Історичні засади перекладознавства

Переклад – це безсумнівно дуже давній вид людської діяльності. Із самого початку переклад виконував найважливішу соціальну функцію, уможливлюючи міжмовленнєве спілкування людей. Поширення письмових перекладів відкрило людям широкий доступ до культурних досягнень інших народів, уможливило взаємодію й взаємозбагачення літератур і культур. Переклади зіграли важливу роль у становленні й розвитку багатьох національних мов та літератур. Нерідко перекладні твори передували появі оригінальних, розробляли нові мовні та літературні форми, виховували широкі кола читачів [5, с. 134].

Translation - a text or work that has been changed from one language into another.(59)

Translation is the communication of the meaning of a source-language text by means of an equivalent target-language text.(57)

Протягом багатовікової історії перекладу неодноразово робилися спроби теоретично осмислити й пояснити діяльність перекладачів, сформулювати критерії оцінки якості перекладів, визначити фактори, що впливають на хід і результат процесу перекладу. Однак, як це часто буває в інших видах людської діяльності, перекладацька практика значно випередила теорію перекладу. Відсутність теоретичних робіт в області перекладу й самої науки, у рамках якої подібні роботи могли з'явитися, не означало, звичайно, що ніхто не намагався міркувати про сутність, мету й засоби здійснення перекладацької діяльності [48, с. 75]. У своїй роботі перекладач постійно зіштовхувався з необхідністю вибирати між різними варіантами перекладу, вирішувати, що в перекладному тексті є найбільш важливим і повинне бути обов'язково передано, віддавати перевагу тому або іншому засобу подолання виникаючих труднощів. Хоча в більшості випадків такий вибір робився інтуїтивно, все-таки часом перекладач намагався осмислити й пояснити свої переваги. Нерідко такі переваги формувалися у вигляді «принципів перекладу», які перекладач викладав у передмові до своєї роботи, або відстоював пізніше, часто у відповідь на критичні зауваження у свою адресу.

Переклад у своєму розвитку пройшов кілька етапів: був переклад і дослівний (в основному він торкався перекладу біблій). Тож уже в давні часи перекладацька діяльність була важливою складовою суспільного життя.
В останні десятиліття розвиток перекладацької діяльності дає підстави говорити про початок нового етапу в історії перекладу та становлення окремої наукової галузі з відповідними теоретичними та практичними надбаннями. Бурхливий розвиток науки, техніки, міжнародної діяльності викликає потребу в активному обміні інформацією та якісному перекладі її на зрозумілу мову [24, с. 247].

Перекладаючи з однієї мови на іншу, людина використовує як свої мовні знання і можливості, так і найрізноманітніші екстралінгвістичні знання (про фізичну природу світу, про суспільство і його культуру, про ситуації, в яких був зароджений текст, який перекладається, і буде сприйматися його переклад і т. д.), причому етапи розуміння і синтезу тексту принципово відрізняються.. Переклад по повному шляху передбачає, що в його ході відбувається побудова деякого понятійного представлення змісту тексту, імовірно не залежного від особливостей вхідної і вихідної мов і враховуючого всю повноту знань, які в зв’язку з конкретним текстом можуть бути притягнутими перекладачем або перекладацьким пристроєм для максимально адекватної передачі його змісту на іншій мові.

Відомо, що повна тотожність між оригіналом і перекладом не можлива. Мовленнєва своєрідність будь-якого тексту, орієнтованість його змісту на певний мовний колектив, що володіє лише йому властивими «фоновими» знаннями й культурно-історичними особливостями, не може бути з абсолютною повнотою «відтворено» на іншій мові. Відсутність тотожності аж ніяк не заважає перекладу виконувати ті ж комунікативні функції, для виконання яких був створений текст оригіналу. Переклад повинен був забезпечити передачу інформації у всіх деталях, аж до значень окремих слів, бути повністю автентичним оригіналу. Усе ясніше ставала мовленнєва першооснова перекладацького процесу. Необхідно було з'ясувати, у чому складається лінгвістична сутність цього процесу, у якому ступені він визначається власно лінгвістичними факторами, у яких межах такі фактори обмежують точність передачі інформації [3, с. 65].

