Засади статусу громадян.

Громадяни – найбільша група суб’єктів адміністративно-правових відносин. Для реалізації деяких прав, свобод та виконання обов’язків важливе значення має громадянство – постійний правовий зв’язок особи з Українською державою.

Адміністративно-правовий статус громадянина є складовою части­ною його статусу.

Правовий статус включає:

- основні(невід’ємні) права

- комплекс прав та обов’язків, що закріплюються Конститу­цією, нормами різних галузей права

- гарантії реалізації цих прав та обов’язків, а також механізм їх охорони державою.

До основних прав, крім невід’ємних(життя, честь, гідність та ін.), мо­жна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності та ін.

Адміністративно-правовий статус громадянина встановлюється об­сягом та характером його адмі­ністративної правосуб’єктності, котру складають адміністративна правоздатність та адміністративна діє­здатність.

Адміністративна правоздатність – це визнана законом за громадяни­ном фактична можливість бути суб’єктом адміністративного права, мати права та обов’язки адміністративно-право­вого характеру. Вона виникає з моменту народження, підтверджується документами про громадянство – паспортом громадянина України, а для осіб 16 років – свідоцтвом про народження.

Адміністративна дієздатність – це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати і здійснювати права і виконувати обов’язки адміністративно-правового характеру. В повному обсязі вона виникає з досягненням 18 років. Разом з тим вона виникає і по досягненні 16-річного віку – одер­жання паспорта та дотримання пра­вил паспортної системи, охорона природи та ін. Адміністративна діє­здатність може наставати у деяких випадках і до досягнення 16-річ­ноговіку – право на працю.

65. Державний санітарний нагляд в Україні.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюють: а) уста­нови і заклади державної сані­тарно-епідеміологічної служби системи МОЗ: Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ; управ­ління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ; центральна санітарно-епідеміоло­гічна станція МОЗ; Кримська респу­бліканська санітарно-епідеміологічна станція; обласні, міські, ра­йонні та районні у містах санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції; центральна санітарно-епідеміологічна станція на залізнич­ному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, лі­нійні санітарно-епідеміологічні станції на залізницях; центральна са­нітарно-епідеміологічна станція на повітряному транспорті; центра­льна санітарно-епідеміологічна станція на водному транспорті, саніта­рно-епідеміологічні станції басейнів і портів; санітарно-каран­тинні підрозділи; спеціалізовані установи та заклади МОЗ для боро­тьби з особливо небезпечними інфекціями; санітарно-епідеміологічні станції об'єктів, що мають особливий режим роботи; б) відповідні установи, заклади, з'єднання, частини і під­розділи державної саніта­рно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Держкомкордону, Го­ловного управління Командувача Національної гвардії, СБУ, на які згідно із законодавством покладаються фун­кції спеціально уповно­важених органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду на підпорядко­ваних їм територіях, об'єктах, у частинах і підрозділах, що здійснюють державний санітарно-епідеміоло­гічний нагляд згідно з цим Положенням та положеннями про державну санітарно-епідеміо­логічну слу­жбу відповідних центральних органів виконавчої влади.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює голо­вний державний санітарний лі­кар України - перший заступник Мініс­тра охорони здоров'я України, який призначається на посаду і зві­ль­няється з посади відповідно до законодавства та безпосередньо під­звітний Кабінетові Міністрів України з питань державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Головний державний санітарний лікар України має першого заступ­ника та чотирьох заступників, яким він може делегувати окремі свої повноваження.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою Авто­номної Республіки Крим здій­снює головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, який за посадою є заступни­ком Міністра охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, признача­ється на посаду і звільняється з посади головним державним саніта­рним лікарем України за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим. Керівництво державною санітарно-епідеміологіч­ною службою області, міст Києва і Севастополя здійснює відповідно головний державний санітарний лікар області, міст Києва і Севасто­поля, який призначається на посаду і звільняється з посади головним державним санітарним лікарем України за погодженням з відповід­ною обласною, Київською і Севастопольською міською державною адміністрацією. Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює від­повідно головний державний санітар­ній лікар району, міста, району в місті, який призначається на по­саду і звільняється з посади відповідно головним державним санітарним лікарем Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севасто­поля, міста з районним поділом.

. Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою на водному, залізничному, повіт­ряному транспорті здійснюється відпо­відно головним державним санітарним лікарем водного, залізнич­ного та повітряного транспорту, який призначається на посаду і звільня­ється з посади головним державним санітарним лікарем України.

