрійською моделлю. Осередком добровольців спочатку був Львів, а трохи згодом — Стрий. Усіх легіонерів було поділено на два батальйони (за національною термінологією — курені) та один напівбатальйон (напівкурінь). Спочатку курені ділилися на сотні по 220 осіб. До складу сотні входили 4 чоти (взводи). Чота складалася з 4 роїв. А один рій налічував 10—15 стрільців. Зазвичай, сотня в бойових умовах нараховувала 100—150 вояків, 2 ремісника, писаря та його помічника. Військові звання в Українському Легіоні також використовувалися згідно з національно-історичною термінологією: очолював курінь отаман (відповідав майору), а на всі посади нижче курінного призначались добровольці на власний розсуд: командира сотні називали хорунжий або ж сотник (капітан, пізніше — лейтенант). Командування легіоном здійснював полковник або ж підполковник австрійської армії. Часто — українець за походженням.
2.2.Чисельність та командний склад УСС
Загальна чисельність Легіону ніколи не перевищувала 2000 осіб. Австрійський уряд дозволяв записуватися до лав УСС лише добровольцям з ландштурму, тобто тих, хто за віком вже не підходив до служби в регулярному війську або за якихось обставин на військову службу не потрапив. Тим не менш, до Легіону часто вступали юнаки з місцевостей, окупованих австрійською армією. Тож до початку 1917 року, в стрілецьких лавах відслужили близько 7 тисяч вояків. Із них було вбито в боях 350 осіб, 1200 поранено і ще 1500 потрапили до російського полону. У березні 1915 року Легіон отримує більш правильну військову організацію за австрійським зразком: 2 окремих батальйони по 4 роти в кожному. У вересні, після знайомства усусів з ерцгерцогом Карлом, з них утворюється 1-й Полк Українських Січових Стрільців, якому за чисельністю до полку австрійського ландверу не вистачає лише одного батальйону. У 1916 році командний склад Легіону отримує звання офіцерів і унтерофіцерів регулярної армії. В самому розпалі війни, в травні - червні 1916 року, Полк УСС вже додатково нараховував:
Ще з жовтня 1914 року планували створити й конну сотню УСС, але через брак коней кілька десятків кавалеристів виконували обов'язки розвідки й зв'язку. Окрім, власне, бойових частин, в полку УСС було організовано господарчу службу, обоз (4 одиниці транспорту й одна польова кухня на сотню) та медичну службу (з січня 1915 року — по 40 осіб на курінь). Січовики добре організували й тилову службу. Як і решта термінів, вона мала специфічну назву кіш. До кошу входили канцелярія, господарча служба, відділи новобранців та одужуючих. Так само в коші функціонувала маршева рота та служба підготовки кадрів та перепідготовки одужуючих (вишкіл УСС). З березня 1915 року кіш було переорганізовано за австрійським зразком. А влітку 1916 року тилова служба УСС отримала назву Вишкільна група. Крім того, як у полку, так і в коші існували просвітницькі осередки, які отримали назву "Пресової квартири". Вони відіграли неабияку роль в справі національно-патріотичного виховання легіонерів. Саме в Пресовій квартирі та Українській Бойовій Управі розроблялися знамена та уніформа УСС.
РОЗДІЛ 3 БОЙОВИЙ ШЛЯХ УСС
3.1. Перший бойовий досвід легіону УСС (Галицька битва)
У ті дні на 450-кілометровому фронті від Івангорода до Кам'янця-Подільського розгорнулася одна з найбільших битв Першої Світової війни - Галицька битва, за участю з обох боків півтора мільйона солдат і офіцерів. Битва почалася загальним наступом росіян 6 серпня. Російська армія окупувала Галичину, а війська Австрії втратили більше 400 тисяч вояків, з них майже 100 тисяч полоненими. І у зв'язку з важкою ситуацією на фронті генерал Гофман віддав наказ ввести легіон УСС у бої. Через тиждень сотня В. Дідушка вийшла на Верецький перевал, де зустріла наступаючі частини 2-ї кубанської козачої дивізії. Тоді ж зайняла лінію сторожових постів на Ужоцькому перевалі сотня одного з отаманів. Саме ця сотня першою серед підрозділів УСС зав'язала бій з кубанцями і зазнала перших жертв війни- 22 стрільці були вбиті. Водночас не враховуючи думки старшини австрійське командування роздробило легіон на розвідувальні групи по 20 чоловік у кожній і наказало пробратися до тилів ворога. Після невдалих спроб перетнути лінію фронту, зазнавши великих втрат ці групи поверталися назад. Кілька груп пропали безслідно. Переконавшись у безплідності своїх намірів генерал Гофман відмінив свій наказ. 7 жовтня всі сотні зайняли лінію оборони на Бескидах.