XXI століття ставить нові завдання в інформаційному просторі людства. Завдяки масовій інформації роль перекладу в житті людства неухильно зростає. Сьогодні перекладацькі зв'язки охоплюють майже всі сфери людської діяльності. Рух інформаційних потоків не знає ні границь, ні часу, ні простору. Нескінченна розмаїтість сучасного світу передається за допомогою засобів інформації у відчуттях й інтерпретаціях численних учасників міжнародного інформаційного процесу журналістів, кореспондентів, коментаторів, телеоператорів. Тому постійно росте значення перекладацької діяльності, і разом з ними виникають і перекладацькі проблеми. Загострення мовленнєвих проблем диктує пошук нових рішень. Якщо раніше перекладацька діяльність розглядалася тільки у зв'язку з перекладом художньої літератури, то сьогодні усе більше важливе місце − і за обсягом, і за соціальною значимістю − стали займати переклади текстів спеціального характеру − інформаційні, економічні, юридичні, технічні, політичні, реклами та інші [10, с. 112].

1.1.2. Основні засоби перекладу. Переклад — відтворення оригіналу засобами іншої мови зі збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі.. Співставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом співставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.

Переклад є однією з важливих форм міжкультурних взаємин. Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур [11, с. 314].

У перекладацькій діяльності існує багато прийомів, якими має володіти перекладач. До таких прийомів, зокрема відносять такі, як accurate або exact translation (точний переклад); faithful translation (адекватний/вірний переклад); faithfulness of translation (адекватність перекладу); equivalent translation (еквівалентний переклад); free interpretation/adaptation – (вільний переклад/переробка); consecutive interpretation/translation (послідовний переклад); rehash (вільна переробка) тощо.

Відомо, що в процесі перекладу завжди виникають певні труднощі, джерелом яких можуть бути відмінності в побудові контактуючих мов. Труднощі при перекладі можуть бути граматичними, лексичними, термінологічними і жанрово-стилістичними.

Для подолання труднощів при перекладі, по-перше, необхідна їх належна ідентифікація; по-друге, потрібно вміти та знати, як правильно застосувати способи та прийоми перекладу лексичних одиниць, словосполучень, а також фразеологічних одиниць; по-третє, прагматична адаптація тексту оригіналу під час перекладу; по-четверте, формування сталих навичок подолання граматичних, лексичних, термінологічних, жанрово-стилістичних труднощів із урахуванням норм української мови та жанрових норм культури мови оригіналу [26, с.74].

1.1.2. Еквівалентність перекладу. Завдання будь-якого перекладу – це передати засобами іншої мови цілісно й точно зміст оригіналу, зберігаючи його стилістичні й експресивні особливості. Переклад повинен передавати не тільки те, що виражено оригіналом, але й те, як не виражено в ньому. Ця вимога ставиться як до всього перекладу даного тексту, так і до окремих його частин. Для визначення ступеня спільності змісту (значеннєвої близькості) оригіналу й перекладу було введені поняття еквівалентності та адекватності. [24, с. 243].

Вивчення рівнів еквівалентності дуже важливо не тільки для теорії, але й для практики перекладу, тому що дозволяє визначити, яку ступінь близькості до оригіналу перекладач може досягти в кожному конкретному випадку.

Теорія рівнів еквівалентності ґрунтується на виділенні в плані змісту оригіналу й перекладу п'яти рівнів:

1) рівень мовних знаків;

2) рівень висловлювання;

3) рівень повідомлення;

4) рівень опису ситуації

5) рівень мети комунікації.

Одиниці оригіналу й перекладу можуть бути еквівалентні один одному на всіх п'ятьох рівнях або тільки на деяких з них. Повністю або частково еквівалентні одиниці й потенційно рівноцінні висловлювання об'єктивно існують у вихідній мові й у мові перекладу, однак їхня правильна оцінка, відбір і використання залежать від знань, умінь і творчих здібностей перекладача, від його вміння враховувати й зіставляти всю сукупність мовленнєвих й екстралінгвістичних факторів. У процесі перекладу перекладач вирішує складне завдання знаходження й правильного використання необхідних елементів системи еквівалентних одиниць, на основі яких створюються комунікативно-рівноцінні висловлювання у двох мовах.

Дата добавления: 2015-12-01