Мета санітарного нагляду – контроль за додержанням юридичними та фізичними особами санітар­ного законодавства, попередження, виявлення та усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров’я людей та застосування у необхідних випадках заходів пра­вового характеру щодо правопоруш­ників.

Види заходів:

- адміністративно-попереджувальні (проведення перевірок додержання санітарного законодавства, вве­дення каран­тину, медичний огляд працівників та ін.)

- адміністративного припинення (коли в примусовому по­рядку необхідно припинити протиправні дії та запобігти їх шкідливим наслідкам)

- адміністративні стягнення (накладаються за вчинення право­порушень у розглядуваній сфері, передба­чених КпАП).

66. Правове положення адміністрації держ. підприємства.

Органом управлінням підприємством є адміністрація. Вона діє в ме­жах повноважень підприємства, реалізуючи їх у вирішенні внутрішніх питань даного суб'єкта та у зовнішніх зв'язках, вона забезпечує ін­тереси власника та держави. Очолює адміністрацію одноособовий керівник (директор, начальник і т. д.).

Керівник під-ва має певні повноваження по представництву, розпо­рядженю майном, комплекту­ванню та розстановці кадрів, організації роботи. Керівник встановлює склад і обсяг відомостей, що ста­нов­лять комерційну таємницю, порядок їх захисту. Діючи від імені під-ва, він захищає його інтереси, укладає господарські та трудові угоди, відкриває в банках рахунки, затверджує штати, видає накази.

Органом управління казенним під-ом є міністерства та ін. Центральні органи виконавчої влади. Вони призначають на посаду та звільняють керівникапід-ва за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

67. Поняття і система принципів держ. управління.

Принципи держ. управління - це система основоположних ідей і прав, яке витікає із закономірнос­тей найбільш правильної організації і здій­снення управліньської діяльності апарату держ. управління.

Система принципів вкючає 2 групи:

- політико-юридичну(відбиває соціально-політичні і правові ідеї, які лежать в основі організації і здійс­нення держ. управління, як одне з форм державної діяльності і знахо­дить своє відображення в Конституції).

- Організаційні (поєднання інтересів людини і держави, здійс­нюється організація діяльності за допомо­гою лінійного, фу­нкціонального, територіального, територіально-галузевого, подвійного під­порядкування принципів; беспосереднє по­єднання колегіальності з єдиноначальністю та ін.).

Використання організаційних принципів дозволяє найбільш оптима­льно побудувати систему орга­нів держ. управління, встановити ефе­ктивні, функціональні, структурні зв'язки між структурними під­розді­лами кожного органу управління.

Грунтуючись на організаційних принципах виділяють такі управлін­ські системи:

- лінійну

- галузеву

- міжгалузеву

- міжтериторіальну.

68. Поняття і юрид. значення актів державного управління.

Акт державного управління – це офіційний припис, який заснований на законі, прийнятий суб’єктом управління на будь-якому рівні дер­жавної ієрархії в порядку одностороннього волевиявлення і в межах його компетенції з додержанням встановленої процедури та форми і тягне за собою певні юридичні наслідки.

Ознаки:

- підзаконний акт

- спрямований на досягнення конкретного, оперативного керів­ництва

- встановлює певні правила поведінки – приписи, дозво­ляння, заборони

- є односторонньо вольовим

- носить імперативний характер

- приймаються суб’єктами управління в межах компетенції і у певній формі

- є усними, письмовими, конклюдентними

- має юридичну природу і є обов’язкові для тих, кому вони адресовані

повинен носити творчий характер, спрямований на розбудову Укра­їни як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.

69. Загальна х-ка зак-ва в області охорони та безпеки ук.

Оборона Ук.- це комплекс політ, ек., еколог., воєнних, соц. і правових заходів щодо забезпечення незалежності, терит. цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу Ук. Основи організ. обо­рони Ук. та повноваження держ. органів щодо їх забезпечення, обов”язки підпр-в, уста­нов, організацій, посадових осіб стосовно здійсн. обороноздатності країни встановлені ЗУ від 6 грудня 1991 р. “Про оборону”.

Формування і проведення воєнної політики Ук., законодавче регулю­вання питань сфери оборони та військового будівництва здійсн. ВРУ. Відповідно до ст.85 КУ до повноваж. ВР належить: оголош. за подан­ням Пр. У стану війни і уклад. миру; схвалення рішення Пр. У про ви­корист. Збройних Сил Ук.(ЗСУ) та інших військових формувань уразі збройної агресії проти Ук.; затвердження загальної стр-ри, чисельно­сті, визначення функцій ЗСУ та ін.