Після того, як австрійська південна армія отримала підкріплення з Балканського фронту командування віддало наказ про наступ на Стрий, Миколаїв, а потім вже Львів. "Я був атакований з фронту майже удвічі більшими силами противника, - писав О. Брусилов. - Здійснювалося охоплення мого лівого флангу військами, які спускалися з Карпат від Турку і нарешті, у напрямі на Стрий - Миколаїв - Львів, виходили до мене в тил»[4].
3.2.Героїзм стрільців в наступних боях на Закарпатті
У наступних операціях легіон УСС діяв дуже чітко і злагоджено.Завдяки тактичним здібностям отамана Г. Косака полк провів успішний бій за Тухольку. За цим боєм особисто спостерігав генерал Гофман: адже легіон діяв на дуже важливій ділянці. Подолавши сильний опір ворога легіонери оволоділи Синьовидним, Люзінцями, Голобутовим, вийшовши в район нафтового басейну звільнили Борислав, Дрогобич, Стрий. Тільки після того, як Брусилов отримав допомогу він зумів зупинити австрійську армію, а потім навіть відкинув її до Карпат. Коли це сталося він кинув усі свої сили на перевали, які утримували Усуси. Вони в свою чергу не тільки змогли утримати наступаючого ворога (хоч кількість росіян значно перевищувала кількість легіонерів), а й завдати армії Брусилова нищівних втрат. Тільки в полон було захоплено 130 солдат та 10 офіцерів. Усі сотні легіону відзначилися в тій битві, але сотня Вітовського найбільше - вона утримувала залізничний відрізок Тухолька - Гребенів. Після цього бою генерал Флейшман приїхав, щоб особисто вручити перші нагороди українським січовикам - медалі хоробрості другого ступеня, які отримали багато легіонерів серед яких також були і жінки. Олена Степанівна, а також Софія Галичко, яка в своєму дівочому щоденнику 11 вересня 1914р. писала: "Я на Закарпатті, в рядах Січових Стрільців. Дивний якийсь сон. Вісім днів їзди в поїзді, три дні голодовки, примусова мандра по Мукачеві від 3-ї ночі до 8-ї ранку та приїзд до Горонднат. Тепер тихі зітхання слабих у шпиталі. Мої мрії здійснилися, працюю для України, йду кувати кращу долю... Кинула я книжки, науку, старий спокійний Грац, забула про рідню, про іспити й увесь світ... Крила вистрілили з ран і лечу на стрічу сонцю золотому, чи спалить воно мене, чи зігріє своїм вогнем?... Завтра, позазавтра може підемо вже в поле, хто вернеться з дороги не знаємо.Що там! Поки кров грає в жилах і серце б'ється сильно в грудях - вперед! Вперед! Поломимо скали, перепливемо ріки, спалимо вогнем молодої душі всі твердині, всі замки, всі ворожі думки і діла "[2]. В записках щоденника ми бачимо ніжну, молоду натуру дівчини, але її любов до рідної країни переросла багатьох її сучасників. Саме ця любов після того як її важко поранили, поставила її на ноги і змусила стати в бойовий строй легіону. Через деякій час вона стане хорунжею і командиром чети у сотні. На протязі всієї її служби в легіоні не було такого чоловіка в якого вона викликала б відразу, її всі любили і навіть подейкували, що в неї були інтимні відносини з Д. Вітовським і тому як велике особисте горе для стрільців стала її загибель 20 липня 1918 р.
3.3.Контрнаступ австрійських військ
Як наслідок великих втрат збоку Українських Січових Стрільців у листопаді була здійснена часткова реорганізація. Тепер легіон складався лише з двох куренів - С. Шухевича і С. Горука. Михайло Галущинський відбув у штаб генерала Гофмана, як референт у справах УСС, а легіон очолив отаман Гриць Коссак. Різдво 1915р. галицькі стрільці зустріли на Бескидах. У ту зиму стояли страшні морози. Схили гір вкрилися глибоким снігом. Старшина і стрільці, які майже безперервно перебували на гірських вершинах, у першій бойовій лінії постійно мерзли. Втрати від холоду почали перевищувати бойові втрати. Наприклад, за чотири дні боїв під Славськом, отаман С. Горук відправив до шпиталю 90 стрільців з відмороженими кінцівками. На початку січня австрійські війська перейшли в контрнаступ. Січовиків кинули на Ужгородський перевал, які в свою чергу почали швидко просуватися вперед і вже за два місяці боїв легіонери зайняли Славське, Лавочне, досягли Татарівки, яку вони не могли втримати - вона переходила часто із рук в руки.
3.4.Бій на горі Маківка
На початку березня 1915р. легіон досяг гори Маківка. Якраз у цей час командування знов завдало стрільцям підступного удару, ліквідувавши Начальну Команду і два курені Г. Коссака і С. Горука і віддавши їх під командування 129 - й і 130 - й бригадам 55 -ї дивізії генерала Г. Флейшмана. Тоді ж було встановлено чисельність старшин (48 чоловік) і стрільців (2200 чоловік). Яким було присвоєні військові звання. 22 березня вперше сотні С. Горука зайняли позиції на горі Маківка, яка стала головним місцем оборони австрійської Південної армії, бо закривала найліпші підходи російській армії до німецьких військ. З того дня бої у тому секторі майже не спинялися. Вони розпочалися наступом російських військ в ніч з 28 – 29-те квітня 1915р., прорвавши фронт вони зайняли частину гори силою одного полку. Для рятування прорваного фронту, було кинуто сотні І і ІІ куренів. Несподіваним ударом після одногодинного кривавого бою, сотні Будинського і Мельника, незважаючи на шквальний вогонь ворога, відбили втрачені позиції на верхівці гори Маківка. Одночасно на лівому фланзі І курінь відкинув російські війська через ріку Госювчанку, на полі бою було знайдено багато тіл вбитих росіян. В стрілецькі руки потрапило кілька сотень полонених. Наступного дня (30 квітня) ворог почав масовий артилерійський обстріл позицій стрільців. Але вони встояли, відбили всі російські атаки і захопили ще 173 полонених. Найбільш запеклі бої почалися третього дня, 1 травня 1915р. Росіяни спочатку провели 4 - х годинний артилерійський обстріл, який завдав руйнівної сили січовикам. І потім вже ніщо не змогло зупинити російські війська, що йшли по лівому фланзі. Вони захопили хребет гори, а потім зігнали чоту з верхівки г. Маківки. Ворожий наступ удався. При цьому січовики втратили багато людей загиблими і ще більше потрапило у полон. Становище погіршувалося, російські війська наближалися. Саме в цей трагічний момент, коли доля ІІ куреня була майже вирішена, підійшов на допомогу І курінь і дві сотні мадярських новобранців. Розпочався завзятий і нерівний бій. Мадярські сотні і недобиті сотні ІІ куреня рушили в напрямі верхів'я гори, сотні І куреня ліворуч. Австрійська артилерія вдарила по верхів'ях Маківки, чим полегшила завдання стрільцям. Але ворог боронився до останнього набою, дві години. І врешті-решт легіонери захопили Маківку. 2 травня росіяни знов пішли у атаку. Але через деякий час стрільці розбили всю російську армію. В тих кривавих боях від 29 квітня до 2 травня УСС втратили 42 вбитих і 76 поранених. Чотириденний бій на горі Маківка закінчився блискучою перемогою УСС над російськими полками. Львівська газета "Діло" 2 травня 1915р. зазначала "Маківка - це не тільки символ перемоги великої ідеї. Це одночасно іспит зрілості вояцьких і бойових якостей УСС, яким воно блискуче закінчило свій тяжкий період трудів і боротьби. Так виросло стрілецтво впродовж минулого півроку даючи українському народові нові цінності" [5].