Важливі ф-ції у сфері оборони покладені на Пр. У, що призначає на посади та звільняє з посад вище командування ЗСУ, інших військо­вих формувань, здійснює керівництво у сфері оборони держави. Так, Пр. У є головою Ради нац-ї безпеки і оборони Ук., фрмує її персона­льний склад відповідно до КУ. Ком­петенція і ф-ції Ради нац-ї безпеки і оборони Ук. визнач. ЗУ від 5 бер. 1998 р., тимчасовим положенням “По Раду нац-ї безпеки і оборони Ук.”, затвердж. Указом Пр. У від 30 серпня 1996 р.

Заходи щодо оборонозд-ті здійсн. КМУ, який керує діяльністю підпо­рядков. йому органів та орга­нізацій відносно забезпеч. оборони, оснащення ЗСУ озброєнням, військовою технікою та ін. мат. засо­бами.

Органом держ. управ-ня З-ми С-ми Ук. є Мін-во оборони Ук., яке несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання за­вдань оборони, розробляє та подає на розгляд Пр. У проекти держ. програм будівництва і розвитку ЗСУ, здійснює координаційні та інші повноваження у сфері обо­рони.

Місцеві держ. адміністрації та органи місцевого самоврядування за­безпеч.: викон. вимог чинного зак-ва Ук. з питань оборони посадо­вими особами, гром-ми, підпр-ми, установами і організ-ми; вирішу­ють завдання щодо забезпечення потреб оборони та мобвлізаційної го­товності; організ. призов гром-н на військову службу.

Підпр-ва, установи і організації викон. держ. замовлення і договори по виробництву і поставці озброєння та іншої продукції для потреб оборони, здійсн. наук. розробки, виконують військово-транспо­рті зо­бов”язання та ін. завд.

Під нац-ї безпекою розум. стан захищеності держ суверенітету, конст-го ладу, терит-ї цілісності, ек-го, науково-технічного і оборон­ного потенціалу Ук., законних інтересів держави та прав гром-н від розвідувально-підривної діяльності іноземних спец. служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. Закон-вом передбачено, що у здійсненні щодо нац. безпеки беруть участь органи законо­давч., виконавч. і судової влади, недержавні організації та громадяни.

Особлива роль у цій сфері відводиться воєнній організації держави, до якої належать ЗСУ, внутрі­шні війська, органи і підрозділи МВС Ук., Прикордонні війська Ук., військові підрозділи Містр-ва Ук. з питань надзвич. ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор­нобильської катастрофи та ін.

Відповідно до КУ і ЗУ від 25 бер. 1992 р. “Про Службу безпеки Ук.” загальне керівництво безпе­кою здійсн. Пр. Ук.

КМУ здійсн. і контролює реалізаці конкретних заходів щодо нац. без­пеки органами держ. служб спец. компетенції

До числа служб осн. органів спец. служб безпеки належать: СБУ, Управл-ня держ. охорони Ук., Держ охорона при МВС Ук. та Прикор­донні війська.

Органи СБУ мають у своєму розпорядженні навч. заклади, науково-дослідні, експертні і військово медичні установи та підрозділи, центри спец. підготовки, а також підрозділи спец. призначення.

Управл-ня держ. охорони Ук. здійсн. свою діяльність відповідно до ЗУ “Про держ. охорону орга­нів держ. влади Ук. та їх посадових осіб”, який визначає призначення держ. охорони, її об”єкти, повно­важення служби, порядок контролю і нагляду за її діяльністю.

У здійсн. заходів безпеки об”єктів держ. та інших форм власності в межах своїх повноважень бе­руть участь органи ВСУ. Постановою КМУ від 10 серпня 1993 р. затверджено положення “Про держ. слу­жбу охорона при МВС Ук.”, згідно з яким вона забезпечує охорону відповідних об”єктів на договір­них засадах.

Внутрішні війська Ук. відповідно до ЗУ від 22 бер. 1992 р. “Про внут­рішні війська МВС Ук.” за­безпечують охорону та оборону важливих держ. об”єктів, перелік яких встановл. КМУ, супроводж. спец. ван­тажі, здійсн. пропускний режим на охоронних об”єктах та ін.

Отож, діяльність всіх цих органів досить повно врегульована законо­давством і здійсн. під контро­лем держави та суспільства.

Дата добавления: 2015-12-01