3.5.Брусилівський прорив
Весною 1916р. в російській під проводом Миколи ІІ відбулася велика нарада, на якій затверджено план операцій на літо. Микола ІІ вимагав покінчити з позиційною війною і перейти до активних дій. У планах наступальної операції- Південно - Західний фронт, яким з березня командував О. Брусилов. Та невдовзі цей 63-літній кавалерійський генерал став народним героєм Росії. За його активні дії, які втілювалися в життя в прориві, який тепер носить назву брусилівський. За півтора місяця австрійська армія втратила 500 тисяч солдат та офіцерів. Все почалося 4 червня 1916р. коли австрійські війська почали відступати під натиском російської армії. І як вже траплялося раніше генерал Флейшман прикрив січовиками найбільш важливий відрізок фронту - залізницю і мурований шлях із Підгалець на Бережани в районі пагорба Лисоня.
3.6.Бій на горі Лисоня
11 серпня Полк УСС отримав наказ зайняти положення на горбах Лисоні. Січовики почали готуватися до приходу ворога. 14 серпня росіяни зайняли протилежні горби та почали обстрілювати окопи січовиків. Пізно ввечері ворог пішов у наступ, обійшов І курінь УСС й оточив його. Одна сотня якраз копала стрілецькі окопи і була заскочена за працею. Тяжке становище рятували два скоростріли хорунжого Ф. Черника, заслонюючи загорожене крило куреня та здержуючи наступаючі лави росіян. Частина куреня вирвалась з оточення. Але ворог обійшов ззаду становища скорострілів та перейшов у рукопашний бій, в якім загинула майже вся обслуга скорострілів. Тим часом знову сформувався І курінь і рушив у контрнаступ з двома австрійськими сотнями. Росіян було відкинуто до їхніх попередніх становищ. Під час цього бою загинув І. Каратницький. Після цих подій польовий суд розглянув справу легіону УСС і знову кинув на нього новий наклеп бойової і політичної ненадійності і навіть обвинуватив його у зраді. Вину за цей прорив було приписано УСС. Ці події викликали у легіону почуття незаслуженої зневаги. І це виявилось в бажанні всього стрілецтва доказати при найліпшій нагоді свою бойову вартість та піднести зневажену вояцьку честь УСС. Ця нагода надійшла скоріше ніж вони сподівалися [6]. Бої почалися ввечері 2 вересня 1916 р., наступом 113-ої пішої дивізії. Ще того ж самого вечора вислано на Лисоню дві сотні І куреня. Перша сотня вже вночі почала бій в лісі але була розбита. Вранці 3 вересня пішла у контрнаступ сотня Мельника (2-га сотня) але попала під артилерійський обстріл росіян і була вимушена рятуватися втечею до лисонського лісу. За сотнею Мельника пішла у наступ 3-тя сотня, в напрямі південної частини лісу, для скріплення правого крила сотні Мельника. Що й зразково виконала.
Тим часом в лісі розгорнувся завзятий бій за останні оборонні становища, втрата яких відкривала вільний шлях в долину Золотої Липи, але сотні УСС змогли стримати російські війська хоча й майже всі були розбиті, а потім 4 - та сотня перейшла у контрнаступ. Після завзятого і кривавого бою загинули майже всі команданти, і багато стрільців. Кількадесят було поранено. Ворог зійшов аж до яру і тут полонили команду І-го куреня і частину сотні Будзиновського. В тій дуже загрозливій ситуації штаб кинув свій останній запас - ІІ курінь УСС (робітничий).До його складу входили 5 - та, 6 - та і 7-ма сотні. 5 - та сотня тільки-но прибувши, одразу атакувала ворожі позиції в ярі і звільнила полонений І - й курінь. Після повторних наступів, які не вдалися, ІІ курінь зайняв запасові становища на західному схилі горбів. Курінь мав значні втрати у вбитих і ранених. Пополудні бої припинилися. Росіяни, які мали до полудня великі невдачі та криваві втрати, не продовжували того дня наступів. Ворожі сторони приготувалися до нових боїв. Бої полку УСС на Лисоні, 3 вересня - були вирішальними для розвитку бойових дій на цім відтинку фронту. Керуючись амбіцією боротьби за свою честь і славу українського імені, опановані єдиною думкою про перемогу, УСС стали твердим муром проти ворога.На другий день, вранці, рушили до наступу на головні ворожі становища УСС та німецькі, мадярські й австрійські стяги. Наступ вдався, але росіяни швидко скоординували свої дії та вдарили з боків і наступаючі групи мусили повернутися з великими втратами до вихідних позицій. Ввечері того ж дня австрійське командування підтягнуло на Лисоню важку артилерію, яка щойно прибувши почала атакувати позиції росіян. Після обстрілу в наступ рушила піхота, яка майже без бою здобула головні становища. Велика битва за Лисоню і Бережани скінчилася перемогою, яку вирішили у великій мірі УСС. Вони виграли також важливий бій за свою честь і добре ім'я. Але та перемога вимагала багатьох жертв УСС: з 44 старшин залишилось тільки 16, втрати серед стрільців становили близько 700 людей. Битва на горі Лисоні - це одна з найтрагічніших сторінок бойового літопису полку УСС.
3.7. Завершення бойового шляху УСС
У жовтні 1916 року вцілілі залишки полку були виведені на Волинь, де січовики відновлювали сили.Лише 17 лютого 1917 року полк УСС знову повернувся на фронт і зайняв ділянку оборони під Бережанами, в районі села Куропатники. Полк, яким командував тепер австрієць отаман Ф.Кікаль, по суті представляв курінь, бо складався всього з чотирьох сотень - В.Дідушка, О.Семенка, П.Орза і О.Букшованого. Тоді стрільці дізнались про революційні події в Петербурзі та Наддніпрянській Україні, тож проявом надій вояків на закінчення війни стало братання між галицькими стрільцями і солдатами російської армії. Та 18 червня 1917 року Тимчасовий уряд дав наказ російській армії наступати, надії на швидке закінчення війни не виправдались. 29 червня 1917р. відбувся останній бій УСС з російськими військами в районі с. Конюхи на Бережанщині. Руйнуючий вогонь російських гармат знищив передні рови і дротяні засіки, а вночі на 1-ше липня випав зливний дощ, і вода залила стрілецькі окопи. Російським частинам вдалось прорвати оборону австрійців і раптово вийти в район розташування січовиків. Командант Ф.Кікаль проявив безпорадність, в результаті якої з великою групою старшин і стрільців потрапив у полон. У полку залишилося всього 450 бійців.
9 липня 1917 року австрійські війська перейшли в контрнаступ, в ході якого Українські січові стрільці під с. Козівкою і Козовою вели дводенний бій з частинами російської армії. Оцінивши розмір втрат та розуміючи всю безперспективність боротьби у складі австрійської армії, новий командувач УСС- Мирон Тарнавський запропонував стрільцям припинити воєнні дії і зберегти сили УСС для дійсної боротьби за незалежність України, за що був знятий з посади. На щастя, УСС очолив прихильний до українців син австрійського ерцгерцога, що отримав прізвисько Василь Вишиваний.
У січні 1918 р. між Україною та Німеччиною було укладено Брест-Литовський договір, згідно з яким січовиків в складі австрійського війська послали на Наддніпрянщину для її звільнення від більшовиків. Виконавши свою місію, стрільці відмовилися приймати участь в придушенні селянських повстань проти нової української влади – гетьмана Скоропадського, і були відправлені на початку 1918 р. на Буковину.
ВИСНОВОК
На протязі всього свого тяжкого, тернистого шляху легіон УСС супроводжувала тяжка доля битв, голоду і недовіри. Майже весь час легіонери викликали підозру в австрійського командування. Але січовики все одно виконували їх накази, бо знали, що без них весь український народ Галичини загине під тиском російського самодержавства. Тому вони билися до останньої краплі крові, за волю українського народу, за свою честь і славу, навіть коли знали, що їх чекає неминуча загибель. Взагалі легіон УСС був визнаний німецьким урядом найліпшим з усіх австрійських підрозділів, але його досягнення так і не були виправдані його власним урядом. Січові Стрільці займали передове місце серед революційних сил на Україні, як один з найбільш рішальних і порядкуючих чинників. Вони з найбільшою послідовністю і рішучістю спрямовували усю свою енергію до одної, основної мети: здобуття суверенної і соборної української держави. Для здійснення цієї ідеї вони невтомно працювали і з повною посвятою за неї боролися. У найтяжчих ситуаціях усуси давали достойну і сміливу відсіч ворогам України. Серед хаосу революції та неупорядкованих відносин Січові Стрільці стояли на сторожі ладу і спокою та безпеки майна і життя всіх громадян. Своїм коректним відношенням до населення підтримували авторитет революційної української влади. Безпощадно розправлялися вони із явищами бандитизму, безладдя, авантюрництва. Це важливе завдання могла успішно виконувати тільки дійсно революційна, ідейна і дисциплінована військова формація, якою були Січові Стрільці. Найбільш істотне значення та головну заслугу Січових Стрільців в новітній добі української історії треба бачити в тому, що вони були першою військовою формацією, яка була соборницькою і своєю ідеологією, і своїм характером та особовим складом. Всеукраїнська, соборницька ідея була покладена в основу організації Січових Стрільців уже при її народженні, та була головним дороговказом в їхній праці і боротьбі. Найщиріші вислови признання і пошани та найкращу оцінку отримали Січові Стрільці в історичному дні проголошення соборності Української Народної Республіки. Того пам'ятного дня Січове Стрілецтво символізувало велику ідею всеукраїнської єдності й суверенної державності, освячену Стрілецькою кров'ю, пролитою на їх бойовому шляху. У виданні головного київського щоденника "Україна", що його редагував відомий український письменник Володимир Самійленко, під датою: Київ, середа 22(9) січня 1919 року, була поміщена стаття, присвячена великій події -здійснення державної єдності українського народу. В тій знаменній статті присвячено щирі і теплі слова признання синам галицької землі, Українським Січовим Стрільцям, за їх віддану і жертвенну працю для України. Ця стаття була достойною нагородою для всього Українського Січового Стрілецтва, за його вірно виконаний національний обов'язок. Цей уступ згаданої статті звучить дослівно так: "Галичина була тим захисним кутком, тим "Пьємонтом України", де могла зберігтись українська національність і розвинутись українська культура. Коли прийшов час будувати державу, галичани віддали Україні не тільки свої сили, національну свідомість і європейське знання, а й життя. Галицькі Січові Стрільці - їх роль в українському відродженні неоцінима і перед іменами їх будуть схиляти голову всі українці". [7]
УСС зробили великий внесок у формування українського війська, а отже і української державності. Я вважаю, що ми всі повинні знати, як наші воїни легіону, у визвольній боротьбі вкрили себе безсмертною славою.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Воєнно-історичний нарис «КОРПУС СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ»//Ювілейне видання 1917-1967//Чікаго,1969;
2. Нарис історії УСС/У. Безгрішний/Львів, 1923 р.;
3. Ювілейний фотоальбом з нагоди 20-річчя заснування Легіону УСС/Третє перевидання з нагоди 40-річчя заснування Легіону УСС/Видавництво Ігоря Федіва, 1955;
4. Воспоминания/О. Брусилов/Москва, 1951 г.;
5. Газета "Діло" від 2 травня 1915 р.;
6. Буркут І. Г. /А ми тую славу збережемо (з історії українських збройних сил ХХ ст.)/Чернівці: Видавництво спілка „Час”, 1992. – 73 с.;
7. Передова стаття. "Україна", політичний, економічний, літературний і науковий часопис. Київ, середа 22(9) січня 1919 р., ч. 7.
ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛА http://ycc.milua.org/history.html http://ycc.org.ua/
ДОДАТОК А Карти походів УСС
Мапа походів УСС восени 1914 р.
Мапа околиць Стрипи, де воювали усуси в 1915—1916 рр.
Мапа зимових походів УСС 1914-1915 рр.
Мапа околиць г.Маківки, де велись бої у березні-травні 1915р.
Додаток Б
Фото й документи
Українська Бойова Управа.
Сидять (зліва направо): В. Старосольський, Т. Кормош, К. Трильовський (голова), С. Томашівський, Д. Катамай (писар), Стоять (зліва направо): І. Боберський (скарбник), В. Темницький, Л. Цегельський
Перші поранені усуси в боях
Збірка добровольців в Коломиї на площі коло Народнього дому.
Надгробок Михайла Галущинського
Галущинський Михайло Миколайович — культурно-освітній і громадсько-політичний діяч, педагог, військовик, публіцист, командувач Легіону Українських січових стрільців. У 1914 р. призначений Бойовою управою УСС командувачем Легіону Українських січових стрільців (УСС). 3 середини 1915 р. — військовий референт при командуванні австрійської армії. У 1918 — активний учасник Листопадового повстання у Львові.
І це далеко не увесь список ранених, поляглих і тих, що померли від ран та недуг. Ще є 8 сторінок листа втрат легіонуУСС, на кожній з яких приблизно по 150 осіб.
ДОДАТОК В
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 93 | Нарушение авторских прав